03.02.2023

№ 757/31785/19-ц

Постанова

Іменем України

25 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 757/31785/19-ц

провадження № 61-275св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. від 24 листопада 2021 року,

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансово-банківських послуг та відшкодування шкоди.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у 2014-2017 роках вона відкрила у відповідача карткові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у гривні та № НОМЕР_3 у доларах США.

На картковий рахунок № НОМЕР_4 їй щомісячно надходить пенсія.

18 січня 2017 року вона розмістила на карті/ рахунку № НОМЕР_3 частину отриманих від продажу квартири грошових коштів у розмірі

27 400,00 дол. США для зберігання.

Зазначала, що через декілька днів після внесення вказаних коштів на банківських рахунок вона виїхала за межі України на тимчасове проживання та за час перебування за кордоном не користувалася своїм мобільним телефоном, який був прив`язаний до управління зазначеними банківськими картками, він зберігався у неї в сейфі разом із банківськими картками, що були видані відповідачем. Лише раз на місяць вона знімала пенсію з картки

№ НОМЕР_4 за місцем свого проживання.

10 лютого 2019 року вона приїхала до м. Києва для перевипуску банківської карти, оскільки закінчився строк її дії та 11 лютого 2019 року, отримавши нову картку і виписку по рахунку, виявила, що протягом серпня-вересня 2018 року шляхом «списання експрес платежу по телефону 3700» з її карток № НОМЕР_4 та № НОМЕР_3 протиправно і незаконно, без її згоди списано (викрадено) 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США.

Позивачка наполягала на тому, що відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов`язань щодо збереження її коштів. При цьому наголошувала, що вона не вчиняла жодних дій, які б спричинили незаконне списання коштів з її рахунку.

З урахуванням наведеного, а також на підставі положень статей 22 1073 Цивільного кодексу України, абзацу 2 підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 та пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ОСОБА_1 просила суд:

- визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили її права, як споживача фінансово-банківських послуг, - користувача платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, платіжних карток № НОМЕР_5 , № НОМЕР_4 , відкритих у гривнях;

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох банківських днів відшкодувати їй шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження її коштів у гривнях на загальну суму 31 190,00 грн та у доларах США на загальну суму 22 516,68 дол. США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми неналежних переказів, а саме з суми 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США за кожен день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США відповідно.

03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненою позовною заявою, у якій змінила прохальну частину позовної заяви та просила суд:

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути їй суму в розмірі 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь пеню в розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожен день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31 190,00 грн у розмірі 29 388,70 грн, а також з суми 22 516,68 дол. США - у розмірі 199 357,07 дол. США.

В обґрунтування доводів поданої заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на положення підпункту 32.3.2 пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також на положення статті 1073 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначало, що згідно з умовами та правилами надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» саме держатель картки несе відповідальність за операції, що здійснюються з картками, у тому числі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення клієнта до банку та блокування карти і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки в стоп-лист платіжною системою. Банк не несе відповідальності за збереження коштів клієнта у разі розголошення останнім відомостей про логін та пароль.

При проведенні спірних платежів за телефоном 3700 було зазначено такі дані: повне ПІП позивача, останні чотири цифри її карток, дата і місце народження, вік станом на проведення платежу, місце реєстрації позивача, кодове слово, а саме дівоче прізвище матері. Банком було проведено верифікацію клієнта в повному об`ємі та виходячи з аудіо фіксованих розмов позивачка сама виявила свою волю на проведення спірних операцій.

Також відповідач наголошував, що подання уточненої позовної заяви не передбачене положеннями цивільного процесуального законодавства, а передбачене статтею 49 Цивільного процесуального кодексу України збільшення позовних вимог здійснюється до закінчення підготовчого провадження.

Додатково відповідач оспорював наданий позивачкою розрахунок пені із застосуванням облікової ставки НБУ, а також заявляв про пропуск спеціальної позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення пені.

Основний зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у складі судді Ільєвої Т. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 , як користувача платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, користувача платіжної картки № НОМЕР_5 , відкритої у гривнях, користувача платіжної картки № НОМЕР_4 , відкритої у гривнях.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» протягом трьох банківських днів відшкодувати ОСОБА_1 шкоду/збитки, завдану внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі збереження коштів позивачки у гривнях, на загальну суму 31 190, 00 грн, у доларах США на загальну суму 22 516, 68 доларів США.

Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму у розмірі 31 190, 00 грн, а також суму у розмірі 22 516, 68 доларів США.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню/проценти у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, з суми 31 190, 00 грн, що складає

29 388, 70 грн, а також з суми 22 516, 68 доларів США, що складає

199 357, 07 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, суд першої інстанції вважав доведеними обставини невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі збереження грошових коштів, які перебували на карткових рахунках позивачки. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які б сприяли втраті, незаконному використанню її паролів, пін-кодів, номерів рахунків та номерів платіжних карт, що б надавало змогу ініціювати платіжні операції невідомою особою. При цьому суд першої інстанції вважав незаконними шляхи списання з рахунків позивачки грошових коштів шляхом використання такого сервісу відповідача, як «списання експрес-платежу по телефону» стосовно електронних платіжних засобів (карток), оскільки він не входить до переліку передбачених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» шляхів ініціювання переказів коштів.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та з урахуванням того, що відповідач не спростував його у встановленому порядку, вважав позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Основний зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року скасовано.

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про захист прав споживача фінансово-банківських послуг та відшкодування шкоди/збитків від 02 лютого 2021 року залишено без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансово-банківських послуг та відшкодування шкоди задоволено частково.

Визнано дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 - користувача платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, платіжної картки № НОМЕР_5 , відкритої у гривнях та платіжної картки

№ НОМЕР_4 , відкритої у гривнях.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 16 575, 49 грн та пеню у розмірі 90 311, 82 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у поданій уточненій позовній заяві ОСОБА_1 фактично збільшила частину заявлених позовних вимог (про стягнення пені/процентів), а також заявила нові вимоги (про повернення незаконно списаних грошових коштів), чим змінила предмет позову з пропуском установленого законом строку, а тому така заява повинна була бути залишена судом першої інстанції без розгляду, як така, що не передбачена діючим процесуальним законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених у первісній редакції позовної заяви, апеляційний суд виходив із того, що з урахуванням відсутності обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, позовні вимоги про визнання дій та бездіяльності АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг при списанні з рахунків позивачки грошових коштів, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважав наявними підстави для стягнення з відповідача пені, передбаченої підпунктом 32.3.2 пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», за період з дня кожного несанкціонованого списання грошових коштів з рахунків позивачки (вересень 2018 року) по день звернення останньої до суду із позовом (19 червня 2019 року) у розмірі облікової ставки Національного банку України, оскільки відсутні докази дійсного розміру відсоткової ставки, який встановлений АТ КБ «ПриватБанк» по короткострокових кредитах.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача відшкодувати завдані позивачці збитки в порядку статей 22 1073 ЦК України, апеляційний суд вважав їх недоведеними, з огляду на відсутність достовірних доказів на підтвердження того, що внаслідок протиправної поведінки та бездіяльності відповідача їй завдано збитків на заявлену суму. При цьому апеляційний суд виходив із того, що конструкція статті 1073 ЦК України чітко розмежовує правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта та встановлює такі види відновлення порушеного права клієнта як зарахування відповідної суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплата процентів та відшкодування завданих збитків. Вимоги про відшкодування збитків не є тотожними позовним вимогам про зобов`язання банку зарахувати відповідну суму безпідставно списаних ним з рахунків клієнта грошових коштів в порядку статті 1073 ЦК України, з якими позивачка не позбавлена можливості у встановленому законом порядку звернутися до суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в частині залишення без розглядууточненої позовної заяви

від 02 лютого 2021 року та в частині відмови у задоволенні позовних вимог, залишити у зазначених частинах в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів та виходу за межі апеляційної скарги (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Посилається на те, що апеляційний суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, не урахував того, що подана позивачкою уточнена позовна заява містила конкретизовані вимоги щодо розрахунку штрафних санкцій (пені та процентів), який був витребуваний судом першої інстанції. Вважає, що апеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин положення підпункту 32.3.2 пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» щодо нарахування пені та водночас відмовляючи у задоволенні вимог щодо повернення платнику незаконно списаної суми, допустив надмірний формалізм. Зауважує, що в суді першої інстанції не вирішувалось питання про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви.

Крім того, заявник зазначає про помилковість висновку апеляційного суду щодо недоведеності позовних вимог про відшкодування збитків, з огляду на встановлені судом обставини вчинення з боку відповідача порушень прав споживача фінансово-банківських послуг, а саме незабезпечення ним збереження грошових коштів позивачки на відкритих нею у банку рахунках.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, витребувано справу № 757/31785/19-ц.

03 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк» не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 має відкриті у АТ КБ «ПриватБанк» карткові рахунки

№ НОМЕР_4 (у гривні), № НОМЕР_5 (у гривні),

№ НОМЕР_3 (у доларах США).

На картковий рахунок № НОМЕР_4 відбувається зарахування пенсійних виплат, належних позивачці.

18 січня 2017 року ОСОБА_1 внесла на картку/рахунок

№ НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 27 400,00 дол. США.

Відповідно до довідки від 14 листопада 2019 року, виданої сектором «Міграція» при ОД МВС Варна, ОСОБА_1 має статус тривалого перебування в Республіці Болгарія у статусі іноземця з 29 червня 2017 року, має дозвіл на перебування строком до 26 червня 2020 року, зареєстрована в Республіці Болгарія за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом

2018 року ОСОБА_1 перетинала державний кордон Республіки Болгарія наступним чином: в`їзд 17 червня 2018 року, виїзд 30 червня

2018 року, в`їзд 09 липня 2018 року та виїзд 12 жовтня 2018 року.

Встановлено, що у період серпня-вересня 2018 року шляхом «списання експрес платежу по телефону 3700» з карток позивачки

№ НОМЕР_4 та № НОМЕР_3 були списані грошові кошти у загальному розмірі 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США, зокрема:

- з банківської картки для пенсійних виплат № НОМЕР_4 проводилися несанкціоновані позивачкою операції «списання експрес платежу по телефону 3700» у період 06 серпня 2018 року - 31 серпня

2018 року на загальну суму 115 190,00 грн, а саме: 1) списання грошових коштів 06 серпня 2018 року - 158,00 грн, 28 серпня 2018 року - 2 008,00 грн, 29 серпня 2018 року - 808,00 грн, 30 серпня 2018 року - 25 208,00 грн,

31 серпня 2018 року - 75 008,00 грн; 2) переказ грошових коштів з картки у доларах США за № НОМЕР_3 на картку для пенсійних виплат № НОМЕР_4 в розмірі 84 000,00 грн;

- з банківської карти № НОМЕР_3 , відкритої у доларах США, були несанкціоновано списані шляхом «списання експрес платежу по телефону 3700» в період 30 серпня 2018 року - 07 вересня 2018 року грошові кошти: 30 серпня 2018 року списано 3 015,28 дол. США, 03 вересня 2018 року - 5 000,28 дол. США, 04 вересня 2018 року - 4 500,28 дол. США, 05 вересня 2018 року - 2 800,28 дол. США, 06 вересня 2018 року - 3 200,28 дол. США, а 07 вересня 2018 року - 4 000,28 дол. США. Зазначені кошти були перераховані на картки № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 .

Картка універсальна № НОМЕР_5 також використовувалася для несанкціонованих операцій «Зарахування експрес-платежу за телефоном 3700» та «Списання експрес-платежу за телефоном 3700», а саме: 03 вересня 2018 року зараховано 140 000,00 грн та списано 75 008,00 грн, 04 вересня

2018 року зараховано 126 450,00 грн та списано 75 808,00 грн, 10 вересня

2018 року списано 115 008,00 грн.

Відповідно до копій дублікатів квитанцій у період з 05 вересня 2018 року по 10 вересня 2018 року списані з рахунків позивачки грошові кошти перераховані на особу з ім`ям « ОСОБА_3 ».

Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань,

22 лютого 2019 року Дніпровським УП ГУ НП України у м. Києві до реєстру внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 про те, що 11 лютого 2019 року невстановлена особа шахрайськими діями заволоділа її грошовими коштами у розмірі приблизно 700 000,00 грн, чим завдала потерпілій їй шкоду в особливо великих розмірах.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо прийняття до розгляду уточненої позовної заяви

Відповідно до частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що позивач має право відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), а також збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною третьою статті 49 ЦПК України визначено, що позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Схожий за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі №570/5639/16-ц.

У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви (пункт 3 частини другої статті 197 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого позову (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстави позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України(постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17).

Відповідно до положень статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За правилами статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановивши, що в уточненій позовні заяві ОСОБА_1 фактично не тільки збільшила позовні вимоги про стягнення пені/процентів, а також заявила нові вимоги (про повернення безпідставно списаних грошових коштів), чим змінила предмет позову, при цьому ця заява подана 03 лютого 2021 року, тобто після закінчення підготовчого засідання (ухвала Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року), апеляційний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення такої заяви без розгляду з огляду на положення статті 126 ЦПК України.

Колегія суддів при оцінці доводів касаційної скарги щодо прояву судом апеляційної інстанції надмірного формалізму при залишенні без розгляду уточненої позовної заяви від 03 лютого 2021 року вважає за необхідне зазначити наступне.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається

Суд апеляційної інстанції здійснив порівняльний аналіз первісної редакції позовної заяви та уточненої позовної заяви, правильно розцінив останню як заяву про зміну предмету позову та з урахуванням встановлених статями 13 49 126 197 ЦПК України вимог дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачкою процесуального строку для подання відповідної заяви.

Колегія суддів додатково зауважує, що позивачці (її представнику) судом роз`яснювались процесуальні права та обов`язки, представник позивачки звертався до голови Печерського районного суду м. Києва із клопотанням від 21 грудня 2019 року про розгляд справи в розумний строк, забезпечення дієвого та ефективного правосуддя, запобігання зловживанню відповідачем процесуальними правами з метою затягування розгляду справи (т. 1, а.с. 77), а також із заявою від 19 лютого 2020 року про призначення справи до розгляду по суті (т. 1, а.с. 80), що спростовує доводи касаційної скарги про неправомірне обмеження права позивачки на доступ до суду. Позивачка на власний розсуд сформулювала первісні позовні вимоги, а змінила предмет позову із порушенням процесуального строку.

Щодо вирішення позовних вимог по суті

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положенням частини першої статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком із рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів із його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у редакції Закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.

Підпунктом 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» передбачено, що у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Встановивши наявність у діях відповідача порушень щодо виконання свого обов`язку із забезпечення збереження розміщених на рахунку позивачки грошових коштів, допущення їх безпідставного списання (перерахування), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання дій/бездіяльності відповідача такими, що порушують права ОСОБА_1 , як споживача фінансово-банківських послуг, та стягнення з банку на користь позивачки пені відповідно до підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».

Постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у цій частині заявником не оскаржується, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 фактично зводиться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду в частині відмови у відшкодуванні збитків у розмірі суми незаконно списаних грошових коштів, заявлених на підставі статей 22 1073 ЦК України.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів у частині другій статті 16 ЦК України окремо виділені примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5) та відшкодування збитків (пункт 8).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статей 614 623 ЦК України стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а також заявлених відповідно до вимог процесуального закону позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про стягнення з банку збитків у розмірі 31 190,00 грн та 22 516,68 дол. США є недоведеними. Вказані суми є коштами, які незаконно списані з рахунку позивачки та можуть підлягати поверненню їй на підставі положень статті 1073 ЦК України, однак не є збитками у розумінні положень статей 22 623 ЦК України.

Наявності у позивачки фактичних втрат, яких вона зазнала у зв`язку з неправомірними діями відповідача, витрат, які нею зроблені або які мають бути зроблені, а також упущеної вигоди судом апеляційної інстанції не встановлено та касаційна скарга таких посилань не містить. При цьому колегія суддів зауважує, що встановлення неправомірності дій відповідача не свідчить про безумовність завдання позивачці збитків. Зазначені обставини повинні бути доведені на підставі належних, достатніх та допустимих доказів. У той же час вимог про примусове виконання обов`язку в натурі позивачка у належному процесуальним законом порядку у цій справі не заявила.

Колегією суддів також взято до уваги, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/1684/22-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом повернення коштів та стягнення процентів.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у

справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачки по суті спору та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин та дотриманні процесуальних вимог, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович