№ 757/37803/19-ц

Постанова

Іменем України

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 757/37803/19-ц

провадження № 61-17318св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: асоціація «УкрРудПром», товариство з обмеженою відповідальністю інформаційне агентство «Українські новини»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року в складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до асоціації «УкрРудПром», товариства з обмеженою відповідальністю інформаційне агентство «Українські новини» (далі - ТОВ ІА «Українські новини») про захист честі та гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, у якому просили зобов`язати ТОВ ІА «Українські новини» протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили за власний рахунок опублікувати спростування недостовірної інформації, розповсюдженої асоціацією «УкрРудПром» на вебсторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 та інформаційним агентством «Українські новини» ІНФОРМАЦІЯ_4 в статті «ІНФОРМАЦІЯ_5» у формі відповіді, наданої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на цих же веб-сторінках (в межах 2 846 друкованих знаків з пробілами) під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6».

В обґрунтування позову вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року за вказаними URL-адресами була опублікованастатті під назвами: «ІНФОРМАЦІЯ_8» та «ІНФОРМАЦІЯ_9 » такого змісту (мовою оригіналу):

«ІНФОРМАЦІЯ_10».

ОСОБА_1 є одним із засновників банку «Київська Русь» та був главою правління банку до березня 2015 року, є досвідченим і визнаним фахівцем та економістом, за час його керівництва банк користувався довірою, мав позитивний рейтинг.

Постановами Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року та від 16 липня 2015 року № 460 ПАТ «Банк «Київська Русь» віднесено до категорії неплатоспроможних та ліквідовано, однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року в справі № 826/22323/15 визнано протиправними та скасовано вказані постанови Правління Національного банку України.

Головою ліквідаційної комісії акціонерного банку «ІНКО» (далі - АБ «ІНКО») під час усієї процедури ліквідації був ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 , сума кредиторської заборгованості ПАТ «Банк «Київська Русь» перед ОСОБА_2 становить 1 310 000 грн, а не 600 000 доларів США.

За таких обставин поширені відповідачами відомості не відповідають дійсності, порушують честь, гідність та ділову репутацію позивачів, тому вказана інформація підлягає спростуванню у формі надання відповіді позивачами.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо ТОВ ІА «Українські новини», суд першої інстанції виходив з того, що публікація оспорюваної позивачами статті на вебсторінці https://www.ukranews.com є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих інформаційно-аналітичним порталом «УкрРудПром». Ці обставини, на думку суду, є підставою для звільнення інформаційного агентства від відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності та принижує честь і гідність, з огляду на положення пунктів 1, 3 статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства».

Відмовляючи у задоволенні позову щодо асоціації «УкрРудПром», місцевий суд виходив із того, що позивачі не довели порушення відповідачем їх честі, гідності та ділової репутації, зокрема не надано доказів того, що розповсюджена інформація є недостовірною.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо асоціації «УкрРудПром», суд виходив з того, що позивачі не довели порушення цим відповідачем честі, гідності і ділової репутації ОСОБА_2 та наявності юридичного складу правопорушення у діях відповідача, а також не надано доказів, що поширена інформація є недостовірною та такою, що завдає шкоди немайновим правам позивачів.

Позивачі не довели, що розповсюджувачем інформації (першоджерелом) є саме асоціація «УкрРудПром» як власник доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому останній заперечує належність йому будь-яких вебресурсів у мережі Інтернет. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення інформації та власника вебсайту, зокрема даних адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Крім того, колегія суддів вважала помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відтворення ТОВ ІА «Українські новини» тексту статті, розміщеного на іншому порталі, само по собі є підставою відмови в позові до цього відповідача на підставі пунктів 1, 3 статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства». Однак цей помилковий висновок суду першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору, оскільки позивачі не довели, що поширення вказаної інформації порушує особисті немайнові права позивача, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивачі не заявляли вимог про визнання певної інформації недостовірною, а способом захисту визначено спростування шляхом реалізації права на відповідь особою, стосовно якої поширено інформацію. При цьому право на спростування та реалізація права на відповідь є окремими способами захисту, оскільки спростування поширеної інформації полягає у публічному сповіщенні про недостовірність поширеної щодо особи негативної інформації, тоді як право на відповідь реалізується шляхом надання пояснення щодо поширеної інформації.

Апеляційний суд переглядав справу лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 , зважаючи на те, що ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

До касаційної скарги заявник додав клопотання про розгляд справи за його участі та участі його представника.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статті 16, частини першої статті 277 ЦК України та статті 13 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/2339/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 910/16027/17.

Касаційна скарга мотивована відсутністю правових підстав, передбачених статтею 35 Закону України «Про інформаційні агентства», для звільнення ТОВ ІА «Українські новини» від відповідальності за розповсюдження недостовірної інформації. Поширена відповідачем у спірній статті інформація порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 . Саме відповідач мав обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, проте не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного. Заперечуючи належність товариству вебсайту, на якому була поширена спірна інформація, асоціація «УкрРудПром» не надала доказів звернення до компетентних органів з питань незаконного використання назви товариства у назві вебсторінки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_7 року на вебсторінках: ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_11 статті під назвами: «ІНФОРМАЦІЯ_8» та «ІНФОРМАЦІЯ_5» такого змісту (мовою оригіналу):

«ІНФОРМАЦІЯ_12».

ОСОБА_1 є одним із засновників ПАТ «Банк Київська Русь» та був головою правління банку до березня 2015 року. ОСОБА_1 , є досвідченим і визнаним фахівцем та економістом, за час його керівництва банк користувався довірою, мав позитивний рейтинг.

ОСОБА_2 був вкладником ПАТ «Банк Київська Русь» та працівником Національного банку України.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення лише в межах вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення апеляційним судом позовних вимог ОСОБА_1 . Разом із тим вирішення позовних вимог останнього місцевим судом не було предметом перегляду апеляційного суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані' відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостинг.

Отже, з урахуванням наведених положень Закону та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет, належним відповідачем у справі є власник вебсайту та автор відповідного інформаційного матеріалу, тобто особа, яка безпосередньо розмістила інформаційний матеріал на відповідному вебсайті.

У справі, що переглядається, позивачі звернулись до суду за захистом своїх прав внаслідок розміщення, зокрема на вебсайті https://www.ukrrudprom.ua, недостовірної, на їх думку, інформації.

Заперечуючи проти позову, асоціація «УкрРудПром» повідомила, що не має жодного відношення до вказаного вебсайту і їм не відомо, хто є його власником.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, що відповідач асоціація «УкрРудПром» є власником вебсайту https://www.ukrrudprom.ua, не встановлено й автора відповідного інформаційного матеріалу.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суди попередніх інстанцій, установивши, що ОСОБА_2 не довів факту поширення асоціацією «УкрРудПром» недостовірної інформації щодо нього, яка порушує його особисті немайнові права, зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Вирішуючи позовні вимоги, пред'явлені до ТОВ ІА «Українські новини», суди виходили із їх недоведеності та неправильно обраного позивачами способу захисту своїх прав.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Заявляючи позов, ОСОБА_2 не просив визнати недостовірною інформацію, розміщену на вебсайтах, а лише просив зобов`язати відповідачів її спростувати.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено право фізичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В той же час особа може скористатись не будь-яким способом відновлення порушеного права, а лише тим, який регламентує конкретні цивільні правовідносини та такий спосіб має відповідати природі порушеного права.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 вересня 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Спростування недостовірної інформації не є видом відповідальності, а є способом відновлення порушеного немайнового права з метою виправлення у свідомості читачів певного засобу інформації, яким була поширена недостовірна інформація, думки про конкретних осіб та їх причетність до подій і явищ, що були визнані недостовірними.

Установивши, що позивачами не заявлено вимог про визнання певної інформації недостовірної, а способом захисту визначено спростування шляхом реалізації права на відповідь особою, стосовно якої поширено інформацію, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу позивача на те, що право на спростування та реалізація права на відповідь є окремими способами захисту, оскільки спростування поширеної інформації полягає у публічному сповіщенні про недостовірність поширеної про особу негативної інформації, тоді як право на відповідь реалізується шляхом надання пояснення відповідно поширеної інформації.

Водночас, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди правильно визначили характер такої інформації як оціночні судження, поширені відносно посадових осіб, які мають бути більш толерантними до різкої критики, ніж пересічні громадяни.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Разом із тим не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи позивача ОСОБА_2 про неправдивість поширених відповідачами відомостей щодо розміру заборгованості банку «Київська Русь» перед ним, оскільки вказані відомості жодним чином не впливають на його немайнові права та обов`язки та не свідчать про завдання шкоди його честі, гідності або ділової репутації.

Доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для звільнення ТОВ ІА «Українські новини» від відповідальності за поширену негативну інформацію аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про інформаційні агентства» громадяни, юридичні особи, державні органи і органи місцевого самоврядування, а також їх уповноважені представники мають право вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених про них відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність. Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило таку інформацію. Інформація, що не відповідає дійсності, має бути спростована як інформаційним агентством, так і розповсюджувачем цієї інформації. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди за розповсюдження інформації, що спростовується, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави відповідальності за порушення Закону України «Про інформаційні агентства» визначені статтею 34 цього Закону.

Звільнення від відповідальності унормовано статтею 35 Закону України «Про інформаційні агентства». Так, інформаційне агентство, суб`єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація, зокрема, одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону; 3) є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про помилковість висновку місцевого суду про те, що відтворення ТОВ ІА «Українські новини» тексту статті, розміщеного на іншому порталі, само по собі є підставою відмови в позові до цього відповідача на підставі пунктів 1, 3 статті 35 Закону України «Про інформаційні агентства», оскільки у разі визнання інформації недостовірною ця особа буде зобов`язана поряд із самим розповсюджувачем недостовірної інформації відповідно до статті 33 Закону України «Про інформаційні агентства» здійснити спростування.

Проте зазначене не призвело до неправильного вирішення справи, отже, не є підставою для скасування рішення суду, тому відповідні доводи касаційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про розгляд справи за участі позивачів

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у справі № 757/37803/19-ц належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане розгляд касаційної скарги проводиться без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю позивача є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара