Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/47709/19
провадження № 61-15665св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
представник відповідача - Чаруковський Роман Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства «Українська залізниця» - Чаруковського Романа Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1998 року по липень 2016 року вона працювала у державному підприємстві «Донецька залізниця».
Наказом від 26 липня 2016 року № 82/ос з нею були продовжені трудові відносини в структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 17 липня 2017 року № 1921-ос її було звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вказувала, що на день звільнення їй була нарахована, однак не виплачена заробітна плата у загальному розмірі 70 134,74 грн, на підставі чого ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» окрім зазначеної заборгованості із заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при переведенні та при звільненні у розмірі 270 824,32 грн і 482 263,04 грн відповідно, розмір якої обчислений на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Крім того, просила суд стягнути на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у розмірі 18 364,18 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 836 015,58 грн, з яких:
заборгованість із заробітної плати за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 по 17 липня 2017 року - 66 566,83 грн без утримання податків та зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при переведені, починаючи з 27 липня 2016 року, - 269 751,04 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року, - 482 263,04 грн; компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 17 434,67 грн.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 8 360,16 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачу при звільненні своєчасно не було виплачено заробітну плату, що відповідачем не спростовано, тому відповідно до статті 117 КЗпП України є підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку виходячи із загальної кількості робочих днів за час затримки розрахунку. При цьому судом взято до уваги розрахунки позивача щодо розміру цих виплат, оскільки останні виконані ним на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, та відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовані. Крім того, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 17 434,67 грн відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу та зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/47709/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою представника АТ «Укрзалізниця» - Чаруковського Р. В. на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року.
Ухвалою Велика Палата Верховного Суду від 20 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» - Чаруковський Р. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 236/396/18, у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6?383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що на момент звільнення позивача та на сьогодні існують обставини непереборної сили, тому АТ «Укрзалізниця» об`єктивно з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, що підтверджується висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 1 26/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця». Також судами не враховано, що позивачу була виплачена заборгованість із заробітної плати за 2016 рік та за першу половину березня 2017 року, що підтверджується копіями платіжних відомостей № 8 та № 300.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Крім того, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано клопотання про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України та клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа має виключну правову проблему і може слугувати забезпеченню розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З серпня 1998 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала на державному підприємстві «Донецька залізниця».
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23 лютого 2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25 червня 2014 року № 200 державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.
На виконання рішення засідання Правління публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року і від 03 червня 2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з державного підприємства «Донецька залізниця».
Наказом публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 26 липня 2016 року № 82/ос з ОСОБА_1 продовжено трудові відносини в структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17 липня 2017 року № 1921-ос ОСОБА_1 була звільнена з посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
На день звільнення ОСОБА_1 зі структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідачем була нарахована, але не виплачена, заробітна плата за період травень-липень 2016 року, з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 66 566,83 грн без утримання податків і зборів, з яких: 5 153,98 грн (травень 2016 року), 4 292,81 грн (червень 2016 року), 4 292,81 грн (липень 2016 року), 5 733,16 грн (березень 2017 року), 6 010,91 грн (квітень 2017 року), 6 010,91 грн (травень 2017 року), 6 010,91грн (червень 2017 року), 29 061,34 грн (липень 2017 року, у тому числі вихідна допомога).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника АТ «Укрзалізниця» - Чаруковського Р. В. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право
на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115 116 КЗпП Українивідсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені вище положення матеріального та процесуального права достатньої уваги не звернули, не врахували, що матеріали справи не містять належним чином складених табелів обліку робочого часу за заявлені позивачем місяці роботи (травень-липень 2016 року, березень-липень 2017 року), в результаті чого визначити кількість часу, відпрацьованого працівником, неможливо, а надані нею розрахунки не можуть бути доказом нарахування заробітної плати, оскільки вони не містять підпису уповноваженої особи та штампу чи печатки підприємства.
Також суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки довідці АТ «Укразалізниця» про доходи ОСОБА_1 від 22 жовтня 2019 року № ДНЛугДонФілія-725/1047 (а. с. 117), відповідно до якої позивачу у березні 2017 року була нарахована заробітна плата у розмірі 4 864,18 грн та виплачена заробітна плата у розмірі 3 567,91 грн, а за квітень-липень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 зазначено, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Такі ж висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду і Верховного Суду України, не перевірили доводи відповідача про те, що з 20 березня 2017 року виникли обставини, які він не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи те, що апеляційний суд наділений достатніми процесуальними повноваженнями щодо дослідження доказів та з урахуванням принципу процесуальної економії, Верховний Суд вважає, що справу доцільно направити на новий апеляційний розгляд для усунення вищезазначених порушень.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, встановити обставини щодо кожного місяця роботи позивача, про які йдеться у позовній заяві, а також врахувати висновки суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлені, зокрема у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, а також у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18, від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19, від 03 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 323/3736/18, від 14 липня 2020 року у справі № 236/1453/19.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович