Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 757/47976/16-ц
провадження № 61-653св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу- заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Назар Іванович в інтересах держави,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В.,
Олійника В. І., Кулішенка Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що у жовтні 2011 року її син - ОСОБА_2 запропонував їй угоду, згідно з якою він зобов`язується забезпечувати її доглядом, харчуванням, утриманням квартири та заміського садового будинку разом із присадибними ділянкам аж до самої смерті, взамін на що вона передала йому квартиру
АДРЕСА_1 та садовий будинок
АДРЕСА_2 разом із прилеглою земельною ділянкою.
У листопаді 2011 року між нею та ОСОБА_2 були укладені договори дарування, тексти яких вона не читала, вважаючи, що в них передбачені всі права і обов`язки, про які вони домовлялися. Перші кілька місяців після укладення договорів, відповідач сумлінно виконував свої зобов`язання, але згодом припинив забезпечувати її харчуванням і доглядом, поїхав по роботі до Німеччини. У зв`язку із чим, вона знову залишилася проживати одна і була вимушена звернутися за допомогою до свого родича - ОСОБА_3 , який погодився доглядати за нею при умові, що вона укладе з ним договір довічного утримання. Її це влаштувало і вона почала збирати необхідні документи для укладення договору.
Під час отримання в бюро технічної інвентаризації документів на квартиру вона дізналася, що фактично між нею та відповідачем було укладено договори дарування, чого вона не бажала. Вказала, що оспорювані нею договори укладені внаслідок помилки щодо природи правочину, тому вказані договори повинні бути визнані недійсними. Наявність вказаної помилки підтверджується тим, що спірне нерухоме майно фактично не передавалося відповідачу, а також тим, що з моменту підписання договорів вона продовжує користуватись цим нерухомим майном.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. 28 листопада
2011 року, серія ВРМ № 753852 недійсним; визнати договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. 18 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753841 недійсним; скасувати реєстрацію права власності на садовий будинок, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 11798451 від 14 лютого 2011 pоку, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку, та реєстрацію права власності на квартиру, що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 35048449 від 03 грудня 2011 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у складі судді Писанця В. А. позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування садового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. 28 листопада 2011 року,
серія ВРМ № 753852. Визнано недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В.
18 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753841.
Скасовано реєстрацію права власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 11798451 від 14 лютого 2011 pоку, проведену на підставі спірного договору дарування житлового будинку, та реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що внесена в реєстр КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» за реєстраційним номером 35048449 від 03 грудня 2011 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач визнав заявлений до нього позов, дійшов висновку про те, що під час укладення спірних договорів у позивача було відсутнє волевиявлення щодо відчуження належного їй нерухомого майна шляхом дарування, факт продовження її проживання у квартирі свідчить про те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому такі договори мають бути визнанні недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н. І. в інтересах держави задоволено. Рішення Печерського районного суду м. Києва
від 21 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оспорювані договори підписувалися сторонами добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, відповідають дійсним намірам сторін, зміст статей законодавства, які зазначені у договорах сторонам відомі і зрозумілі. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в цьому випадку має місце факт вчинення правочину внаслідок помилки, оскільки підписуючи договори дарування нерухомого майна, позивач усвідомлювала які саме договори вона підписує і які наслідки після їх укладення настануть.
При цьому доказів того, що сторони домовлялись про обов`язок обдарованого щодо вчинення на користь дарувальника будь-яких дій матеріали справи не містять, а та обставина, що позивач, будучи матір`ю відповідача, зареєстрована в подарованій йому квартирі не дає безумовні підстави вважати, що вона фактично продовжила проживати у ній або, більше того, неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договорів довічного утримання.
Заступник Генерального прокурора України - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Н. І. звернувся до суду з апеляційною скаргою в межах наданих йому повноважень та обґрунтував свої вимоги тим, що рішення Печерського районного суду міста Києва
від 21 грудня 2017 року у цій справі загрожує порушенню інтересів держави на отримання в дохід нерухомого майна в рамках кримінального провадження, яке належить відповідачу і на яке накладено арешт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2019 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними призначено до судового розгляду.
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що спірні договори дарування були укладені внаслідок помилки щодо природи правочину
(стаття 229 ЦК України), тому вони повинні бути визнані недійсними. Спірне нерухоме майно фактично не передавалося відповідачу та з моменту підписання договорів позивач продовжує користуватись цим нерухомим майном. Це свідчить про відсутність волевиявлення щодо відчуження належного їй нерухомого майна шляхом дарування.
Предметом позову є правовідносини, які випливають з укладення договорів дарування і які, у свою чергу, виникли між сторонами задовго до порушення кримінального провадження відносно ОСОБА_2 . Питання недійсності договорів дарування не впливає на дійсність арештів, накладених у рамках кримінального процесу. Тому така ситуація не свідчить про порушення чи можливості порушення інтересів держави.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири, загальною площею 74,90 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. 18 листопада
2011 року, серія ВРМ № 753841.
28 листопада 2011 року між сторонами укладено договір дарування садового будинку, загальною площею 57,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. 28 листопада 2011 року, серія ВРМ № 753852.
Ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва
від 29 червня 2016 року № 1-кс/760/8736/16 (№ 760/675/16-к) в межах кримінального провадження № 52015000000000002 (зараз - кримінальне провадження №52017000000000106) з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_2 було накладено арешт на зазначену квартиру по АДРЕСА_1 та садовий будинок АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанову апеляційного суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.
Зазначений висновок не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі
№ 6-372цс16.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що позивач власноручно виконала підпис під договором дарування, розуміючи, що укладається саме такий вид договору, а нотаріус їй роз`яснив, який саме договір вона підписує, визначився щодо її волі, прочитав зміст договору та роз`яснив наслідки укладення договору дарування. При цьому доказів того, що сторони домовлялись про обов`язок обдарованого щодо вчинення на користь дарувальника будь-яких дій матеріали справи не містять, а та обставина, що позивач, будучи матір`ю відповідача, зареєстрована в подарованій йому квартирі не дає безумовні підстави вважати, що вона фактично продовжила проживати у ній або, більше того, неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач визнав позов і суд повинен був задовольнити позов є безпідставними, оскільки таке визнання порушує права інших осіб (частина четверта статті 206 ЦПК України) та загрожує порушенню інтересів держави на отримання в дохід нерухомого майна в рамках кримінального провадження, яке належить відповідачу і на яке накладено арешт.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому не заслуговують на увагу.
Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і доводи касаційної скарги заявника про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми процесуального права до спірних
правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не вбачається та не встановлено, у зв`язку з чим, відповідне клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович