№ 757/49837/20-ц

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 757/49837/20-ц

провадження № 61-9052св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І., від 04 серпня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору банківського вкладу та стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 22 січня 2018 року вона уклала з АТ КБ «ПриватБанк» депозитний договір «Стандарт строковий»

№ SAMDNWFD0071832919501, за умовами якого передала відповідачу кошти для розміщення на депозитному рахунку строком на 12 місяців під 14,75 %. В подальшому вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою повернути кошти, однак банк відмовляв їй.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила: розірвати зазначений договір банківського вкладу та стягнути з відповідача на її користь суму банківського вкладу станом на 23 січня 2019 року у розмірі 30 158,53 грн, проценти за період з 25 січня 2019 року по 10 листопада 2020 року у розмірі 6 197,20 грн, пеню, нараховану відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 652 875,24 грн, 3 % річних у розмірі 1 790,63 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

АТ КБ «ПриватБанк» заперечувало проти задоволення позову, посилаючись на те, що укладений з відповідачкою договір банківського вкладує строковим, а тому не підлягає достроковому розірванню в силу вимог закону. Додатково посилалося на те, що листом від 03 липня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200618/2933 позивачку було повідомлено, що банк не заперечує права на отримання нею коштів за депозитом у строк, визначений договором. Вважало, що права ОСОБА_1 не порушені, а тому відсутні підстави для нарахування пені та 3 % річних.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 не передбачено право на дострокове повернення вкладу, а тому з огляду на те, що дія договору продовжена з 28 січня 2020 року по 28 січня 2021 року, відсутні правові підстави для повернення позивачці суми вкладу та нарахованих процентів до спливу указаного строку. Позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних від простроченої суми суд першої інстанції вважав передчасними.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 91 258,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір на користь держави в сумі

2 102,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач, у порушення умов договору банківського вкладу та всупереч заяві позивачки про повернення вкладу та нарахованих процентів, здійснив пролонгацію договору, а тому вимога ОСОБА_1 про розірвання договору не є достроковою. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважав такими, що підлягають до задоволення вимоги позивачки про стягнення суми вкладу, процентів, нарахованих за період по 22 січня 2019 року та 3 % річних. Вимоги про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважав такими, що підлягають до задоволення частково (60 390 грн 18 коп.), оскільки базою нарахування пені є сума процентів, які підлягали нарахуванню за договором.

Узагальнені доводи касаційної скарги

05 вересня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц,

від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц,

від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт укладення між сторонами договору банківського вкладу у письмовій формі, внесення грошових коштів на вкладні депозитні рахунки.

Посилається також на те, що заява про розірвання договору і повернення вкладу надійшла до банку 21 січня 2019 року, тоді як повинна була бути подана в період часу з 22 січня 2019 року по 27 січня 2019 року. При цьому договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 є строковим, а тому не підлягає достроковому розірванню в силу закону.

Крім того, зазначає про неправильне застосування судом положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема у правовідносинах, які припинилися у зв`язку із розірванням договору відповідно до змісту судового рішення апеляційного суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/49837/20.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»було укладено договір № SAMDNWFD0071832919501 вклад «Стандарт» строковий на

12 місяців, за умовами якого ОСОБА_1 передала відповідачу грошові кошти в сумі 27 067,18 грн для розміщення на депозитному вкладі строком на 12 місяців з виплатою 14,75 % річних.

Пунктом 2 зазначеного договору сторони передбачили порядок виплати процентів за вкладом, а саме: після закінчення кожного місяця, що минув з моменту укладення договору, в день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані проценти за вкладом зараховуються на вклад/картку.

Порядок повернення вкладу визначено пунктом 3 договору, а саме: дострокове повернення вкладу не передбачено (пункт 3.1); вкладник може повернути вклад протягом 5 календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу (пункт 3.2); якщо протягом 5 календарних днів після дати закінчення строку вкладу вкладник вимагає повернути частину вкладу, зобов`язання банку за вкладом припиняються і вклад повертається вкладнику (пункт 3.3).

У пункті 4 сторони узгодили порядок повернення вкладу. Після закінчення строку вкладу банк має право перерахувати кошти з депозиту на вклад «до запитання» (пункт 4.1). Якщо після закінчення 3-х календарних днів після надходження грошей на вклад «до запитання» вкладник не затребував суму вкладу або її частину, він доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу «до запитання» на цей депозит. При цьому процентна ставка по вкладу на новий строк відповідає ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів строку на дату зарахування коштів на депозитний рахунок. Новий строк вкладу починається з дати надходження грошей на депозит з вкладу «до запитання» (пункт 4.2). Якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання», то депозит автоматично продовжується ще на один строк, зазначений в розділі «Дані по вкладу» цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово, автоматично, без явки вкладника в банк. Новий строк вкладу починається з дня наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Процентна ставка на новий строк вкладу дорівнює ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до договору (пункт 4.3).

15 січня 2019 року ОСОБА_1 направила АТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій у зв`язку із закінченням строку договору № SAMDNWFD0071832919501 від 22 січня 2018 року просила видати готівкою належні їй кошти, про що повідомити поштою, або перерахувати на банківську картку. Вказана заява надійшла відповідачу 21 січня 2019 року.

04 лютого 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь ОСОБА_1 на її звернення, яке надійшло до банку 21 січня 2019 року, зазначивши про неможливість виконання її вимог з огляду на наявність заборгованості по кредитному договору, за яким ОСОБА_1 є поручителем.

16 січня 2020 року ОСОБА_1 повторно направила до банку заяву про повернення суми вкладу та нарахованих процентів, у зв`язку із закінченням строку дії депозитного договору.

У відповідь на заяву від 16 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» листом

від 05 лютого 2020 року, з посиланням на положення пункту 2.1.2.5.2 Умов і правил надання банківських послуг, повідомив, що банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта в разі неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов`язань. Посилаючись на наявність простроченої заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є поручителем, банк фактично відмовив у повернення вкладу.

18 червня 2020 року ОСОБА_1 направила відповідачу заяву, в якій просила повернути їй суму вкладу з нарахованими процентами, а також сплатити 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та пеню 3% від вартості фінансової послуги за кожен день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період

з 15 січня 2019 року до моменту повернення вкладу. Додатково посилалася на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус»», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено у задоволенні вимог банку до поручителя

ОСОБА_1 , з тих підстав, що підпис у договорі поруки від 27 листопада

2007 року № 2007/227 було виконано не нею. Крім того, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року встановлено, що зазначений вище договір поруки є нікчемним та не потребує визнання його таким в судовому порядку.

Листом від 03 листопада 2020 року АТ КБ «ПриватБанк», у відповідь на звернення позивачки від 18 червня 2020 року, повідомило, що договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, укладений з нею, продовжено на новий строк, а тому з урахуванням того, що умовами договору не передбачено дострокового повернення вкладу, відсутні підстави для його дострокового розірвання.

02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою та просила роз`яснити їй чи буде видано її депозит після закінчення дії договору від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 за її заявою.

Листом від 09 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» додатково повідомило ОСОБА_1 про те, що відсутні правові підстави для дострокового розірвання договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року

№ SAMDNWFD0071832919501. Зазначено, що період отримання вкладу настане

з 29 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору(стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами спору було укладено строковий договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року

№ SAMDNWFD0071832919501, ОСОБА_1 внесла грошові кошти на депозитний рахунок (шляхом надання дозволу на їх перерахування з рахунку

№ НОМЕР_1 ).

15 січня 2019 року ОСОБА_1 вперше звернулась до банку із заявою про повернення банківського вкладу та нарахованих процентів, у зв`язку із закінченням строку дії договору, однак банк грошові кошти не виплатив з підстав наявності простроченої заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є поручителем.

Урахувавши, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 22 лютого 2012 року у справі № 2-4678/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агенство «Верус», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, встановлено, що підпис у договорі поруки від 27 листопада 2007 року

№ 2007/227 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, тобто є нікчемним (таким, що не створює юридичних наслідків), суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про неправомірність відмови

АТ КБ «ПриватБанк» у поверненні ОСОБА_1 суми вкладу та нарахованих процентів після закінчення строку дії договору банківського вкладу на підставі заяви позивачки від 15 січня 2019 року.

У цьому аспекті колегія суддів звертає увагу також на те, що відповідачем не зазначалось про наявність інших договорів поруки, укладених з

ОСОБА_1 , чи кредитних зобов`язань останньої перед банком, а умовами пункту 5.2 укладеного між сторонам договору банківського вкладу не перебачено права банку на відмову у видачі вкладу, з його автоматичною пролонгацією, у разі наявності у вкладника (як позичальника чи поручителя) простроченої заборгованості за кредитом.

З урахуванням заяв позивачки від 15 січня 2019 року, 16 січня 2020 року, а також відомостей, повідомлених позивачкою у заявах від 18 червня 2020 року, від 02 вересня 2020 року про відсутність у неї зобов`язань за договором поруки

від 27 листопада 2007 року № 2007/227, підстави для пролонгації договору банківського вкладу до 28 січня 2021 року (тобто ще на два строки) були відсутні.

Правильним слід визнати висновок апеляційного суду про те, доводи відповідача про неможливість повернення строкового банківського вкладу до закінчення строку його дії (28 січня 2021 року) є безпідставними, оскільки такий строк було неправомірно продовжено, всупереч заявам вкладника

від 15 січня 2019 року та 16 січня 2020 року, які надійшли до банку 21 січня

2019 року та 22 січня 2020 року відповідно.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо не доведення позивачкою дотримання письмової форми договору банківського вкладу, з огляду на наявність у матеріалах справи копії договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, у тому числі наданого відповідачем до відзиву на позовну заяву, з відміткою «копія відповідає оригіналу», визнання останнім факту укладення такого договору, що підтверджується листами-відповідями АТ КБ «ПриватБанк» про відмову у достроковому розірванні такого договору, змістом відзиву на позовну заяву, а також здійснення банком пролонгації цього договору та зарахування до суми вкладу процентів, нарахованих та не виданих вкладнику.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Встановивши неправомірність відмови банку у видачі позивачці суми вкладу та нарахованих процентів за її заявою від 15 січня 2019 року, яка надійшла до банку 21 січня 2019 року, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 суми вкладу, процентів нарахованих до 22 січня 2019 року та

3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправомірності здійснених судом апеляційної інстанції обрахунків зазначених сум (вкладу, процентів та 3 % річних), а тому в силу положень статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не перевіряє оскаржене судове рішення апеляційного суду в цій частині.

У той же час заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

У той же час після розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.

Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо розірвання 22 січня 2019 року договору банківського вкладу від 22 січня

2018 року № SAMDNWFD0071832919501 на підставі заяви ОСОБА_1

від 15 січня 2019 року про повернення банківського вкладу у зв`язку із закінченням строку його дії, стягнення на її користь суми вкладу та нарахованих процентів за період дії договору (по 22 січня 2019 року), а також положення частини другої статті 653 ЦК України, відсутні правові підстави для стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період з 23 січня 2019 року по 10 листопада 2020 року (згідно з заявленими позовними вимогами), оскільки договірні відносини між сторонами припинилися за ініціативою позивачки, а з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» після припинення у січні 2019 року договірних (споживчих) відносин між сторонами.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»підлягає задоволенню частково, а постанова Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року зміні в частині суми, яка підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, шляхом її зменшення на суму пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів, а саме з 91 258,00 грн до 30 867,82 грн (91 258,00 грн - 60 390,18).

Щодо розподілу судового збору

Згідно з положеннями частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи, що апеляційний суд здійснював розподіл судових витрат, а за наслідками касаційного перегляду судове рішення апеляційного суду змінене в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, колегія суддів вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат у справі.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу у загальному розмірі 691 021,60 грн. Ураховуючи, що позовні вимоги підлягають до задоволення у розмірі 30 867,82 грн (4,47 % від заявлених вимог) сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача в порядку розподілу судового збору, який міг підлягати до сплати у судах першої та апеляційної інстанцій, становить 772,22 грн (6 910,22 грн (судовий збір в суді першої інстанції) + 10 365,33 грн (судовий збір в суді апеляційної інстанції)*4,47 %).

Ураховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору, зазначена сума на підставі частини шостої статті 141 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

В частині відшкодування позивачці витрат на правничу допомогу, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни стягнутої апеляційним судом суми таких витрат, з огляду на те, що зазначена сума відповідає попередньому орієнтовному розрахунку витрат на правничу допомогу, заявлену позивачкою у позовні заяві, підтверджена належними та допустимим доказами, а відповідач не заперечував проти таких вимог ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні при перегляді справи в касаційному порядку, та не обґрунтував, в порядку реалізації принципу змагальності сторін, підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, їх неспівмірність зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на їх виконання, їх обсягом, ціною позову, значенням справи для сторони.

Керуючись статтями 402 403 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 22 січня 2018 року

№ SAMDNWFD0071832919501, з 91 258,00 (дев`яносто одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) грн до 30 867 (тридцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн

82 коп, а також суму судового збору, який підлягає стягненню з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави, з 2 102 (дві тисячі сто дві) грн до 772 (сімсот сімдесят дві) грн 22 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович