ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/56163/19
провадження № 61-11125св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
Позовна заява мотивована тим, що з серпня 1986 року по липень 2016 року вона працювала у державному підприємстві «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця»), яке в подальшому реорганізоване шляхом злиття у публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»(далі - ПАТ «Українська залізниця»), правонаступником якого є АТ «Українська залізниця».
Наказом відповідача від 05 липня 2016 року № 1/ОС із нею продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН встановлено початок простою з причин, незалежних від робітників, з 00 год. 00 хв. 20 березня 2017 року, відповідно до якого на час простою робітникам необхідно приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки, встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.
Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 17 липня 2017 року № 860-ОС її було звільнено з посади електромеханіка дільниці І групи виробничих підрозділів структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Цього самого дня вона була ознайомлена із вказаним наказом.
Позивачка зазначала, що на день її звільнення відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 29 165,04 грн, що свідчить про недотримання роботодавцем вимог трудового законодавства.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь:
- заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 29 165,04 грн без утримання податків і зборів;
- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по день ухвалення судом рішення у справі;
- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 6 872,29 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року у складі судді Григоренко І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у трудових правовідносинах, які склалися між сторонами, з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Тому невиконання відповідачем обов`язків, передбачених щодо розрахунку та затримки виплати заробітної плати, відбулося не з вини АТ «Українська залізниця», а викликано обставинами непереборної сили. При цьому, позивачкою не надано доказів розміру наявного боргу по заробітній платі.
Не погоджуючись із вищевказаним рішення суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до апеляційного з апеляційною скаргою.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ? ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року ? без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ? ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-841св24).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 300 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 3 тис. грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 60,48 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції вірно виходив із відсутності належних та допустимих доказів того, що з квітня 2017 року до моменту звільнення позивачка виконувала свої посадові обов`язки та виходила на роботу після оголошення простою згідно з графіком та правилами внутрішнього трудового розпорядку, за що було передбачено оплату праці у розмірі 2/3 ставки працівника до оголошення простою (зміст наказу відповідача від 16 березня 2017 року).
Суд вірно оцінив надані позивачкою докази щодо нарахування їй заробітної плати з травня по липень 2017 року, як недопустимі, через відсутність необхідних реквізитів на таких довідках. Це також підтверджується довідкою з пенсійного фонду, згідно з якої будь-які відрахування до пенсійного фонду з травня 2017 року із заробітної плати позивачки вже не проводилися.
За таких обставин та з врахуванням того, що заробітна плата є платою за виконану роботу, стягнення з відповідача заробітної плати за період з квітня 2017 року до липня 2017 року не буде відповідати ні вимогам закону, ні загальним засадам розумності та справедливості.
При цьому, апеляційний суд погодився із тим фактом, що введення простою у відповідача дійсно пов`язані з такими обставинами, які можна вважати обставинами непереборної сили, що є загальновідомими та виключають вину відповідача у ненарахуванні (невиплаті) працівникам заробітної плати, які не виконували свої посадові обов`язки у спірний період, а саме з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, день звільнення позивачки.
Разом з тим, відмовляючи у стягненні заробітної плати за березень 2017 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що така була виплачена позивачці у повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач надав довідку від 01 квітня 2021 року № 189/ДНДЛ про доходи позивачки, з якої вбачається, що за березень 2017 року їй нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн (до видачі - 2 449,37 грн), а у подальшому заробітна плата не нараховувалася. Також надано видатковий касовий ордер від 25 липня 2017 року № 193 на підтвердження виплати позивачці заробітної плати за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149,37 грн. Тобто недоплачена заробітна плата становить суму 300 грн (2 449,37 грн - 2 149,37 грн), у стягненні якої безпідставно відмовлено судом першої інстанції.
Вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Оскільки сума невиплаченої заробітної плати, яка мала бути виплачена позивачці у день звільнення, складала 300 грн, апеляційний суд з урахуванням критеріїв зменшення розміру відшкодування вважав, що справедливим та розумним буде визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3 тис. грн.
Враховуючи, що підприємством не було вчасно виплачено позивачці нараховану заробітну плату за березень 2017 року у повному обсязі (нараховано 2 449,37 грн, виплачено 2 149,37 грн), не виплачено вказані кошти по теперішній час, затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, вимоги позивачки про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Позивачка просила стягнути компенсацію за період з серпня 2017 року (наступний місяць після звільнення) по жовтень 2019 року включно (місяць звернення до суду з позовом). Апеляційний суд, здійснивши відповідні розрахунки, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 60,48 грн.
Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що початок форс-мажорних обставин, які стали підставою для встановлення простою на підприємстві, згідно з науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 для Луганської дирекції залізничних перевезень, де працювала позивачка, виникли з 12 квітня 2017 року, а не з 20 березня 2017 року. Отже, заборгованість відповідача із заробітної плати за березень 2017 року та частину квітня 2017 року існувала до дати виникнення обставин непереборної сили (12 квітня 2017 року) і під час звільнення позивачки підлягала сплаті. Крім того, апеляційним судом не досліджено довідку Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, згідно з якої відповідачем була нарахована позивачці заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6 813,69 грн, що спростовує надані відповідачем докази. Зазначене призвело до помилкового розрахунку заборгованості із заробітної плати й, відповідно, правильність інших розрахунків компенсації. Так само апеляційним судом не було досліджено наказ відповідача від 17 липня 2017 року № 860-ОС про звільнення позивачки, відповідно до якого останній підлягала сплаті компенсація за 18 днів невикористаної відпустки та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату у розмірі одного середньомісячного заробітку.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З серпня 1986 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала у ДП «Донецька залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 23-28).
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Згідно з наказу АТ «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.
На виконання рішення засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2016 року та 03 червня 2016 року відбулося переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби України про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з ДП «Донецька залізниця».
Наказом АТ «Українська залізниця» від 05 липня 2016 року № 1/ОС з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1, а. с. 29).
Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16 березня 2017 року № 58-ДН встановлено початок простою для всіх працівників, зокрема, виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам, незалежних від робітників з 00 год. 00 хв. 20.03.2017 року, у якому зазначено про необхідність на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та те, що оплата за час простою здійснюється з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи (т. 1, а. с. 55-56).
На підставі наказу (розпорядження) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади електромеханіка дільниці І групи виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у зв`язку із скороченням чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 49).
ОСОБА_1 ознайомлена з вказаним наказом від 17 липня 2017 року № 860-ОС під розпис 17 липня 2017 року.
Згідно з довідки про доходи АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2021 року № 189/ДНДЛ ОСОБА_1 за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн (до видачі - 2 449,37 грн) та у подальшому заробітна плата не нараховувалася (т. 1, а. с. 229).
Відповідно до видаткового касового ордеру від 25 липня 2017 року № 193 ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149,37 грн (т. 1, а. с. 228).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивачка нарахована, але не виплачена заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 300 грн.
До таких висновків апеляційний суд дійшов на підставі поданих відповідачем доказів, а саме довідки від 01 квітня 2021 року № 189/ДНДЛ про доходи позивачки, з якої вбачається, що за березень 2017 року їй нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн (до видачі - 2 449,37 грн), а у подальшому заробітна плата не нараховувалася. А також видаткового касового ордеру від 25 липня 2017 року № 193 на підтвердження виплати позивачці заробітної плати за першу половину березня 2017 року у розмірі 2 149,37 грн. Отже, недоплачена заробітна плата становить 300 грн (2 449,37 грн - 2 149,37 грн).
Верховний Суд вважає такі висновки апеляційного суду передчасними.
Судом установлено, що наказом АТ «Українська залізниця» від 05 липня 2016 року № 1/ОС з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1, а. с. 29).
Отже, позивачка працювала у структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а не в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Тоді як згідно з науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 для структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», де працювала позивачка, виникли та дотепер існують обставини, які можна вважати обставинами непереборної сили, саме з 12 квітня 2017 року, а не з 20 березня 2017 року як помилково вказали суди (т. 1, а. с. 154-162, 193-226).
Отже, заборгованість відповідача із заробітної плати за березень 2017 року та частину квітня 2017 року перед позивачкою існувала до дати виникнення обставин непереборної сили (12 квітня 2017 року) і під час звільнення позивачки підлягала сплаті.
Крім того, апеляційний суд не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому позивачкою доказу, а саме довідку Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, сформованою 19 січня 2021 року, згідно з якої відповідачем була нарахована позивачці заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6 813,69 грн (т. 2, а. с. 15), що спростовує надані відповідачем докази, зокрема, довідку від 01 квітня 2021 року № 189/ДНДЛ про доходи позивачки, відповідно до якої їй за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 3 080,27 грн.
Зазначене призвело до помилкового розрахунку базової заборгованості із заробітної плати й, відповідно, правильність інших розрахунків компенсації, які при доведеності позову підлягають стягненню на користь позивачки.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Апеляційним судом не досліджено наказ відповідача від 17 липня 2017 року № 860-ОС про звільнення позивачки, відповідно до якого останній підлягала сплаті компенсація за 18 днів невикористаної відпустки та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату у розмірі одного середньомісячного заробітку.
Таким чином, апеляційним судом не у повній мірі виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 квітня 2024 року (провадження № 61-841св24).
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах апеляційної та касаційної інстанцій немає.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець