Постанова
Іменем України
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 757/57170/20
провадження № 61-14810св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Профспілка залізничників і транспортних будівельників України,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року, постановлену у складі судді Писанець В. А., та постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2020 року Профспілка залізничників і транспортних будівельників України звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), у якому просила: - визнати неправомірними дії та бездіяльність з боку АТ «Українська залізниця» щодо невиконання пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди;
- зобов`язати з 01 грудня 2020 року підвищити заробітну плату всім працівникам АТ «Українська залізниця» шляхом перегляду тарифних ставок і посадових окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати в цілому по АТ «Українська залізниця» не менше ніж на 25 відсотків за 2020 рік;
- скасувати запровадження режиму неповного робочого часу та компенсувати працівникам АТ «Українська залізниця» втрачений заробіток у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Профспілки залізничників і транспортних будівельників України, оскільки заява не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено, що розгляд таких позовних вимог відноситься до компетенції господарських судів.
Зобов`язано Управління казначейства у Печерському районі повернути профспілці залізничників і транспортних будівельників України сплачену суму судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що профспілка залізничників і транспортних будівельників України (позивач) є юридичною особою і звернулася до суду з позовом також до юридичної особи - АТ «Українська залізниця» та виходив з того, що позов профспілки у частині збільшення заробітної плати поданий в інтересах невизначеного кола осіб, тому спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу Профспілки залізничників і транспортних будівельників України задоволено частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року про відмову у відкритті провадження скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, відтак цей спір є трудовим, а не господарським, як зазначив суд першої інстанції. При цьому послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18), від 26 червня 2019 року у справі № 174/580/16-ц (провадження № 14-127цс19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року змінити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 вересня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
При цьому погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції у частині відмови у відкритті провадження, заявник вказує, що ця ухвала має бути мотивована неможливістю вирішення у судовому порядку колективного трудового спору.
Заявник вважає, що спір у цій справі виник не у зв`язку із невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, а з інших підстав.
Зокрема, предметом позову Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України є:
- визнання неправомірними дій та бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання ним пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди;
- зобов`язання з 01 грудня 2020 року підвищення заробітної плати всім працівникам відповідача шляхом перегляду тарифних ставок і посадочних окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати в цілому у АТ «Укрзалізниця» не менше ніж на 25 % за 2020 рік;
- скасування запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму заробітку.
Отже, дві позовні вимоги (визнання неправомірними дій та бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання ним пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди; зобов`язання з 01 грудня 2020 року підвищення заробітної плати всім працівникам відповідача шляхом перегляду тарифних ставок і посадових окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати в цілому у АТ «Укрзалізниця» не менше ніж на 25 % за 2020 рік) стосуються виконання Галузевої угоди.
Третя позовна вимога (скасування запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму заробітку) стосується зміни соціально-економічних умов праці.
Заявник вказує, що Київський апеляційний суд неправильно розтлумачив положення статей 23, 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», частину п`яту статті 20, статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та дійшов помилкового висновку про те, що спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: - встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
- укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
- невиконання вимог законодавства про працю.
Отже, заявник стверджує, що цей спір є колективним трудовим спором (конфліктом).
Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:
на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець. За дорученням інтереси роботодавця у колективному трудовому спорі (конфлікті) може представляти інша особа, організація роботодавців, об`єднання організацій роботодавців;
на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об`єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та організації роботодавців, їх об`єднання або центральні органи виконавчої влади, або місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об`єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та всеукраїнські об`єднання організацій роботодавців або Кабінет Міністрів України (частина перша статті 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).
Положеннями статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту примирною комісією, а з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень - трудовим арбітражем.
Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні - у триденний, на галузевому чи територіальному рівні - у п`ятиденний, на національному рівні - у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін (частина друга статті 8 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у триденний строк у разі: неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) з питань, передбачених пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону; виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з питань, передбачених пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів (частини 2, 3 статті 8 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Згідно частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби.
Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Заявник вказує, що позов Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України до АТ «Укрзалізниця» про визнання неправомірними дій та бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання ним пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди; зобов`язання з 01 грудня 2020 року підвищення заробітної плати всім працівникам відповідача шляхом перегляду тарифних ставок і посадочних окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати в цілому у АТ «Укрзалізниця» не менше ніж на 25 % за 2020 рік; скасування запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму заробітку - не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
У оскаржуваній постанові Київський апеляційний суд послався на висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №910/11188/17 та від 26 червня 2019 у справі № 174/580/16-ц.
Заявник вказує, що у наведених справах спір стосувався стягнення коштів у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, що передбачено частиною другою, четвертою статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Однак у цій справі спір стосується виконання Галузевої угоди та зміни соціально-економічних умов праці, тобто справи не є подібними.
Попри це, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зробив висновок, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень.
Невірне визначення характеру спору змушує суд першої інстанції застосувати частину четверту статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») та відкрити провадження у справі, проте ця норма застосуванню не підлягає.
Частина сьома статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлює, що профспілки, їх об`єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об`єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об`єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.
Отже, ця норма передбачає право профспілки оскаржити дії або бездіяльність саме посадових осіб щодо порушень умов колективного договору, угоди.
Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України звернулася з позовом щодо виконання Галузевої угоди до юридичної особи АТ «Укрзалізниця».
Натомість дії посадових осіб АТ «Укрзалізниця» професійною спілкою залізничників і транспортних будівельників не оскаржуються, тобто спір виник не з підстав, визначених частиною сьомою статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Крім цього, Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України звернулася з позовом, в якому об`єднані вимоги, які не стосуються виконання Галузевої угоди, а саме: скасування запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого заробітку у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму, тобто стосуються зміни умов праці.
Судового порядку розгляду колективного трудового спору (конфлікту), який виник щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, статті 23, 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», частина п`ята статті 20, стаття 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не передбачають.
Таким чином, позов Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання неправомірними дій та бездіяльності з боку відповідача щодо невиконання ним пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди; зобов`язання з 01 грудня 2020 року підвищення заробітної плати всім працівникам відповідача шляхом перегляду тарифних ставок і посадочних окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати у цілому у АТ «Укрзалізниця» не менше ніж на 25% за 2020 рік; скасування запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого заробітку у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму - не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19) та у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), 15 квітня 2021 року у справі № 210/3062/20 (провадження № 61-17428св20).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року залишити без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачем є профспілка залізничників і транспортних будівельників України, яка є юридичною особою, і просить визнати неправомірними дії та бездіяльність з боку відповідача АТ «Укрзалізниця» щодо невиконання ним пунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.7.5 Галузевої угоди; зобов`язати з 01 грудня 2020 року підвищити заробітну плату всім працівникам відповідача шляхом перегляду тарифних ставок і посадочних окладів зі збереженням міжрозрядних та міжпрофесійних співвідношень, чим забезпечити підвищення рівня заробітної плати в цілому у АТ «Укрзалізниця» не менше ніж на 25 % за 2020 рік; скасувати запровадження режиму неповного робочого часу та компенсування працівникам відповідача втраченого заробітку у зв`язку з неправомірним застосуванням такого режиму.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на будь-який правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8 рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України).
Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України).
За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.
Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: «а» - встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
«б» - укладення чи зміни колективного договору, угоди;
«в» - виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
«г» - невиконання вимог законодавства про працю.
Положеннями статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:
- пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону (встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди), - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем;
- пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону (виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю), - трудовим арбітражем.
Передбачений розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, яка складається із представників сторін та утворюється за ініціативою однієї із сторін - на виробничому рівні - у триденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. У разі потреби примирна комісія: залучає до свого складу незалежного посередника; консультується із сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.
Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у п`ятиденний, з моменту утворення комісій строк. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені.
Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов`язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.
При цьому статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту).
У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких, відповідно зі статтею 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»та статтю 44 Конституції України - є право на страйк.
Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках:
- розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»);
- розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону);
- оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);
- невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є: вирішення питання виконання окремих положень Галузевої угоди; встановлення, зміна існуючих соціально-економічних умов праці працівників АТ «Укрзалізниця».
Спори між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин регулюються КЗпП України та Законом України «Про колективні договори і угоди».
Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин.
А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19), на які, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та передаючи справу до суду першої інстанції для продовження судового розгляду, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спори між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин регулюються КЗпП України та Законом України «Про колективні договори і угоди», однак не звернув увагу на те, що згідно з вимогами статті 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», розбіжності, що виникли між сторонами, визначені у статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», вирішуються примирною комісією чи трудовим арбітражем, тобто застосовується примирно-третейський порядок вирішення спору.
Отже, доводи касаційної скарги у частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 5 статті 20, статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» знайшли своє підтвердження.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, є обґрунтованою, проте вона мала б бути мотивована наведеними вище аргументами щодо неможливості вирішення у судовому порядку колективних трудових спорів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 412 ЦПК України (у редакції на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції залишенню в силі.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у відкритті провадження, однак помилково мотивував своє рішення, то ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Документально підтверджені судові витрати у розмірі 2 270,00 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з Профспілки залізничників і транспортних будівельників України на користь АТ «Українська залізниця».
Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасувати, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Стягнути із Профспілки залізничників і транспортних будівельників України на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати за розгляд справи у суді касаційної інстанції у сумі 2 270,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк