№ 757/57980/18-ц

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 757/57980/18-ц

провадження № 61-22423св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Гуля В. В., Сушко Л. П. та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича, на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 02 вересня 2005 року між сторонами було укладено депозитний договір № SAMDN01000003718587. На виконання договору він передав банку 25 777,09 доларів США. Факт внесення грошових коштів у розмірі, передбаченому договором, підтверджується квитанцією від 02 вересня 2005 року № 28639515.

Восени 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень на території Автономної республіки (далі - АР) Крим, його рахунки було заблоковано, нарахування відсотків припинено.

Вказував, що неодноразово звертався до банку з вимогою повернення внесених на рахунок грошових коштів, однак такі вимоги виконано не було.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь грошові кошти за банківським вкладом від 02 вересня 2005 року № SAMDN01000003718587 у розмірі 25 777,09 доларів США, що еквівалентно 715 696,50 грн, відсотки за користування банківським вкладом - 65 309,75 доларів США, що еквівалентно1 813 314,04 грн, три відсотки річних - 54 044,52 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за банківським вкладом за договором № SAMDN01000003718587 у розмірі 25 777,09 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 20 листопада 2018 року становить 715 696,50 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за користування банківським вкладом за договором № SAMDN01000003718587 у розмірі 65 309, 75 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 20 листопада 2018 року становить 1 813 314 ,04 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три відсотка річних за договором № SAMDN01000003718587 у розмірі 1 946,51 доларів США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, що між сторонами у справі укладено договір банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк взяв на себе певні зобов`язання, але належним чином в установлений договором строк їх не виконав.

При цьому, суд взяв до уваги розрахунок заборгованості за процентами та 3 %, наданий позивачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року в частині стягнення процентів за банківським вкладом, трьох відсотків річних, судового збору скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення про їх часткове задоволення.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом у розмірі 2 577,71 доларів США, що еквівалентно 71 569,68 грн, три відсотка річних - 605,94 доларів США, що еквівалентно 16 823,82 грн.

У решті цих вимог відмовлено.

У решті судове рішення залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив подані сторонами докази, надавши їм належної правової оцінки, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення в частині стягнення суми депозиту.

Проте, районний суд належно не дослідив умови спірного договору в частині нарахування процентів, а саме того, що при автоматичній пролонгації договору, проценти нараховуються у розмірі, який був встановлений у банку на час початку нового строку, а суд порахував проценти за ставкою 10 % річних за весь період.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року в частині стягнення процентів за банківським вкладом, трьох відсотків річних та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли помилкового висновку про задоволення позову. Вказує, що позивач не надав належних доказів перебування коштів у банку на час звернення до суду з позовом.

Вважає, що саме позивач повинен був довести те, що банк не виконав своїх зобов`язань.

Зазначає, що у зв`язку з окупацією Російською Федерацією АР Крим, у банку немає доступу до інформації щодо спірного договору та рахунків позивача.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А., мотивована тим, що апеляційний суд неправильно частково відмовив у задоволенні вимог про стягнення процентів, пославшись, що даних про встановлену у банку процентну ставку не надано, оскільки саме банк не надав виписок по його рахунку, хоча судом такі виписки були витребувані.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому вказує, що доводи банку є безпідставними та не відповідають обставинам справи. Зокрема, судами були дослідженні оригінали документів щодо існування між сторонами правовідносин, а саме оригінал депозитного договору та квитанції про внесення коштів на рахунок банку.

Вважає, що рішення судів у частині, в якій оскаржує банк, є законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу банку без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2020 року зупинено виконання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено депозитний договір № SAMDN01000003718587 (а. с. 11).

Відсоткова ставка за даним договором становить 10% річних.

На виконання договору, ОСОБА_1 вніс на рахунок банку № НОМЕР_1 , що відкритий відповідно до умов договору (пункт 1), грошові кошти у розмірі 25 777,09 доларів США, що підтверджується наданою квитанцією від 02 вересня 2005 року № 28639515 (а. с. 12).

ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку з вимогою повернення внесених на депозитний рахунок грошових коштів (а. с. 13, 15, 20, 23-25, 26, 27, 30-31, 32, 36-38, 39, 40-41 ), проте такі вимоги не були банком задоволені.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінов Д. А., підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у своїй постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотримано, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Також, зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Відповідно до частин другої, п`ятої та шостої статті 93 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині стягнення суми депозитного вкладу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що надані позивачем докази підтверджують факт укладення спірного договору банківського вкладу, а АТ КБ «ПриватБанк» не виконує своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 за вказаним договором щодо повернення коштів за вкладом.

Проте, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд у своїх судових рішеннях не зазначили, чи досліджувалися в судовому засіданні оригінали договору депозитного вкладу від 02 вересня 2005 року та квитанція про внесення грошових коштів на депозит. А без встановлення вказаної обставини, колегія суддів не може дійти однозначного висновку щодо законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у цій частині.

Разом з тим, доводи касаційної скарги банку про те, що позивач не надав доказів перебування коштів на рахунку у банку на час звернення до суду з позовом, а також, що саме позивач повинен був довести те, що банк не виконав своїх зобов`язань, є необґрунтованими, оскільки на ОСОБА_1 , як позивача, покладено обов`язок довести саме факт внесення ним грошових коштів на депозитний рахунок АТ КБ «ПриватБанк», а банк повинен спростувати належними та допустимими доказами наявність депозитних зобов`язань перед позивачем за спірним депозитним договором, довівши факт повернення грошових коштів, внесених на депозит, що є саме його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України, оскільки обов`язок доказування покладено на ту особу, яка заявляє вимоги чи заперечує проти певних обставин.

Так само не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що у зв`язку з окупацією Російською Федерацією АР Крим, у банку немає доступу до інформації щодо укладення спірних договорів з позивачем.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно зі статтею 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю) то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Отже, оскільки стороною укладених договорів банківських вкладів є АТ КБ «ПриватБанк», то зобов`язання за дійсними договорами має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків по укладених і дійсних договорах.

Європейський суд з прав людини у справі «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ» зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини нагадав, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, № 13279/05, § 56, рішення від 20 жовтня 2011 року).

Крім того, зменшуючи розмір стягуваних процентів за депозитним договором та 3 % річних, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів, що у банку весь час знаходження коштів на депозиті діяла ставка у 10 % річних.

При цьому, в цілому погодившись з висновками районного суду щодо існування між сторонами правовідносин за договором депозитного вкладу з 02 вересня 2005 року, апеляційний суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи у цій частині, не встановив, які процентні ставки діяли у банку на час пролонгації спірного договору.

Дійшовши висновку, що правовідносини між сторонами не закінчилися 03 вересня 2006 року та пролонгувалися до 05 березня 2018 року, коли позивач звернувся до банку про розірвання договору, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення будь яких процентів за цей період, фактично самоусунувшись від розгляду цієї частини вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, судове рішення апеляційного суду в указаній частині також не можна вважати законним та обґрунтованим і з цих підстав.

Рішення суду першої інстанції в цій частині також не можна вважати обґрунтованим з наведених підстав, оскільки, задовольнивши вимоги ОСОБА_1 повністю, суд належно не дослідив умови спірного договору щодо процентної ставки при пролонгації договору на новий строк, а також щодо капіталізації нарахованих процентів.

Відповідно до положень пункту 7 договору про депозитний вклад від 02 вересня 2005 року по закінченню строку вкладу, якщо жодна зі сторін не виявила бажання розірвати цей договір, то він автоматично вважається продовженим на новий строк у 12 місяців. Договір пролонгується неодноразово без явки вкладника у банк. При подовженні договору розрахунок процентів на кожний новий строк вкладу відбувається по процентній ставці, дійсній в банку для продовжуваних депозитних вкладів даного найменування й строку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових договорів до даного договору. Проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу. Наступне продовження договору відбувається в такому ж порядку.

Згідно з пунктом 8 вказаного договору виплата суми нарахованих процентів здійснюється банком, починаючи з першого робочого дня банка по закінченню строку вкладу. За час зберігання нарахованих процентів, на їх суму проценти не нараховуються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення процентів та 3 % річних, суд першої інстанції на вказані положення договору уваги не звернув та не врахував, що він, здійснюючи розрахунок заборгованості за процентами, за всі періоди пролонгації договору вказав 10 % річних, а також на кожний наступний період здійснював капіталізацію нарахованих процентів, тобто додавав їх до суми депозиту.

За таких обставин, не можна було брати до уваги й розрахунок 3 % річних, оскільки їх нарахування здійснювалося на суму боргу, яка була порахована неправильно (а. с. 64-66).

Отже, розглядаючи справу, яка переглядається судом касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи і в частині стягнення на користь ОСОБА_1 процентів за спірним договором та 3 % річних за прострочення сплати коштів, належно не перевірили умови договору, доводів сторін та не встановили обставини, встановлення яких є обов`язковим для правильного вирішення спору в цій частині.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, які необхідні для правильного вирішення спору, та не перевірили доводів і заперечень учасників процесу, то, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів, передусім, необхідно достовірно встановити факт укладення спірного депозитного договору та внесення позивачем коштів на депозитний рахунок банку.

У разі встановлення вказаних обставин, суд повинен врахувати наведені у цій постанові висновки в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування банківським вкладом та трьох відсотків річних, встановивши необхідні обставини та забезпечивши правильне нарахування вказаних сум.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та представника Конохова Петра Харлантійовича - адвоката Дугінова Дмитра Андрійовича - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк