Постанова
Іменем України
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 757/58282/21
провадження № 61-4866св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. і постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В., та на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом , у якому просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 2002 року, визнати майно, набуте у цей період на ім`я ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю та провести його поділ.
На обґрунтування позову зазначала, що з 2002 року вона проживала разом з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, а в 2011 році зареєстрували шлюб. Спочатку вони проживали у м. Запоріжжі в орендованій квартирі, а потім переїхали з дочкою у придбане житло на АДРЕСА_1 та були зареєстровані у ньому. У 2009 році вона з відповідачем придбали у спільну часткову власність квартиру у АДРЕСА_2 . Протягом усього часу проживання у цивільному шлюбі вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя, разом проводили вільний час, відпустки, їздили відпочивати, відвідували батьків, спільних друзів.
Ці обставини підтверджуються інтерв`ю в журналі «ВІПклуб» за грудень 2013 - січень 2014 року, деклараціями ОСОБА_2 про його доходи, де він вказав її як дружину, фотографіями із спільних свят та відпочинку, квитанціями про оплату комунальних послуг, машиномісць. Крім того, вона займалась вихованням та освітою сина ОСОБА_2 , оплачувала його навчання, виїжджала з ним на відпочинок до Єгипту.
У цей період вони спільно придбали таке нерухоме майно:
квартиру, загальною площею 297,40 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 ;
квартиру, загальною площею 226,02 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,
гараж, загальною площею 21,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ;
машиномісце НОМЕР_1 , загальною площею 16,00 кв. м, за адресою:
АДРЕСА_4 , загальною площею 17,40 кв.м, за адресою: АДРЕСА_5 ;
об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, загальною площею 407,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 ;
земельну ділянку, загальною площею 0,32 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0402, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_6 ;
грошові кошти на банківському рахунку, відкритому на ім`я відповідача в (код за ЄДР 09807750) UAH 126 534,00 грн;
готівкові грошові кошти, що зберігалися у відповідача, в сумі 41 000,00 дол. США;
готівкові грошові кошти, що зберігалися у відповідача, в сумі 18 000,00 євро;
готівкові грошові кошти, що зберігалися у відповідача, в сумі 922 200,00 грн;
право вимоги на грошові кошти 498 000,00 євро, позичені відповідачем третім особам;
право вимоги на грошові кошти 3 950 000,00 дол. США, позичені відповідачем третім особам;
право вимоги на грошові кошти 232 200,00 грн, позичені відповідачем третій особі ТОВ «ПІК КАП ТРЕЙД».
Загальна вартість всього майна за курсом НБУ у грошовому виразі становить 163 771 116,00 грн.
Зазначала, що це майно було придбане за час проживання у фактичних шлюбних стосунках і відчужене ОСОБА_2 без її згоди, тому вона має право на компенсацію половини його загальної вартості - 2 137 060,00 грн.
Остаточно свої позовні вимоги ОСОБА_1 сформулювала таким чином:
встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки громадянина України ОСОБА_2 та громадянки України ОСОБА_1 з 01 січня 2004 року до 29 жовтня 2011 року;
визнати об`єктами спільної сумісної власності:
квартиру, загальною площею 297,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;
квартиру, загальною площею 226,02 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
гараж, загальною площею 21,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ;
машиномісце НОМЕР_1 , загальною площею 16,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 , гараж НОМЕР_1 ;
машиномісце НОМЕР_2 , загальною площею 17,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 ;
об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, загальною площею 407,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 , та земельна ділянка загальною площею 0,32 га, із кадастровим номером 2310100000:04:043:0402, за адресою: АДРЕСА_7;
автомобіль Mercedez-Benz ML 250 СDI 4 matic, державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов, шасі НОМЕР_4 ;
автомобіль Lexus LХ 470, 2005 року випуску;
автомобіль Ноndа Оdyssеу ЕХ, 2005 року випуску;
автомобіль Lexus LS 460, 2007 року випуску;
автомобіль Тоуоta Sequoia, 2008 року випуску;
грошові кошти на банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 , в АТ «УКРСИББАНК» (код за ЕДР 09807750} в розмірі 126 534,00 грн;
готівкові кошти в сумі 41 000, 00 дол. США, що зберігалися у ОСОБА_2 ;
готівкові грошові кошти в сумі 18 000,00 євро, що зберігалися у ОСОБА_2 ;
готівкові грошові кошти в сумі 922 200,00 грн, що зберігалися у ОСОБА_2 ;
право вимоги на грошові кошти в сумі 498 000,00 євро, позичені ОСОБА_2 третім особам;
право вимоги на грошові кошти в сумі 3 950 000,00 дол. США, позичені ОСОБА_2 третім особам;
право вимоги на грошові кошти в сумі 232 200, 00 грн, що позичені ОСОБА_2 . ТОВ «ПІК КАП ТРЕЙД» (код за ЕДР 40484848).
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:
квартиру, загальною площею 297,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;
автомобіль Mercedez-Benz ML 250 СDI 4 matic, державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов, шасі НОМЕР_4 ;
машиномісце 131, загальною площею 16,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_8 ;
об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, загальною площею 407,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 ;
земельну ділянку, загальною площею 0,32 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0402, із призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_9 ;
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
квартиру, загальною площею 226,02 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
гараж, загальною площею 21,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у спільному сумісному майні у сумі 67 мільйонів 935 тисяч 007 гривень;
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки відчуженого без згоди ОСОБА_1 спільного майна у сумі 2 мільйони 137 тисяч 060 гривень.
У липні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив провести поділ спільного майна подружжя, набутого ними в період шлюбу з 29 жовтня 2011 року до 18 грудня 2018 року, зокрема:
легковий автомобіль марки Mercedes-Benz, модель ML 250 CDI 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2013 року випуску, придбаний 16 квітня 2013 року, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , вартість якого згідно з експертною оцінкою 887 500,00 грн;
земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0229, за адресою: АДРЕСА_10 ), придбана за договором купівлі-продажу від 17 серпня 2016 року, зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 , вартістю 196 335,18 грн;
земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0230, за адресою: АДРЕСА_11 ), придбана за договором купівлі-продажу від 17 серпня 2016 року, зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 , вартістю 196 335,18 грн.
Загальна вартість майна, набутого під час шлюбу, становить 1 280 170,36 грн, вартість 1/2 частки - 640 085,18 грн.
В порядку поділу майна подружжя ОСОБА_2 просив:
визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на легковий автомобіль марки Mercedes-Benz, модель ML 250 CDI 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2013 року випуску, вартістю 887 500, 00 грн, оскільки він на неї зареєстрований і вона ним користується;
визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на дві земельні ділянки, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0229, за адресою: АДРЕСА_10 ), вартістю 196 335,18 грн, та загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0230, за адресою: АДРЕСА_11 ), вартістю 196 335,18 грн, оскільки ці земельні ділянки об`єднані з двома іншими земельними ділянками, одну з яких він отримав у дар, а другу приватизував.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості часток майна у розмірі 247 414, 82 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.
Здійснено поділ спільного майна: визнано право приватної власності ОСОБА_1 на легковий автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель ML 250 CDI 4 МАТІС, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2013 року випуску, вартістю 887 500,00 грн; визнано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0229, за адресою:
АДРЕСА_10 ; визнано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0230, за адресою:
АДРЕСА_11 .
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію різниці вартості часток майна у розмірі 184 149,82 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 12 405,00 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 179 940,92 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року задоволено частково.
Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення повернено заявнику без розгляду.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського апеляційного суду
від 24 травня 2023 року скасовано.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, що позивач не довела сукупність всіх ознак, притаманних подружжю, зокрема, факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків протягом спірного періоду, а саме з 01 січня 2004 року до 29 жовтня 2011 року.
Суд вказав, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно, набуте ОСОБА_2 у період після 01 січня 2004 року до 29 жовтня 2011 року, таким, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, як чоловікові та жінці, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Вирішуючи зустрічний позов про поділ майна, суд першої інстанції врахував обсяг майна, набутого у шлюбі, та здійснив поділ спільного майна в натурі, враховуючи інтереси обох сторін і фактичний порядок користування майном.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, суд виходив з того, що саме такий розмір є співмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
13 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, у якій просить скасувати додаткову постанову і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, постанові Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 378/305/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року, у якому просить касаційне провадження закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України або залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів.
У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року, у якому зазначила, що рішення законне та обґрунтоване, підстав для його скасування немає.
Також у поданих відзивах представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить витрати, пов`язані з підготовкою та поданням відзивів на касаційні скарги, покласти на ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 .
Згідно з даними свідоцтва про право власності від 07 травня 2009 року квартира АДРЕСА_12 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення.
Згідно з даними договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 03 травня 2010 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_6 купила 1/2 частку квартири за АДРЕСА_12 .
Відповідно до пункту 8 вказаного договору купівлі-продажу від 03 травня 2010 року покупець ( ОСОБА_6 , тепер ОСОБА_1 ) засвідчила, що на момент підписання цього договору покупець у зареєстрованому шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу, гроші, які витрачаються на придбання вказаної 1/2 частки квартири, є її особистою приватною власністю.
Згідно з інформацією із державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 жовтня 2021 року № 269330445 1/2 частка квартири АДРЕСА_12 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу машиномісця від 11 червня 2009 року ТОВ Фірма «Т.М.М.» продало, а ОСОБА_2 придбав у власність машиномісце 131, загальною площею 16,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до договору купівлі-продажу машиномісця від 11 червня 2009 року ТОВ Фірма «Т.М.М.» продало, а ОСОБА_2 придбав у власність машиномісце 132, загальною площею 17,40 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 02 вересня 2019 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_7 належне йому на праві особистої приватної власності машиномісце НОМЕР_2 , площею 17,4 кв. м.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 квітня 2005 року квартира АДРЕСА_13 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької області.
Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 листопада 2016 року № 74359299 земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:043:0402, площею 0,32 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
За договором дарування від 10 серпня 2016 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку. Згідно з пунктом 2 договору земельна ділянка, що відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_14 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0205.
17 серпня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:04:043:0229, за адресою: АДРЕСА_10 ), площею 0,06000 га.
17 серпня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:04:043:0230, за адресою: АДРЕСА_11 ), площею 0,06000 га.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 серпня 2021 року щодо суб`єкта № 268712127 об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . Підставою для реєстрації вказано розпорядження голови Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради від 14 квітня 2006 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 жовтня 2020 року № 227101988 зареєстровано незавершене будівництво, опис: недобудований житловий будинок літ. А, місце розташування - земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:043:0402 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Окрім того, з матеріалів справи відомо, що 10 грудня 2004 року між ОСОБА_2 (замовник) та ТОВ «Екскавація» (підрядник) укладено договір № 2, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати на об`єкті «Житловий двоповерховий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_15 » комплексні роботи з облаштування котловану під фундамент згідно з робочим проектом, виконаним ТОВ «Квадрат плюс».
18 січня 2005 року між ОСОБА_2 (замовник) та ТОВ «ІСП «ФОРТ» (підрядник) укладено договір № 7/1.
Відповідно до пункту 1.1 цього договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати на об`єкті «Житловий будинок по АДРЕСА_6 » комплексні роботи із облаштування фундаменту згідно з паспортом зовнішної обробки. Перелік, обсяг та вартість робіт - згідно з умовами цього договору і додатка № 1, який є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно з пунктом 3.2 договору загальна вартість робіт за цим договором становить 80 739,00 грн.
Розпорядженням голови Ленінської районної адміністрації від 14 квітня 2006 року № 789р дозволено оформити документи ОСОБА_2 на будівництво нового житлового будинку замість старого на АДРЕСА_15 , на земельні ділянці, площею 0,1000 га.
Згідно з даними договору купівлі-продажу від 20 грудня 2007 року ОСОБА_2 продав, а ТОВ «Донфармхолдинг» придбало нежитлове приміщення 4 цокольного поверху літ. А-5 за адресою: АДРЕСА_16 . Продаж вчинено за 35 265 681,00 грн.
20 червня 2008 року між ТОВ Фірма «Т.М.М.», ОСОБА_2 (новий інвестор) та ОСОБА_10 (інвестор) укладено договір заміни сторони і передачі прав та обов`язків за інвестиційним договором від 01 грудня 2005 року № 114-12-Зв, укладеним між ТОВ Фірма «Т.М.М.» і ОСОБА_10 . За умовами укладеного договору інвестор передає, а новий інвестор приймає на себе права і обов`язки першого та стає стороною за інвестиційним договором від 01 грудня 2005 року № 114-12-Зв.
20 червня 2008 року між ТОВ Фірма «Т.М.М.», ОСОБА_2 (новий інвестор) та ОСОБА_10 (інвестор) укладено договір заміни сторони і передачі прав та обов`язків за інвестиційним договором від 01 грудня 2005 року № 115-12-Зв, укладеним між ТОВ Фірма «Т.М.М.» і ОСОБА_10 . За умовами укладеного договору інвестор передає, а новий інвестор приймає на себе права і обов`язки першого та стає стороною за інвестиційним договором від 01 грудня 2005 року № 115-12-Зв.
Згідно з листом Головного сервісного центру МВС від 14 вересня 2021 року № 31/26-667аз на ім`я ОСОБА_2 зареєстровані такі транспортні засоби:
автомобіль Lexus LХ 470, 2005 року випуску, дата реєстрації 01 грудня 2005 року. Знятий з обліку для реалізації 29 травня 2008 року;
автомобіль Ноndа Оdyssеу ЕХ, 2005 року випуску, дата реєстрації 09 грудня 2006 року. Знятий з обліку для реалізації 24 березня 2009 року;
автомобіль Lexus LS 460, 2007 року випуску, дата реєстрації 20 лютого 2007 року. Перереєстрація вказаного ТЗ на нового власника за довідкою-рахунком 25 листопада 2015 року;
автомобіль Тоуоta Sequoia, 2008 року випуску, дата реєстрації 22 травня 2009 року. Знятий з обліку для реєстрації 16 жовтня 2012 року. Реєстрація вказаного ТЗ, придбаного в торговельній організації, на іншого власника 18 жовтня 2012 року.
Згідно з даними довідки від 30 вересня 2022 року № 01-09/78 ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчався в гімназії НПУ імені М. П. Драгоманова в 11 класі (42 група) з вересня 2006 року до червня 2007 року.
Відповідно до даних висновку (акта) з експертної оцінки від 09 липня 2022 року вартість транспортного засобу Mercedes-Benz ML250 CDI 4 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_3 , на 09 липня 2022 року складає 887 500,00 грн.
Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (далі - ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС) на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01 червня 2022 року повідомила, що ОСОБА_2 прикріплений до ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС на медичне обслуговування з 02 червня 2006 року як депутат Верховної Ради України 5-го скликання, потім 7-го скликання, на даний час як колишній депутат. ОСОБА_12 прикріплена до ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС на медичне обслуговування з 12 лютого 2007 року як дружина.
Відповідно до відповіді АТ «Укрсиббанк» від 31 серпня 2022 року № 29-4-1-07/4492-БТ станом на 31 грудня 2018 року ОСОБА_2 мав рахунки в банку. Згідно з наданою банком інформацію, станом 31 грудня 2018 року на рахунках були наявні таки залишки: 1247,51 грн; 96 061,35 грн; 29 225,00 грн.
Зазначені залишки коштів підтверджуються даними довідок від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34-224, від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34230, від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34-226, від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34-228, від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34-229, від 14 липня 2022 року № 15-1-01/34-231.
Згідно з розпискою ОСОБА_13 від 29 вересня 2003 року вона взяла у борг у ОСОБА_2 3 945 847,00 доларів США та 498 000,00 Євро. Зобов`язалась повернути вказані кошти не пізніше 30 листопада 2026 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України)
Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення у справі в частині первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, що позивачка не довела сукупність всіх ознак, притаманних подружжю, зокрема, факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків протягом спірного періоду, а саме з 01 січня 2004 року до 29 жовтня 2011 року.
Таким чином суди дійшли правильних висновків, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно, набуте ОСОБА_2 у період після 01 січня 2004 року до 29 жовтня 2011 року, таким, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, як чоловікові та жінці, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування правильних по суті судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтуються на доведенні необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди надали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
У справі установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 жовтня 2011 року до 18 грудня 2018 року.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З урахуванням того, що на майно, яке придбане за час шлюбу, поширюється презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Суди встановили, що під час шлюбу сторони придбали майно: легковий автомобіль, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 (вартість згідно з висновком експертної оцінки станом на 09 липня 2022 року 887 500,00 грн), дві земельні ділянки, які знаходяться у м. Запоріжжі, зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 (згідно зі звітом з експертної грошової оцінки земельної ділянки від 12 липня 2022 року вартість кожної становить 196 335,18 грн).
Також суди встановили, що спільним майном подружжя є грошові кошти на трьох банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_2 в АТ «Укрсиббанк», на загальну суму 126 534,00 грн і які знаходились на них на момент розірвання шлюбу (31 грудня 2018 року).
Отже, за період шлюбу сторонами набуто майно загальною вартістю 1 406 704,36 грн, частка кожного з подружжя в грошовому виразі становить 703 352,18 грн.
Відповідно до заявлених ОСОБА_2 вимог, він просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право приватної власності на дві земельні ділянки, оскільки на даний час вони об`єднані з іншими двома ділянками, які належать йому на праві особистої приватної власності, а за ОСОБА_1 право власності на автомобіль та стягнути з неї грошову компенсацію, яка становить різницю вартості частки спільного майна.
Отже, вирішуючи зустрічний позов про поділ майна подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував обсяг майна, набутого у шлюбі, та здійснив поділ спільного майна в натурі, враховуючи інтереси обох сторін і фактичний порядок користування майном.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу, у якому вона просить закрити касаційне провадження, мотивований тим, що правові висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду та на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що підстави касаційного оскарження, на які є посилання у касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), хоча і не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, однак вказані заявником підстави касаційного оскарження потребували перевірки у рамках відкритого касаційного провадження, з витребуванням матеріалів цивільної справи, що унеможливлює його закриття.
За вказаних обставин у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства
є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат
на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу,
що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховують: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,
які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів
у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,
що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову
та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката в присудженому судом апеляційної інстанції розмірі (50 000,00 грн) є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 757/58282/21 ОСОБА_2 надавала адвокат Журавель В. І., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги від 16 червня 2022 року № 16-06/22, ордера серії АІ, № 1581288. Зокрема, 13 червня 2024 року та 08 липня 2024 року адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 , доводи яких враховані судом касаційної інстанції під час перегляду справи у касаційному порядку.
17 червня та 17 липня 2024 року адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала заяви про стягнення судових витрат, у яких зазначила, що на підставі договору про надання правової допомоги у цій справі розмір витрат на правничу допомогу та подання відзивів на касаційні скарги складає 18 340,00 грн, на підтвердження чого надала платіжну інструкцію від 14 червня 2024 року № 179828330, згідно з якою ОСОБА_2 здійснив оплату на рахунок Адвокатського бюро «Валентини Журавель» за надання правничої допомоги з підготовки та подання відзиву на касаційну скаргу згідно з договором від 16 червня 2022 року № 16-06/22 та актом наданих послуг від 13 червня 2024 року № 63/24 у розмірі 11 650,00 грн; та платіжну інструкцію від 12 липня 2024 року № 183040264, згідно з якою ОСОБА_2 здійснив оплату на рахунок Адвокатського бюро «Валентини Журавель» за надання правничої допомоги з підготовки та подання відзиву на касаційну скаргу згідно з договором від 16 червня 2022 року № 16-06/22 та актом наданих послуг від 08 липня 2024 року № 70/24 у розмірі 6 690,00 грн. Відзив та заяви про стягнення судових витрат надіслані всім учасникам справи і від ОСОБА_1 заперечень не надійшло.
Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного розгляду, взявши до уваги умови договору на надання правової допомоги від 16 червня 2022 року № 16-06/22, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції є обґрунтованим та необхідний у контексті обставин цієї справи.
Враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатом ОСОБА_2 послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційними скаргами ОСОБА_1 та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 340,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених на стадії касаційного розгляду цієї справи.
Щодо поновлення виконання рішення
Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації різниці вартості часток майна у розмірі 184 149,82 грн та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 12 405,00 грн, до закінчення касаційного провадження.
Зупинено дію рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року в частині визнання права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0229, за адресою: АДРЕСА_10 та на земельну ділянку, загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2310100000:04:043:0230, за адресою: АДРЕСА_11 та ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року зупинено виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року до закінчення касаційного перегляду, виконання рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про закриття касаційного провадження на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року відмовити.
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18 340,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Поновити виконання та дію рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 травня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська