№ 757/59951/16-ц

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 757/59951/16-ц

провадження № 61-9377св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Позовна заява мотивована тим, що 19 листопада 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест» (далі - ТОВ «НВФ «Вест») та ним укладено договір інвестування будівництва № 552-Д, відповідно до якого інвестор інвестує кошти у будівництво квартири АДРЕСА_1 , вартістю 291 995 грн, а ТОВ «НВФ «Вест» після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року передає інвестору зазначену квартиру.

Відповідно до довідки ТОВ «НВФ «Вест» від 04 грудня 2003 року № 552 ним повністю внесено кошти на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Стосовно генерального директора ТОВ «НВФ «Вест» ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у якій його визнано потерпілим.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2015 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду та роз`яснено йому право пред`явити цей позову в порядку цивільного судочинства.

Також вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року встановлено, що йому як потерпілому в кримінальній справі діями ОСОБА_2 , внаслідок яких останній незаконно заволодів його грошовими коштами у розмірі 291 995 грн 50 коп., заподіяно майнову шкоду.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 291 995 грн 50 коп., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. У іншій частині вимог відмовлено.

04 липня 2016 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинською Н. М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 51553338 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 391 995 грн 50 коп. відповідно до виконавчого листа від 27 листопада 2015 року № 759/12859/15-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва.

22 вересня 2016 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинською Н. М. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 51553338 у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи розшуку такого майна виявилися безрезультативними.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України з коштів Державного бюджету України на його користь заподіяну шкоду в розмірі 391 995 грн 50 коп.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення в розмірі 391 995 грн 50 коп.

Заочне рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, позивач довів факт завдання йому шкоди кримінальним правопорушенням у визначеному розмірі, яка на момент судового розгляду справи йому не була відшкодована.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року у кримінальній справі № 2608/18792/12 встановлено, що ОСОБА_2 незаконно заволодів грошовими коштами позивача у розмірі 291 995 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року у справі № 759/12859/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 291 995 грн 50 коп, моральну шкоду - 100 000 грн, а всього - 391 995 грн 50 коп.

Оскільки постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 22 вересня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві (ОСОБА_1) фактично не було забезпечено виконання вказаного вище рішення суду, наявні підстави для висновку про відшкодування ОСОБА_1 зазначених коштів за рахунок державного бюджету України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2017 року заяву Державної казначейської служби України про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року залишено без задоволення. Стягнуто з Державної казначейської служби України в дохід держави судовий збір в розмірі 320 грн.

Ухвалу мотивовано тим, що 22 лютого 2017 року Державна казначейська служба України булаповідомлена належним чином про судовий розгляд справи 14 березня 2017 року, що підтверджується відповідним поштовим зворотнімповідомленням.

Крім того, у рішенні суду, яке Державна казначейська служба України просить переглянути, зазначено мотиви, на підставі яких суд дійшов до переконання про обґрунтованість вимог позивача, наведені представником відповідача доводи не спростовують висновків суду та можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України відхилено, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги підтверджені доказами, які містяться в матеріалах цієї справи, та не спростовані відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосували вимоги статті 1177 ЦК України до спірних правовідносин, не звернути уваги на те, що механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України від ОСОБА_1 не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року Державній казначейській службі України поновлено строк на касаційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року, відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою і витребувано із Печерського районного суду м. Києва цивільну справу № 757/59951-16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

19 листопада 2003 року між ТОВ «НВФ «Вест» та ОСОБА_1 укладено договір інвестування будівництва № 552-Д, відповідно до якого інвестор інвестує кошти у будівництво квартири АДРЕСА_1 , вартістю 291 995 грн, а ТОВ «НВФ «Вест» після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року передає інвестору зазначену квартиру.

Відповідно до довідки ТОВ «НВФ «Вест» від 04 грудня 2003 року № 552 ОСОБА_1 повністю вніс кошти на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Стосовно генерального директора ТОВ «НВФ «Вест» ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за частиною другою статті 364-1 КК України, у якій ОСОБА_1 визнано потерпілим.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2015 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк три роки. Цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду та роз`яснено йому право пред`явити цей позову в порядку цивільного судочинства.

Також вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року встановлено, що ОСОБА_1 як потерпілому в кримінальній справі діями ОСОБА_2 , внаслідок яких останній незаконно заволодів його грошовими коштами у розмірі 291 995 грн 50 коп., заподіяно майнову шкоду.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 291 995 грн 50 коп., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

У іншій частині вимог відмовлено.

04 липня 2016 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинською Н. М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 51553338 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 391 995 грн 50 коп. відповідно до виконавчого листа від 27 листопада 2015 року № 759/12859/15-ц, виданого Святошинським районним судом м. Києва.

22 вересня 2016 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Скуржинською Н. М. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 51553338 у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи розшуку такого майна виявилися безрезультативними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та апеляційного суду не відповідають.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 8 статті 7 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) затверджено принцип цільового використання коштів, зокрема, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Державна казначейська служба України діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення).

Відповідно до Положення Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка та управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Тобто, казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини першої статті 2 ЦК України.

Згідно із статтею 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.

Проте на теперішній час у національному законодавстві України відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який би визначав такий порядок відшкодування шкоди.

Таким чином, механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований.

Положення статті 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, до прийняття закону про відшкодування державою шкоди відповідно до статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування шкоди здійснюватися не може.

Порядок, що містить процедуру присудження та сплати відшкодування, має бути встановлений окремим законом, який не було прийнято до цього часу. За відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути, оскільки заявник не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум (Ухвала Європейського суду з прав людини від 30 вересня 2014 року щодо прийнятності заяви № 54904/08 у справі «Петро Якович Петльований проти України»).

Подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року за наслідками розгляду справи № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України, на сьогодні законодавчо визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Водночас цей Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівником правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

Та обставина, що державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна та зазначення про його неплатоспроможність не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними особами, на підставі статті 1177 ЦК України. Зазначене є передчасним, оскільки ОСОБА_1 не скористався правом повторного звернення до державного виконавця для перевірки майна боржника, не оскаржив дії/бездіяльність державного виконавця, якщо вважає, що він неналежним чином виконував судове рішення.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували та дійшли помилкового висновку про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України. Крім того, в разі зміни майнового стану боржника стягувач відповідно до статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону. Зазначених положень закону позивач не дотримався, у справі відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до державної виконавчої служби для повторної перевірки майнового стану боржника, а також відомості про оскарження ним бездіяльності державного виконавця у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки механізм відшкодування зазначеної шкоди законодавчо ще не врегульований, стягнення майнової шкоди, завданої особі внаслідок вчинення кримінального правопорушення, з держави Україна в особі Державної казначейської служби України є безпідставним, у зв`язку з відсутністю можливості задоволення позовних вимог саме з цих підстав.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк