№ 757/60479/19-ц

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 757/60479/19-ц

провадження № 61-19635св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Національний банк України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Духін Олексій Євгенович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування майнової шкоди.

На обґрунтування позову посилалися на таке. 10 грудня 2015 року Правлінням НБУ було прийнято постанову від № 875/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК ВЕЛЕС»» (далі - постанова Правління НБУ № 875/БТ), власниками істотної участі у статутному капіталі якого вони є з часткою статутного капіталу 98,4766 %. На виконання зазначеної постанови Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Виконавча дирекція ФГВФО, Фонд) прийнято рішення від 10 грудня 2015 року за реєстраційним номером 219 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК ВЕЛЕС» (далі - рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 219) та делегування повноважень ліквідатора банку».

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 810/18/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року, позов ОСОБА_2 до Національного банку України, ФГВФО, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «БАНК ВЕЛЕС» (далі - АТ «БАНК ВЕЛЕС»), уповноважена особа Фонду, задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанову від 10 грудня 2015 року Правління НБУ № 875/БТ та рішення від 10 грудня 2015 року Виконавчої дирекції ФГВФО № 219.

Водночас, незважаючи на скасування судами постанови відповідача про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «БАНК ВЕЛЕС», а також рішення Фонду про початок ліквідації банку та призначення уповноваженої особи, ні відповідачем, ні третьою особою на неодноразові письмові звернення не вчинено жодних заходів щодо відновлення функціонування АТ «БАНК ВЕЛЕС» як банківської установи, повернення активів банку, які знаходяться під повним контролем Фонду.

Внаслідок винесення відповідачем протиправного та незаконного рішення шляхом ініціювання процедури (механізму) виведення банківської установи з ринку позивачам завдано значної матеріальна шкоди, яка полягає у незаконному позбавленні права власності на належне їм на праві власності майно (корпоративні права, посвідчені акціями банку).

У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачі просили стягнути з відповідачів 104 710 168,78 грн на відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Національного банку України на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним рішенням: на користь ОСОБА_1 35 066 570,70 грн, на користь ОСОБА_2 - 34 654 967,27 грн, на користь ОСОБА_3 - 34 988 630,81 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття відповідачем та третьою особою постанови від 10 грудня 2015 року № 875/БТ та рішення від 10 грудня 2015 року № 219, які надалі були визнані протиправними та скасовані у судовому порядку, позивачів було позбавлено права власності на майно (акції), складовими якого є права володіння, користування та розпорядження власним майном.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК ВЕЛЕС» (далі - ПАТ «БАНК ВЕЛЕС» не завершена, висновок суду першої інстанції про заподіяння позивачам шкоди шляхом позбавлення їх прав власності на акції банку є передчасним, оскільки відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - № 4452-VI) позивачів лише обмежено на певний період правом на управління банком. Також передчасним є висновки суду першої інстанції про те, що розмір шкоди, завданої позивачам рішенням НБУ, відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного рішення, оскільки такі висновки були зроблені лише на підставі звіту, наданого позивачами, але без урахування доводів відповідача про те, що частка заявників мала б підраховуватися, виходячи з вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокатДухін О. Є., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилалися на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення статей 22 1166 1173 ЦК України, частину другу статті 39, частину другу статті 46, статтю 52 Закону № 4452-VI, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між скасованим рішенням відповідача про ліквідацію банка та шкодою, якої зазнали позивачі у зв'язку з позбавленням їх корпоративних прав у ліквідованій банківській установі, а також зроблено помилковий висновок про неправильний визначений позивачами розмір шкоди.

Також на цей час відсутні остаточні рішення Верховного Суду з питань застосування зазначених норм матеріального і процесуального права у правовідносинах, пов`язаних з відшкодуванням акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень Національного банку Українипро виведення банків з ринку.

Апеляційний суд не повідомив позивача ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання, що позбавило останнього можливості взяти участь у судовому засіданні та захистити свою позицію, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо відшкодування акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень Національного банку України про виведення банків з ринку), розгляду справи за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від НБУ, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокатДухін О. Є., подали до Верховного Суду відповідь на відзив НБУ, у якому зазначили, що відзив є безпідставним та необґрунтованим.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Духін О. Є., у ційсправі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що10 грудня 2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 875/БТ про ліквідацію ПАТ «БАНК ВЕЛЕС», власниками істотної участі у статутному капіталі якого є позивачі з часткою статутного капіталу 98,4766 %.

На виконання зазначеної постанови відповідача Виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 10 грудня 2015 року № 219.

Згідно із зазначеним рішенням Фондом розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «БАНК ВЕЛЕС», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону № 4452-VI, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Северині Ю. П. на два роки з 11 грудня 2015 року до 10 грудня 2017 року включно.

Не погоджуючись з постановою від 10 грудня 2015 року № 875/БТ та рішенням від 10 грудня 2015 року № 219, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання таких рішень протиправними та їх скасування.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 810/18/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року, позов ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «БАНК ВЕЛЕС», уповноважена особа Фонду задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанову Правління НБУ № 875/БТ та рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 219.

Згідно з виписками про стан рахунку в цінних паперах від 09 грудня 2015 року: ОСОБА_1 володіє 3 462 800 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 628 000,00 грн, що становить 32,9790 % статутного капіталу банку (виписка № 03070/20151209/1); ОСОБА_2 володіє 3 422 150 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 221 500,00 грн, що становить 32,5919 % статутного капіталу банку (виписка № 03061/20151209/1); ОСОБА_3 володіє 3 455 100 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 551 000,00 грн, що становить 32,9057 % статутного капіталу банку (виписка № 03071/20151209/1).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

НБУ здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі (пункт 8 частини першої статті 7 Закону).

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

За частиною першою статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Згідно з частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Згідно з частиною сьомою статті 139 ГК України особливим видом майна суб`єктів господарювання є цінні папери.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Таким чином, корпоративні права позивачів, посвідчені акціями АТ «БАНК ВЕЛЕС», є майном як у розумінні українського законодавства, так і статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини і основоположних свобод (ухвала щодо прийнятності заяв № 8588/79 та № 8589/79 Lars Bramelid and Anne-Marie Malmstrom v. Sweden від 12 жовтня 1982 року; «Совтрансавто-Холдинґ» проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява №48553/99, рішення від 25 липня 2002 року), право власності на яке захищатиметься відповідно до законодавства України.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі, як на підставу для задоволення позову, вказували, що їм, як акціонерам (власникам істотної участі) банку, незаконним рішенням відповідача від 10 грудня 2015 року № 875/БТ було завдано майнову шкоду, яка полягає у неможливості вільно розпоряджатися власним майном (корпоративними правами, посвідченими акціями) у статутному капіталі ліквідованої банківської установи.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом приписів глави 82 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним, є зокрема, зменшення майна потерпілого.

Водночас, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з порушенням його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Отже, для правильного вирішення спору, пов`язаного з відшкодуванням шкоди (збитків), важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

З урахуванням наведеного, позивачі повинні довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Оскільки рішення, з яким позивачі пов`язують настання шкоди, мають наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, встановлення факту настання шкоди необхідно здійснювати, виходячи із встановлення чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивачів.

Суди встановили, що на цей час здійснюється ліквідаційна процедура АТ «БАНК «ВЕЛЕС» і позивачі продовжують бути його акціонерами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку.

Згідно з частиною другою статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що в АТ «БАНК «ВЕЛЕС» здійснюється ліквідаційна процедура, проте позивачі продовжують бути акціонерами цього банку, права власності на зазначені акції банку їх не позбавлено, а відповідно до статті 319 ЦК України та статті 46 Закону № 4452-VI їх лише обмежено на певний період у праві на управління банком.

З урахуванням наведеного, встановлених апеляційним судом обставин справи, а також наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що скасування в судовому порядку постанови Правління НБУ № 875/БТ та рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 219не впливає на результат розгляду цієї справи.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між скасованими рішеннями від 10 грудня 2015 року № 875/БТ, від 10 грудня 2015 року № 219 та шкодою, якої, як зазначають позивачі, вони зазнали.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 910/13134/17, від 20 червня 2018 року у справі № 757/46587/17-ц (провадження № 61-15720св18), від 27 серпня 2019 року у справі № 910/9095/18.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо відшкодування акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень НБУ про виведення банків з ринку), Верховний Суд відхиляє, оскільки подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 910/13134/17, від 20 червня 2018 року у справі № 757/46587/17-ц (провадження № 61-15720св18), від 27 серпня 2019 року у справі № 910/9095/18.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц та неналежне повідомлення про дату, час і місце судового засідання позивача ОСОБА_3 . Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17) зазначено, що «відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка. Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 169 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина перша статті 6 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, передбачається, що адвокат надає особі професійну та кваліфіковану правову допомогу.

Встановлено, що згідно з ордером від 23 липня 2020 року серія КС № 348384 адвокат Духін О. Є. діє в інтересах ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 222б).

Відповідно до рекомендованого повідомлення адвоката Духіна О. Є. 15 жовтня 2020 року повідомлено про розгляд справи на 25 листопада на 11:00 год (т. 4, а. с. 27).

З урахуванням наведеного, оскільки адвокат Духін О. Є. діяв від імені, в інтересах та за згодою свого довірителя ( ОСОБА_3 ), а тому останній вважається належним чином повідомлений про розгляд справи в апеляційному суді.

Відповідного до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Отже, підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з мотивів неповідомлення позивача ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Духін Олексій Євгенович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик