№ 758/10740/16-ц

Постанова

Іменем України

09 січня 2024 року

м. Київ

справа № 758/10740/16-ц

провадження № 61-195св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», головний редактор департаменту журналістських розслідувань товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_2, журналіст департаменту журналістських розслідувань товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів:

Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», головного редактора департаменту журналістських розслідувань товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_2, журналіста департаменту журналістських розслідувань товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» про захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому,

з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

1) визнати недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та

ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка поширена товариством

з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (далі -

ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1») у програмі «Гроші», що вийшла в ефір

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22 год. 00 хв. на телеканалі «1+1» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6, такого змісту: «Гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень»;

2) визнати недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та

ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка поширена товариством

з обмеженою відповідальністю «1+1 Інтернет» (далі - ТОВ «1+1 Інтернет»)

у програмі «Гроші» (ІНФОРМАЦІЯ_7) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9, такого змісту: «Гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень»;

3) визнати недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, яка поширена ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ІНФОРМАЦІЯ_10 у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , такого змісту: «За інформацією, яку вдалося отримати журналістам, стало відомо, як «чорна каса» потрапляє до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень ОСОБА_1»; «Журналістка «Грошей» ОСОБА_4 провела власне розслідування і показала, чому провідники вимушені терпіти свавілля керівництва підприємства, які основні джерела тіньового прибутку, та чому, попри гучні заяви очільників влади про виведення підприємства зі збиткового в прибутковий, процвітають корупційні схеми, за якими щодня незаконно збирається майже 100 тисяч гривень»;

4) зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» спростувати недостовірну та таку, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію

позивача, інформацію, яка поширена ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»

в програмі «Гроші», що вийшла в ефір ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22 год. 00 хв.

на телеканалі «1+1» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_12», яка розміщена за

посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6, такого змісту: «Гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень»; яка поширена ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» ІНФОРМАЦІЯ_10 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_13, такого змісту: «За інформацією, яку вдалося отримати журналістам, стало відомо, як «чорна каса» потрапляє до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень ОСОБА_1»; «Журналістка «Грошей» ОСОБА_4 провела власне розслідування і показала, чому провідники вимушені терпіти свавілля керівництва підприємства, які основні джерела тіньового прибутку, та чому, попри гучні заяви очільників влади про виведення підприємства зі збиткового

в прибутковий, процвітають корупційні схеми, за якими щодня незаконно збирається майже 100 тисяч гривень», у такий спосіб: оголосити в ефірі програми «Гроші» зміст резолютивної частини рішення суду у цій справі наступного дня з дати набрання рішенням суду законної сили (якщо програма не виходить в ефір, забезпечити її вихід в ефір із метою виконання рішення суду), а також розмістити на головній сторінці веб-сайту https://1plus1.ua повний текст рішення суду у цій справі наступного дня за датою набрання рішенням суду законної сили;

5) зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет» спростувати недостовірну та таку, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, яка поширена ТОВ «1+1 Інтернет» в програмі «Гроші» (ІНФОРМАЦІЯ_7) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9, такого змісту: «Гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень», у спосіб: оголосити в ефірі програми «Гроші» зміст резолютивної частини рішення суду у цій справі наступного дня з дати набрання рішенням суду законної сили (якщо програма не виходить в ефір, забезпечити її вихід в ефір із метою виконання рішення суду); а також розмістити на головній сторінці веб-сайту https://1plus1.video повний текст рішення суду у цій справі наступного дня за датою набрання рішенням суду законної сили;

6) зобов`язати ТОВ «1+1 Інтернет» видалити недостовірну та таку, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, а саме: видалити відеосюжет та відеозапис програми «Гроші» (ІНФОРМАЦІЯ_7) під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_14,

а також усі інші здійснені відтворення відеосюжету та відеозапису, його публікації в мережі Інтернет у повному або частковому обсязі;

7) зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» видалити недостовірну та таку, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію,

а саме: видалити випуск програми «Гроші», що вийшов в ефір

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22 год. 00 хв. на телеканалі «1+1» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15»,

та який розміщений за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_16; видалити публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17», яка розміщена за

посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_18, а також усі інші здійснені публікації цієї статті;

8) здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_19 о 22 год. 00 хв. відповідачем було оприлюднено негативну та недостовірну інформацію стосовно ОСОБА_1 у формі відеосюжету під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5», поширення якої завдало позивачеві моральної та майнової шкоди, оскільки за наслідком її поширення позивача було звільнено з займаної посади, що підтверджується посиланням на офіційний сайт ПАТ «Укрзалізниця» та наказом про його звільнення.

19 квітня 2016 року на черговому засіданні правління ПАТ «Укрзалізниця» прийнято рішення увільнити ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу, приводом для чого стала поширена ЗМІ інформація про вкрай незадовільну ситуацію щодо організації роботи

у пасажирському секторі залізничного транспорту. Зокрема, проінформовано, що ПАТ «Укрзалізниця» позиціонує себе як перевізник, що прагне удосконалити якість та сервіс і очиститися від будь-яких проявів корупції чи бездіяльності посадових осіб. За наслідком сюжету констатовано, що «за фактами, викладеними у програмі «Гроші» телеканалу «1+1», буде проведено службову перевірку із залученням фахівців департаменту безпеки, департаменту аудиту та контролю, а також інших фахівців».

Позивач вказував, що сюжет, в якому містяться безпідставні висновки щодо позивача, переглянули сотні тисяч громадян, оскільки відеоматеріал оприлюднений не тільки в ході популярної національної телепередачі, але

й поширений у подальшому десятками ЗМІ.

До звернення до суду з позовною заявою він намагався дізнатися про підстави оприлюднення недостовірної інформації провідним медіахолдингом України, проте жодної відповіді на запити позивача надано не було,

а відповідач самоусунувся від відновлення прав особи.

Вказував, що у сюжеті від ІНФОРМАЦІЯ_1 міститься твердження: «Гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень». При цьому, такі твердження в ході візуального сюжету супроводжуються інтерв`юванням «Начальника департаменту пасажирських перевезень ОСОБА_1», який, за твердженням відповідача, «сам він від причетності до схеми відхрещується».

ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням на офіційному сайті відповідача розміщено статтю під назвою «Після розслідування Грошей відсторонили одного

з директорів «Укрзалізниці», в якій повторно оприлюднено той самий сюжет

і зроблено висновок такого змісту: «За інформацією, яку вдалося отримати журналістам, стало відомо, як «чорна каса» потрапляє до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень ОСОБА_1».

Позивач вказував, що зазначеною статтею його звинувачено у вчиненні дій, що суперечать закону, у вчиненні кримінального правопорушення, проте

як у первинному сюжеті, так і у статті не оприлюднено жодного доказу на підтвердження достовірності фактичних даних.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги

в повному обсязі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 30 листопада 2022 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що оспорювана позивачем інформація не стосується його приватного життя, а містить оціночні судження стосовно діяльності очолюваного ним департаменту пасажирських перевезень ПАТ «Укрзалізниця», є загальним висновком, зробленим журналістом за наслідками опитування провідників ПАТ «Укрзалізниця»

та зібраної в ході журналістського розслідування інформації, що підтверджується проявом суспільного інтересу до особи позивача та його діяльності з боку журналістів. ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника департаменту пасажирських перевезень товариства, яке пов`язане

з державними ресурсами, мав бути відкритий до суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

Спірна інформація не містить посилань на ознаки та (або) вчинення позивачем будь-якого конкретного кримінально караного діяння і за правовою оцінкою

є суб`єктивною думкою відповідачів, твердження викладені з використанням провокативної риторики та інших характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, які спростуванню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

02 січня 2023 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також у порядку статті 420 ЦПК України постановити окрему ухвалу відносно суддів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У лютому 2023 року справа № 758/10740/16-ц надійшла до Верховного Суду.

03 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами у порушення норм процесуального права не враховано висновки Верховного Суду, викладені

у аналогічних правовідносинах: у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 08 червня 2022 року у справі № 216/1078/19, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі

№ 577/1629/20, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 та інших, про те, що інформація щодо вчинення дій, що містять ознаки злочину, не є оціночним судженням

та порушує презумпцію невинуватості, а тому є предметом судового захисту;

у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц про те, що інформація про корупцію в текстовому навантаженні поширеної публікації розуміється як поширення та одержання неправомірної вигоди, що визнається злочином, а тому не є оціночним судженням; у постанові від 09 лютого

2022 року у справі № 577/1629/20 про те, що критика діяльності не тотожна стверджувальним висловлюванням щодо вчинення кримінальних правопорушень; у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 про те, що інформація без вживання гіпербол, алегорій, сатири підлягає спростуванню; у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц, від 11 серпня 2021 року

у справі № 362/3163/20 про те, що достовірність інформації має бути доведена відповідачем, та інших.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо тлумачення поняття «інсайдерська інформація» та чи повинна така інформація бути предметом перевірки у суді; щодо відмежування понять «імовірність наслідку» та «наслідку, який уже настав»; щодо застосування термінів «чорна каса», «тіньовий прибуток», «відкат» у розумінні вказівки на дії, що містять ознаки складу злочину, та порушують презумпцію невинуватості.

Посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 зазначає про те, що судами повно та всебічно не досліджено обставини та докази, що мають значення для справи, а також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про постановлення окремої ухвали.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року представник ТОВ «1+1 Інтернет», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» Заянчуковський С. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:00 год. на телеканалі «1+1» вийшов черговий відеосюжет телепрограми «Гроші» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Вказаний сюжет було розміщено на веб-сайті ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У вказаному випуску програми журналістка ОСОБА_4 провела власне журналістське розслідування щодо якості надання послуг у потягах ПАТ «Укрзалізниця», особливостей надання платних послуг пасажирам та опитала провідників з цього приводу. Журналістка висвітлила проблеми внутрішньої системи управління в ПАТ «Укрзалізниця», зокрема поборів із провідників, пов`язаних із наданням платних послуг у потягах.

У другій половині сюжету зазначається наступне (далі - цитація та пряма мова з сюжету):

Журналіст: «Не на камеру провідники кажуть: гроші йдуть до адміністрації вагонних дільниць і далі по стандартній системі відкатів до найвищих кабінетів керівництва «Укрзалізниці». За нашою інсайдерською інформацією гроші стікаються до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень. Сам він, звісно, від причетності до схеми відхрещується».

ОСОБА_1 : «Ко мне они не доходили и доходить не будут».

Журналіст: «Натомість каже - про проблему знає. Від початку роботи анонімної лінії скарг із проханням припинити побори звернулося вже десятки провідників. Але, мовляв, відреагувати керівництво не може».

ОСОБА_1 : «Как правило, эти обращения идут без указания обратного адреса, то есть в анонимном порядке. Это ограничивает возможность проверки».

Журналіст: «Ми спитали в Укрзалізниці, як вони вираховують обсяг необхідної для продажу продукції. В офіційному листі вони повідомляють: основою для визначення обсягу продукції, потрібного для задоволення попиту на продукти харчування, слугують фактичні дані про обсяги реалізації продукції. Програма «Гроші» закликає провідників України до початку нового курортного сезону перестати розводити пасажирів та самим бойкотувати побори. Зупинити локомотив корупції можна тільки гуртом. І в цьому пасажири готові із радістю допомогти».

Також установлено, що 19 квітня 2016 року на черговому засіданні правління ПАТ «Укрзалізниця» прийнято рішення увільнити ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1 а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_10 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1»

розміщено публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» за посиланням:

ІНФОРМАЦІЯ_2 , такого змісту: «За інформацією, яку вдалося отримати журналістам, стало відомо, як «чорна каса» потрапляє до кабінету начальника департаменту пасажирських перевезень ОСОБА_1», «Журналістка «Грошей» ОСОБА_4 провела власне розслідування

і показала, чому провідники вимушені терпіти свавілля керівництва підприємства, які основні джерела тіньового прибутку, та чому, попри гучні заяви очільників влади про виведення підприємства зі збиткового

в прибутковий, процвітають корупційні схеми, за якими щодня незаконно збирається майже 100 тисяч гривень» (т. 1 а. с. 12).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції залишенню без змін, оскільки їх ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів

і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність

і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація

є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року

у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що

не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками

і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду

і є необхідним в демократичному суспільстві.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та

ділову репутацію, інформацію, поширену ТОВ «1+1 Інтернет»,

ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», посилаючись на неправдивість інформації, поширення якої призвело до звільнення його з посади директора

з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ «Укрзалізниця».

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб

і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» («Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine»),

№ 16695/04, § 46).

У рішенні ЄСПЛ від 02 червня 2016 року у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ проти України», заява № 61561/08, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, суд зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

Колегія суддів наголошує, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення спорів про захист гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами,

а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Позивач ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин займав посаду начальника департаменту пасажирських перевезень далекого сполучення

ПАТ «Укрзалізниця». За формою власності ПАТ «Укрзалізниця» належить до державної форми власності. Послугами пасажирських перевезень далекого сполучення щоденно користуються десятки тисяч громадян України, а тому діяльність перевізника ПАТ «Укрзалізниця» та її департаментів безумовно становить суспільний інтерес, тому вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_1 , перебуваючи на вказаній посаді в товаристві, яке пов`язане з державними ресурсами, мав бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Оспорювана позивачем інформація стосується не приватного життя позивача, а діяльності очолюваного ним департаменту пасажирських перевезень, що підтверджується проявом суспільного інтересу до особи позивача та його дій на посаді з боку журналістів.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки судів порушують презумпцію невинуватості, оскільки оскаржувана поширена інформація стосується дій, що містять ознаки злочину, колегія суддів зазначає таке.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому

і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу.

ЄСПЛ неодноразово констатував, що має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmer v. Germany, 54, 56, Nestak v. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені.

У справі, що переглядається, у контексті оскаржуваної інформації у цілому,

з огляду на використані мовностилістичні засоби, судами встановлено, що така інформація має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень журналістів у результаті проведеного журналістського розслідування за наслідками опитування провідників ПАТ «Укрзалізниця», їх особистому сприйнятті діяльності департаменту з пасажирських перевезень і сервісу

ПАТ «Укрзалізниця», частково є безособовою (тобто не містить прямої вказівки на особу позивача) із наданням у відео можливості позивачу висловити свою точку зору про ситуацію, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення,

а тому у контексті цієї справи відсутні ознаки порушення презумпції невинуватості особи.

Фактично позивач просить спростувати інформацію, яка по суті за змістом журналістського розслідування є громадською критикою у засобах масової інформації з приводу того, як керівництво ПАТ «Укрзалізниця» здійснює управління підприємством, зокрема, як організована діяльність департаменту пасажирських перевезень, керівником якого був на той час позивач ОСОБА_1 , у ній викладені оціночні судження з використанням характерних мовностилістичних, художніх засобів та відповідної риторики, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною та її спростування, Верховний Суд неодноразово наголошував, що у кожному конкретному випадку необхідно встановити характер поширеної інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст та контекст поширеної інформації,

її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення, а також судам слід розрізняти критику діяльності та стверджувальні висловлювання щодо вчинення кримінальних правопорушень. У випадку встановлення, що інформація, про спростування якої ініційовано питання у справі, містить ознаки оціночних суджень, викладена у формі провокативної риторики з використанням характерних для оціночних суджень мовностилістичних засобів, така інформація вважається суб`єктивною думкою розповсюджувачів, яку не можна перевірити щодо відповідності дійсності та спростувати. Вказана практика у спірних правовідносинах є сталою.

У свою чергу, доводи касаційної скарги про застосування судами норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 08 червня 2022 року

у справі № 216/1078/19, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц,

від 09 лютого 2022 року у справі № 577/1629/20, від 08 травня 2019 року

у справі № 761/37180/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20,

від 21 липня 2021 року у справі № 757/47312/15-ц, від 09 лютого 2022 року

у справі № 577/1629/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20,

від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19, від 21 липня 2021 року

у справі № 757/47312/15-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 362/3163/20 та інших, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи. При цьому, як зазначено вище, при вирішенні питання визнання інформації недостовірною та її спростування суд у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи,

її доказової бази, змісту та характеру поширеної інформації.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання про постановленої окремої ухвали не знайшли свого підтвердження, оскільки апеляційний суд, перевіривши посилання заявника на необхідність постановлення окремої ухвали у справі, встановив відсутність правових підстав для вчинення такої процесуальної дії, надавши достатнє мотивування.

Інші доводи касаційної скарги свідчать про незгоду заявника з рішеннями судів по суті та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи

не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про постановлення окремої ухвали щодо суддів першої та апеляційної інстанції, які розглядали справу.

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку

і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Частиною десятою статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Верховний Суд не встановив істотних порушень, які б давали підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі, у зв`язку з чим клопотання

ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року

та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров