Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 758/1787/13-ц
провадження № 61-18166св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київська міська рада,
треті особи: ОСОБА_2 , Реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, Головне управління юстиції в місті Києві,
особа, яка не брала участі у розгляді справи, подавала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління юстиції в місті Києві (далі - ГУЮ у місті Києві), про визнання права власності на спадкове майно.
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненими позовними вимогами до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві (далі - РС ГУЮ у місті Києві), ГУЮ у місті Києві, про визнання права власності на спадкове майно, зобов`язання зареєструвати право власності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яку останній успадкував після смерті своїх батьків, однак не оформив її.
Так, будинок на АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 1963 року, виданого Житловим управлінням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих.
ОСОБА_5 07 квітня 1961 року уклала шлюб з ОСОБА_6 , у шлюбі у них народилися сини: ОСОБА_7 та ОСОБА_4
28 жовтня 1969 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого заповіла ОСОБА_9 (сину від першого шлюбу) 1/3 частину спірного домоволодіння.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2/3 частини будинку після смерті ОСОБА_5 успадкували чоловік ОСОБА_6 , син ОСОБА_9 , син ОСОБА_4 та син ОСОБА_7 , кожен по 1/6 частині будинку.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_9 20 лютого 1985 року заповів належну йому частину житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті була заведена спадкова справа. 13 березня 1986 року Першою Київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину домоволодіння.
На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позивних вимог, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять житловий будинок площею 79,7 кв. м, сіни площею 14,7 кв. м, прибудова площею 10 кв. м, ганки площею 2 кв. м, сарай площею 12,7 кв. м, погріб площею 6 кв. м, гараж площею 21,1 кв. м, паркан площею 110,9 кв. м, ворота площею 6 кв. м; зобов`язати РС ГУЮ м. Києва зареєструвати його право власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада
2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спадкове майно - 1/2 частину домоволодіння на АДРЕСА_1 , до складу якого згідно з технічним паспортом входять житловий будинок під літ. «А» площею 79,7 кв. м, сіни під літ. «а» - 14,7 кв. м, сарай під літ. «Б» - 12,7 кв. м з погребом 6,00 кв. м, паркан - об`єкт № 1, ворота - об`єкт № 2.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що померлий ОСОБА_4 не перебував у зареєстрованому шлюбі на час смерті, інших дітей, окрім позивача не мав, тому відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) єдиним спадкоємцем за законом є його син - ОСОБА_1 , який прийняв спадщину, однак не зміг оформити її у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності на спірне домоволодіння.
Крім того, в рішенні місцевого суду вказано, що вимоги позивача в частині зобов`язання РС ГУЮ у місті Києві зареєструвати право власності на частину домоволодіння за ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги адресовані третій особі по справі та можуть бути задоволені лише в разі порушення прав позивача.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі, оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розгляд справи істотно вплинув на його права та інтереси, на підтвердження чого ОСОБА_3 зазначав, що рішенням Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів від 09 грудня 1991 року затверджено акт обстеження та визнано непридатною для проживання квартиру № 2 на АДРЕСА_1 , як під загрозою обвалу.
Також зазначав, що акт комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» від травня 2013 року містить відомості, що власник 1/2 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 з 1995 року ОСОБА_2 розпочала будівельні роботи капітального характеру квартири № 2 .
Таким чином, ОСОБА_3 вказував, що з 1995 року по 2005 рік своїми силами повністю відбудував зруйновану частину спірного домоволодіння.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада
2013 року закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник апеляційної скарги - ОСОБА_3 , не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції та оскаржуваним рішенням питання про його права, обов`язки, свободи та інтереси не вирішувалось. Мотивувальна частина рішення також не містить висновків суду про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 щодо спірного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням першої інстанції вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_3 , зокрема щодо спірного нерухомого майна, тому апеляційний суд помилково закрив провадження у справі. Судом апеляційної інстанції порушено право учасників судового процесу на участь у розгляді справи, вони не були повідомлені про судове засідання.
Крім того, суд апеляційної інстанції відмовився допитати свідків та інших учасників по справі, чим порушив чинне процесуальне законодавство.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Так, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Так, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скари та встановив, що обставини щодо вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились.
Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до норм цивільного процесуального законодавства в межах відкритого апеляційного провадження належним чином дослідив питання щодо вирішення чи невирішення місцевим судом питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу на рішення суду. Оскільки такі обставини не підтвердилися, апеляційний суд обґрунтовано закрив апеляційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що рішенням місцевого суду порушені права ОСОБА_3 , оскільки частина спірного майна належить його дружині - ОСОБА_2 , матеріали справи не містять доказів того, що особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 , є власником (співвласником) будинку АДРЕСА_1 , та що ухвалене судове рішення завдає йому шкоди та виражається у несприятливих для нього наслідках.
Крім того, заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі № 758/3338/15-ц, в якій ОСОБА_3 був учасником судового процесу в якості третьої особи, вселено ОСОБА_1 до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено порядок користування спірним домоволодінням, що спростовує доводи касаційної скарги про необізнаність ОСОБА_3 щодо проживання ОСОБА_1 за адресою спірного майна. ОСОБА_3 вказане заочне рішення не оскаржував.
Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не повідомив належним чином про розгляд справи всіх учасників судового процесу, оскільки вказані доводи спростовуються наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та телефонограмою (т. 2 а.с. 91-93, 97).
Безпідставними є доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції статті 91 ЦПК України, яка передбачає процесуальний порядок виклику свідків, з огляду на те, що клопотання про подання нових доказів, виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, залучення до участі у справі спеціаліста та/або перекладача, вжиття заходів забезпечення позову апеляційна скарга не містить.
Разом з тим, від ОСОБА_3 жодних доповнень чи змін до апеляційної скарги протягом строку на апеляційне оскарження судового рішення, що передбачено частиною першої статті 364 ЦПК України, не надходило. Рішення місцевого суду не було предметом апеляційного перегляду по суті.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук