Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 758/2008/19
провадження № 61-11788св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Внутрішня виконавча служба», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крекін Михайло Дмитрович, на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Внутрішня виконавча служба» (далі - ТОВ «Внутрішня виконавча служба») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп» (далі - ТОВ «ФК «Фактор Груп»), про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Смарт Груп» (далі - ТОВ «ФК Смарт Груп») та ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК Смарт Груп» передало ТОВ «ФК «Фактор Груп» майнові права у грошових зобов`язаннях, які виникли та існують на підставі договору купівлі-продажу заставної, укладеного 03 грудня 2014 року між ТОВ «ФК Смарт Груп» та ОСОБА_1 , згідно з яким останній повинен сплатити на користь товариства за продаж заставної, складеної 09 березня 2014 року, суму в розмірі 1 100 000 грн.
У рахунок належного виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «Внутрішня виконавча служба» 27 липня 2018 року укладено договір поруки, за умовами якого останнє зобов`язалося відповідати як солідарний боржник шляхом погашення заборгованості за основним договором в повному обсязі або в частині.
ТОВ «Внутрішня виконавча служба» зазначало, що на виконання умов договору поруки від 27 липня 2018 року сплатило на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» частину коштів в розмірі 100 000 грн.
Згодом ним сплачено на користь ТОВ «ФК «Фактор Груп» ще 500 000 грн.
Вказувало, що внаслідок часткового виконання зобов`язання, забезпеченого порукою, до нього як поручителя перейшло право кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконано ним, як передбачено положеннями статей 514 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підставі викладеного, ТОВ «Внутрішня виконавча служба», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 600 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року заяву ТОВ «Внутрішня виконавча служба» про залишення позову без розгляду задоволено. Позов ТОВ «Внутрішня виконавча служба» до ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «ФК «Фактор Груп», про стягнення заборгованості - залишено без розгляду. У задоволенні клопотання представника відповідача Крекіна М. Д. про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду є його диспозитивним правом, передбаченим положеннями Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яке не містить обмежень в його реалізації. Оскільки особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, тому якщо позивач звертається до суду із заявою про залишення позову без розгляду, суд зобов`язаний задовольнити таку заяву.
Представником позивача не доведено необґрунтованості дій позивача, тому відсутні підстави для компенсації відповідачу здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачені частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Крекіна М. Д. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду та недоведеність відповідачем необґрунтованих дій позивача, внаслідок яких він має право на компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.
При цьому зазначив, що звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача та безумовним доступом до правосуддя незалежного від обґрунтованості позову, а подання до суду заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача.
Суд першої інстанції правильно застосував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18).
Крім того позивач скористався своїм правом на звернення до суду із цим позовом. Факт звернення з таким позовом і обрання позивачем певного способу відстоювання своїх інтересів в суді не є недобросовісною поведінкою чи такою, що свідчить про зловживання процесуальними правами.
Відповідачем не доведено, що позов з таким предметом та підставами подано позивачем не вперше, що могло б свідчити про певні дії позивача, які можуть розцінюватися як недобросовісні. Також відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач, діючи недобросовісно, пред`явив необґрунтований позов та мав на меті протиправну мету, а саме порушення прав чи інтересів відповідача.
Посилання відповідача, що подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду призвело до стану правової невизначеності, оскільки відповідачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у цій справі, а також, що залишення позову без розгляду не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду з тієї ж підстави, є припущенням та не можуть розцінюватися як доводи протиправної, недобросовісної поведінки позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій 15 липня 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крекін М. Д., просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2020 року у справі № 759/2921/19 (провадження № 61-15540ск20), від 24 лютого 2021 року у справі № 404/10645/14-ц (провадження № 61-22206св19), а також застосували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Касаційна скарга мотивована тим, що виходячи із положень ЦПК України, чинних на час подання позову до суду, позивач наділений правом звернутися до суду із заявою про залишення позову без розгляду лише до початку розгляду справи по суті. Після початку розгляду справи по суті позивач має право відмовитись від позову.
Обмеження щодо подання заяви про залишення без розгляду, передбачені пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України, створюють відповідні сподівання відповідача щодо неможливості залишення позовної заяви без розгляду під час розгляду справи по суті. Їх недотримання порушує принцип правової визначеності, що полягає у передбачуваності закону.
Висновок суду, що право на подання заяви про залишення позову без розгляду є необмеженим у реалізації, не є правильним, оскільки таке право обмежене процесуальним законодавством, зокрема поданням такої заяви до початку розгляду справи по суті.
Крім того внаслідок дій позивача щодо подання заяви про залишення позову без розгляду відповідач перебуває у стані правової невизначеності, оскільки згідно з матеріалами справи вона неодноразово призначалася до розгляду, однак судові засідання відкладалися з ініціативи позивача, натомість відповідач відвідував усі судові засідання у зв`язку з чим поніс чималі витрати на правничу допомогу у цій справі, за результатом розгляду якої не прийнято рішення по суті. Залишення цього позову без розгляду не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду із цієї ж підстави.
Враховуючи, що заява про залишення позову без розгляду подана ТОВ «Внутрішня виконавча служба» на стадії розгляду справи по суті, суди дійшли помилкового висновку про залишення позову без розгляду.
Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), на який послався суд першої інстанції, та з яким погодився і апеляційний суд, не може бути застосований у цій справі, оскільки його викладено щодо правильного застосування пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, за змістом якої було відсутнє будь-яке обмеження щодо подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду.
Натомість у цій справі позов було подано до суду та розглядався він по суті під час дії положень ЦПК України у редакції, яка діяла після 15 грудня 2017 року, та пункт 5 частини першої статті 257 ЦПК України було викладено в новій редакції і обмежено право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду лише до початку розгляду справи по суті.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.
30 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 грудня 2014 року між ТОВ «ФК Смарт Груп» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу заставної, за умовами якого останній придбав заставну за наступними реквізитами: боржник - ОСОБА_3 , майновий поручитель - ОСОБА_4 , іпотекодержатель - ТОВ «ФК Смарт Груп», розмір основного зобов`язання 587 058,32 грн. Загальна сума договору складає 1 100 000 грн. Покупець сплачує суму договору в строк до 03 жовтня 2015 року.
23 липня 2018 року між ТОВ «ФК Смарт Груп» та ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір відступлення права вимоги, предметом якого є передача первісним кредитором (ТОВ «ФК Смарт Груп») новому кредиторові (ТОВ «ФК «Фактор Груп») належне первісному кредиторові право вимоги обсягу майнових прав первісного кредитора у грошових зобов`язаннях, які виникли та існують на підставі договору купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року, згідно з яким боржник ОСОБА_1 повинен сплатити на користь ТОВ «ФК Смарт Груп» за продаж заставної, складеної 09 березня 2014 року, суму в розмірі 1 100 000 грн.
27 липня 2018 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» та ТОВ «Внутрішня виконавча служба» укладено договір поруки, згідно з яким останнє зобов`язалося перед кредитором у випадку невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором купівлі-продажу заставної від 03 грудня 2014 року відповідати як солідарний боржник в однаковому обсязі з боржником шляхом погашення заборгованості за основним договором в повному обсязі або в частині.
На виконання умов договору поруки від 27 липня 2018 року ТОВ «Внутрішня виконавча служба» сплатило 100 000 грн, згідно з платіжним дорученням № 260 від 13 грудня 2018 року, та 500 000 грн, згідно з платіжними дорученнями № 371 від 15 травня 2019 року, № 372 від 16 травня 2019 року, № 373 від 17 травня 2019 року, № 382 від 22 травня 2019 року (а. с. 16, 62-65).
29 січня 2021 року ТОВ «Внутрішня виконавча служба» подало заяву про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали судупершої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крекін М. Д., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а положеннями ЦПК України передбачено право позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду. Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя, незалежно від обґрунтованості позову. Відповідачем не доведено необґрунтованість дій позивача, що на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України може бути підставою для компенсації відповідачу здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Натомість Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Положеннями статті 43 ЦПК України передбачено загальні процесуальні права та обов`язки учасників справи.
Згідно з частиною п`ятою статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Тлумачення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить про те, що указаний пункт передбачає залишення без розгляду позову за заявою позивача до початку розгляду справи по суті.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду (частина друга статті 126 ЦПК України).
Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судові справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).
Завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (частина перша статті 189 ЦПК України).
Пунктом 1 частини другої статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про, зокрема, залишення позовної заяви без розгляду.
У частині третій статті 217 ЦПК України зазначено, що з оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
ТОВ «Внутрішня виконавча служба» звернулося до суду із цим позовом у лютому 2019 року.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та справу призначено до судового розгляду (а. с. 25).
29 травня 2019 року головуючим у справі було відкрито судове засідання, оголошено склад суду, роз`яснено учасникам справи їх права та відкладено судове засідання на 04 вересня 2019 року у зв`язку з неознайомленням позивача з відзивом відповідача на позовну заяву (а. с. 73-74); судове засідання, призначене на 04 вересня 2019 року, було відкладено на 26 листопада 2019 року у зв`язку з неявкою позивача та третьої особи (а. с. 85); судове засідання, призначене на 26 листопада 2019 року, було відкладено на 04 грудня 2019 року у зв`язку з наданням позивачу часу для ознайомлення зі справою (а. с. 93-94).
У судовому засіданні, призначеному на 04 грудня 2019 року, було оголошено перерву до 05 лютого 2020 року у зв`язку із заявленням позовної давності (а. с. 110-111); 05 лютого 2020 року справу знято з розгляду у зв`язку з проведенням карантинних заходів та перепризначено на 28 жовтня 2020 року (а. с. 120); судові засідання, призначені на 28 жовтня 2020 року, 08 грудня 2020 року, були відкладені та в останнє справу було призначено на 01 лютого 2021 року (а. с. 152-153, 178-179).
29 січня 2021 року ТОВ «Внутрішня виконавча служба» подало до суду заяву про залишення позову без розгляду (а. с. 185).
Задовольняючи заяву ТОВ «Внутрішня виконавча служба» про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції не звернув увагу, що така заява подана після початку розгляду справи по суті, при цьому, матеріали справи не містять доказів того, що відповідне клопотання було заявлено позивачем до початку розгляду справи по суті, та дійшов помилкового висновку про залишення позову без розгляду.
Крім того, суд першої інстанції також не звернув увагу, що після початку розгляду справи по суті передбачено право позивача відмовитись від позову, згідно зі статтею 206 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), на висновок якої послався суд першої інстанції, суд керувався пунктом 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року, положеннями якого було передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. При цьому суд зазначив, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України 2004 року, яке не містить обмежень в його реалізації.
Натомість у справі, яка переглядається, позов до суду подано під час дії ЦПК України в новій редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року, положеннями якого, зокрема пунктом 5 частини першої статті 257 цього Кодексу, передбачено право позивача подати заяву про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18).
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу адвоката Крекіна М. Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув, та необґрунтовано залишив без змін ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року.
Отже, колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що задоволення заяви позивача про залишення позову без розгляду та залишення його без розгляду є передчасним.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на судовий захист, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в оскаржуваних судових рішеннях не виклав достатньо повно мотиви, на яких вони ґрунтуються, не врахував, що право на захист може вважатися ефективним лише тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення Європейського суду з прав людини справах: «Мала проти України» від 03 липня 2014 року; «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року).
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 грудня 2020 року у справі № 759/2921/19 (провадження № 61-15540ск20), від 24 лютого 2021 року у справі № 404/10645/14-ц (провадження № 61-22206св19), на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За викладених обставин, ухвала Подільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крекін Михайло Дмитрович, задовольнити.
УхвалуПодільського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук