ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2023 року
м. Київ
справа № 758/2070/17
провадження № 51-2621 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, а також захисника ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040000161, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 9 років позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів з урахуванням вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 05 січня 2016 року в період часу з 14:30 до 15:30 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклих неприязних стосунків внаслідок конфлікту, який відбувся під час спільного розпивання алкогольних напоїв з раніше знайомим йому ОСОБА_8 , умисно, з метою протиправного заподіяння смерті, наніс останньому кухонним ножем 5 колото-різаних поранень по тулубу та в шию, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, від яких він помер.
Він же, 09 січня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_9 де вони разом розпивали спиртні напої, під час раптово виниклого конфлікту, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно, з метою протиправного заподіяння смерті потерпілому, наніс кухонним ножем 9 проникаючих колото-різаних поранень грудей, 11 не проникаючих колото-різаних поранень шиї, а всього 31 колото-різане поранення по тілу, що призвело до смерті останнього.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що прямого умислу на заподіяння вбивства потерпілих у нього не було та вважає, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. Наводить доводи щодо суворості призначеного йому покарання та вважає його таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і даним про особу ОСОБА_7 . Вказує, що апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, належним чином не перевірив їх та обґрунтованих відповідей не дав.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Обґрунтовуючи свої доводи посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що дії ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки останній не мав прямого умислу на заподіяння саме смерті потерпілим. Зазначає, що за наявних у справі даних про особу засудженого, призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі є занадто суворим.
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 підтримав свою касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника і просив їх задовольнити.
Захисник ОСОБА_10 також підтримала касаційні скарги сторони захисту і, посилаючись на дані про особу засудженого, просила їх задовольнити.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, який брав участь в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність наведених у касаційних скаргах доводів, просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) чи невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.
Зі змісту касаційних скарг ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 убачається, що крім іншого, вони посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на неповноту судового розгляду, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Проте перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону та в їх сукупності, правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо останнього.
Дослідивши усі надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
При цьому, оцінивши та перевіривши твердження сторони захисту про те, що у ОСОБА_7 не було прямого умислу на позбавлення життя потерпілих, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність таких посилань та, враховуючи викладені у судово-медичних, судово-токсикологічній, судово-імунологічній, судово-цитологічній та судово-психіатричній експертизах висновки щодо виявлених слідів крові на місці події, причин смерті потерпілих та характерологічних особливостей поведінки ОСОБА_7 , обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Вирок відповідає вимогам статей 370 373-374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. У ньому наведено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, як того вимагає ч. 3 ст. 374 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність юридичної оцінки його дій саме за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.
Апеляційний суд за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, доводи яких, за своїм змістом, аналогічні тим, що наведені у їх касаційних скаргах, в тому числі й щодо необхідності, на їх думку, кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, переглянув вирок суду першої інстанції та, з наведенням ґрунтовних мотивів, визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним підстав немає.
Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Зі змісту касаційних скарг засудженого та захисника убачається, що вони не погоджуються також з призначеним ОСОБА_7 покаранням та вважають його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні ОСОБА_7 покарання, керуючись вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як особливо тяжке та дані про особу засудженого. Визнав обставиною, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, врахував особливості й обставини вчинення злочину, характер і ступінь тяжкості невідворотних наслідків у виді умисного протиправного позбавлення життя двох людей, поведінку засудженого під час та після вчинення злочинних дій. Зважаючи на те, що відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, право на життя є невід`ємним правом людини, ніхто не може бути свавільно його позбавлений, суд присяжних прийняв рішення про необхідність призначення покарання у межах санкції частини 2 статті 115 КК України у виді довічного позбавлення волі.
При цьому, суд присяжних, наголосив, що покарання саме у виді довічного позбавлення волі, відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_7 менш суворого покарання у касаційних скаргах не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту про суворість, на їх думку, призначеного покарання та обґрунтовано залишив їх без задоволення.
Колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України та підстав для його пом`якшення, як про це ставить питання засуджений та захисник, не вбачає.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого та захисника слід відмовити.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3