№ 758/2524/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 758/2524/17

провадження № 61-448св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна,

третя особа - акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у складі судді Зарицької Ю. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа ? акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., третя особа ? публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником кв. АДРЕСА_1 (де вона мешкає разом з матір`ю ОСОБА_2 ), яку придбала у кредит, наданий ПАТ «ПУМБ». Позивач зазначала, що забезпечення за кредитним договором надано у вигляді іпотеки на вказану квартиру. Також, позивач зазначала, що 05 січня 2017 року прийшовши з роботи, вона виявила, що на вхідних дверях квартири невідомі особи встановили нові замки, вона не змогла потрапити до квартири. В цей час позивач знаходилась у від`їзді. Позивач вказувала також, що представник ПАТ «ПУМБ» здійснив самовільну зміну замків у вищевказаній квартирі. Позивач наголошувала на тому, що 08 лютого 2017 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва було задоволено скаргу представника позивача щодо невнесення відомостей в ЄРДР за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 162 356 365 КК України стосовно незаконного проникнення невідомими особами та заміни дверних замків в кв. АДРЕСА_1 . Позивач вказувала, що вивчивши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, встановила, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М. на підставі іпотечного застереження прийняла рішення від 06 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3274520 та вчинила запис про право власності № 17840093. Тому, вважаючи дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. протиправними, позивач і звернулась до суду.

Позивач просила скасувати рішення від 06 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32745206 і скасувати запис про право власності № 17840093, вчинений відповідачем, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення від 06 грудня 2016 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. як державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32745206, згідно з яким (рішенням) проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ».

Визнано протиправним і скасовано запис про право власності № 17840093, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. як державним реєстратором, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що занаслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,3 кв. м, житловою площею 16,4 кв. м, за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення на зазначене майно без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, АТ «ПУМБ», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

11 січня 2019 року справу розподілено колегії суддів Касаційного цивільного суду в складі суддів Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 758/2524/17, витребувано її з Подільського районного суду м. Києва.

01 жовтня 2019 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 12 грудня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 грудня 2019 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року заяву судді Висоцької В. С. про самовідвід задоволено, передано справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 лютого 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили характер спірних правовідносин та вирішили спір за позовом до неналежного відповідача.

У касаційній скарзі зазначається, що належним відповідачем у вказаній справі мав би бути ПАТ «ПУМБ», а не державний реєстратор. При розгляді справи по суті судами не було встановлено порушень саме реєстраційного законодавства з боку державного реєстратора. У рішенні суду першої інстанції не досліджувалась обставина щодо наявності певних заборон на звернення стягнення на іпотечне майно. Судами було порушено вимоги щодо обґрунтованості судового рішення, не враховано практику Європейського суду з прав людини, не надано оцінку доводам та доказам ПАТ «ПУМБ».

Доводи інших учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначається, що в умовах дії мораторію банк не мав права перереєстровувати на себе право власності на спірне житло проти волі іпотекодавця, всі інші аргументи не мають для справи жодного значення. Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що між ОСОБА_1 та ПАТ «ПУМБ» укладено кредитний договір № 5456406 від 19 липня 2007 року. Відповідно до умов договору позивач отримала кредит у розмірі 71 000,00 дол. США для придбання кв. АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 4).

На забезпечення виконання умов договору був укладений договір іпотеки від 19 липня 2007 року. Предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 143 - 146).

Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 січня 2017 року, квартира, загальною площею 29,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ПАТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки № 4024, виданого 19 липня 2007 року нотаріусом Мироник О. В., номер запису про іпотеку 17840427 (т. 1 а. с. 6).

Відповідно до підпунктів 4.7.1, 4.7.2 договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (т. 1 а. с. 145).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 32745206 від 06 грудня 2016 року, право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ПАТ «ПУМБ» (т. 1 а. с. 6).

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, проте є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

У вказаній справі, майно, що є предметом іпотеки, вибуло з власності іпотекодавця ОСОБА_1 без її згоди, як власника.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Доводи скаржника про відсутність порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставними.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,3 кв. м, житловою площею 16,4 кв. м за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 грудня 2019 року, виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах № 127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та № 607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18).

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути здійснено стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без його згоди іпотекодавця на його відчуження.

Стосовно того, що належним відповідачем у вказаній справі мав би бути ПАТ «ПУМБ», а не нотаріус, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що цей спір дійсно стосується безпосередньо прав і обов`язків іпотекодержателя.

Проте, згідно положень цивільного процесуального законодавства, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи, висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), вказаний довід скаржника не є достатнім для скасування правильного по суті рішення.

У вказаній постанові Велика Палата вказала, що кредитор як суб`єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин одержав захист особистих суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимогна стороні відповідача, оскільки зазначені особи мають загальні процесуальні права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі, встановлені в статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також в статті 43 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом, які використані останнім, у тому числі шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Водночас колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судових рішень першої та апеляційної інстанцій з мотивів наведених у цій постанові, а також виключення абзацу другого резолютивної частини рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса.

Щодо вирішення клопотання представника позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Представник позивача просив у клопотанні передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо колегія суддів вважатиме за необхідне відмовитися від застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки спростовується вищенаведеними висновками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення та постанови в редакції цієї постанови.

Виключити абзац другий резолютивної частини рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська