№ 758/5987/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 758/5987/22

Провадження № 61-9876св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року в складі колегії суддів Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що з 15 грудня 2018 року він та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

У подальшому спільне життя сторін стало неможливим, у зв`язку з чим відповідачка ініціювала розлучення.

Після закінчення спільного проживання з ОСОБА_2 позивач просив йому передати їх спільну дочку, проте відповідачка відмовилася.

Вважає, що для дитини буде кращим проживати разом з ним, оскільки він має змогу і велике бажання забезпечити її гармонійний розвиток та гарне виховання, а мати немає офіційного доходу, окрім допомоги після народження дитини, а також вона емоційна, неврівноважена та схильна до фізичних образ, безпричинних сварок та скандалів.

Просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем постійного проживання батька ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій зазначила, що після народження дочки вони з ОСОБА_1 проживали в квартирі, що належить її брату та батьку. У зв`язку з різними поглядами на сімейні права та обов`язки, сімейні цінності, в їх сім`ї постійно виникали сварки, що призвело до прийняття рішення про розлучення.

На початку червня 2022 року відповідач виїхав із квартири, в якій вони разом проживали. Їх спільна дочка залишилась проживати разом з матір`ю.

Станом на дату подання зустрічної позовної заяви до суду між сторонами відсутня домовленість щодо визначення місця проживання їх дитини.

Вказувала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 15,4 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. За вказаною адресою здійснено її місце реєстрації, проте проживає разом із батьком і братом, які активно допомагають у вихованні та утриманні дитини.

Просила визначити місце проживання їх спільної дочки разом з матір`ю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

24 жовтня 2023 року рішенням Подільського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення дитиною 14-річного віку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

29 травня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що на час розгляду справи дитина проживає разом з матір`ю, має особисту прихильність до неї, за віком (3 роки) потребує догляду матері, яка, зі свого боку, не чинить перешкод у спілкуванні дочки з батьком.

Вирішуючи спір, суди врахували висновок органу опіки та піклування Подільської районного в м. Києві державної адміністрації про доцільність проживання дитини з матір`ю.

Визначення місця проживання дитини з матір`ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки не позбавляє його батьківських прав та не звільняє від виконання своїх батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та частин четвертої, п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), коли закон встановлює необхідність залучення до справи органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, з огляду на відсутність достовірних відомостей про проживання дитини на території певної територіальної одиниці; чи є належним та допустимим доказом у справі письмовий висновок органу опіки та піклування, складений з урахуванням відомостей акта обстеження умов проживання матері й дитини за адресою, щодо якої відсутні достовірні відомості про проживання матері чи дитини за такою адресою.

Крім того, заявник вказує, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вважає, що в справі належними доказами не підтверджено проживання відповідачки за первісним позовом у квартирі АДРЕСА_3 , в якій провадилося обстеження житлових умов дитини.

Суди не надали оцінки тому, що у зв`язку з воєнними діями восени 2022 року ОСОБА_5 виїхала разом з донькою в с. Вільшка Брусилівського (Житомирського) району Житомирської області, тому суд мав залучити до участі в справі орган опіки та піклування виконавчого органу Брусилівської сільської ради Житомирської області.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

06 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Подільського районного суду м. Києва.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 грудня 2018 року до 02 серпня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі (т. 1, а. с. 16, 214, 215).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31 березня 2020 року (т.1, а. с. 17).

Із червня 2022 року дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 22 вересня 2022 року, наданого Службою у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, умови проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 добрі, квартира оснащена всіма необхідними меблями та побутовою технікою. Санітарний стан відповідає нормі. У ОСОБА_3 є окреме ліжко, шафа, дитячий столик та стілець, наявні особисті речі, іграшки. В квартирі проживають дитина ОСОБА_3 , мати дитини - ОСОБА_5 , дід - ОСОБА_6 , дядько - ОСОБА_7 стосунки і традиції сім`ї - добрі, загальноприйнятні (т. 1, а. с. 217, 218).

За актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 22 вересня 2022 року № 130 квартира АДРЕСА_1 має 2 кімнати загальною площею 49,3 кв. м, житлова площа - 28,3 кв. м. Умови проживання добрі, в квартирі проведено ремонт, наявна вся необхідна техніка та меблі, побут родини організований. Дотримуються санітарно-гігієнічні норми проживання. Для виховання та розвитку дитини обладнано окремий куточок, диван-ліжко для сну, розвиваючі ігри, одяг та взуття в достатній кількості за сезоном. У квартирі зареєстровані та постійно проживають батько дитини - ОСОБА_1 , баба - ОСОБА_8 , дід - ОСОБА_9 , тітка - ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 181).

ОСОБА_5 у 2018 році закінчила Державний навчальний заклад (далі - ДНЗ) «Центр професійної освіти інформаційних технологій, поліграфії та дизайну м. Києва» і здобула професію «Кравець; Закрійник». У 2020 році вона закінчила ДНЗ «Київський центр професійно-технічної освіти» і здобула професію «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; Електромонтер охоронно-пожежної сигналізації» (т. 1, а. с. 156, 157).

У 2019-2020 роках ОСОБА_5 отримувала стипендію, з 2020 року - соціальні виплати на дитину від соціального фонду (т. 1, а. с. 158, 159).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 32,8 кв. м, житлова площа - 15,4 кв. м (т. 1, а. с. 150).

ОСОБА_1 з 01 лютого 2011 року працює в ДНЗ «Київський центр професійно-технічної освіти» на посаді майстра виробничого навчання, що підтверджено довідкою від 16 червня 2022 року № 18 (т. 1, а. с. 65).

13 грудня 2022 року орган опіки та піклування Подільської районного в місті Києві державної адміністрації надав висновок № 106-214, відповідно до якого з метою забезпечення виключно прав та інтересів дитини визнав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 15, 16).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону № 2402-III).

Згідно зі статтею 12 Закону № 2402-III на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За вимогами статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, під час ухвалення всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованій Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, за якого діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад, стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року вказано, що під час визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ, норм національного та міжнародного права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретно взятої справи, а вже тільки потім - права батьків (див. постанови Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 607/5535/22 (провадження № 61-17499св23), від 10 липня 2024 року в справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та ін.)

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування (див. постанови від 21 травня 2024 року в справі № 758/12800/19 (провадження № 61-17461св23), від 20 березня 2024 року в справі № 458/285/21 (провадження № 61-7857св23), від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини і, коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України під час розгляду категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (постанови від 15 квітня 2020 року в справі № 761/35714/16-ц, від 08 вересня 2023 року в справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року в справі № 944/5191/19, від 14 серпня 2024 року в справі № 607/5535/22 та ін.).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Із висновку органу опіки та піклування Подільської районного в місті Києві державної адміністрації від 13 грудня 2022 року № 106-214 убачається, що були проведені обстеження місць проживання батьків та встановлено, що і мати і батько мають всі належні умови, створені для проживання дитини, навчання та розвитку. Водночас орган опіки та піклування визнав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме з матір`ю - ОСОБА_5 .

Доказів на підтвердження доводів, що такий висновок органу опіки та піклування суперечить інтересам дитини, ОСОБА_1 не надав. Наведені щодо цього посилання в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень Верховного Суду.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій врахували інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, обставини справи та відносини, що склались між сторонами, та, установивши відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість проживання малолітньої дитини з матір`ю, обґрунтовано виснували про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Наявними в справі доказами, зокрема роздруківкою з месенджера «Viber». долученою самим ОСОБА_11 до свого позову, підтверджено, що ОСОБА_2 не перешкоджає в спілкуванні доньки з батьком, постійно перебуває з батьком дитини на зв`язку, повідомляє його, зокрема, про стан здоров`я, розвиток та життя дитини, чим вона харчується, надсилає фото доньки, тощо.

Суди правильно застосували норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами, врахували сталу практику Верховного Суду, та в межах заявлених позовних вимог обґрунтовано відмовили в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 і задовольнили зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання доньки сторін з матір`ю.

Доводи заявника в касаційній скарзі про необхідність отримання в справі ще одного письмового висновку органу опіки та піклування, не заслуговують на увагу, оскільки у справі є орган опіки та піклування Подільської районної у м. Києві державної адміністрації за місцем проживання дитини, про надання якого саме від Подільської районної у м. Києві державної адміністрації клопотав сам позивач за первісним позовом (т. 1, а. с. 198).

Колегія суддів звертає увагу, що висновки судів попередніх інстанції ґрунтуються на оцінки доказів в справі в їх сукупності, а не тільки на підставі висновку органу опіки та піклування Подільської районного в місті Києві державної адміністрації, зокрема враховувалися обстеження умов проживання сторін, їх особисті якості та майновий стан, можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку, а також особисту прихильність дитини до матері, з якою донька проживає з народження, і те, що, враховуючи вік дитини (4 роки), вона потребує материнської опіки.

ОСОБА_1 не довів, що наявні розумні та достатньо вагомі підстави змінювати звичне місце проживання дитини, що призведе до зміни оточення, можливого стресу та погіршення психоемоційного стану дитини (див. постанову Верховного Суду 01 лютого 2023 року в справі № 595/1722/21 (провадження № 61-6232св22)).

Доводи про непідтвердження в матеріалах справи належними доказами проживання відповідачки за первісним позовом у квартирі АДРЕСА_3 , в якій провадилося обстеження житлових умов дитини, спростовуються актом обстеження умов проживання від 22 вересня 2022 року, наданим Службою у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому підтверджено місце проживання в квартирі.

Тимчасове проживання ОСОБА_5 з дитиною у зв`язку з воєнними діями восени 2022 року в с. Вільшці Брусилівського (Житомирського) району Житомирської області не свідчить про необхідність дослідження умов проживання матері з дитиною за цією адресою і не є підставою для залучення до участі в справі органу опіки та піклування виконавчого органу Брусилівської сільської ради Житомирської області.

Водночас місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 Цивільного кодексу України).

Тому відсутні підстави для необхідності формулювання Верховним Судом висновку щодо питання застосування частини шостої статті 56 ЦПК України та частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України, коли закон встановлює необхідність залучення до справи органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, з огляду на відсутність достовірних відомостей про проживання дитини на території певної територіальної одиниці; чи є належним та допустимим доказом у справі письмовий висновок органу опіки та піклування, складений з урахуванням відомостей акта обстеження умов проживання матері й дитини за адресою, щодо якої відсутні достовірні відомості про проживання матері чи дитини за такою адресою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають таїх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк