Постанова
Іменем України
21 лютого 2020 року
місто Київ
справа № 758/8416/15-ц
провадження № 61-35св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року у складі судді Трегубенко Л. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області
(далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області) про скасування постанови від 22 травня 2015 року ВП № 4643121 про розшук майна божника.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на підставі виконавчого листа, виданого 14 жовтня 2011 року Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 490077715 у сумі 4 153 812, 32 грн, судових витрат зі сплати третейського збору в сумі 400, 00 грн та судового збору в сумі 243, 60 грн, 10 лютого 2015 року державний виконавець ухвалив постанови ВП № 46431144 про відкриття виконавчого провадження, а також арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
17 березня 2015 року відповідач одержав надіслану ОСОБА_1 заяву від 16 березня 2015 року про відкладення провадження виконавчих дій, на яку, всупереч вимогам статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», статті 40 Конституції України, не отримав відповіді, а 22 травня 2015 року державний виконавець постановою ВП № 46431144 оголосив розшук майна боржника.
06 червня 2015 року позивач оскаржив постанову ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області, 07 липня 2015 року отримав лист за № 4747 з повідомленням про те, що скарга може бути подала виключно в судовому порядку.
Ухвалення зазначеної постанови до розгляду та вирішення заяви про відкладення виконавчих дій не відповідає вимогам закону, крім того у ній не зазначено, що вона може бути оскаржена виключно в судовому порядку.
ОСОБА_1 просив скасувати постанову від 22 травня 2015 року ВП №46431144 про розшук майна боржника та поновити строк на оскарження постанови.
Стислий виклад заперечень інших учасників
Відзив на позов не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом звернення до суду з позовом про скасування постанови від 22 травня 2015 року ВП № 4643121 про розшук майна, обґрунтовуючи вимоги неправомірністю прийнятого державним виконавцем рішення, проте рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби оскаржуються в суді шляхом подачі скарги у порядку статей 383-389 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року). Суд не наділений повноваженнями вказувати на те, у який спосіб необхідно захищати порушене право та до кого з осіб необхідно звертатися з позовом. Підставою для відмови у задоволенні позову, крім недоведеності позовних вимог, є неможливість захисту порушеного права позивача у обраний ним спосіб.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а тому неповно з`ясував обставини справи, не досліджував та не надав оцінку доказам на підтвердження позовних вимог. Судом першої інстанції не надано оцінку бездіяльності відповідача, що знайшло прояв у нездійсненні розгляду заяви державним виконавцем про відкладення виконавчих дій.
Вважає, що помилково не застосовано до спірних правовідносин правила статті 35 Закону України «Про виконавче провадження». Висновки судів про неналежний спосіб захисту порушених прав вважає помилковим та такими, що суперечать висновкам суду першої інстанції під час відкриття провадження у справі, що позовна заява відповідає процесуальному закону. Оскільки розгляд справи у суді першої інстанції здійснено неповноважним складом суду, то апеляційний суд зобов`язаний був скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення у справі або змінити рішення. Також вважає, що порушено його права ненаданням для ознайомленням копії ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
На виконанні ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області перебуває виконавчий лист № 751/9344/14, виданий 14 жовтня 2014 року Новозадовським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 490077715 у сумі 4 153 812, 32 грн, судових витрат зі сплати третейського збору в сумі 400, 00 грн та судового збору в сумі 243, 60 грн.
16 березня 2015 року позивач надіслав до ВПВР УДВС ГТУЮ в Київській області заяву про відкладення виконавчих дій, посилаючись на те, що не отримав відповіді від ПАТ «Альфа Банк» про результати розгляду його заяви від 31 липня 2014 року про передачу заставного транспортного засобу для подальшої реалізації в рахунок погашення заборгованості за кредитом, що знаходиться на контролі в прокуратурі Шевченківського району м. Києва.
Провадженням виконавчих дій державний виконавець виявив у позивача наявність транспортного засобу: автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому 22 травня 2015 року постановою про розшук майна боржника оголошено у розшук зазначений автомобіль.
Щодо обраного способу захисту порушених прав
Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У пункті 1 частини першої 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 40 Закону України
«Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання органами Національної поліції. Дії та бездіяльність державного виконавця, пов`язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
За статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам. Постанова державного виконавця про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена у триденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 оскаржив постанову про розшук майна боржника у виконавчому провадженні, а також фактично оспорював бездіяльність державного виконавця
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 383 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 384 ЦПК України 2004 року скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 385 ЦПК України 2004 року скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавцем визначено спеціальний порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців під час примусового виконання судових рішень. Звернення до суду з позовом про скасування постанови про розшук майна боржника не відповідає наведеним нормам права, є виявом обрання неналежного порядку захисту порушених прав заявником, ОСОБА_1 як боржником у виконавчому провадженні, яке на момент звернення до суду з позовом тривало.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між сторонами у справі не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би захисту у порядку позовного провадження, а лише постало питання щодо правомірності чи неправомірності виконавчих дій (бездіяльності) та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення, захист прав заявника як сторони виконавчого провадження, боржника.
Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.
Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.
Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 119 ЦПК України 2004 року). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Натомість, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що належним правомірним порядком захисту порушених прав позивача як боржника у виконавчому провадженні є звернення до суду саме зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та на рішення, ухвалені державним виконавцем під час здійснення відповідного виконавчого провадження, що відповідає вимогам норм процесуального права та Закону України «Про виконавче провадження».
Наведене також свідчить про відсутність між сторонами у цій справі спору про право цивільне, що підлягало б вирішенню за правилами позовного провадження.
Щодо інших доводів касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про нездійснення дослідження судами доказів у справі, незабезпечення прав заявника на витребування доказів у справі відхилені Верховним Судом, оскільки спростовані висновками про неналежний порядок захисту порушених прав, обраний ОСОБА_1 у праві, яка переглядається.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи у суді першої інстанції здійснено неповноважним складом суду. Такі доводи не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2015 року справу, яка переглядається, здійснено розподіл головуючій судді Трегубенко Л. О., яка і ухвалила рішення у справі 09 березня 2016 року. Таким чином, справу в суді першої інстанції розглянуто повноважним складом суду, а доводи заявника про те, що апеляційний суд мав скасувати рішення суду першої інстанції, яке ухвалено неповноважним складом суду, є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги про те, що порушено його права, передбачені статтею 27 ЦПК України 2004 року, ненаданням копії ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року, не стосуються меж перегляду справи Верховним Судом, не впливають на правильність вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко