22.12.2023

№ 758/8728/16-ц

Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 758/8728/16-ц

провадження № 61-11262св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року у складі судді Васильченка О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів:Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 березня 2010 року старшим слідчим

в ОВС прокуратури м. Києва Григорівим В. Б. порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу № 50-5761 за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307 КК України.

В межах вищевказаної кримінальної справи позивача 10 березня 2010 року затримано в порядку статті 115 КПК України; обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі; у подальшому його було звільнено з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) за пунктом 64 пункту «Є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

30 липня 2010 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу

за частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364; частиною другою статті 28 частиною першою статті 366; частиною другою статті 28 частиною третьою статті 307; частиною другою статті 28 частиною другою статті 368; частиною другою статті 28 частиною другою статті 15 частиною другою статті 368 КК України по яким 11 липня 2010 року пред`явлено обвинувачення.

02 червня 2011 року суддею Деснянського районного суду м. Києва винесено постанову про направлення кримінальної справи прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування, а міру запобіжного заходу

ОСОБА_1 залишено без змін.

05 січня 2012 року ОСОБА_1 повторно пред`явлено обвинувачення

13 лютого 2012 року заступник прокурора м. Києва скасував постанову

від 30 липня 2010 року в частині порушення кримінальної справи за частиною другою статті 28, частиною третьою статті 364; частиною другою статті 28 частиною першою статті 366; частиною другою статті 28 частиною третьою статті 307; частиною другою статті 28 частиною другою статті 368; частиною другою статті 28 частиною другою статті 15 частиною другою статті 368 КК України, тобто в частині порушення за ознаками вчинення злочинів у складі організованої групи.

14 лютого 2012 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15 частиною другою статті 368, частиною другою статті 309, частиною першою статті 366 КК України.

У березні 2012 року прокуратурою м. Києва закрито кримінальну справу

за частиною першою статті 309 КК України на підставі пункту 2 статті 6 КПК України.

26 квітня 2013 року Деснянським районним судом м. Києва винесено постанову про направлення кримінальної справи прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування; 11 грудня 2013 року Апеляційним судом м. Києва скасовано цю постанову та направлено справу на новий судовий розгляд.

19 березня 2014 року Деснянським районним судом м. Києва змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

26 березня 2014 року постановою Деснянського районного суду м. Києва кримінальну справу відносно ОСОБА_1 в частині обвинувачення

за частиною третьою статті 364 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України.

07 травня 2015 року вироком Деснянського районного суду м. Києва

у кримінальній справі № 1/754/22301/13-к ОСОБА_1 визнано невинним

в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15 частиною другою статті 368, частиною першою статті 366 КК України. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва

від 04 листопада 2015 року вирок Деснянського районного суду м. Києва залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2016 року вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Термін перебування ОСОБА_1 під вартою у Київському слідчому ізоляторі обраховується періодом з 10 березня 2010 року до 19 березня 2014 року, тобто становить 1884 дні. Як наслідок перебування під вартою у вказаний термін,

у позивача суттєво погіршилось здоров`я.

З урахуванням уточнення позовних вимог просив стягнути з Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 253 420,00 грн, виходячи з розрахунку того, що мінімальна заробітна плата відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України

на 2019 рік» становила 4 173,00 грн, а грошовий вираз душевних страждань позивача відповідно до експертного дослідження становить 540 мінімальних заробітних плат, а також суму оплати експертного дослідження у розмірі 8 184,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня

2020 року, позов задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку

2 253 420,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки відносно позивача судом винесено виправдувальний вирок, його затримання, тримання під вартою

та обвинувачення у вчиненні злочинів було незаконними та такими, що призвели до заподіяння позивачеві моральної шкоди, а тому наявні підстави для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно визначено джерело відшкодування шкоди та, як наслідок, помилкового стягнення моральної шкоди із Державна казначейська служба України, а також судами безпідставно завищено розмір моральної шкоди, який не підтверджено належними

та допустимими доказами.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц та постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 591/174/15-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 214/8526/15-ц та від 04 лютого 2019 року у справі № 752/19715/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, у якому просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/8728/16-ц, витребувано її з Подільського районного суду м. Києва та зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 з 03 вересня 2009 року перебував на посаді начальника сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу

(з обслуговування м. Борисполя та Бориспільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

09 березня 2010 року старшим слідчим в ОВС прокуратури м. Києва Григорівим В. Б. порушено відносно ОСОБА_1 кримінальну справу

№ 50-5761 за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 307 КК України.

В межах кримінальної справи позивача було 10 березня 2010 року затримано

в порядку статті 115 КПК України та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі з 11 березня 2010 року.

19 квітня 2010 року відповідно до Витягу з наказу № 229о/с ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом 64 пункту «Є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з займаної посади з 21 квітня 2010 року

Відповідно до Довідки Київського слідчого ізолятора Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області від 08 травня

2014 року, ОСОБА_1 утримувався в Київському слідчому ізоляторі

з 12 березня 2010 року по 19 березня 2014 року.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року, зокрема, ОСОБА_1 визнано невинним в пред`явленому обвинуваченню

за частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15 частиною другою статті 368, частиною першою статті 366 КК України

та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2015 року вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року залишено без змін.

Відповідно до довідки Подільського районного центру зайнятості від 17 грудня 2015 року, ОСОБА_1 з 10 грудня 2015 року перебуває на обліку в центрі

як такий, що шукає роботу.

Ухвалою суду від 19 грудня 2016 року було задоволено клопотання позивача

та призначено у справі судово-психологічну експертизу.

Як вбачається з Висновку КНДІСЕ за результатами проведення судової психологічної експертизи від 23 червня 2017 року № 181/17-61:

ситуація, яка пов`язана з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним взяттям і триманням під вартою в ході кримінального провадження, незаконного проведення обшуку у батьків ОСОБА_1 , незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян вирізняється значною глибиною та інтенсивністю психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 . Згідно зазначеної ситуації ОСОБА_1 пережив значні моральні страждання, що призвело до вираженого й стійкого стану соціальної

та особистісної дезадаптації;

у зв`язку з вищенаведеною ситуацією ОСОБА_1 нанесено значну моральну шкоду. Можливий розмір відшкодування нанесеної ОСОБА_1 моральної шкоди з психологічної точки зору може дорівнювати грошовому еквіваленту, рівному 540 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади

та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією

та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення

її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості

їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина

є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок

її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право

на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю

у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей

їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели

до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі,

що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством

чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством

чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок,

що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати

чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати

чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він

є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних

і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так

і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив,

що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 10 березня 2010 року по 19 березня 2014 року, тобто 4 роки та 9 діб та 1 рік та 5 діб перебував на підписці про невиїзд, що разом складає 1884 дні, оскільки вироком Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року у кримінальній справі № 1/754/22301/13-к ОСОБА_1 визнано невинним в пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 307, частиною другою статті 368, частиною другою статті 15 частиною другою статті 368, частиною першою статті 366 КК України, визнано не винним за недоведеністю.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України

на 2020 рік», установлено з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату

на рівні 4 723,00 грн, проте позивач просив виходити із суми мінімальної заробітної плати за 2019 рік у розмірі 4 173,00 грн. Суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА_1 , характеру

і обсягу його страждань, обґрунтовано визначили компенсацію моральної шкоди у розмірі 2 253 420,00 грн.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня

2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19)

та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження

№ 61-7636св19).

Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується

з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат

(їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін

у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої

та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального

та процесуального права.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться

до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України

не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо помилкового стягнення моральної шкоди із Державної казначейської служби України, оскільки положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у справах, на які посилається заявник, вироки скасовувались судами апеляційної та касаційної інстанцій та кримінальне провадження закривалось, а у справі, що переглядається у касаційному порядку суди вирок судами вищої інстанції не змінювався, а справа не закривалась. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, немає підстав вважати, що суди ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 403, 409, 410, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська