Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 759/12009/18-ц
провадження № 61-6456св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Ульяновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 06 лютого 2013 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірваний, а місце проживання дитини ОСОБА_5 визначено разом із матір`ю, після чого 27 квітня 2016 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва визнано право користування квартирою АДРЕСА_1 , та усунено їй та неповнолітньому синові перешкоди у праві користування вказаним житловим приміщенням шляхом вселення, тому у присутності державного виконавця ОСОБА_2 частково виконав рішення суду добровільно, - надав доступ до квартири та передав ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей, але добровільно встановити порядок користування житловим приміщенням відмовився, про що складений акт державного виконавця від 10 липня 2018 року. Зазначала, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 липня 1999 року, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по Ѕ частини. Згідно з технічним паспортом, спірна квартира складається із двох кімнат житловою площею 29,7 кв. м, загальною - 52,6 кв. м, кухні - 8,3 кв. м, ванної кімнати - 3 кв. м, поєднаної вбиральні - 1,3 кв. м, коридору - 8,2 кв. м. Житлові кімнати ізольовані, що дає можливість встановити порядок користування жилим приміщенням.
Посилаючись на викладене, позивач просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , таким чином: у користування ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 виділити житлову кімнату, площею 12,4 кв. м; у користуванні ОСОБА_2 залишити житлову кімнату площею 17,3 кв. м, у загальному користуванні залишити: кухню, площею 8,3 кв. м, ванну кімнату, площею 3,0 кв. м, поєднану вбиральню, площею 13,3 кв. м, коридор, площею 8,2 кв. м.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що із поданих до суду доказів не встановлено, хто у спірній квартирі зареєстрований та скільки осіб у ній проживає, а тому позивачем не доведено належним чином позовні вимоги.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що позовні вимоги позивача (вона і неповнолітній син) зводились до встановлення порядку користування спірною квартирою лише з одним власником - ОСОБА_2 , залишаючи поза увагою іншого власника - ОСОБА_3 , а тому, незалежного від того, чи проживають у квартирі теперішня чи колишня дружина ОСОБА_2 , вони не мають права розпоряджатися чужим майном. А проживання чи не проживання в квартирі дружини відповідача (посилання на цю обставину в апеляційній скарзі) в теперішній час для вирішення зазначеного спору правового значення не має. До того ж, у суді апеляційної інстанції відповідачі подали рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, яке набрало сили, і яким встановлено порядок користування спірною квартирою між відповідачами - власниками спірного житла з виділом кімнати 17,3 кв. м ОСОБА_2 , а 12,4 кв. м - ОСОБА_3 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Відповідачі до початку розгляду справи в апеляційній інстанції не використовували як доказ рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у справі № 759/15132/18. Це рішення суду отримано відповідачами з метою створення штучних доказів після відкриття у вересні 2018 року провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення порядку користування спірною квартирою.
У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення є законними та обґрунтованими, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
У червні 2020 року ОСОБА_3 подала до суду пояснення, у яких, заперечуючи про вимог касаційної скарги вказувала на те, що у цій справі позивач не обґрунтовує, чому суд касаційної інстанції має захистити її право користувача, а не право власності відповідачів.
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду пояснення, згідно з якими зміна адреси реєстрації ОСОБА_3 немає жодного значення для розгляду цієї справи, оскільки вона залишається власником Ѕ частини спірної квартири, а тому її право як співвласника спірної квартири не можу бути порушеним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду ОСОБА_7 від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
04 червня 2020 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 16 січня 2021 року справа передана судді-доповідачу Ступак О. В. Визначено склад колегії суддів.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною, загальною площею 52,6 кв. м, житловою - 29,7 кв. м, зокрема, складається з ізольованих кімнат: 12,4 та 17,3 кв. м, а також кухня - 8,3 кв. м, ванна кімната 3,0 кв. м, вбиральня 1,3 кв. м, коридор - 8,3 кв. м.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 30 липня 1999 року, виданого Ленінградською районною радою народних депутатів, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по Ѕ частини.
Із 14 липня 2001 року до 06 лютого 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них є син ОСОБА_5 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі № 759/10544/14-ц визнано за ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_5 право користування вказаною квартирою та усунено перешкоди у користуванні спірним майном шляхом вселення, виконання якого підтверджується актом державної виконавчої служби.
Рішення суду обґрунтовувалося тим, що припинення сімейних відносин ОСОБА_1 із власником будинку (квартири) - ОСОБА_2 не позбавляє права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. ОСОБА_1 із сином має право на проживання у спірній квартирі, ОСОБА_1 вже не є членом власника квартири, отже, ОСОБА_1 із сином мають право на вселення у спірну квартиру та зайняття приміщення, визначеного власником.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За правилами статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Частиною четвертою наведеної статті встановлено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
За змістом статей 47 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За встановленими у справі обставинами, право користування ОСОБА_1 із сином спірною квартирою на час розгляду цієї справи підтверджується рішенням суду у справі № 759/10544/14-ц, яке набрало законної сили.
Проте, підтверджуючи право користування позивачів спірною квартирою, суд вказав на те, що вони мають право на вселення у спірну квартиру із заняттям приміщень, визначених власником.
Отже, вселяючись спірну квартиру на виконання судового рішення, позивачі повинні враховувати права та потреби співвласників спірної квартири у користуванні своєю власністю, а також права теперішніх членів сім`ї співвласників на користування квартирою.
Так, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у справі № 759/15132/18, яке набрало законної сили, встановлено порядок користування спірною квартирою між її співвласниками, шляхом виділення у користування ОСОБА_2 житлової кімнати, площею 17,3 кв. м, а ОСОБА_3 житлової кімнати, площею 12,4 кв. м. У загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено кухню - 8,3 кв. м, вбиральню - 1,3 кв. м, ванну кімнату - 3,0 кв. м, коридор - 8,3 кв. м, балкон.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , організації співвласників багатоквартирного будинку «Ушакова 18», третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням.
У цьому рішенні, суд апеляційної інстанції встановив, що у квартирі не зареєстровані, проте проживають ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .Крім того, в квартирі зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Таким чином, право користування спірною квартирою на час вирішення цього спору про встановлення порядку користування квартирою мають: два співвласники: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , особи, які мають право на користування квартирою та вселення на підставі судового рішення: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та особи, які проживають у квартирі з дозволу її власників: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Ураховуючи, що жила площа спірної квартири становить 29,7 кв. м, визначення порядку користування квартирою, у спосіб, запропонований ОСОБА_1 , а саме: шляхом виділення у користування ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_5 житлової кімнати, площею 12,4 кв. м; та залишення ОСОБА_2 житлової кімнати площею 17,3 кв. м, є неможливим, з огляду на таке.
Позивач вселена у спірну квартиру на підставі судового рішення як колишній член сім`ї власника Ѕ частини квартири.
Власником іншої 1/2 частини квартири є ОСОБА_3 , яка як власник має право користуватися нею. Те, що вона не проживає у цій квартирі, не впливає на обсяг її прав на цю квартиру.
Вселення колишніх членів сім`ї одного співвласника квартири не повинно порушувати права іншого співвласника цієї квартири.
При проживанні у квартирі її співвласників та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , встановлення порядку користування квартирою з визначенням кожному конкретної кімнати, є також неможливим, оскільки порушується вимога закону щодо норми жилої площі на одну особу (29,7 кв. м : 4 = 7,425 кв.м), тоді як відповідно до статті 47 ЖК Української РСР норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 кв. м на одну особу. Крім того, у квартирі проживають ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і їхнє проживання не становить порушення прав ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , оскільки ці особи проживають з дозволу співвласників квартири.
Таким чином, порядок користування спірною квартирою, який просить визначити позивач, не відповідає вимогам закону, призведе до порушення прав її співвласників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходячи з розміру належних їм часток у спірному майні та жилої площі спірної квартири. Законом встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик