01.07.2025

№ 759/12191/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року

м. Київ

справа № 759/12191/24

провадження № 61-2650св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_7 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв Володимир Олександрович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О.,Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Заяву обґрунтував тим, що предметом майбутнього позову до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , буде витребування квартири за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння.

Переконував, що існує ризик істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду, оскільки ОСОБА_2 можуть вчинятися дії щодо відчуження спірного майна.

З огляду на викладене, просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно квартири, а також заборонити власнику (володільцю) до набрання рішення суду законної сили вживати будь-які дії з виселення його та ОСОБА_8 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб, заборонити зареєстрованому власнику (володільцю) укладати договори оренди вказаної квартири.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено будь-яким особам вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником вид забезпечення позову - заборона відчуження спірної квартири та заборона вживати будь-які дії з виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , вселення та реєстрації місця проживання інших осіб є співмірними із зазначеним майбутнім предметом позову.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, 26 червня 2024 року ОСОБА_7 , як особа, яка не брала участі у справі, але вважала, що суд вирішив питання про її права, свободи, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року.

Відкриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що апеляційну скаргу подано заявником до належного суду у встановлені законом строки; за формою і змістом апеляційна скарга відповідає вимогам статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_7 , що згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У лютому 2025 року ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв В. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та справу направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду.

Касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- дійшов помилкового висновку про те, що ухвалою суду першої інстанції про забезпечення позову не порушено права заявника, як іпотекодержателя квартири, на яку накладено арешт;

- не звернув увагу на те, що судом першої інстанції забезпечено позов у спосіб, який не зазначений у ЦПК України;

- не врахував правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2021 року у справі № 668/13646/15, від 25 лютого 2025 року у справі № 310/3189/24, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16;

- проігнорував, що ОСОБА_8 не була зазначена у клопотанні ОСОБА_1 про забезпечення позову, як особа яка надалі буде подавати позов щодо майна, а тому суд першої інстанції не міг забезпечувати позов в її інтересах;

- послався на нерелевантну практику Верховного Суду.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року, яке обґрунтував тим, що з повним текстом оскаржуваної ухвали ознайомився у день її публікації в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 25 січня 2025 року.

У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Омелян І. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_7 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв В. О., на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2025 року поновлено ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв В. О., строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 , з підстав передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Святошинського районного суду міста Києва виділені матеріали справи № 759/12191/24; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У березні 2025 року матеріали справи № 759/12191/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 15 травня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 832.

Зазначене підтверджується наданим суду витягом з Державного реєстру речових прав (інформаційна довідка № 381165989 від 01 червня 2024 року).

11 червня 2024 року у Державному реєстрі речових прав зареєстровано обтяження у вигляді іпотеки, предметом якого є вказана квартира.

Відповідний запис до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено на підставі іпотечного договору від 11 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_7 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ігнатовим О. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 786.

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення майбутнього позову до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування квартири, за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у цій справі накладено арешт на вказану квартиру, заборонено вчиняти реєстраційні дії відносно квартири та вживати дії з виселення та реєстрації місця проживання в ній інших осіб.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначив, що єдиним власником квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , а ОСОБА_7 є іпотекодержателем квартири, де ОСОБА_9 є іпотекодавцем. Таким чином, квартира перебуває в іпотеці. Отже, вказана ухвала прямо впливає на права та обов`язки іпотекодержателя квартири. Крім того вказує, що задовольняючи заяву, суттєво обмежуючи і порушуючи права іпотекодержателя, суд не навів жодного виду зустрічного забезпечення, що могло збалансувати права та обов`язки сторін, гарантувати відшкодування збитків для власника майна та/або іпотекодержателя.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

При цьому, відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана із необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками справи.

ОСОБА_7 , який не є стороною у справі, оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року про забезпечення позову, зазначив зокрема про те, що наявність арешту, накладеного на майно боржника на підставі ухвали суду у цій справі, порушує його права як іпотекодержателя спірної квартири та позбавляє можливості звернути стягнення на іпотечне майно.

Разом з тим, за правилом частин п`ятої, шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» закріплено такі визначення: пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно (абз. 11); вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 12); нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна (абз. 13). Конструкція пріоритету спрямована на вирішення колізії прав (як цивільних, так і публічних) на той же самий предмет іпотеки. Особа, право якої виникло раніше, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, перед іншими суб`єктами. Пріоритет є втіленням ще римського принципу - qui prior est tempore, potior eat jure (перший в часі - сильніший по праву).

Таким чином, накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому й не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Верховний Суд виходить з того, що вжиті заходи забезпечення позову у цьому випадку спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження. При цьому суті іпотеки, як виду забезпечення, такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя.

Подібних висновків дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 травня 2025 року у справі № 466/2651/23, (провадження № 61-6083сво24) та Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 346/6196/24 (провадження № 61-1836св25).

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Указана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначних законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону.

Положеннями частини першої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/12, провадження № 61-3704св19, зроблено висновок про те, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом установлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року про забезпечення позову, ОСОБА_7 як особа, яка не брала участі у справі й не була стороною справи, вказувала, що вищевказаною ухвалою суду першої інстанції накладено арешт на майно, яке обтяжене іпотекою на підставі іпотечного договору від 11 червня 2024 року.

З огляду викладене, є правильними висновки апеляційного суду у цій справі про те, що оскаржуваною ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_7 не вирішувалося, що згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження у справі.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2021 року у справі № 668/13646/15, від 25 лютого 2025 року у справі № 310/3189/24, від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції забезпечено позов у спосіб, який не зазначений у ЦПК України, а також про те, що ОСОБА_8 не була зазначена у клопотанні ОСОБА_1 про забезпечення позову, як особа яка надалі буде подавати позов щодо майна, а тому суд першої інстанції не міг забезпечувати позов в її інтересах, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони по своїй суті зводяться до незгоди заявника з висновками викладеними в ухвалі Святошинського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року по суті заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка не є предметом перевірки суду касаційної інстанції у цьому касаційному провадженні.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та правильність висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв В. О., підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року - без змін із підстав, передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 , в інтересах якого діє адвокат Ніколаєв Володимир Олександрович, залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник