05.02.2023

№ 759/1310/21

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 759/1310/21

провадження № 61-1755св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук І. І., про визнання недійсними: кредитного договору, іпотечного договору та додаткової угоди до іпотечного договору.

Позовна заява мотивована тим, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні ним права власності на будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з наявністю підстав для визнання недійсним кредитного договору від 26 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», що тягне за собою визнання недійсним також іпотечного договору, оскільки на думку ОСОБА_1 кредитний договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме метою отримання кредиту було зазначено споживчі цілі, що не відповідало умовам та порядку надання споживчого кредиту.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_1 виявив, що в іпотечному договорі 26 червня 2008 року та додатковій угоді № 1 до іпотечного договору від 26 червня 2008 року, укладеній між ОСОБА_1 і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 08 квітня 2009 року, міститься підпис ОСОБА_1 , який не відповідає його особистому підпису.

Позивач зазначає, що іпотечний договір та додаткова угода до нього укладені з боку ОСОБА_1 невідомою особою, яка не мала повноважень на укладення таких правочинів, у зв`язку з чим під час укладення спірних правочинів було відсутнє волевиявлення позивача на їх укладення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсними: кредитний договір від 26 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , іпотечний договір від 26 червня 2008 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , та додаткову угоду № 1 до іпотечного договору від 26 червня 2008 року, укладену 08 квітня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року у справі № 759/19929/14-ц, яке набрало законної сили 01 грудня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2008 року у розмірі 3 389 753,21 грн.

Зазначеним судовим рішенням встановлено факт укладення кредитного та іпотечного договорів.

Оспорювані позивачем правочини укладені у червні 2008 року, а з позовом до суду про визнання цих правочинів недійсними позивач звернувся у січні 2021 року, тобто зі спливом позовної давності тривалістю у три роки, про застосування якої заявлено АТ «Райффайзен Банк Аваль», що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із цим позовом та просив визнати недійсними: кредитний договір, іпотечний договір та додаткову угоду до іпотечного договору, у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на укладення іпотечного договору, оскільки підпис на договорі належить не йому, а іншій особі.

Однак позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, не заявив клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення судової експертизи.

Таким чином позивач не довів обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду щодо недодержання вимог цивільного процесуального законодавства щодо порядку подання доказів при зверненні до суду з позовною заявою, не є встановленням фактичних обставин справи та не є повним, всебічним розглядом справи. Таке обґрунтування відмови в задоволенні позову є незаконним.

Суд апеляційної інстанції допустив процесуальні порушення, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції мав підстави для застосування положення статті 337 ЦПК України та залишення позову без розгляду, а не приймати рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Святошинського районного суду міста Києва.

30 червня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 26 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2203494605, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 100 000 дол. США зі сплатою 14 % процентів річних на строк до 26 червня 2018 року (а. с. 71 - 77).

У рахунок належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 26 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 78 - 80).

08 квітня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до іпотечного договору від 26 червня 2008 року, за умовами якої пункт 2.1 іпотечного договору викладено у наступній редакції: 2.1. Іпотека відповідно до цього договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 , що випливають та/або можуть виникнути у майбутньому з кредитного договору від 26 червня 2008 року та додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 08 квітня 2009 року, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також змін до нього, якщо такі будуть укладені та будуть невід`ємною частиною кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору позичальник отримує від іпотекодержателя кредит у розмірі 100 000 дол. США і зобов`язується його повернути у строк не пізніше 26 січня 2022 року, зі сплатою процентів (а. с. 81).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року у справі № 759/19929/14-ц, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 2203494605 в загальній сумі 3 389 753,21 грн (а. с. 86).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року у справі № 759/22411/19, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Райфайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 , третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Чулієв А. А., про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності договору, усунення перешкод в користуванні власністю (а. с. 87).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами першою, другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням цих положень правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

У справі, яка є предметом перегляду, в предмет доказування входить доведення позивачем тієї обставини, що він не підписував іпотечний договір від 26 червня 2008 року.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином, обравши способом захисту своїх прав визнання правочинів недійсними, позивач у силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що ним не виконано.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, врахувавши усі обставини справи, принцип справедливості рішення суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доказів, які б підтверджували укладення іпотечного договору від 26 серпня 2008 року від імені ОСОБА_1 іншою особою за відсутності його волевиявлення, позивач ОСОБА_1 не надав.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції, встановивши ненадання позивачем належних доказів на підтвердження своїх вимог, в межах своїх повноважень повинен був залишити позов без розгляду, а не ухвалювати рішення по суті позову.

Так, у статті 175 ЦПК України зазначено вимоги, яким повинна відповідати позовна заява, що подається учасником справи для розгляду до суду.

Відповідно до статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно зі статтею 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Стаття 257 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсними: кредитного договору, іпотечного договору та додаткової угоди до іпотечного договору.

До позовної заяви позивач додав всі наявні в нього докази.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року відкрито провадження у справі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд зробив правильний висновок про розгляд справи по суті позовних вимог, оскільки позовна заява відповідала вимогам статей 175 177 ЦПК України й підстави для залишення її без розгляду після відкриття провадження у справі відсутні.

Згідно зі статтею 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Будь-яких заяв чи клопотань про витребування доказів, призначення експертизи позивач не заявляв.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованим.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк