№ 759/17465/18

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 759/17465/18

провадження № 61-18810св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 березня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088,76 грн, що в еквіваленті становить 26 297,60 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до підпункту 2.2 загальних умов кредитування є змінними.

Зазначав, що відповідно до пункту 1.4 загальних умов кредитування термін кредитування (строк повернення кредиту) погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частинами щомісячно на відповідну дату поточного місяця з кінцевим терміном погашення не пізніше 15 квітня 2018 року.

Також, згідно з пунктом 1.6 загальних умов кредитування зобов`язання відповідача перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором забезпечено договором застави від 27 квітня 2013 року № 50008196, за умовами якого відповідач надав у заставу автомобіль марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором позивачем надіслано на адресу його проживання вимогу (повідомлення) від 17 лютого 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором у загальному розмірі 543 333,32 грн.

Однак, як вказував позивач, вищенаведена вимога про дострокове повернення кредиту відповідачем проігнорована.

На підставі вищевикладеного ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2013 року № 50008196, яка станом на 12 жовтня 2018 року становила 1 122 924,86 грн; витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; судовий збір у розмірі 16 843,87 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивач звернувся до суду зі пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів про сплив позовної давності та пов`язану із цим відмову у задоволенні позову є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи. Верховним Судом зазначено, що ТОВ «Порше Мобіліті» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет застави та пов`язану із цим неможливість погасити існуючу заборгованість за кредитним договором за рахунок реалізації предмета застави дізналось 26 червня 2018 року, тобто з моменту, коли Верховний Суд прийняв постанову у справі № 761/12539/15-ц, отже, для позивача перебіг позовної давності почався саме з дати, коли рішенням суду касаційної інстанції, що набрало законної сили, виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 15 квітня 2013 року № 50008196 у розмірі 748 380,82 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Враховуючи те, що позивач направленням вимоги про дострокове погашення заборгованості змінив строк виконання основного зобов`язання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за кредитним договором. При ухваленні судового рішення апеляційним судом також враховано, що після зміни строку виконання основного зобов`язання позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача штрафу відповідно до пункту 8.2 загальних умов кредитування у розмірі 42 817,75 грн, проте не вбачав правових підстав для стягнення штрафу на підставі пункту 8.3 загальних умов кредитування, оскільки стягнення призведе до подвійної цивільно-правової відповідальності.

Крім того, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення 3 % річних за користування грошовими коштами в межах строку позовної давності.

При цьому апеляційний суд, дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з пунктом 1.3.1 загальних умов кредитування, з урахуванням того, що всі платежі за кредитним договором самостійно коригувалися кредитором під час виставлення рахунків позичальнику відповідно до офіційного курсу долара США, в тому числі - станом на момент звернення до суду з цим позовом, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Також суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків у розмірі 8 675,09 грн на підставі пункту 8.5 загальних умов кредитування, оскільки позивачем не доведено, що вказані витрати були необхідними для відновлення свого порушеного права та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням умов кредитного договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, провадження № 14-254цс19, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, провадження № 61-547св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18, провадження № 61-12201св20, від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц, провадження № 61-39634св18, від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц, провадження № 61-15142сво18, від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц, провадження № 61-18815св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц, провадження № 61-17556св18 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що перша прострочка сплати за користування кредитними коштами відбулась 16 вересня 2014 року, а право дострокового повернення кредиту за вимогою компанії встановлений 1 календарний місяць з дати виникнення прострочення (пункт 3.2.1 додаткової угоди), тому права позивача слід вважати порушеними з 16 жовтня 2014 року.

Таким чином, оскільки строк основного зобов`язання було змінено на 16 жовтня 2014 року, то саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, натомість, звертаючись до суду у жовтні 2018 року, позивач пропустив строк позовної давності.

При цьому суд апеляційної інстанції, підтверджуючи зміну строку виконання основного зобов`язання, не застосував строк позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від ТОВ «Порше Мобіліті», у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 квітня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» (компанія) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір № 50008196, за умовами якого позивач надав, а відповідач отримав кредитні кошти для купівлі автомобіля марки VW, модель Beetle, 2013 року виробництва, у розмірі 214 088,76 грн, що в еквіваленті становить 26 297,60 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які відповідно до пункту 2.2 загальних умов кредитування є змінними. Строк кредиту - 60 місяців (кінцевий термін погашення - не пізніше 15 квітня 2018 року).

Підписуючи кредитний договір, відповідач підтвердив свою згоду на те, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами щодо кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем укладений договір застави транспортного засобу від 27 квітня 2013 року № 50008196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., зареєстрований у реєстрі за № 853 (передбачено пунктом 1.6 загальних умов кредитування). За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 267 610,95 грн.

Згідно з пунктом 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до підпункту 1.4.3 загальних умов кредитування до 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до графіка погашення кредиту, черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до графіка погашення кредиту.

Згідно з пунктом 10.1 загальних умов кредитування між ПАТ «СК «Українська страхова група» як страховиком та ОСОБА_1 як страхувальником укладений Договір добровільного страхування від 17 квітня 2013 року № 28-0199-13-00361. Вигодонабувачем за договором виступає ТОВ «Порше Мобіліті».

Умовами пункту 10.4 загальних умов кредитування передбачено, що додатковий кредит надається компанією позичальнику шляхом перерахування компанією на користь страхової компанії, зазначеної у кредитному договорі або документі, грошових коштів за страхові премії відповідно до договору страхування, що підлягають сплаті компанією рівними місячними платежами.

Згідно з підпунктом 10.10.3 загальних умов кредитування повернення додаткового кредиту здійснюється позичальником в повному обсязі в строки, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту.

Відповідно до підпункту 3.2.1 договору про внесення змін/додаткової угоди від 05 квітня 2014 року № 1 до кредитного договору від 15 квітня 2013 року № 50008196 сторони погодили, що компанія має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіку погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Як убачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15 квітня 2013 року, перша прострочка зі сплати за кредитним договором виникла у відповідача 16 вересня 2014 року.

08 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинений виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 543 333,32 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави, який був чинним до прийняття Верховним Судом постанови від 26 червня 2018 року у справі № 761/12539/15-ц про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що станом на 12 жовтня 2018 року відповідач має перед ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість у розмірі 1 122 924,86 грн, яка складається з:

простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за кредитом у сумі 111 568,63 грн, з яких: 59 565,90 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом; 6 816,43 грн - сума 3 % річних за час прострочення зі сплати чергових платежів за кредитом; 45 186,30 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення зі сплати чергових платежів за кредитом;

простроченої заборгованості з оплати періодичних платежів за додатковим кредитом у сумі 187 625,95 грн, з яких: 146 732,57 грн - сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за додатковим кредитом; 8 687,67 грн - сума 3 % річних за час прострочення за додатковим кредитом; 29 787,59 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення за додатковим кредитом; 2 418,12 грн - сума нарахованої пені за час прострочення за додатковим кредитом;

заборгованості з дострокового повернення кредиту у сумі 765 383,13 грн, з яких: 507 017,19 грн - сума заборгованості за кредитом; 184 326,10 грн - сума заборгованості за процентами; 74 040,02 грн - 3 % річних;

штрафу на підставі пункту 8.2 кредитного договору у розмірі 20,0 % суми кредиту, який складає 42 817,75 грн;

штрафу на підставі пункту 8.3 кредитного договору, який складає 6 854,13 грн;

збитків на підставі пункту 8.5 кредитного договору у розмірі 8 675,09 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду 31 жовтня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно

не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року

у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року

у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України,

яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що після направлення вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 17 лютого 2015 року позивач змінив строк виконання зобов`язання, а тому на користь останнього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором з урахуванням вищевикладених норм матеріального права та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що матеріали касаційної скарги не містять посилань на неправильне обрахування судом апеляційної інстанції заборгованості, яка підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України переглядає справу в межах доводів касаційної скарги.

Касаційна скарга заявника містить посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із вказаними доводами касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, строк дії кредитного договору встановлено до 15 квітня 2018 року.

Так, як вказувалось вище, 17 лютого 2015 рок ТОВ «Порше Мобіліті» на адресу відповідача направило вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором.

08 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинений виконавчий напис щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 543 333,32 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави.

22 квітня 2015 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Отже, вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Разом із тим, у квітні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2018 року у вказаній справі (№ 761/12539/15-ц, провадження № 61-6688св18) задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, та задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано виконавчий напис нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. від 08 квітня 2015 року № 383 таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в заставу майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ТОВ «Порше Мобіліті», звертаючись до суду із вказаним позовом, не пропустило строк позовної давності, а отже доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно не врахував посилання заявника на застосування строків позовної давності, відхиляються судом касаційної інстанції.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанцій відповідно до положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України врахував висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у вказаній справі

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), підстав відступу від якого не знайшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц (провадження № 61-18815св18) (підстава відкриття касаційного провадження), від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18), від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц (провадження № 61-3583св21).

При цьому підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 (провадження № 61-12201св20), від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц (провадження № 61-18815св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18) колегія суддів не вбачає.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

До касаційної скарги додано клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин третьої, п`ятої статті 403 ЦПК України.

Згідно частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Разом із тим, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи для відступлення від вищевказаних висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у побідних правовідносинах, а наведені заявником аргументи у клопотанні для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович