Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 759/362/16-ц
провадження № 61-2137св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник позивачів - ОСОБА_4 ,
відповідачі: приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Теплиці України», Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, Департамент комунальної власності м. Києва,
третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України» на постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України» (далі - ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України»), Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - РВ ФДМ України по м. Києву), третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання права користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 вересня 1990 року ОСОБА_5 та її дочка - ОСОБА_1 , зареєстровані в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України», але фактично проживають у житловому будинку АДРЕСА_2 з січня 1995 року, який був виділений та закріплений за їх сім`єю на підставі рішення профспілкового комітету радгоспу «Декоративне садівництво», з яким ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах. З того часу вони постійно проживали у цьому будинку, облаштували його, здійснювали ремонт та сплачували за послуги з опалення, електропостачання та водопостачання.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на майновий комплекс від 06 липня 1999 року, виданим Головним управлінням майном (тепер -Департамент комунальної власності м. Києва) на підставі наказу «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 06 липня 1999 року № 369-В, майновий комплекс у частині будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 95 кв. м, де вони проживають, переданий у колективну власність відкритого акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України» (далі - ВАТ «Агрофірма «Теплиці України»).
При цьому включення будинку по АДРЕСА_1 до статутного фонду ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» суперечить вимогам статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 39 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої Кабінетом Міністрів України 18 січня 1995 року № 36.
З 29 жовтня 2005 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від шлюбу мають сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач не визнає за ними право користування вищевказаним будинком та відмовляється надати згоду на їх реєстрацію в будинку, чим порушуються їхні права.
Ураховуючи викладене, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд: визнати за ними право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 , загальною площею 95 кв. м, де вони проживають; визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий комплекс від 06 липня 1999 року в частині будинку латинська цифра «1» по АДРЕСА_1 , площею 95 кв. м, та наказу від 06 липня 1999 року № 369-В «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна»; зобов`язати ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» виключити цей будинок зі статутного фонду товариства.
У судовому засіданні ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року Департамент комунальної власності м. Києва притягнуто до участі в справі в якості співвідповідача.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, у зв`язку з чим ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року провадження у справі в цій частині закрито з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі вселились до спірного будинку, на підставі відповідного договору їм надавалося житло-комунальні послуги, згідно з випискою з протоколу засідання профкому совхозу «Декоративне садівництво» від 05 січня 1995 року № 1 сім`ї ОСОБА_5 виділено спірне житло без ордеру.
Проте позивачі без поважних причин пропустили строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, оскільки знали, що в 1999 році ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» отримало свідоцтво про право власності на майновий комплекс, до якого увійшов будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 95 кв. м, де вони проживають, а позов пред`явлено у січні 2016 року.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року скасовано. Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсною приватизацію ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» щодо включення до статутного фонду ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» житлового будинку під літерою «І» по АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видане ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» від 06 липня 1999 року у частині житлового будинку під літерою «І» по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою № 1 у буд инку АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» не визнає за ОСОБА_1 право користування спірним житловим приміщенням, позивач позбавлена можливості зареєструватись разом із членами своєї сім`ї за вказаною адресою та приватизувати вказане приміщення, чим порушуються її законні права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд виходив із того, що він до цього часу зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , де за ним зберігається право користування житловим приміщенням, тому його права не порушені.
Щодо пропуску строку позовної давності, то апеляційний суд дійшов висновку, що позов пред`явлено у зв`язку з наявністю перешкод у користуванні житловим приміщенням, такі перешкоди тривають у часі, тому позовна давність до цих правовідносин не застосовується, оскільки триваючий характер порушення прав особи постійно відтерміновує початок перебігу позовної давності. Враховуючи, що ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» не визнає право користування ОСОБА_1 спірним житловим будинком, то порушення її житлових прав відбувається протягом усього часу чинення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 501/6154/14-ц, провадження № 61-1904св18.
Позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс та про виключення будинку зі статутного фонду є похідними від заявленої вимоги про визнання права користування житловим приміщенням, тому також підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скаргидо суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» в указаній справі і витребувано цивільну справу № 759/362/16-ц зі Святошинського районного суду м. Києва.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України», РВ ФДМ України по м. Києву, Департаменту комунальної власності м. Києва, третя особа - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання свідоцтва про право власності та наказу про оформлення права власності частково недійсними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання права користування житловим приміщенням призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, проаналізувавши норми статей 810 811 ЦК України, статей 31 52 58 61 127-129 ЖК УPCP, а також наявні в матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 вселилася в спірне приміщення без належних підстав, встановлених чинним на момент її вселення законодавством, договір найму з ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» не укладала.
Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_5 була і залишалася на момент подання позову прописаною з 1990 року у гуртожитку, а не в спірному приміщенні, тому в 1995 році вона вселилася у спірне приміщення без належних правових підстав, встановлених чинним на момент вселення законодавством.
Щодо пропуску строку позовної давності, то суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог, погодився з тим, що позивачами без поважних причин пропущений строк позовної давності, оскільки знали, що в 1999 році ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» отримало свідоцтво про право власності на майновий комплекс, до якого увійшов будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 95 кв. м, де вони проживають.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до даних технічної інвентаризації будинок, в якому проживають позивачі, обліковується як житловий будинок під літерою «І» по АДРЕСА_1 та розподілений на дві квартири: № 1 , в якій проживають позивачі, та № 2 , в якій проживає сім`я ОСОБА_8 Квартира № 1 складається з двох жилих кімнат: площею 8,9 кв. м.
Орендне підприємство радгосп «Декоративне садівництво» було створено 05 листопада 1990 року. Згідно з актом прийому-передачі радгоспом прийнято в оренду від Управління «Київзеленбуд» основні та оборотні засоби, зокрема в розділі «Житлове господарство» зазначено два житлові будинки, гуртожиток, житловий будинок з надвірними будівлями, два будинки фінські (а. с. 60, т. 1).
Згідно з випискою з протоколу засідання профспілкового комітету радгоспу «Декоративне садівництво» від 05 січня 1995 року № 1 задоволено заяву ОСОБА_5 та виділено її сім`ї будинок, який звільнився після проживання сім`ї ОСОБА_9 .
ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» (з 2012 року - ПАТ «Агрофірма Теплиці України, а з 06 червня 2017 року - ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України») на підставі рішення РВ ФДМ по м. Києву від 29 серпня 1996 року передано у власність цілісний майновий комплекс. До статутного фонду ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» у складі приватизованого майна увійшов будинок фінський під літерою «І» по АДРЕСА_1 .
За договором безоплатної передачі державного майна від 13 жовтня 1996 року, укладеним між Орендним підприємством радгосп «Декоративне садівництво» та РВ ФДМ України по м. Києву, у власність підприємства було передано цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий комплекс, виданого ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» Київською міською державною адміністрацією 06 липня 1999 року на підставі наказу від 06 липня 1999 року № 369-В, у додатку до якого в Переліку нерухомого майна в пункті 21 зазначено - будинок фінський 2 штуки (під літерою «І» площею 95 кв. м та під літерою «ІІІ» площею 56,90 кв. м).
За даними технічної інвентаризації, отриманими від комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» первинну технічну інвентаризацію будівлі під літерою «І» по АДРЕСА_1 було проведено 22 січня 1999 року, поточні: 07 липня 1999 року, 15 липня 2000 року, 29 серпня 2000 року, 05 квітня 2001 року, 18 лютого 2005 року, 01 листопада 2005 року, 19 березня 2007 року та 21 березня 2007 року. В інвентаризаційній справі план за поверхами та експлікація внутрішніх площ складено як на житловий будинок (а. с. 11-12, т. 1, а. с. 36, 69, 66-67, т. 4).
У листі від 04 вересня 2000 року № 122о/-032 за підписом директора ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» Букало О. Ю. вказано, що товариство має у відомчій підпорядкованості п`ять одноповерхових житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5, АДРЕСА_6 , до яких підведено мережі водопостачання та опалення. Зокрема, зазначено, що сім`ї ОСОБА_5 (площа 59,6 кв. м) та ОСОБА_8 (площа 38,9 кв. м) проживають в одному будинку (а. с. 143, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Судом апеляційної інстанції установлено, що ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» не визнає за ОСОБА_1 право користування спірним житловим приміщенням, тому позивач позбавлена можливості зареєструватись разом з членами своєї сім`ї за вказаною адресою та приватизувати це приміщення, чим порушуються її законні права.
Разом з тим, апеляційний суд, зазначивши, що позов пред`явлено у зв`язку з наявністю перешкод у користуванні житловим приміщенням, які тривають у часі, тому позовна давність до цих правовідносин не застосовується, не врахував таке.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Верховний Суд України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Судом установлено, що цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передано у власність Орендному підприємству радгоспу «Декоративне садівництво» за договором безоплатної передачі державного майна 13 жовтня 1996 року, свідоцтво про право власності на майновий комплекс, видано ВАТ «Агрофірма «Теплиці України» Київською міською державною адміністрацією 06 липня 1999 року. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом у січні 2016 року, тобто пропустили строк позовної давності, а, заявивши про поновлення пропущеного з поважних причин строку позовної давності (а. с. 15, т. 2), не надали доказів на підтвердження того, що не могли дізнатися про наявність свідоцтва про право власності на майновий комплекс.
Також судом установлено, що відповідачі: ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України», РВ ФДМ України по м. Києву, просили застосувати строк позовної давності (а. с. 203, т. 1, а. с. 5, т. 2).
Ураховуючи викладене, апеляційний суд на зазначені обставини справи уваги не звернув, не врахував наявні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, положень частини четвертої статті 267 ЦК України, про що було заявлено відповідачами та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Також апеляційний суд, пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 501/6154/14-ц, провадження № 61-1904св18, не врахував, що в указаній справі позов пред`явлено у зв`язку з наявністю перешкод у користуванні жилим приміщенням, такі перешкоди є такими, що тривають у часі, а тому позовна давність до цих правовідносин не застосовується, оскільки триваючий характер порушення прав особи постійно відтерміновує початок перебігу позовної давності, тому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав.
Проте у справі, яка переглядається, заявлені позивачами вимоги про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майновий комплекс та про виключення будинку зі статутного фонду стосуються питання права власності, а не перешкод, таких вимог взагалі не заяалено, тому позов не є негаторним і до таких вимог застосовуються загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 89 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та закон, який їх регулює, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, застосувавши позовну давність.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, з позивачів на користь ПрАТ «Агрофірма «Теплиці України» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 4 529,60 грн.
Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України» задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року скасувати, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства Агрофірма «Теплиці України»судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 2 264,80 грн (дві тисячі двісті шістдесят чотири грн 80 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного акціонерного товариства Агрофірма «Теплиці України»судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 2 264,80 грн грн (дві тисячі двісті шістдесят чотири грн 80 коп.).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець