Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 759/423/19
провадження № 61-22666св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року у складі судді Бабич Н. Д., постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 відкрила у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 для отримання заробітної плати. Вказувала, що протягом червня - липня 2016 року невідомими особами з її рахунків були викрадені грошові кошти у сумі 15 604,08 грн. Про вказані обставини позивач повідомила відповідача та просила повернути їй викрадені грошові кошти, проте банк їй відмовив.
Зазначала, що на підставі її заяви Святошинським управлінням поліції Головного управління Національної поліції України у місті Києві за фактом крадіжки грошових коштів з відкритих на її ім`я рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк» було порушено кримінальне провадження.
Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочило виконання грошових зобов`язань, то позивач просила застосувати до відповідача правові наслідки порушення грошового зобов`язання, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, вказувала, що вона як власник банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а відповідач є виконавцем цих послуг та несе відповідальність за неналежне їх надання відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь безпідставно списані грошові кошти з карткових рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 у розмірі 15 604,08 грн, 3 % річних у розмірі 1 173,75 грн, інфляційні збитки у розмірі 4 579,43 грн та пеню у розмірі 171 331,92 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15 604,08 грн безпідставно списаних коштів, 3 % річних у сумі 1 173,75 грн, пеню у сумі 15 604,08 грн, 4 579,43 грн інфляційних збитків, а всього - 36 961,34 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач безпідставно списав грошові кошти позивача з карткових рахунків, у зв`язку із чим наявні правові підстави для застосування наслідків неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта.
При цьому, частково задовольняючі позовні вимоги, місцевий суд врахував, що розмір пені, значно перевищує суму заборгованості по основному боргу, прийняв до уваги обставини справи та визнав за необхідне зменшити на підставі частини третій статті 551 ЦК України неустойку до розміру основного боргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення місцевого суду від 17 липня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами оскаржувані судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
24 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щона ім`я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті карткові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
10 червня 2016 року з карткового рахунку № НОМЕР_1 було списано грошові кошти у розмірі 4 939 грн, 23 червня 2016 року - у розмірі 3 948 грн. 05 липня 2016 року з карткового рахунку № НОМЕР_3 було списано грошові кошти у розмірі 927,08 грн, а 15 липня 2016 року - 4 990 грн та 800 грн. Загальна сума списаних коштів із зазначених рахунків становить 15 604,08 грн.
ОСОБА_1 звернулась до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» «Борщагівське № 2» за адресою: місто Київ, вул. Симиренка, 14/19, із заявою по факту шахрайства у зв`язку зі зникненням грошових коштів з відкритих на її ім`я у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткових рахунків № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
Листом від 03 серпня 2016 року № 20.1.0.0.0/7-20160719/3564 ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовило позивачці у відшкодуванні заподіяної шкоди.
20 липня 2016 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2016 року, Святошинським управлінням поліції ГУ НП України у місті Києві за фактом крадіжки коштів з відкритих на її ім`я рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк» було порушено кримінальне провадження № 12016100080007361 за частиною третьою статті 185 КК України. ОСОБА_1 у кримінальному провадженні визнано потерпілою.
18 жовтня 2016 року на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 надала банку право на розкриття банківської таємниці на вимогу правоохоронних органів.
Листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13 лютого 2017 року на звернення позивача від 05 грудня 2016 року відмовлено у наданні документів щодо результатів службового розслідування банком обставин викрадення коштів з рахунків позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.
Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН -коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) та постановах Верховного Суду від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18).
Встановивши, що будь-якими доказами не підтверджується, що ОСОБА_1 реєструвалась у системі «Інтернет - клієнт - банк» («Приват24») та використовувала її з метою доступу до відкритих на її ім`я у ПАТ КБ «ПриватБанк» карткових рахунків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд з яким погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, встановивши несанкціоноване списання грошових коштів з рахунків ОСОБА_1 у розмірі 15 604,08 грн, дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача вказаної суми.
У відповідності до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач не спростував.
При таких обставинах встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат і трьох процентів річних від простроченої суми ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Разом із тим, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо стягнення пені, колегія суддів дійшла таких висновків.
За змістом пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що володілець банківського рахунку є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
При таких обставинах суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для нарахування і стягнення пені з відповідача.
При цьому суд першої інстанції, приймаючи до уваги, що нарахований розмір неустойки перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення, на підставі приписів частини третьої статті 551 ЦК України прийшов до висновку зменшити її розмір.
Доводи касаційної скарги, загалом є аналогічними доводам викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права чи неправильно застосовано норми матеріального права.
Зокрема, посилання АТ КБ «ПриватБанк» на Умови та правила надання банківських послуг як на правомірність списання коштів з рахунку позивача є помилковими, оскільки надані банком Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позивача, а тому відсутні підстави вважати, що саме ці Умови та Правила розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до них (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17).
Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, до закінчення касаційного провадження.
Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун