Постанова
Іменем України
05 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/4607/22
провадження № 61-3096св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, придбання нерухомого майна внаслідок спільної праці, визнання об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на майно
за касаційною скаргою адвоката Басараб Наталії Володимирівни як представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила встановити факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 01 січня 1987 року до 28 лютого 2022 року проживали однією сім`єю, були об`єднані спільною працею, спільним побутом, спільним бюджетом та веденням спільного господарства;
встановити факт, що майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі «Кооперативна-8» у м. Києві (далі - ГБК «Кооперативна-8»); автомобіль марки «CHERY», державний номерний знак НОМЕР_2 , та грошові заощадження в ПАТ АБ «Украгазбанк» у розмірі 120 000,00 грн набуті внаслідок спільної праці, спільного бюджету та ведення спільного господарства ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ;
визнати, що вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_1 та визнати за позивачем право власності на половину цього майна, а також визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1380 га, що на АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина. На день смерті ОСОБА_4 вона з ним в шлюбі не перебувала, проте з 01 січня 1987 року до 28 лютого 2022 року вони проживали однією сім`єю, були об`єднані спільною працею, спільним побутом, спільним бюджетом і веденням спільного господарства. З 1987 року до 2004 року вони проживали однією сім`єю, не перебуваючи у шлюбі, в її квартирі АДРЕСА_3 . У 2002 році за рахунок спільної праці, спільного побуту та спільного бюджету придбали квартиру АДРЕСА_1 .
В період з 1991 року до 2003 року та в 2010 році вона разом з ОСОБА_4 , маючи спільний бюджет, спільно здійснюючи господарство та за кошти, отримані внаслідок спільної праці, здійснили добудову належної ОСОБА_4 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , в результаті чого нерухоме майно збільшилося у своїй вартості за рахунок добудови та повного переобладнання. За рахунок спільних заощаджень у 2004 році вони сплатили внески за гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Кооперативна-3» (на даний час «Кооперативна-8») у м. Києві.
Також вказувала, що за період спільного проживання з ОСОБА_4 вони придбали автомобіль марки «CHERY», державний номерний знак НОМЕР_2 , та заощадили спільні кошти в розмірі 120 000,00 грн, які розміщені в банківській установі.
Оскільки вона з 01 січня 1987 року до дня смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала з ним однією сім`єю, вони були об`єднані спільною працею, спільним побутом, спільним бюджетом та веденням спільного господарства, вона здійснила його поховання, однак 1/2 частина набутого нею разом з ОСОБА_4 майна входить до складу спадщини, на яку претендують його діти, тому за нею повинно бути визнано право власності на 1/2 частину майна, яке їй належить.
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 20 вересня 2022 року позов задовольнив. Встановив факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю, об`єднані спільною працею, спільним побутом, спільним бюджетом та веденням спільного господарства у період з 01 січня 1987 року до 28 лютого 2022 року. Квартира АДРЕСА_1 ; 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Кооперативна-83» у м. Києві; автомобіль марки «CHERY», модель А21, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; грошові заощадження в ПАТ АБ «Укргазбанк» у розмірі 120 000,00 грн, - набуті внаслідок спільної праці, спільного бюджету та ведення спільного господарства ОСОБА_1 і ОСОБА_4 .
Визнав об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 ; 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Кооперативна-83» у м. Києві; автомобіль марки «CHERY», модель А21, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; грошові заощадження в ПАТ АБ «Укргазбанк» у розмірі 120 000,00 грн.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на майно, а саме на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 ; 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Кооперативна-83» у м. Києві; 1/2 частину автомобіля марки «CHERY», модель А21, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; грошові заощадження в ПАТ АБ «Укргазбанк» у розмірі 60 000,00 грн, що внесені на депозитний рахунок IBAN НОМЕР_3 ; 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,1380 га, кадастровий номер 3224986601:01:003:0089, за цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявлених позивачем вимог, що підтверджується доказами, а саме поясненнями свідків зі сторони позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та поясненнями позивача ОСОБА_1 , допитаної в судовому засіданні як свідка.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та відсутністю належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позивачем вимог. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції фактично надав перевагу одним доказам (покази свідків на стороні позивача) над іншими (покази свідків на стороні відповідачів), чим порушив норми ЦПК України щодо оцінювання доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 06 березня 2023 року, адвокат Басараб Н. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15 та постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16, від 23 січня 2019 року у справі № 127/8761/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 31липня 2019 року у справі № 451/847/16, від 16 червня 2021 року у справах № 362/6056/17 та № 686/878/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 444/372/18, від 24 лютого 2022 року у справі № 761/4449/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Помилковим є висновок апеляційного, що позивач не надала доказів на підтвердження факту наявності в неї доходів, якими вона брала участь в оплаті внесків за гараж, придбання автомобіля, адже в неї також були кошти, які в тому числі були передані до банку як вклад, не врахувавши презумпцію спільності права власності на майно, придбане в період проживання однією сім`єю, яку відповідачі у справі не спростували. Не має правового значення те, що у позивача були власні гроші на придбання майна, яке придбавалося після січня 2004 року, їй достатньо було довести факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання такого майна.
Стосовно доводів апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не врахував заповіту, яким ОСОБА_4 заповів квартиру своєму онукові, то ця обставина жодним чином не впливає на предмет спору та позовні вимоги, адже спір що виник між сторонами, не стосується спадкових прав.
25 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Подольського А. Ю. як представника ОСОБА_3 на касаційну скаргу, мотивований тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідає вимогам закону і підстав для його скасування немає.
02 травня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Зінчука Я. В. як представника ОСОБА_13 на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
06 квітня2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина.
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвиненко Л. В. звернулися спадкоємці ОСОБА_4 за законом: донька - ОСОБА_14 , син - ОСОБА_3 (відповідачі у справі) та спадкоємець за заповітом - онук ОСОБА_15 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 між ОСОБА_16 (мати померлого) та ОСОБА_4 , ОСОБА_17 (брат померлого) укладено договір дарування будинку, за умовами якого ОСОБА_4 і ОСОБА_17 у рівних частках передано в дар право власності на житловий будинок (незакінченийо будівництвом 57 %), що за адресою: АДРЕСА_2 .
24 травня 2002 року між ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Допитана у судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 зазначила, що з 01 січня 1987 року до 28 лютого 2022 року вона проживала однією сім`єю, об`єднаною спільною працею, спільним побутом, спільним бюджетом та веденням спільного господарства без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До 2004 року вони проживали однією сім`єю, не перебуваючи між собою у шлюбі, на АДРЕСА_4 , у квартирі, яка є її власністю. У 2002 році вони спільно придбали квартиру АДРЕСА_1 , вклавши спільні кошти : ОСОБА_4 вклав кошти, виручені від продажу квартири, яка йому належала на праві особистої власності, а вона вклала кошти, які їй надали батьки, син, а також власні заощадження. З 2002 року до 2004 року у цій квартирі проживав її син ОСОБА_7 , а в 2004 року переїхали вони, де і проживали до дня смерті ОСОБА_4 . Крім того, у 1990-х роках розпочали добудову 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_2 , яку закінчили у 2010 році. З 2010 року сезонно проживали у квартирі, а з весни до осені - в с. Триліси, де спільно займались городництвом, садівництвом, продавали овочі на базарі. Лікуванням захворілого на коронавірусну хворобу ОСОБА_4 займалась тільки вона, як і його похованням (кремацією). Протягом життя за рахунок спільної праці вони купували одяг, побутові речі, здійснювали будівництво, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були об`єднані спільною працею, побутом, відпочивали та працювали разом. Він допомагав своїм дітям, його діти їм не допомагали нічим, навіть працею. Її власну квартиру на вул. Празькій з 2004 року до смерті ОСОБА_4 вони здавали у найм, а виручені від оренди кошти вкладали у спільний бюджет, за спільне життя купували автомобілі, будували гаражі, мали депозит.
Допитані як свідки з боку позивача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у судовому засіданні надали аналогічні пояснення, якими підтверджували, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, були об`єднані спільною працею, побутом, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, за рахунок спільної праці купували одяг, побутові речі, здійснювали будівництво, вели спільне господарство.
Допитані як свідки з боку відповідача ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 надавали суду однакові пояснення, зазначали, що останні 15 років ОСОБА_4 їздив до першої дружини, ОСОБА_1 вони у селі не бачили. ОСОБА_1 і ОСОБА_4 мали окремі бюджети, у кожного був свій гаманець, обурювались тим, що прах ОСОБА_4 в урні позивач поставила у селі під стілець. Також ці свідки підтвердили, що позивач і ОСОБА_4 жили як співмешканці понад 30 років, але вважають, що вона не має права на майно, набуте за час спільного проживання, що все повинно дістатись дітям, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 .
Допитаний у режимі відеоконференції як свідок з боку відповідача ОСОБА_15 надав суду пояснення, що позивач проживала з його дідусем ОСОБА_4 як цивільні чоловік і дружина давно, бачив її разом з дідусем майже завжди, коли бував у них в гостях, десь 80 %, рідше чув поряд з дідусем, коли спілкувався з ним телефоном. Коли він був маленьким, був у них на АДРЕСА_4 , коли підріс - у селі. У квартирі завжди було їсти, прибрано.
Матеріали справи не містять як спільних світлин ОСОБА_1 і ОСОБА_4 за тривалий період з 01 січня 1987 року до 28 лютого 2022 року (35 років), так і будь-яких інших письмових доказів, фіскальних чеків, договорів купівлі-продажу тощо, рахунків на підствердження спільного придбання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 майна на користь сім`ї та витрачання коштів на спільні цілі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року та правового статусу майна, набутого до цієї дати
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.
Крім того, частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
За усталеною практикою спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР. Отже розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки у разі встановлення судом таких обставин положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.
Отже, правовий режим майна, набутого ОСОБА_4 у власність у період з 1991 року до 01 січня 2004 року (квартира, 1/2 частина житлового будинку, земельна ділянка), тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю України, визначається за нормами чинного на той час законодавства.
Встановивши, що спірну квартиру ОСОБА_4 придбав за кошти, отримані ним від продажу належної йому на праві власності квартири; половину спірного будинку отримав у дар, доказів того, що ОСОБА_1 вносила якісь кошти в рахунок придбання квартири, як і доказів щодо істотного збільшення вартості будинку за рахунок спільних трудових чи інших грошових затрат, позивач не надала, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_4 вказаного майна, як набутого внаслідок спільної праці. Надані позивачем докази на підтвердження спільності цього майна свідчать лише про його придбання ОСОБА_4 в певний період часу, а також про його вартість.
Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року та правового статусу майна, набутого ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року, та грошових коштів на депозитному рахунку
Верховний Суд у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного побуту; взаємні права та обов`язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
З урахуванням вимог закону, які регулюють спірні правовідносини в указаній частині, оцінивши всі докази в їх сукупності, апеляційний суд, встановивши, що надані позивачем докази не підтверджують факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року і до дня його смерті, ведення з ним спільного господарства та спільного бюджету, не містять жодних відомостей щодо виникнення між нею і померлим відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову щодо встановлення факту спільного проживанні і, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину майна, набуто ОСОБА_4 у вказаний період, оскільки ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Висновки апеляційного суду з урахуванням встановлених судом фактичних обставин не суперечать висновкам, викладеним у зазначених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду.
Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів у справі стосовно доведеності підстав заявлених позовних вимог, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
В силу статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінки обставин, з яких виходив суд при вирішенні спору, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Басараб Наталії Володимирівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов