№ 760/13046/19

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 760/13046/19

провадження № 61-3823св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 січня

2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя

особа - ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Київської області від

21 червня 2018 року, в порядку поділу спільного майна подружжя за ним визнано право особистої приватної власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

05 грудня 2018 року він зареєстрував за собою право власності на зазначену квартиру.

Незважаючи на те, що він став одноособовим власником вказаної квартири, відповідачка відмовляється добровільно звільняти квартиру та перешкоджає йому у користуванні нею, зокрема замінила замки на вхідних дверях та не надає ключі від них.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу та поділу спільного сумісного майна, він став одноосібним власником спірної квартири, а відповідачка втратила правові підстави користування нею, просив: визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у здійсненні ним права власності зазначеною квартирою; виселити ОСОБА_2 із зазначеної квартири та зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності щодо квартири АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира належала сторонам на праві власності у рівних частках, право відповідачки на зазначене нерухоме майно припинилось внаслідок поділу майна подружжя, здійсненого на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року, яке нею не оскаржувалось. Оскільки позивач є власником квартири, до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 156 Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), захист його права на користування квартирою підлягає вирішенню на підставі положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у спірній квартирі, суд першої інстанції вважав похідними від вирішення питання про позбавлення відповідачки права власності на жиле приміщення, позбавлення права користування жилим приміщенням та виселення, а тому належним способом захисту прав позивача є усунення позивачу перешкод у користуванні ним спірною квартирою та виселення відповідачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про втрату відповідачкою права користування спірною квартирою є помилковим, оскільки сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника нерухомого майна, у тому числі колишніх. Ураховувавши наведене, а також стан здоров`я ОСОБА_2 та те, що вона є особою похилого віку, суд вважав, що виселення відповідачки із спірної квартири може призвести до виникнення для неї негативних наслідків, зокрема зазначив, що навіть винаймання житла у м. Києві буде для неї надмірним тягарем із-за незначного розміру пенсії, а тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та виселення відповідачки не підлягають задоволенню.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що спірна квартира належить позивачеві на праві власності в порядку поділу майна подружжя за рішенням суду, яке відповідачка не оскаржувала, а отже фактично питання про користування нею зазначеним майном було вирішено судом при поділі належного їм на праві власності майна. Права

ОСОБА_2 не порушуються, оскільки їй належить на праві власності житловий будинок та земельна ділянка, ринковою вартістю 9 394 594,00 грн, які були виділені в порядку поділу майна подружжя. Та обставина, що відповідачка не користується належним їй на праві власності майном, не є підставою для відмови у задоволенні його позову про усунення перешкод у здійсненні ним права власності на належне йому нерухоме майно.

Посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суд від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, вважає некоректним, оскільки фактичні обставини у цій справі та справі, яка переглядається, є різними, зокрема у справі № 569/4373/16-ц відповідач не мав будь-якого речового права на інше житло, а тому при втраті права користування на спірне житло міг стати безхатченком.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 64 115 156 ЖК Української РСР та статті 405 ЦК України, не урахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц (провадження 6-2931цс16), від 27 травня 2017 року (провадження 6-92цс15), від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження 6-3113цс16) та Верховного Суду у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 727/11132/14-ц (провадження 61-22201св18) від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження 61-25704св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (провадження 61-42856св18) від

09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження 61-17372св18), щодо припинення права користування чужим майно на вимогу його власника на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Крім того, в порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення письмових пояснень позивача та усних пояснень його представника, не надав належної оцінки рішенню суду про поділ майна подружжя.

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про відстрочення строку подання відзиву на касаційну скаргу до закінчення карантину, що дасть їй можливість звернутися до адвоката. До зазначеного клопотання відповідачка додала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який не містить доказів відправлення його копії іншим учасникам справи.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином (пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України).

Ураховуючи, що з березня 2020 року по квітень 2021 року ОСОБА_2 не вчинила жодних дій для подання належним чином оформленого відзиву на касаційну скаргу, впроваджені карантином обмеження не позбавили відповідачку можливості звернутись за правовою допомогою протягом такого тривалого періоду, колегія суддів Верховного Суду не вбачає правових підстав для продовження встановленого судом строку для подання відзиву.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла до Верховного Суду 10 квітня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 07 серпня 1974 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року.

12 червня 1998 року, тобто у період шлюбу, сторонами була приватизована у рівних частках квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Київської області від

21 червня 2018 року, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право особистої приватної власності:

- за ОСОБА_1 на: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль «Subaru Forester», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 39/100 частин будинку загальною площею 417,3 кв. м, житловою площею

86,4 кв. м, розташованого за адесою:

АДРЕСА_2 та 39/100 частини земельної ділянки площею 0,1570 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку;

- за ОСОБА_2 на: 61/100 частини будинку загальною площею 417,3 кв. м, житловою площею 86,4 кв.м, розташованого за адесою: АДРЕСА_2 та 61/100 частини земельної ділянки площею 0,1570 га, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

21 листопада 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З висновку старшого дільничного офіцера поліції Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві майора поліції Турченюк А. В., складеного за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 щодо створення йому перешкод у користуванні майном, зареєстрованого в ЄО №15519 від 04 березня 2019 року, ОСОБА_2 підтвердила, що приблизно три роки тому назад замінила замки в квартирі, ключ від замка ОСОБА_1 не надала, і не має наміру впускати його в квартиру. Зазначила, що не погоджується з рішенням суду про поділ майна подружжя, однак його не оскаржувала.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період шлюбу сторони набули у власність (у рівних частках) в порядку приватизації квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року у справі №372/2852/17, залишеного без змін за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , постановою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя, та з урахуванням відсутності технічної можливості виділу належних подружжю часток у спірній квартирі без втрати цільового призначення зазначеного нерухомого майна, погіршення або зміни його технічних характеристик, а також фактичного перебування окремих видів майна у володінні та користуванні кожної із сторін, можливості забезпечення житлових прав кожного із подружжя, з огляду на наявність інших об`єктів житла та їх вартість, спірну квартиру виділено у особисту власність позивача ОСОБА_1 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження

№ 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

ОСОБА_2 брала участь у розгляді справи №372/2852/17, подавала зустрічний позов про поділ майна подружжя (у тому числі спірної квартири), рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року, яким вирішено виділити квартиру

АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , у апеляційному порядку не оскаржувала.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом першої інстанції установлено, що після поділу майна подружжя та реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачем у ній продовжує проживати ОСОБА_2 , позивач не проживає у квартирі та немає доступу до неї, у зв`язку з перешкодами, які чинить відповідачка (заміна замка на вхідних дверях та не надання ключів від них).

Ураховуючи, що право власності на спірну квартиру у відповідачки припинилось внаслідок поділу майна подружжя та виділу зазначеного нерухомого майна у особисту приватну власність позивача, відповідачка не є членом сім`ї власника майна, спільне проживання сторін, як колишніх членів сім`ї, неможливе, власнику майна чиняться перешкоди щодо володіння та користування належним йому майном, правильними є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для усунення перешкод ОСОБА_1 у здійсненні його права власності щодо спірної квартири шляхом виселення ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції зазначеного не урахував, помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 156 ЖК Української РСР, мотивуючи свій висновок тим, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Зокрема апеляційний суд не урахував, що у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого

2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року(справа № 372/2852/17 про поділ майна подружжя), встановлено, що спільне володіння та користування майном є неможливим, а тому з урахуванням наведеного, відсутності технічної можливості реального поділу квартири без втрати її цільового призначення та наявності у складі спільного сумісного майна подружжя іншого житлового приміщення, суд здійснив поділ нерухомого майна сторін, виділивши у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим право власності ОСОБА_2 , складовою якого є право користування зазначеним нерухомим майном, припинилося.

Ураховуючи наведене, а також встановлені судом обставини на підтвердження того, що ОСОБА_2 перешкоджає власнику майна здійснювати свої повноваження (володіння та користування) щодо спірного об`єкту нерухомості, не допускає

ОСОБА_1 до квартири, змінила замки у вхідних дверях та не надає ключів від них, при цьому має у власності житловий будинок придатний для проживання, висновок суду першої інстанції про усунення перешкод ОСОБА_1 у здійсненні ним права власності щодо спірної квартири шляхом виселення ОСОБА_2 , є законним та обґрунтованим.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 не має права на спірну квартиру, оскільки був приписаний у ній без документів, оригінали документів про приватизацію квартири знаходяться у неї, вона оплачує рахунки за комунальні послуги та погашає наявну заборгованість за ними є необґрунтованими, оскільки спростовуються обставинами, встановленими у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 16 лютого 2018 року (справа № 372/2852/17), залишеного без змін постановою Апеляційного суду Київської області від

21 червня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Київського апеляційного суду від 30 січня

2020 рокупідлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що

ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, необхідний до сплати судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн

(768,40 грн *200%), підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.

Керуючись статтями 141 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко