Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 760/13106/16-ц
провадження № 61-11168св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
за позовом про визнання права власності на будинок:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
за позовом про визнання недійсним заповіту, встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на будинок та земельну ділянку, витребування земельної ділянки:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 ,
за позовом про визнання заповіту недійсним:
позивач - ОСОБА_5 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року в складі судді: Шереметьєвої Л. А., та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання права власності на будинок.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 . Згідно заповіту, складеного ОСОБА_7 15 травня 2006 року, усе своє майно він заповідав ОСОБА_1 . Спадщина складається з житлового будинку АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 1984 року ОСОБА_7 належала Ѕ частина будинку, а інша Ѕ частина належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 серпня 2003 року, яка ОСОБА_7 не була зареєстрована у встановленому законом порядку. Після смерті ОСОБА_7 заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини подали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що не може оформити свої спадкові права, оскільки складений на його користь заповіт не зареєстрований у спадковому реєстрі. Крім того належна ОСОБА_7 Ѕ частина будинку не зареєстрована у встановленому законом порядку, що також є перешкодою для оформлення спадщини. Державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
ОСОБА_1 просив:
визнати за ним право власності на будинок в порядку спадкування за заповітом;
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., ГТУЮ у м. Києві, ОСОБА_5, про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на будинок та земельну ділянку, витребування земельної ділянки.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідним братом по лінії матері, який проживав по АДРЕСА_1 разом з їх матір`ю та батьком брата, його вітчимом. Власником будинку була їх мати, яка отримала земельну ділянку для будівництва ще в 1946 році, побудувала на ній будинок, а в 1948 році уклала шлюб з ОСОБА_8 . У 1983 році мати померла і він свідомо не звернувся до нотаріальної контори з заявою про спадкування, тому що вважав, що вітчиму та брату-інваліду цей будинок потрібніший. Після смерті вітчима ОСОБА_8 у 2003 році, брат став його єдиним спадкоємцем. Його брат ОСОБА_7 страждав на психічний розлад, був особою із інвалідністю 1 групи, часто і подовгу перебував на лікуванні у психіатричній лікарні № 2. Брат ніколи не виїжджав до Донецької області, не мав там ні друзів, ні родичів, а тому не міг складати там заповіт. Згідно документів, наданих позивачем, та документів із спадкової справи П`ятої Київської державної нотаріальної контори, підписи ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відрізняються, особливо в частині написання ним власноручно свого прізвища. У 2014 році дружина ОСОБА_2 хворіла, а тому він не мав можливості приділяти належну увагу брату, а брат, у силу свого стану здоров`я, дедалі частіше ставав агресивним, часто перебував у психіатричній лікарні.
ОСОБА_2 вказував, що всі виписки з лікарні потрапили до рук сторонніх осіб і він не має змоги надати їх до суду, однак, залишилися документи, які свідчать про те, що в 2009 році управління соціального захисту населення Солом`янської РДА вирішувало питання про поміщення брата до будинку інвалідів для психічно хворих, проте, через відсутність вільних місць дане питання не було вирішено. В останні роки життя брат потрапив під вплив осіб, які полюють на одиноких домовласників, до нього став ставитися вороже, що і призвело до появи сумнівного заповіту та зникнення медичних документів. Заповіт від 15 травня 2006 року має бути визнаним недійсним у зв`язку з психічним станом здоров`я його брата. Батько його брата помер у 2003 році, а тому ні вітчим - ОСОБА_8 , ні його брат - ОСОБА_7 , який страждав на психічне захворювання, не могли укладати договір дарування земельної ділянки на користь ОСОБА_3 , їх волевиявлення на це не було, тобто, ОСОБА_3 не набув права власності на земельну ділянку і не міг розпоряджатися нею. Враховуючи, що ОСОБА_3 у подальшому продав спірну земельну ділянку ОСОБА_5 , при цьому використав підроблену довідку Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна щодо відсутності забудови на земельній ділянці, укладений договір є недійсним. У подальшому щодо спірної земельної ділянки неодноразово вчинялися шахрайські дії з метою заволодіння нею.
У лютому 2018 року відбулися електронні торги, на яких спірна земельна ділянка була продана, а 28 березня 2018 року був укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, за яким право власності на неї набула ОСОБА_4 . Враховуючи вибуття спірної земельної ділянки з володіння його брата всупереч його волі, неодноразове її відчуження з метою позбавлення його права власності на неї є незаконним, а тому необхідно витребувати спірну земельну ділянку з володіння ОСОБА_4 на його користь, як спадкоємця. Крім того у зв`язку з сімейними обставинами та агресивною поведінкою брата, він перед смертю його відвідував рідко. Коли брат помер, його не було поряд і при фіксуванні факту смерті, інформація про нього працівниками поліції була зазначена зі слів сусідки і в актовому записі про смерть № 14414 від 26 вересня 2015 року на підставі лікарського свідоцтва про смерть № 22207 від 31 серпня 2015 року прізвище брата було зазначено « ОСОБА_9 », а рік народження «1951».
У зв`язку з цим він звернувся до ВДРАЦС Солом`янського РУЮ у м. Києві з заявою про внесення змін та доповнень до актового запису про смерть брата. Висновком № 378 від 04 березня 2016 року йому в цьому було відмовлено. Тому позивач просив встановити: факт родинних відносин, а саме - що він та ОСОБА_7 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідними братами; що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . відповідно до актового запису про смерть № 14414 від 26 вересня 2015 року ОСОБА_10 , 1951 року народження, в дійсності є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог просив:
встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати недійсним заповіт від 15 травня 2006 року, складений від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , посвідчений сільським головою Орлово-Іванівської сільської ради Шахтарського району Донецької області;
встановити, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . відповідно до актового запису про смерть № 14414 від 26 вересня 2015 року ОСОБА_10 , 1951 року народження, в дійсності є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , укладений 11 січня 2008 року від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з одного боку, та ОСОБА_3 з іншого боку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П. за реєстровим номером № 282;
визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом;
визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , розміром 0, 1000 га, кадастровий номер: 8000000000:69:302:0016, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель;
витребувати від ОСОБА_4 на його користь земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , площею 0, 1000 га, кадастровий номер: 8000000000:69:302:0016.
У березні 2017 року третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_11 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що будинок розташований на земельній ділянці, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 29 січня 2016 року між ним та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою О. М. та внесеного в державний реєстр під номером 17. Інформацію щодо виникнення права власності на земельну ділянку було внесено до реєстру 29 січня 2016 року о 13:23:46. Заповіт від 15 травня 2006 року, що складений ОСОБА_7 , є недійсним, оскільки у спадковому реєстрі відсутня інформація про його посвідчення. ОСОБА_1 не є родичем, сусідом чи знайомим спадкодавця, а тому викликає сумнів та обставина, що ОСОБА_7 , який мешкав та був зареєстрований у м. Києві, вирішив скласти заповіт та посвідчити його в с. Орлово-Іванівка Шахтарського району Донецької області. ОСОБА_7 насправді не складав вказаний заповіт.
ОСОБА_11 просив:
визнати недійсним заповіт від 15 травня 2006 року, що складений ОСОБА_7 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідними братами.
Визнано недійсним заповіт, складений 15 травня 2006 року від імені ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 , посвідчений сільським головою Орлово-Іванівської сільської ради Шахтарського району Донецької області.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки розміром 0,1 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 січня 2008 року від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з одного боку, та ОСОБА_3 з іншого боку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П. за реєстровим номером № 282.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , розміром 0,1000 га, кадастровий номер:8000000000:69:302:0016, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Витребувано від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , розміром 0, 1000 га, кадастровий номер:8000000000:69:302:0016.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що:
наявні достатні правові підстави вважати, що факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є доведеним, а тому вимоги ОСОБА_2 в цій частині обґрунтовані;
відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 284 від 20 квітня 2018 року, наданого Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 з 1979 року страждає на психічні захворювання, неодноразово проходив лікування в психіатричних клініках. На момент підписання заповіту 15 травня 2006 року ОСОБА_7 виявляв ознаки шизофренії, параноїдної форми і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними;
апеляційний суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2 права на спадкування, з урахуванням встановлених родинних відносин між ним та ОСОБА_7 , а тому порушення його прав, як спадкоємця, оспорюваним заповітом, який відповідно до вимог закону є недійсним, як такий, що укладений особою ( ОСОБА_7 ), яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час складення заповіту, є правильним;
оскільки у ОСОБА_2 є право на спадкування, то його права як спадкоємця порушені цим заповітом, який підлягає визнанню недійсним. Враховуючи висновок суду про недійсність заповіту від імені спадкодавця, прийняття позивачем, як єдиним спадкоємцем, спадщини після смерті ОСОБА_7 , то обґрунтованими є вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом;
одна із сторін оспорюваного договору дарування - ОСОБА_8 помер у 2003 році. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 284 від 20 квітня 2018 року, інша сторона правочину - ОСОБА_7 з 1979 року страждає на психічні захворювання та уже станом 15 травня 2006 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 02 грудня 2015 року, вбачається, що право власності відповідача ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку на підставі договору від 2008 року було зареєстровано в державному реєстрі речових прав 01 грудня 2015 року, тобто, через 7 років. Згідно заяви ОСОБА_3 , адресованої суду 15 травня 2017 року, в межах іншої цивільної справи, він не знав осіб, зазначених у договорі дарування як дарувальників, договорів з ними не укладав, в офісі нотаріуса ОСОБА_12 ніколи не був. Таким чином зазначені в договорі як дарувальники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не могли бути стороною оспорюваного правочину та висловити своє волевиявлення на відчуження земельної ділянки, оскільки не могли проявляти своєї волі до розпорядження нею. Тобто вибуття земельної ділянки з їх власності відбулося не з їх волі, оскільки у них не могло бути свідомо поставленої мети на передачу земельної ділянки у власність іншій особі, а тому вимоги ОСОБА_2 в цій частині також обґрунтовані;
спірна земельна ділянка в подальшому неодноразово була об`єктом правочинів. Заперечуючи проти права позивача ОСОБА_2 на витребування майна, ОСОБА_4 посилалася на те, що ОСОБА_2 не є його власником, а вона є добросовісним набувачем. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння спадкодавця ОСОБА_7 не з його волі, то суди зробили висновок, що позивач, як спадкоємець власника, має право на витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 . При цьому будь-яких претензій ОСОБА_4 стосовно житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, не пред`являла;
оскільки первісний та зустрічний позов в частині вимог про визнання права власності на будинок є взаємопов`язаними, то задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 виключає можливість задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ;
оскільки права третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 не порушені оспорюваним заповітом, то позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню;
ОСОБА_2 просив також встановити, що ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1951 року народження, як вказано в актовому записі про смерть № 14414 від 26 вересня 2015 року, у дійсності є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно висновку про внесення змін, доповнень до актового запису цивільного стану ВДРАЦС Солом`янського РУЮ у м. Києві було відмовлено в задоволенні заяви позивача в зміні прізвища померлого з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_13 » та дату народження з «1951 року» на ІНФОРМАЦІЯ_4 ». ОСОБА_2 висновок про відмову у внесенні змін до актового запису про смерть брата не оскаржує. Враховуючи встановлений судом факт спорідненості позивача та ОСОБА_7 , визнання за позивачем права на спадкування після його смерті, а також відсутності будь-яких вимог до органу, що склав висновок про відмову у внесенні змін до актового запису про смерть, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.
Аргументи учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_14 придбала земельну ділянку в порядку, який встановлено для виконання судових рішень, тоді як ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_14 земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу;
у матеріалах спадкової справи № 81/2016, заведеної П`ятою Київською державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та в матеріалах даної справи не міститься жодних із передбачених законодавством України офіційних документів, які б підтверджували факт настання смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
у матеріалах справи немає ні оригіналу, ні засвідченої копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , виданого в місті Борисів Білоруської РСР, на яке здійснено посилання як на підтвердження факту спорідненості останнього з ОСОБА_7 . Оскільки свідоцтво про народження № НОМЕР_1 було надано тільки в копії, представник ОСОБА_4 в підготовчому судовому засіданні звернувся із клопотанням про призначення у справі судово-технічної експертизи зазначеного документа. 10 липня 2019 року Київський НДІСЕ надав суду повідомлення про неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи з підстав ненадання експертам на їх клопотання від 09 квітня 2019 року оригіналу свідоцтва про народження № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 . Дії ОСОБА_2 по ненаданню суду оригіналу свідоцтва про своє народження № НОМЕР_1 (невиконання ухвали від 19 лютого 2019 року), його подальше ухилення від надання цього письмового доказу судовим експертам для проведення судово-технічної експертизи (клопотання експертів від 09 квітня 2019 року), у взаємозв`язку з положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, свідчить про недоведеність факту родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є рідними братами;
суди не врахували, що ОСОБА_4 є виключно добросовісним володільцем земельної ділянки, оскільки придбавала її за відплатним договором в особи, яка теж мала право на її відчуження. Попереднім власником земельної ділянки була ОСОБА_14 , яка придбала земельну ділянку в результаті її реалізації на електронних торгах, що проводились у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Згідно частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Реалізація земельної ділянки відбувалась в порядку, передбаченому для виконання судового рішення про стягнення заборгованості з попереднього власника ( ОСОБА_5 ). За придбану земельну ділянка ОСОБА_14 сплачено 1 751 000 грн. ОСОБА_14 , придбаваючи земельну ділянку, діяла добросовісно та не була проінформована будь-ким (приватним виконавцем або організатором ДП «Сетам») про можливу неправомірність продажу земельної ділянки з електронних торгів, оскільки на спростування цього жодних доказів не представлено. Оскільки земельна ділянка придбавалась не безпосередньо у її власника, а в примусовому порядку, який передбачений для виконання судових рішень, ОСОБА_14 не знала і не могла знати про існування будь-яких обставин щодо неможливості відчуження земельної ділянки. Гарантований державою в частині другій статті 388 ЦК України захист цивільних прав та інтересів обумовлюється тим, що покупець (добросовісний набувач) майна на електронних торгах не має можливості перевірити факт законності його перебування у попереднього власника, адже у них між собою відсутні будь-які відносини, а продаж майна організовано державним органом. Ця норма спрямована на захист інтересів добросовісного набувача, який придбав у такому порядку майно, а отже, не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 359/8126/16-ц). З системного аналізу статті 388 ЦК України вбачається, що майно може бути витребувано у особи, яка придбала його у порядку, передбаченому для виконання судових рішень, тільки у випадку визнання прилюдних торгів недійсними. Оскільки електронні торги є дійсними, то земельна ділянка не могла бути витребувана з огляду на частину другу статті 388 ЦК України. Земельна ділянка не може бути витребувана і від її сьогоднішнього власника ОСОБА_4 , яка придбала її у ОСОБА_14 , оскільки подальший перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_14 до ОСОБА_4 не свідчить про те, що до неї не перейшли визначені в частині другій статті 388 ЦК України гарантії захисту цивільних прав та інтересів добросовісного набувача майна, яке було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Із переходом права власності від ОСОБА_14 до ОСОБА_4 відбулась зміна титулу добросовісного набуття нерухомого майна, чого судами попередніх інстанцій не було враховано;
оскільки проведені електронні торги, за результатами яких за відплатним правочином було придбано земельну ділянку, є дійсними, і ОСОБА_4 як добросовісний набувач набула право власності на спірну земельну ділянку, та є єдиним законним її власником, то вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності є необґрунтованою та не може бути задоволеною. Задовольняючи вимогу про визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок в порядку спадкування за законом, суди не звернули увагу на доводи інших учасників щодо відсутності на земельній ділянці такого будинку взагалі.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору дарування, визнання у порядку спадкування за законом права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки. У іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються.
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_15 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволені касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що факт смерті ОСОБА_7 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, показаннями свідків. Спорідненість ОСОБА_2 з ОСОБА_7 підтверджується належними та допустимими доказами і свідчить про той факт, що вони брати.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяв ОСОБА_4 про зупинення виконання та дії рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року зазначено, що у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах: Верховного Суду України: від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14; від 26 червня 2013 року у справі № 6-58цс13; Верховного Суду: від 28 листопада 2018 року у справі № 359/8126/16-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , який був власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 2004 року, виданого Першою Київською державною нотаріальною конторою належала Ѕ частина будинку, а інша Ѕ частина належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22 серпня 2003 року, виданого П`ятою Київською державною нотаріальною конторою.
Відповідно до інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації ПБ-2016 № 860 від 16 травня 2016 року зареєстрованою за ОСОБА_7 була лише Ѕ частина будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 2004 року. Інша частина будинку за ним зареєстрована не була.
Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина.
Згідно копії спадкової справи № 81/2016, заведеної П`ятою Київською державною нотаріальною конторою, заяви про прийняття спадщини подали ОСОБА_16 та ОСОБА_2
15 травня 2006 року був посвідчений сільським головою Орлово-Іванівської сільської ради Шахтарського району Донецької області заповіт, яким ОСОБА_7 заповідав усе своє майно ОСОБА_1 .
Постановою завідувача П`ятої Київської державної нотаріальної контори Коробанової О. В. відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю заповітів від імені ОСОБА_7 в спадковому реєстрі та невідповідністю наданого заповіту вимогам закону.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 284 від 20 квітня 2018 року, наданого Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 з 1979 року страждає на психічні захворювання, неодноразово проходив лікування в психіатричних клініках.
На момент підписання заповіту 15 травня 2006 року ОСОБА_7 виявляв ознаки шизофренії, параноїдної форми і за психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Згідно копії спадкової справи до майна ОСОБА_8 від 07 лютого 2003 року єдиним спадкоємцем після його смерті був його син ОСОБА_7 . ОСОБА_8 був власником земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії 1У - КВ номер 141968. ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку.
Спорідненість ОСОБА_2 з ОСОБА_7 підтверджується наданими позивачем та встановленими в судовому засіданні обставинами.
Згідно свідоцтва про народження позивача № НОМЕР_1 він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Борисів Білоруської РСР.
Батьками ОСОБА_2 зазначені (російською мовою) - ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_7 серії НОМЕР_2 , виданого Жовтневим ЗАГС м. Києва 01 березня 1950 року його батьками зазначені (російською мовою) - ОСОБА_19 та ОСОБА_20
30 липня 1948 року мати ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_8 .
У цій сім`ї ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син - спадкодавець ОСОБА_7 .
У копії обліково-послужної картки померлого ОСОБА_7 зазначені як члени його сім`ї (російською мовою) батьки - ОСОБА_19 , 1913, ОСОБА_20 , 1917, та брат - ОСОБА_21 , 1938.
Згідно акту управління в справах архітектури м. Києва від 04 грудня 1946 року відведено в натурі земельну ділянку під індивідуальну житлову забудову ОСОБА_22 .
Відповідно до будинкової книги на будинок АДРЕСА_1 як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_7 були зареєстровані та проживали в ньому.
Згідно наданої медичної документації у квітні 2010 року ОСОБА_2 забирав ОСОБА_7 з лікарні після проходження курсу лікування, вказавши його як брата.
Відповідно до актового запису про смерть спадкодавця, складеного на підставі лікарського свідоцтва про смерть № 2207 від 31 серпня 2015 року, ОСОБА_7 був зазначений як ОСОБА_10 , 1951 року народження. Вказана обставина підтверджена і поясненнями свідка ОСОБА_23 , яка проживає навпроти будинку АДРЕСА_1 , де проживав ОСОБА_7 разом з батьками. Там же проживав і ОСОБА_2 до одруження. Саме вона викликала працівників поліції, які забирали труп та оформляли документи про померлого з її слів. Оскільки дату народження ОСОБА_7 вона знала приблизну, з її слів і була записана працівниками поліції, а в подальшому відображена в актовому записі про його смерть. ОСОБА_23 спілкувалася з матір`ю братів, а її бабусі їх мати розповідала, що батько старшого сина - ОСОБА_2 , загинув. Пояснення цього свідка підтверджуються копією протоколу про огляд трупа від 28 серпня 2015 року, який також був підписаний ОСОБА_23 .
Свідок ОСОБА_24 пояснив, що знає сім`ю з 1950 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 - брати по матері, вся сім`я проживала в приватному будинку. Зі слів матері позивача йому відомо, що батько позивача загинув, ОСОБА_8 її другий чоловік, а ОСОБА_25 їх спільний син.
Свідок ОСОБА_26 пояснив, що він з позивачем двоюрідні брати, їх матері рідні сестри. Батько ОСОБА_7 та вітчим позивача - ОСОБА_8 був двоюрідним братом його матері та матері ОСОБА_2 та ОСОБА_7 . У 1948 році у них народився перший син, який помер, а в 1950 році народився ОСОБА_25 . У 2003 році батько ОСОБА_25 - ОСОБА_8 помер і він в силу стану здоров`я заборонив до нього приходити. Крім того додав, що ОСОБА_2 народився в Білорусії - в м. Борисові.
ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_8 були співвласниками земельної ділянки розміром 0,1000 га до будинку АДРЕСА_1 .
Спадкодавець ОСОБА_7 після смерті батька 22 серпня 2003 року отримав свідоцтво про право на спадщину на належну йому Ѕ частину земельної ділянки.
Згідно договору дарування від 11 січня 2008 року, сторонами якого були: з однієї сторони ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та ОСОБА_3 з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П.
За умовами договору ОСОБА_8 та ОСОБА_7 подарували, а ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку кадастровий номер 69302016, площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 .
Згідно заяви ОСОБА_3 , адресованої суду 15 травня 2017 року, в межах іншої цивільної справи, він не знав осіб, зазначених у договорі дарування як дарувальників, договорів з ними не укладав, в офісі нотаріуса ОСОБА_12 ніколи не був.
Відповідно до пункту 2.1 договору земельна ділянка належить дарувальникам на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Київською міською радою 11 грудня 2001 року. Земельна ділянка вільна від забудови.
Згідно матеріалів спадкової справи П`ятої Київської державної нотаріальної контори № 246 від 01 квітня 2003 року сторона вказаного договору ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто, за 5 років до дати підписання договору, а спадщину після його смерті прийняв його син ОСОБА_7 .
На підставі договору купівлі-продажу від 29 січня 2016 року право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_27 .
ОСОБА_27 07 квітня 2016 року передав спірну земельну ділянку в іпотеку ОСОБА_28 за договором позики, укладеним у цей же день.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою О. С. 18 грудня 2017 року був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на грошові кошти в сумі 260 000 грн з боржника ОСОБА_27 .
На виконання вчиненого виконавчого напису приватним виконавцем земельна ділянка була передана на реалізацію з електронних торгів.
Відповідно до договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 29 березня 2018 року, ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_14 спірну земельну ділянку.
Згідно висновку про внесення змін, доповнень до актового запису цивільного стану ВДРАЦС Солом`янського РУЮ у м. Києві було відмовлено в задоволенні заяви позивача в зміні прізвища померлого з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_13 » та дату народження з «1951 року» на ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно частин першої-третьої статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою (частина перша статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво (частина перша статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
висновком про внесення змін, доповнень до актового запису цивільного стану ВДРАЦС Солом`янського РУЮ у м. Києві було відмовлено в задоволенні заяви позивача в зміні прізвища померлого з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_13 » та дату народження з «1951 року» на ІНФОРМАЦІЯ_4 » в актовому записі про смерть брата заявника № 14414, складеному 26 вересня 2015 року (Т. 2, а. с. 235, 236);
матеріали справи не містять ні копії актового запису про смерть ОСОБА_7 № 14414 , складеного 26 вересня 2015 року, ні копії відповідного свідоцтва про факт державної реєстрації акта цивільного стану.
За таких обставин обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи не міститься жодних із передбачених законодавством України офіційних документів, які б підтверджували факт настання смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення в оскарженій частині скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 , про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасувати.
Передати справу № 760/13106/16-ц у частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5 , про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов