№ 760/13253/19

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 760/13253/19

провадження № 61-5972св20

ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у складі судді Козленко Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позов обґрунтований тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року виконання обов`язків міністра охорони здоров`я України покладено на позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на своєму ютуб (YouTube) каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в мережі Інтерент відповідач опублікував відео під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , крім того, таке відео відповідач опублікував на фейсбук - сторінці власного про`кту ІНФОРМАЦІЯ_18 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У відео починаючи з 3 хв 35 сек відповідач зазначив (прямою мовою): «Почти шестьсот миллионов гривен, которые крадутся (тут і далі курсивом виділено слова, якими замінені слова ненормативної лексики і мають значення «красти у кого- небудь») вполне конкретными людьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (реформы взад которой не повернуть, хотя стоило бы засунуть), ОСОБА_8 и некто ОСОБА_9».

Крім того, протягом вказаного відеосюжету на відео фігурує напис такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

Також насайті ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач виклав статтю за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 під заголовком «Воровка с американским паспортом», в якій він, крім іншого, пише таке: « ОСОБА_5 и ее подельники по МОЗ напоследок хотят «нагреться» на платном реестре медицинских осмотров. Реестр был создан «дочкой» МОЗ по поручению замминистра ОСОБА_6 без законного на то основания и не имеет абсолютно никакой информационной защиты. Пособником, который воплощает в жизнь столь прибыльный проект, является директор ДП «Український медичний центр безпеки руху та інформаційних технологій» Министерства здравоохранения Украины (далі - ДП «УМЦБДР та ІТ») ОСОБА_7 , с помощью которого и будут взыматься деньги с населения. Зарабатывать аферисты планировали минимум 500 млн. гривен в год».

З огляду на ц можна зробити висновок, що в заголовку статті «ІНФОРМАЦІЯ_19» згадується лише одна особа жіночої статі, а саме в. о. міністра охорони здоров`я України ОСОБА_5 .

Відповідач, опублікувавши це відео та розмістивши інформацію на сторінках соціальних мереж, поширив відомості, які позивач вважає недостовірними, такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію в. о. міністра охорони здоров`я України, є наклепом і образою.

Позивач просила суд визнати озвучену ОСОБА_2 інформацію, а саме: «... майже шістсот мільйонів гривень, які крадуться цілком конкретними людьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , і дехто ОСОБА_9 »; « ... ОСОБА_4 краде 0,5 млрд гривень»; «Крадійка з американським паспортом»; « ОСОБА_5 і її спільники по МОЗ наостанок хочуть «нагрітись» на платному реєстрі медичних оглядів»; « ІНФОРМАЦІЯ_8 », яка розміщена на ютуб-каналі (YouTube), фейсбук-сторінці ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та на власному сайті відповідача, недостовірною; зобов`язати відповідача протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом її сповіщення в той самий спосіб, яким вона була поширена.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, у позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поширена відповідачем інформація не може вважатися фактичними твердженнями, а є його оціночними судженнями, які він висловлював як критику стосовно позивача.

Суд першої інстанції звернув увагу на особливий статус позивача, яка є публічною особою та виконувала обов`язки міністра охорони здоров`я. Згадувані відеозвернення та статті в мережі Інтернет жодним чином не стосуються особистого чи сімейного життя ОСОБА_1 , а містять винятково критику її діяльності як особи, яка займає відповідальне становище.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки з 27 липня 2016 року позивач виконувала обов`язки міністра охорони здоров`я України, має особливий статус і є публічною особою, то межа допустимої критики стосовно позивача як публічної особи може бути висловлена в значно гострішій формі, ніж стосовно звичайного громадянина, а застосування певних словосполучень в контексті поширеної інформації не можна сприймати як твердження про вчинення конкретної дії, яка підпадає під ознаки кримінального правопорушення «крадіжка», а є судженням автора стосовно дій публічної особи - ОСОБА_1 . Не можна вважати цю інформацію і образою, оскільки незважаючи на використані мовні конструкції, твердження відповідача стосується саме оцінки дій позивача, а не образливої характеристики особи позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, просила скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 552/3749/15-ц, оскільки у цих постановах вказано, що вчинення злочину є фактичним твердженням.

Позивач посилається на вказані постанови Верховного Суду, оскільки в них зазначено, що твердження про шахрайство, крадіжки та розкрадання (тобто вчинення злочину) є саме фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями. Якщо такі твердження не підкріплені відповідними доказами, то їх необхідно визнати недостовірними та спростувати, тому що недостовірні твердження про факти, їх наявність чи відсутність неможливо встановити.

Відповідач послався на низку доказів, які, на його думку, свідчать про те, що позивач крала бюджетні кошти, проте жоден із документів не доводить висновків відповідача. Сам факт посилання відповідача на певні докази та їх інтерпретація чи оцінка відповідачем не роблять твердження про факт, який можна перевірити і спростувати, оціночним судженням.

Щодо права на справедливий суд позивач зазначила таке.

Статтею 43 ЦПК України передбачене право подати докази, проте позивач була позбавлена такого права в судах першої та апеляційної інстанцій.

Суди, фактично відмовивши у задоволенні клопотань про виклик свідка та про проведення експретизи, обмежили позивача у використанні переліку засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Ухвалою суду першої інстанції від 30 січня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката позивача про призначення експертизи з тих підстав, що позивач не скористалася правом, передбаченим статтею 106 ЦПК України, зробити експретизу чи надати експретний висновок, зроблений на замовлення позивача; саме суд має вирішити, чи є інформація негативного характеру, чи має образливий характер, чи висловлена в брутальній, принизливій формі.

Ухвалою від 30 січня 2020 року суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про проведення лінгвістичної експертизи, мотивуючи відсутність необхідності проведення такої експретизи, оскільки порушені в клопотанні питання перед експертами належать до категорії юридичних понять та не потребують спеціальних знань експерта.

Норми ЦПК України не встановлюють черговість користування процесуальними правами, позивач має право як подати заяву про призначення експертизи, так і замовити її самостійно, а атакож не передбачають, що для заявлення клопотання про проведення експертизи необхідно подати докази про відсутність можливості замовити її самостійно.

Оскаржувані рішення вважає незаконними та необґрунтованими, що ухвалені з неповним встановленням фактичних обставин, які мають значення для справи, з неврахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до наказу Міністретсва юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/3 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» аналіз змісту мовлення проводиться у межах лінгвістичної експертизи усного мовлення під час семантичних досліджень, за допомогою яких вирішується питання, чи є висловлюванння особи фактичним твердженням чи оціночним судженням?

Вважає висновки судів щодо того, що поширена інформація є оціночним судженням відповідача, помилковими і такими, що не відповідають обставинам справи.

Зазначає про безпідставне відхилення судами клопотання про призначення судової експертизи та допит відповідача як свідка.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_10 , який діє як адвокат ОСОБА_2, на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 552/3749/15-ц, на які посилається позивач, немає висновків, які міг би застосувати суд апеляційної інстанції у цій справі, оскільки предметом спору в них є захист немайнових прав, але різні підстави позову.

Позивач як публічний діяч підлягала ретельному громадському контролю і потенційно могла зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вона виконувала або виконує свої функції. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. А тому публікації, які містять критику політиків, можуть бути викладені жорсткою, полемічною, саркастичною мовою, і для публічних осіб вони будуть образливими та навіть шокуючими.

Обов`язкове призначення судової експертизи, про яку просить позивач, суперечить судовій практиці, на яку вона посилається, оскільки ті справи розглянуті без проведення такої експертизи. Крім того, науково-методичні рекомендації мають рекомендаційний характер.

Щодо меж розгляду справи вказав, що підстав для призначення лінгвістичної експертизи в касаційному провадження немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанці встановив, що згідно з довідкою про власника вебсайту або інформацією про його встановлення Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 04 жовтня 2019 року № 148/2019-Д реєстратором доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_18» станом на ІНФОРМАЦІЯ_9 є компанія ІНФОРМАЦІЯ_20, LLC, що розташована у Сполучених Штатах Америки. Відомості про реєстратора доменного імені в системі WHOISскриті. Хостинг-провайдером є Cloudflare.Inc. місцезнаходженням у Сполучених Штатах Америки. Домен.Proє міжнародним загальним доменом верхнього рівня, що призначений для реєстрації доменних імен та адресації ними вебсайтів спеціалістів різних напрямів, компаній та фахових об`єднань. Оператором реєстру .Proє компанія Afilias, яка забезпечує реєстрацію доменних імен в домені .Proна підставі даних, отриманих від реєстраторів доменних імен, акредитованих Корпорацією з управління доменними іменами та IP-адресами, відповідно до попередньо поданих нею заявок реєстр антів доменних імен. Тобто компанія Afilias не приймає заявки на реєстрацію доменних імен безпосередньо від реєстраторів доменних імен. Володілець облікового запису встановлює порядок та умови використання вебсайту та є особою,відповідальною за його змістом.На практиці може мати місце ситуація, коли особа реєстранта доменного імені, отримувача послуг хостингу та володільця облікового запису може як збігатися, так і не збігатися. Власником вебсайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого, власником вебсайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується вебсайт, та/або отримувач послуг хостингу. За результатами дослідження інформаційного наповнення вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_21встановлено, що він позиціонує себе яквебсайт ОСОБА_2 , на якому розміщено, зокрема, такуінформацію:

«ПРО ПРОЕКТ

Сайт ІНФОРМАЦІЯ_18 - це особистий блог журналіста ОСОБА_2 , присвячений скандальним подіям, чуткам, фактам та думкам із світу великих грошей.

Цей ресурс є його особистим простором, який ні від кого не залежить, і в якому ніхто нікому нічого не винний.

Це означає, що на цьому ресурсі автор публікує все, що вважатиме за потрібне та цікаве для своїх читачів.

Від свого імені або від імені своїх гостей - блогерів, бізнесменів, менеджерів, політиків.

Якщо ви маєте свіжі думки, цікаву інформацію, цінний компромат - не соромтеся та надсилайте.

Моя адреса: ІНФОРМАЦІЯ_10 »

На цьому вебсайті розміщені, зокрема, такі ідентифікатори: адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_10 ; фейсбук: ІНФОРМАЦІЯ_11 ; альтернативний фейсбук: ІНФОРМАЦІЯ_11 ; фейсбук: ІНФОРМАЦІЯ_12 ; телеграм: ІНФОРМАЦІЯ_12 : ІНФОРМАЦІЯ_13 ; твіттер: ІНФОРМАЦІЯ_14 ; YouTube: ІНФОРМАЦІЯ_15 ".

Згідно із заявою від 04 листопада 2019 року ОСОБА_2 власноручним підписом підтвердив, що є власником вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_16 та вебсторінок ІНФОРМАЦІЯ_5 і ІНФОРМАЦІЯ_17 .

Відповідно до даних дискового носія із записом відеозвернення ОСОБА_2 на каналі «Youtube» та на сторінці соціальної мережі «Facebook», зробленого ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_2 у мережі «Інтернет» за посиланнями ІНФОРМАЦІЯ_17 та ІНФОРМАЦІЯ_5 розмістив промову.

Згідно з даними скриншота вебсторінки ІНФОРМАЦІЯ_7 розміщена публікація ОСОБА_2 . До тексту публікації додані такі зображення: доручення від 01 березня 2019 року № 7 заступника міністра охорони здоров`я України ОСОБА_12 ; лист керівникам закладів охорони здоров`я ДП «УМЦБДР та ІТ» від 22 квітня 2019 року № 512; реквізити для сплати 28,80 грн на рахунок Державного підприємства «Інформаційно-аналітичний центр».

Викладену інформацію за вищевказаними посиланнями позивач вважає недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 як в.о. міністра охорони здоров`я України, є наклепом і образою.

Згідно з дорученнямзаступника міністра охорони здоров`я України від 01 березня 2019 року № 7 ОСОБА_13 доручив ДП «УМЦБДР та ІТ»забезпечити розміщення інформації про видані бланки медичних форм на сайті міністерства: www.data.moz.gov.uaта її постійне оновлення.

Відповідно до листа ДП «УМЦБДР та ІТ» від 22 квітня 2019 року № 512 керівникам закладів охорони здоров`я повідомлено, що 01 травня 2019 року на виконання завдання 5 заходу 2 Державної програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 435, згідно з дорученням Міністерства охорони здоров`я України від 01 березня 2019 року № 7 та наказом від 15 квітня 2019 року № 43-П вартість технічного супроводу, зберігання інформації на захищених серверах та розміщення одного електронного запису на сайті Міністерства охорони здоров`я України (www.data.moz.gov.ua) про проходження особою медичного огляду та виданий бланк форми первинної облікової документації буде становити 28 (двадцять вісім) гривень 80 копійок. Термін технічного супроводу та зберігання інформації становить 10 (десять) років. Оплата за ці послуги буде застосовуватись лише стосовнобланків медичних форм, визначених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 липня 2013 року № 583 «Про затвердження технічних описів бланків до деяких форм первинної облікової документації», а саме: медична довідка щодо придатності до керування транспортним засобом; медична довідка щодо проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів (форма № 122-2/о); медична довідка для отримання дозволу (ліцензії) на об`єкт дозвільної системи форми № 127/о; сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду (форма № 140/о); особиста медична книжка (форма № 1-ОМК). Технічний супровід інших медичних форм даліздійснюється безкоштовно. До листа додані реквізити для оплати 28,80 грн на рахунок Державного підприємства «Інформаційно-аналітичний центр».

Згідно з відповіддю Міністерства охорони здоров`я України на запит адвоката ОСОБА_10 на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 03 травня 2019 року № 44-Адм створено комісію для проведення комісійної перевірки ДП «УМЦБДР та ІТ», яка у період з 06 травня 2019 року до 16 червня 2019 року повинна була провести зазначену перевірку. Виконуючий обов`язки директора цього підприємства ОСОБА_14 у процесі роботи не допустив членів комісії до проведення комісійної перевірки, у зв`язку з чим неможливо було продовжити її проведення. Комісія сформувала пропозиціющодо переданнядосліджуваних питань до правоохоронних органів.

Суд першої інстанції встановив, що сторони не заперечують факт поширення інформації відповідачем як автором відеозвернення та публікаці на веб -сайті, власній сторінці соціальної мережі «Facebook» та ютубканалі, а також, що ця інформація стосується особи позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року клопотання ОСОБА_1 , подане Скалкою О. В., про зупинення касаційного провадження у справі повернено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року клопотання ОСОБА_1 , подане адвокатом Гасюком А. В., про зупинення касаційного провадження у справі повернено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого адвокатом Гасюком А. В., про зупинення касаційного провадження у справі відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року клопотання ОСОБА_2 , подане адвокатом Братківським К. С., про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі повернено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , поданого адвокатом Братківським К. С., про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою від 03 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого через адвоката Гасюка А. В., про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін у справі відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктами 1, 4 підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі(частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність (пункти 1, 4, 6 статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Верховний Суд зазначає, що у справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими благами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно зі статтею 277 ЦК України та статтею 81 ЦПК України позивач має довести факт поширення недостовірної інформації, недостовірність цієї інформації, отже, для позивача діє загальний тягар доведення.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, надавши оцінку усім доказам у справі.

Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Отже, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Верховний Суд зазначає, що правильність думки чи оцінки тієї чи іншої особи може бути предметом думки, оцінки інших осіб, але не предметом повноважень судової влади. Вони можуть оспорюватися у порядку полеміки, у тому числі в друкованому засобі, по радіо чи в телепередачі або іншим адекватним способом.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходивз того, що висловлювання ОСОБА_2 відображають оціночні судження, думки, переконання автора, критичну оцінку ним певних фактів і, відповідно, відображають суб`єктивні думки, погляди відповідача. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж звичайної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Поширена ОСОБА_2 інформація щодо позивача пов`язана саме з перебуванням її на публічній службі, і відповідно до цієї категорії осіб встановлені більш широкі межі допустимої критики та вищий «поріг вразливості», ніж до окремої пересічної особи.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції, виходив з того, що з 27 липня 2016 року позивач виконувала обов`язки міністра охорони здоров`я України, має особливий статус і є публічною особою, тому межа допустимої критики стосовно позивача як публічної особи може бути висловлена в значно гострішій формі, ніж стосовно звичайного громадянина, а застосування певних словосполучень в контексті поширеної інформації не можна сприймати як твердження про вчинення конкретної дії, яка підпадає під ознаки кримінального правопорушення «крадіжка», а є судженням автора стосовно дій публічної особи - ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції також вказав, що не можна вважати цю інформацію і образою, оскільки незважаючи на використані мовні засоби, твердження відповідача стосуються саме оцінки дій позивача, а не образливої характеристики особи позивача.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, визначив відмінність між фактичними твердженнями та оціночними судженнями, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення права на справедливий суд, а саме необґрунтоване відхилення судами клопотань щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Такі доводи Верховний Суд оцінює в контексті процесуальних дій судів першої та апеляційної інстанцій, а саме, чи забезпечено учасникам процесу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ, згідно з якоювідповідно до Конвенціїправо на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 24; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 231,Pretto and Others v. Italy (Претто та інші проти Італії), § 21), Верховний Суд зазначає, що ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі Delcourt v. Belgium ЄСПЛ зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Ческьої Республіки), § 49).

У справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Вимога справедливості застосовується до проваджень узагалом, і не обмежується слуханнями (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece (Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції, § 49).

Верховний Суд зауважує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і має дотримуватися порядок ведення провадження, а також особі не можуть чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Ефективність розгляду справи досягається тоді, коли сторони мають право надати суду ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом, що знаходить своє відображення у рішенні суду, яке й буде свідчити про справедливість здійсненої судової процедури.

Посилаючись в касаційній скарзі на порушення права на справедливий суд, ОСОБА_1 зазначає, що суди відмовили їй у задоволенні клопотань про виклик свідка та проведення експертизи, отже, у переліку засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Верховний Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження, незалежно від предмета спору.

Право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду (Ruiz-Mateos v. Spain (Руїз Матеос проти Іспанії), § 63; McMichael v. the United Kingdom (МакМайкл проти Сполученого Королівства), § 80; Vermeulen v. Belgium (Вермюлен проти Бельгії), § 33; Lobo Machado v. Portugal (Лобу Машаду проти Португалії), § 31; Kress v. France (Кресс проти Франції) [ВП], § 74).

Право на змагальні провадження повинно надаватись у задовільних умовах: сторона у справі повинна мати можливість ознайомитись із доказами у суді, і коментувати їх існування, зміст та достовірність у належній формі у встановлений час (Krcmar and Others v. the Czech Republic (Krcmar та інші проти Чеської республіки), § 42; Immeubles Groupe Kosser v. France (Іммебль Груп Коссер проти Франції), § 26), за необхідності, отримати відкладення справи (Yvon v. France (Івон проти Франції), § 39); сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги (Clinique des Acacias and Others v. France (Клінік дез Акація та інші проти Франції), § 37).

Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderost-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Стосовно доводів касаційної скарги про відхилення судами клопотання про призначення судової лінгвістичної експертизи, то з огляду на право на справедливий суд Верховний Суд зазначає таке.

Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 17 жовтня 2019 року відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_15 про призначення лінгвістичної експертизи.

Суд виходив з того, що для вирішення питань, які необхідно поставити на вирішення перед експертом, з урахуванням заявлених позовних вимог, не є необхідними саме спеціальні знання, призначення експертизи є доцільним з урахуванням предмета і підстав позову. Крім того, суду не надано доказів, що позивач (її представник) були позбавлені можливості скористатися своїм правом, передбаченим статтею106 ЦПК України, та самостійно надати висновок експерта, складений на замовлення позивача, за результатами проведення лінгвістичної експертизи.

Суд апеляційної інстанції відмовив у призначенні судової лінгвістичної експертизи з тих підстав, що низка питань, які пропонується поставити експерту, не стосуються предмета спору, а питання, чи містяться в мовленні відповідача висловлювання образливого та негативного характеру; чи є спірні висловлювання твердженнями або ж оціночними судженнями та чи принижують вони честь і гідність позивача, є юридичними категоріями, отже, мають вирішуватися не експертом, а судом за результатами розгляду справи.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині порушення права на справедливий суд, як одну з підстав оскарження судових рішень (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), Верховний Суд на виконання завдання цивільного судочинства має визначити, чи були докази представлені сторонами, враховуючи порядок їх прийняття судом, таким чином, що не суперечить гарантії справедливого судового розгляду.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Верховний Суд зауважує, що обов`язкове призначення судом експертизи визначено статтею 105 ЦПК України. У справах про захист честі, гідності та ділової репутації процесуальний закон не передбачає обов`язкового призначення судом експертизи, проте і не містить заборони на її призначення, що підтверджується судовою практикою (постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року, справа № 758/10744/14-ц, провадження № 61-8076св18; від 04 листопада 2020 року, справа № 757/30984/18-ц, провадження № 61-12258св20, від 27 січня 2021 року, справа № 753/13197/18, провадження № 61-19524св19; від 19 березня 2021 року, справа № 761/47732/18, провадження № 61-23309св19).

Проте, вирішуючи питання про призначення судової експертизи у справах про захист честі, гідності та ділової репутації, суд має враховувати, що право на змагальні провадження не є абсолютним і сфера його застосування може змінюватись в залежності від специфічних ознак справи, що розглядається (Hudakova andothers v. Slovakia (Худакова та інші проти Словакіїї), §§ 26-27).

ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції Українивід 26 грудня 2012 № 1950/5) регулюють питання призначення судових експертиз.

Положення цих законів та підзаконних нормативно-правових актів є доступними, чіткими і передбачуваними для особи, яка бажає заявити клопотання про призначення судової експертизи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 2 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59, лінгвістична експертиза мовлення поділяється на підвиди: лінгвістична експертиза писемного мовлення та лінгвістична експертиза усного мовлення. Об`єктом дослідження лінгвістичної експертизи писемного мовлення є продукт мовленнєвої діяльності людини, відображений у писемній формі. У межах лінгвістичної експертизи писемного мовлення проводяться авторознавчі та семантико-текстуальні дослідження.

Згідно з пунктом 2.1.2 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних в тих або інших текстах, їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в текстах (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов`язаних із встановленням фактичних даних про автора.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно з частиною першою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статті 103, частини першої статті 106 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу, якщо без проведення експертизи неможливо з`ясувати обставини, які мають значення у справі, і сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Ненадання стороною відповідних висновків експертів із питань, щодо яких вона просить призначити експертизу і які потребують спеціальних знань, не може бути підставою відмови у призначенні експертизи. Крім того, відповідно до частини першої статті 106 ЦПК України надання учасником справи суду висновку експерта є його правом, а не обов`язком.

Верховний Суд зауважує, що повторюючи свою прецедентну практику, ЄСПЛ зазначив, що висловлені твердження можна класифікувати як оціночні судження, які не піддаються доказуванню, і як фактичні твердження (рішення в справі Macovei проти Румунії (заява № 53028/14).

Заявивши клопотання про призначення судової лінгвістисної експертизи, ОСОБА_1 мала право розраховувати на те, що правила ЦПК України та інших нормативно-правових актів будуть застосовані у цій справі.

Суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статті 103, частини першої статті 106 ЦПК України в їх системному зв`язку, тому обгрунтування суду першої інстанції, викладені в ухвалі від 17 жовтня 2019 року, про відмову в призначенні експертизи є такими, що не відповідають нормам цивільного процесуального права, чого не виправив суд апеляційної інстанції, не взяв до уваги, що позивач має довести факт поширення недостовірної інформації та недостовірність цієї інформації.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме, додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд .

Вказавши, що частина питань, які пропонується позивачем поставити експерту, не стосуються предмета спору, а інші питання мають вирішуватися не експертом, а судом за результатами розгляду справи, суд апеляційної інстанції не виклав мотиви конкретно щодо кожної групи питань, запропонованих експерту, з урахуванням підстав та змісту позову, які він виокремив в ухвалі про відмову в призначенні судової експретизи від 20 січня 2020 року.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги. При визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Для забезпечення реалізації вказаного положення суди повинні мотивовано відповідати на клопотання сторін як про призначення експертизи, так і про відмову в її призначенні. Крім того, вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в цивільній справі, необхідно враховувати чи має значення для справи факт, який експерт має встановити, чи не доведений той чи інший факт іншими доказами, зібраними у справі, які реальні можливості тієї чи іншої судової експертизи.

За загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Ухваливши рішення про відмову в позові, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а для повного та всебічного розгляду справи необхідно дати оцінку всім доводам та запереченням сторін. Суд апеляційної інстанції такі вимоги також не виконав, оскільки не усунув допущенні судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що не можна вважати поширену відповідачем інформацію образливою, оскільки незважаючи на використані мовні засоби, твердження відповідача стосуються саме оцінки дій позивача, а не образливої характеристики особи позивача.

ЄСПЛ у справі «Дія-97» проти України» від 21 жовтня 2011 року зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, й до національних судів (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» (<…>), заява № 55782/00, п. 36, ECHR 2002-VIII; «Гору проти Греції» (№ 3) (Gorouv. Greece(no. 3)), заява № 21845/03, п. 27, від 22 червня 2006 року; «Михолапа проти Латвії» (Miholapav. Latvia), зава № 61655/00, п. 24, від 31 травня 2007 року, та «Андрєєва проти Латвії» (Andrejeva v. Latvia) [ВП], заява № 55707/00, п. 99, ECHR2009-...).

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що відмова судів у призначенні експертизи належним чином не мотивована, що не відповідає нормам ЦПК України, отже, суди не забезпечили справедливу процедуру розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.

Доводи касаційної скарги, що суд безпідставно відхилив клопотання позивача про допит свідка, є необгрунтованими, оскільки позивач не виклала аргументи, які порушення норм процесуального права допустили суди, що можуть бути підставою для скасування судового рішення у справі.

З огляду на викладене суди допустили порушення норм процесуального права, які мають значення для застосування норм матеріального права, доводи касаційної скарги про порушення права на справедливий суд є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 552/3749/15-ц є необгрунтованими, окільки у цих справах суд встановив інші обставини щодо характеру поширеної інформації стосовно позивача.

Під час нового розгляду справи судам належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону, а також необхідно оцінити баланс між правом відповідача на поширення інформації, яка становить суспільний інтерес, та правом позивача захищати репутацію в контексті поширеної інформації.

Верховний Суд не бере до уваги клопотання ОСОБА_1 , подане адвокатом Гасюком А. В., про долучення додаткових доказів, а саме копії висновку КНДІСЕ від 22 січня 2020 року за результатами проведення судової лігвінстичної (семантико-текстуальної) експертизи у справі № 760/13253/19, оскільки встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішень з направленнямсправи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з травня 2019 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко