22.03.2024

№ 760/15762/15-ц

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м.Київ

справа № 760/15762/15-ц

провадження № 61-2622св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач Національний університет оборони України імені Івана Черняховського,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року у складі судді Козленко Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2015 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення.

Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних сил України № 172 від 10 вересня 2002 року ОСОБА_1 прийнято на військову службу до Національної академії оборони України; наказом начальника Національної академії оборони України № 153 від 01 серпня 2006 року виключено зі списків особового складу.

У зв`язку із проходженням військової служби у 2004 році старший лейтенант ОСОБА_1 на підставі листа-заселення отримав спірну житлову кімнату в гуртожитку, між тим, рішення про виділення спірної кімнати житловою комісією не приймалось, спеціальний ордер на вселення не видавався, а відповідачі за місцем проживання не зареєстровані, ОСОБА_1 на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов в гарнізоні не перебуває, а отже, відповідачі без достатніх на те, правових підстав утримують спірну кімнату в гуртожитку.

Позивач просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення щодо надання відповідачам житла у гуртожитку командуванням академії не приймалося, спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення, їм не видавався. Тобто, на даний час відповідачі без достатніх на те правових підстав ордеру на житлове приміщення, займають кімнату АДРЕСА_2 , військове містечко № НОМЕР_1 і тим самим позбавляють можливості проживати у ній нових слухачів Національного університету оборони України та членів їх сімей.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 вересня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

При новому розгляді справи апеляційний суд дійшов висновку, що виселення відповідача із спірної житлової кімнати в гуртожитку без надання іншого житлового приміщення не становить для останнього надмірний тягар, є необхідним для забезпечення у встановленому законом порядку реалізації житлових прав інших громадян, що працюють чи навчаються в закладі, є співрозмірним вказаній меті та становитиме розумний баланс між інтересами особи та суспільства, відтак, не становитиме невиправданого втручання у його право на повагу до житла.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ту обставину, що житлове приміщення було надано на законних підставах, під час проходження та у зв`язку з проходженням військової служби, що календарний стаж військової служби становить не менше 10 років і що відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, сім`ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Міністерства оборони України та Збройних Сил України не менш як десять років. Також зазначав, що він не має іншого житла та у зв`язку із хворобою тривалий час не працює.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У березні 2020 року Національний університет оборони України імені Івана Черняховського подав заперечення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін ,посилаючись на те, що ОСОБА_1 відповідно пункту 5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, повинен звільнити спірне приміщення гуртожитку, оскільки не перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 760/15762/15-ц з Солом`янського районного суду м. Києва.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справу № 760/15762/15-ц призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 10 вересня 2002 року № 172 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу до Національної академії оборони України.

На підставі листа № 427 від 30 серпня 2004 року, виданого начальником тилу Національної академії оборони України, ОСОБА_1 дозволено заселитися в АДРЕСА_3 .

Наказом начальника Національної академії оборони України від 01 серпня 2006 року №153 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу академії.

Відповідно до даних, які містяться у довідці від 02 червня 2015 № ГЖК/21 житлової комісії гарнізону м. Київ, ОСОБА_1 в списках осіб, які потребують поліпшення житлових умов в гарнізоні м. Києва не перебуває.

Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 17 грудня 2008 року №1089 «Про реорганізацію Національної академії оборони України» було проведено реорганізацію Національної академії оборони шляхом її перетворення в Національний університет оборони України.

Житловий фонд університету містить гуртожиток по АДРЕСА_4 , будівля знаходиться на балансі університету та використовується як гуртожиток для слухачів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями15,16 ЦК Українита статтями1,3,15 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час звернення до суду, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно положень статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

На сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (стаття 60 ЦПК України 2004 року).

Аналогічні положення містять статті 76 77 78 81 ЦПК України.

Статтею 47 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин 1, 2 статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 124 ЖК Української РСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до положень статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині 2 цієї статті, а також осіб, перелічених устатті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених устатті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених устатті 124 цього Кодексу, зокрема, сім`ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Збройних Сил України не менш як десять років (стаття 125 ЖК Української РСР).

Окрім того, в пункті 20 постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що оскільки в силустатті 125 ЖК стаття 125 ЖК Української РСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Згідно довідки Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату Міністерства оборони України від 04 листопада 2007 року № 3/549, ОСОБА_1 проходив службу в Збройних Силах з 24 серпня 1993 року до 04 жовтня 2007 року. Звільнений в запас наказом Ком. СВ ЗСУ №189 від 04 жовтня 2007 року за пунктом 63 підпункт «в» (за станом здоров`я).

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та беручи до уваги лише період служби відповідача на одній посаді, належним чином доводів ОСОБА_1 про те, що його загальний стаж військової служби складає 14 років не перевірив, що має суттєве значення для вирішення цієї справи.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що довідка Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату Міністерства оборони України від 04 листопада 2007 року № 3/549 про звільнення ОСОБА_1 із Збройних Сил за станом здоров`я, видана відповідачу для подання на МСЕК, а тому належним чином не перевірив, чи поширюються на нього положення статті 132 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2

статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того,чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Отже, врахування принципу пропорційності, який є також і принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача, відповідачів та загальними інтересами.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада у справі №760/4766/16-ц (провадження № 61-14517св18) та від 06 лютого 2019 року у справі №753/15273/17-ц (провадження №61-48829св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 зазначав, що спірна кімната у гуртожитку є їх єдиним житлом.

Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначене не врахував, не встановив чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачів житла, виселенні їх із займаної кімнати у гуртожитку, чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідачів, та самих відповідачів, не взяв до уваги строк їх проживання у кімнаті гуртожитку, стаж роботи ОСОБА_1 та підстави його звільнення, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо примусового виселення відповідачів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. ЖдановаВ. М. ІгнатенкоВ. А. СтрільчукМ. Ю. Тітов