Постанова
Іменем України
25 січня 2021 року
м. Київ
справа № 760/18621/19
провадження № 61-3809св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Кабінет Міністрів України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Оніщука М. І.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року він став членом правління АТ «Українська залізниця», а 23 серпня 2016 року з ним укладено контракт. 11 квітня 2019 року позивачу стало відомо про те, що його відсторонено від здійснення повноважень, а в подальшому - змінено склад правління АТ «Українська залізниця», припинено його повноваження та звільнено з займаної посади. ОСОБА_1 вказував, що його відсторонення, як і подальше звільнення, відбулось з порушенням норм чинного законодавства без належних правових підстав.
Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття рішення Наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року, оформлене Протоколом № А-10/7-19 в частині відсторонення ОСОБА_1 від здійснення повноважень члена правління АТ «Українська залізниця»;
- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття наказу АТ «Українська залізниця» № 723/ос від 05 квітня 2019 року «Про відсторонення ОСОБА_1 від здійснення повноважень члена правління АТ «Українська залізниця»;
- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 456 «Про зміну складу правління АТ «Українська залізниця» в частині виведення зі складу правління АТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 та припинення його повноважень як члена правління АТ «Українська залізниця»;
- визнати незаконним та скасувати з моменту прийняття наказ АТ «Українська залізниця» від 06 червня 2019 року № 1146/ос про його звільнення;
- поновити ОСОБА_1 на посаді члена правління АТ «Українська залізниця»;
- стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 04 червня 2019 року по день ухвалення судом рішення у справі, виходячи з розміру середнього заробітку - 23 862,50 грн.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця», Кабінету Міністрів України про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги позивача повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року - залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком про те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки підставою позову є саме недотримання відповідачем процедури вирішення питання про відсторонення члена правління від здійснення його повноважень, а не питання про його звільнення. Розгляд таких вимог віднесений до компетенції господарських судів, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок, а вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України про зміну складу правління АТ «Українська залізниця» в частині виведення його зі складу правління, визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення його на посаді члена правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги визнання незаконним та скасувати рішення наглядової ради та наказу АТ «Українська залізниця» від
05 квітня 2019 року про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду
представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача відсторонено від здійснення повноважень члена правління - виконавчого органу АТ «Українська залізниця» не на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, а на підставі статті 46 КЗпП України. Питання відсторонення позивача від здійснення повноважень врегульовані також і контрактом від 18 серпня 2016 року, згідно з умовами якого член правління може бути відсторонений у будь-який час, але не з будь-яких підстав. Саме ці обставини стали визначальними при виборі підсудності спору саме судам загальної юрисдикції.
Крім того, основною вимогою позивача є скасування наказу про звільнення та поновлення його на посаді, а ці правовідносини сторін регулюються вимогами трудового законодавства, враховуючи підстави звільнення, вказані у наказі про звільнення.
Судами попередніх інстанцій не встановлено обставини справи в повному обсязі та не надано цим обставинам належної оцінки.
Також, заявник звернув увагу на те, що відповідно до постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 826/20585/14 вказано, що частиною першою статті 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Короткий зміст вимог заперечень (відзивів) на касаційну скаргу
У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від АТ «Українська залізниця», у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін, оскільки вони постановлені із додержанням норм матеріального права.
У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від Кабінету Міністрів України, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки вони постановлені з додержанням норм матеріального права, при цьому вказав, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктивної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 15 «Про деякі питання правління ПАТ «Українська залізниця» затверджено склад правління, членом якого, зокрема, став позивач ОСОБА_1
23 серпня 2016 року між ПАТ «Українська залізниця» та ОСОБА_1 укладено контракт, яким визначено, що він є особливою формою строкового трудового договору.
За умовами контракту ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо і через адміністрацію ПАТ «Українська залізниця» здійснювати поточне управління Товариством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання та збереження закріпленого за Товариством державного майна та майна, що не увійшло до статутного капіталу, а Товариство зобов`язалось створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці Члена Правління (пункт 1.1).
З витягу з протоколу засідання наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року вбачається, що на підставі звернень голови правління від 02 квітня 2019 року наглядовою радою прийнято рішення про надання пропозиції (подання) загальним зборам - Кабінету Міністрів України - припинити повноваження члена правління ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та відсторонити його з 05 квітня
2019 року від здійснення повноважень.
Наказом АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року позивача відсторонено від здійснення ним повноважень члена правління.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 456 «Про зміну складу правління акціонерного товариства «Українська залізниця»
ОСОБА_1 виведено зі складу правління товариства та припинено його повноваження, як члена правління.
Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 03 червня 2019 року № 1146/ос ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи.
04 листопада 2019 року від АТ «Українська залізниця» надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту першого частини 1 статті 255 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 19 ЦПК України.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
Разом з тим стаття 12 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 20 ГПК України.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
За змістом статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
У статуті ПАТ «Українська залізниця», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 215 року № 735, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 52, визначено, що ПАТ «Українська залізниця» є юридичною особою (пункт 1); управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство (пункт 25); єдиним акціонером товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 26).
Згідно з пунктом 52 статуту ПАТ «Українська залізниця» органами товариства є: загальні збори, наглядова рада, правління, ревізійна комісія.
Цим статутом передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори акціонерів. Повноваження вищого органу передбачені законодавством та цим Статутом, документами товариства, виконуються Кабінетом Міністрів України одноосібно. Рішення з питань, що належать до компетенції вищого органу, оформляється відповідним актом Кабінету Міністрів України, проект якого розробляється та подається у встановленому порядку Мінекономрозвитку.
Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов`язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (статті 92 161 ЦК України).
Відповідно, відносини між членами вказаного товариства та товариством, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що підставою позову є саме недотримання відповідачем процедури вирішення питання про відсторонення члена правління від здійснення його повноважень, а не питання про його звільнення. Розгляд таких вимог віднесений до компетенції господарських судів, про що судом першої інстанції було зроблено правильний висновок, а вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України про зміну складу правління АТ «Українська залізниця» в частині виведення його зі складу правління, визнання незаконним наказу про його звільнення, поновлення його на посаді члена правління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради та наказу АТ «Українська залізниця» від 05 квітня 2019 року про відсторонення його від здійснення повноважень члена правління.
У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на вказане, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18) і від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження
№ 14-1цс19).
Отже, вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не встановлено обставини справи в повному обсязі та не надано цим обставинам належної оцінки, оскільки закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суди попередніх інстанцій не здійснювали розгляд справи по суті спору та закрили провадження у справі.
Отже, правильним є висновок про віднесення цього спору до юрисдикції господарських судів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої ПалатиВерховного Суду
ОСОБА_1 порушує клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил суб`єктної юрисдикції.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Разом з тим, підстави для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог статті 403 ЦПК України з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції відсутні з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила свою думку стосовно таких правовідносин у постановах вказаних вище, де визначила, що такі правовідносини вирішуються в порядку господарського судочинства.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук