Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 760/21002/18
провадження № 61-17104св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року в складі судді Українець В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Заришняк Г. М., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі - НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського) про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що 01 вересня 2009 року між нею та відповідачем укладений трудовий контракт строком на 5 років.
У період із 27 серпня 2014 року до 30 березня 2017 року вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, 31 березня 2017 року подала відповідачу заяву про те, що приступає до роботи від 31 березня 2017 року та фактично приступила з цієї дати до виконання своїх трудових обов`язків.
23 червня 2018 року вона подала відповідачу заяву про продовження строку дії строкового трудового договору до 31 грудня 2018 року. Відповіді на звернення не отримала та фактично продовжувала виконувати трудові обов`язки.
05 липня 2018 року подала відповідачу заяву про те, що трудові відносини тривають, оскільки на момент подачі заяви її не було звільнено та 02 липня 2018 року допущено на роботу, а тому вважала, що її слід вважати працівником за безстроковим трудовим договором.
Крім того, трудову книжку їй не було видано і жодна зі сторін не вимагала припинення трудових відносин, тому на її думку, трудові відносини мали б вважатися продовженими на підставі статті 39-1 КЗпП України.
Зазначала, що 15 липня 2018 року від відповідача надійшов лист-відповідьвід 10 липня 2018 року № 0002/645 (на лист від 23 червня 2018 року), в якому було зазначено, що наказом від 04 червня 2018 року № 1417-п її було звільнено з роботи згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України від 30 червня 2018 року, а підстави для продовження трудових відносин відсутні.
19 липня 2018 року від відповідача надійшов лист від 17 липня 2018 року № 17/7-ВК (у відповідь на лист від 04 липня 2018 року) з аналогічною інформацією про звільнення її (позивачки) з роботи згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Також було зазначено, що про майбутнє звільнення її було попереджено завчасно.
Трудовий контракт закінчився 30 червня 2018 року, тому повідомлення про закінчення строкового трудового договору мало бути надіслане 30 квітня 2018 року, проте відповідні повідомлення про звільнення їй не надсилалися, а вона продовжувала виконувати свої трудові відносини та виходила на робоче місце кожного робочого дня до 09 липня 2017 року включно. Позивача не було ознайомлено з наказом про звільнення, не було видано трудову книжку та не проведено розрахунки в день звільнення, а тому залишилася заборгованість із заробітної плати на момент звільнення.
Позивач вважала, що незаконним звільненням їй також було заподіяно моральну шкоду, розмір якої вона оцінила в 5 000,00 грн.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву, в якій серед іншого зазначала, що контракт № 464, який діяв до 31 серпня 2014 року, неодноразово переукладався та діяв до 30 березня 2017 року.
31 березня 2017 року вона вийшла на роботу, написала відповідну заяву і цього ж дня було видано наказ № 961-п, в якому зазначено: «вважати особою, яка приступила до роботи на посаді старшого викладача на 0,25 ставки кафедри менеджменту ОСОБА_1 від 31 березня 2017 року після відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6 років до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року».
Трудові відносини тривали і після закінчення строку контракту від 01 вересня 2009 року № 464, а оскільки сторони бажали продовжити трудові відносини, а такі трудові відносини могли бути лише за безстроковим договором.
Всупереч частини першої статті 39-1 КЗпП України до наказу від 31 березня 2017 року № 961-п було внесене формулювання «до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року». З цим наказом її не було ознайомлено, а про його існування вона довідалася з відзиву на позовну заяву. Вважала, таке обмеження дискримінаційним та таким, що суперечить вимогам законодавства України про працю. Строковий трудовий договір строком дії до 30 червня 2018 року в письмовій формі між сторонами не був підписаний.
Позивач зазначала, що вийшла на роботу 02 липня 2018 року та продовжувала працювати щодня по 1,5 години до 09 липня 2018 року. Її весь час допускали до робочого місця - викладацької на Кафедрі менеджменту, кабінет № 246-4, який вона відкривала власним ключем.
З урахуванням викладеного позивач просила суд визнати незаконним наказ від 31 березня 2017 року № 961-п, виданий НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» в частині вимоги «до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року»; визнати незаконним та скасувати наказ від 04 червня 2018 року № 1417-п, виданий НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» про її звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити її з 02 липня 2018 року на посаді старшого викладача кафедри менеджменту НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського»; стягнути з НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22 653,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення її на роботі відсутні, оскільки вона сама виявила згоду на строковість трудового договору шляхом написання відповідної заяви. Крім того, підстави вважати трудовий договір безстроковим, укладеним на невизначений строк також відсутні. Позивачем не спростовано той факт, що між нею та відповідачем укладено строковий трудовий договір без будь-яких заперечень з її боку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, справу передати на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що суд першої інстанції порушив статтю 279 ЦПК України та розглянув справу за правилами спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, однак позивач заявляла клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема, Закон України «Про вищу освіту», який передбачає обов`язкове укладання контракту (строкового трудового договору) з особою, яка перебуває на посаді старшого викладача; судами не застосовано норми трудового законодавства, що регулюють трудові відносини, зокрема, статті 47 116 КЗпП України; судами здійснено неправильну оцінку доказів, що в свою чергу суперечить встановленим судам обставинам справи; не надано повної оцінки трудовим відносинам, що склалися між сторонами після 31 березня 2017 року, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права; Крім того, судами не прийнято до уваги, що в порушення вимог чинного законодавства, відповідачем було проведено конкурс на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри менеджменту факультету менеджменту та маркетингу не на вакантну посаду, а на посаду, яку на момент проведення конкурсу, обіймала позивач. Судами не було досліджено та не витребувано документів, що підтверджують закінчення терміну дії контракту, не встановлено чи укладалися додаткові угоди до контракту від 01 вересня 2009 року на продовження строку його дії, додаткові угоди до контракту позивачем не підписувалися.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив скаргу відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала пояснення на відзив на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року НТУУ «КПІ імені Ігоря Сікорського» подав заперечення на пояснення на відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 вересня 2009 року між НТУУ «КПІ» та ОСОБА_2 укладений контракт № 464-НПП, за умовами якого контракт є строковим трудовим договором, і ОСОБА_2 була призначена на посаду старшого викладача кафедри менеджменту строком від 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2014 року (а. с.95-96).
Наказом від 10 вересня 2009 року № 1556-п старшому викладачу кафедри менеджменту ОСОБА_2 змінено прізвище на ОСОБА_1 у зв`язку з укладенням шлюбу (а. с. 97).
Наказом від 11 вересня 2009 року № 1800-п асистента кафедри менеджменту ОСОБА_2 переведено на посаду старшого викладача тієї ж кафедри за контрактом від 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2014 року як обрану за конкурсом (а. с. 94).
Суд установив, що позивач у період із 27 серпня 2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною та на підставі її заяв термін дії контракту від 01 вересня 2009 року № 464-НПП неодноразово продовжувався відповідними наказами на час відпустки (а. с. 100-113).
Наказом від 31 серпня 2016 року № 2220-п ОСОБА_1 продовжено строк дії контракту з 02 вересня 2016 року до 30 березня 2017 року (а. с. 114).
29 березня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила вважати її такою, що приступила до роботи з 31 березня 2017 року після закінчення відпустки до догляду за дитиною, до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року (а. с. 115).
Наказом від 31 березня 2017 року № 961-п ОСОБА_1 визнано вважати особою, яка приступила до роботи на посаді старшого викладача на 0,25 ставки кафедри менеджменту з 31 березня 2017 року після відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6 років до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року (а. с. 116).
Відповідно до витягу з протоколу № 10 засідання Ради факультету менеджменту та маркетингу від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 визнана такою, що не пройшла конкурс на зайняття посади старшого викладача кафедри менеджменту (а. с. 149).
Наказом від 04 червня 2018 року № 1417-п ОСОБА_1 звільнено за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України в зв`язку із закінченням строку роботи з 30 червня 2018 року з виплатою відповідної компенсації (а. с. 118).
Позивачка вважала своє звільнення незаконним та безпідставним, вважаючи, що строковий трудовий договір після його продовження набув статусу безстрокового, так як вона фактично продовжувала виконувати трудові обов`язки, а до наказу було внесене формулювання, яке є дискримінаційним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Нормами частини першої статті 21 КЗпП України, визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 2 частини другої статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
В розділі 6 Контракту зазначено, що контракт може бути припинений або розірваний з підстав, передбачених чинним законодавством та умовами самого контракту (статті 36 38 КЗпП України).
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.
Закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та відповідно до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час її звільнення.
Судами правильно встановлено, що ОСОБА_1 самостійно звернулася із заявою до відповідача, в якій просила вважати її такою, що приступила до роботи з 31 березня 2017 року після закінчення відпустки до догляду за дитиною, до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року та на підставі цієї заяви відповідачем був виданий наказ від 31 березня 2017 року № 961-п, тобто позивач за власним волевиявленням уклала з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору - подією проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року, а тому звільнення позивача після проведення конкурсу на підставі пункту 2частини першої статті 36 КЗпП України є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив статтю 279 ЦПК України та розглянув справу за правилами спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, однак позивач заявляла клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на правильність вирішення справи по суті не впливає, а позивачу та його представнику було надано право взяти участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, подати заяви та клопотання, пояснення, навести свої доводи та міркування.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судами не застосовано закон, який підлягав застосуванню, зокрема, Закон України «Про вищу освіту», який передбачає обов`язкове укладання контракту (строкового трудового договору) з особою, яка перебуває на посаді старшого викладача, оскільки факт укладення контракту (строкового трудового договору) сторонами не оспорювався та позовних вимог з підстав, передбачених Законом України «Про вищу освіту», не заявлено.
Крім того, судами застосовано норми трудового законодавства, що регулюють трудові відносини, зокрема, статті 47 116 КЗпП України та встановлено, що відповідач вжив всіх можливих заходів для отримання позивачем трудової книжки, але вона добровільно її не забрала.
Не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що в порушення вимог чинного законодавства, відповідачем було проведено конкурс на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри менеджменту факультету менеджменту та маркетингу не на вакантну посаду, а на посаду, яку на момент проведення конкурсу, обіймала позивач, оскільки, як встановлено судами, позивач у своїй заяві просила приступити до роботи до проведення конкурсу, але не пізніше 30 червня 2018 року та нею також було подано заяву про участь у конкурсі на заміщення посади старшого викладача кафедри менеджменту та маркетингу і за результатами конкурсу позивач визнана такою, що не пройшла конкурс.
Інші доводи скарги про те, що судами здійснено неправильну оцінку доказів, що в свою чергу суперечить встановленим судам обставинам справи; не надано повної оцінки трудовим відносинам, що склалися між сторонами після 31 березня 2017 року, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права; не було досліджено та не витребувано документів, що підтверджують закінчення терміну дії контракту, не встановлено чи укладалися додаткові угоди до контракту від 01 вересня 2009 року на продовження строку його дії, додаткові угоди до контракту позивачем не підписувалися, висновків суду не спростовують та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування судових рішень немає.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 401 409 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська