Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 760/21057/18
провадження № 61-21419св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою.
Позовна заява обґрунтована тим, що вона є власником 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 - 3/8 частини зазначеної квартири.
ОСОБА_1 зазначала, що спірна квартира складається з кімнати площею 18,1 кв. м з виходом на балкон площею 2,8 кв. м, якою вона користується і кімнати площею 12,4 кв. м, якою користується ОСОБА_2 Кухня площею 8,7 кв. м, ванна кімната - 2,9 кв. м, вбиральня - 1,3 кв. м та коридор - 13,3 кв. м перебувають у спільному користуванні сторін у справі.
Позивач зазначала, що на її неодноразові звернення до відповідача з пропозицією визначити порядок користування квартирою або разом продати квартиру, ОСОБА_2 відповідала відмовою.
Враховуючи наявність спору з приводу порядку користування квартирою, яка перебуває у спільній власності, розмір часток сторін у праві власності на неї та наявність в ній двох житлових кімнат, ОСОБА_1 просила суд визначити порядок користування квартирою, виділивши їй кімнату площею 18,1 кв. м з балконом 2,8 кв. м, а відповідачу - кімнату площею 12,4 кв. м. Залишити у спільному користуванні та володінні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кухню площею 8,7 кв. м, ванну кімнату - 2,9 кв. м, вбиральню - 1,3 кв. м та коридор - 13,3 кв. м.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено наступний порядок користування співвласниками квартирою АДРЕСА_1 :
виділено співвласнику ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 18,1 кв. м з балконом площею 2,8 кв. м;
виділено співвласнику ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 12,4 кв. м;
залишено у спільному користуванні обох співвласників квартири наступні приміщення: коридор площею 13,3 кв. м, кухню площею 8,7 кв. м, ванну кімнату площею 2,9 кв. м, вбиральню площею 1,3 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 7 204,80 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами. При цьому суд першої інстанції вважав безпідставними доводи відповідача про те, що у випадку визначення порядку користування квартирою, за варіантом який запропоновано позивачем, вона буде позбавлена можливості доступу до балкону, оскільки, на переконання суду, балкон виконує допоміжну функцію, не є обов`язковим елементом житлового приміщення. Тому, суд дійшов висновку, що вказаний аргумент відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 5 057,21 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що позбавило можливості ОСОБА_2 захистити свої порушені права та надати докази, заперечення проти позову, оскільки розгляд цієї справи у суді першої інстанції відбувався у спрощеному позовному провадженні. Крім того, суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи, додану до апеляційної скарги представником відповідача копію технічного паспорту від 31 серпня 2019 року на спірну квартиру, який виконано на замовлення ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції вказав, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Звертаючись з позовом про визначення порядку користування квартирою свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на її неодноразові звернення до відповідачки з пропозицією визначити цей порядок, або разом продати квартиру, відповідачка відповідала відмовою. Проте, жодних доказів на підтвердження цього та того, що відповідачка ОСОБА_2 порушує її право власності в розумінні ч. 1 ст. 321 ЦК України, перешкоджає чи обмежує її у праві користування своєю часткою позивачка не надала. Сторони визнали відсутність конфлікту щодо користування квартирою та факт добровільного визначення між ними порядку користування квартири з часу набуття права, в тому числі і щодо користування ОСОБА_2 балконом у присутності ОСОБА_1 . Не заперечували вони також і відсутність між ними непорозумінь у питанні щодо сплати коштів за комунальні послуги. Тому, апеляційний суд вважав, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновок суду першої інстанції про те, що балкон в квартирі не входить до загальної площі квартири. Тому, висновок суду першої інстанції щодо виділу ОСОБА_1 кімнати площею 18,1 кв. м та балкону, який на думку суду не входить до поділу, оскільки є допоміжним приміщенням та не є обов`язковим елементом житлового приміщення, зроблено без належного з`ясування обставин справи та з порушенням матеріального права, що призвело до порушення права відповідача користуватись належним їй на праві спільної власності майном, щодо порядку користування яким сторони дійшли згоди.
Апеляційний суд вказав, що необхідність звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування спірною квартирою ОСОБА_1 пояснила бажанням мати у своєму користуванні та володінні ізольовану кімнату з балконом, яку вона фактично і займає. Заявлені позовні вимоги стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є неможливим (дослівно зі змісту постанови апеляційного суду). Таким чином, позивач не позбавлена права звернутися до суду з вимогами саме про поділ, виділ спільного майна та виділення її ідеальної долі в натурі.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції неправильно встановив, що спір між сторонами відсутній. На 5/8 частин квартири, які належать позивачу припадає 19,6 кв. м житлової площі квартири, на 3/8 частин відповідача - 10,9 кв. м. У більшій кімнаті 18,1 кв. м проживає позивач, у меншій кімнаті площею 12,4 кв. м мешкає відповідач разом зі своїм чоловіком, якого вона вселила у квартиру без її попередньої згоди, та дитиною. Відповідач із чоловіком використовують кімнату площею 18.1 кв. м як прохід на балкон, чим завдають незручностей позивачу, нехтуючи її особистим простором, перешкоджаючи вільному користуванню власністю. Між позивачем і відповідачем наявний спір про визначення порядку користування квартирою, а саме кімнатою площею 18.1 кв. м, яка є проходом до балкону. Суд першої інстанції обґрунтовано визначив порядок користування співвласниками квартирою відповідно до їх часток у власності на квартиру, оскільки розмір кімнати, яка виділена в користування відповідачу більша на 1,5 кв. м ніж припадає на її ідеальну частку. Тому, цим рішенням суду жодним чином не порушені права відповідача. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що сторони дійшли взаємної згоди щодо порядку користування квартирою. ОСОБА_1 є пенсіонеркою, хворою людиною (гіпертоніком 3 ступеня) і їй дуже важливий спокій та уникнення стресових ситуацій, але через нахабну та агресивну поведінку відповідача, вона постійно знаходиться в стресовому стані. Через, те що відповідач разом з її чоловіком мають вільний доступ до її кімнати вона боїться залишати свої цінні речі у кімнаті;
апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.Представник відповідача звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання відзиву. Проте, до клопотання він не приєднав сам відзив, тому відмова у задоволенні вказаного клопотання є правомірною. У відповідача була можливість надіслати відзив, проте через свою ж необачність, безвідповідальність відповідач його не надала, тому суд першої інстанції жодних порушень процесуальних норм не допустив;
апеляційний суд неправомірно приєднав до матеріалів справи нові докази на стадії апеляційного розгляду справи, які відповідач не подавала до суду першої інстанції. Жодних поважних причин не подання доказів до суду першої інстанції відповідач не навела. Технічний паспорт, наданий відповідачем, є недостовірним і неналежним доказом, оскільки фактична площа квартири не відповідає площі квартири, яка вказана у ньому. Крім того, цей технічний паспорт не узгоджується із правовстановлюючими документам на квартиру та містить сторінки, що мають різну дату виготовлення: експлуатація приміщень квартири (кімнати, жилого блоку, секції, посімейного, спільного заселення) від 31 серпня 20І9 року, характеристика квартири (кімнати, жилого блоку, секції) у будинку квартирного тину (гуртожитку) від 14 червня 2019 року;
апеляційний суд спотворив факти, зазначивши в оскарженій постанові , що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що балкон в квартирі не входить до загальної площі. Суд першої інстанції зазначив, що балкон виконує допоміжну функцію, не є обов`язковим елементом житловою приміщення та вирішив, що відсутність у частині квартири, яка виділяється відповідачу доступу до балкону не є підставою для відмови у визначенні порядку користування квартирою, оскільки такий варіант є єдиним можливим, а площа житлових кімнат у повній мірі відповідає часткам співвласників;
апеляційний суд не надав обґрунтованих висновків щодо питання про неможливість визначення порядку користування квартирою. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , при цьому у мотивувальній частинні оскарженої постанови зазначив, що критерій виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є неможливим.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_3 . У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача зазначає про необґрунтованість та безпідставність касаційної скарги. Просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що:
позивач вводить суд в оману, викладаючи у касаційній скарзі неправдиві факти щодо бажання ОСОБА_2 та її чоловіка мати вільний доступ до кімнати площею 18,1 кв. м, у якій проживає позивач та яка є проходом до балкону, для того, щоб заходити до кімнати в будь-який для них зручний час, нехтуючи особистим простором позивача, заважаючи їй користуватися її власністю. У дверях кімнати, в якій проживає позивач, вмонтовано замок. Позивач, залишаючи квартиру, закриває вхідні двері до кімнати та балкону, щоб у її відсутність ніхто не міг потрапити до кімнати, а коли позивач знаходиться дома, інші співвласники при необхідності зайти на балкон проходять через її кімнату виключно за її згодою;
питання щодо хвороби позивача судами не досліджувалось, відповідні докази до суду позивачем не подано. Відповідач є дочкою покійного рідного брата позивача, тому з повагою ставиться до своєї тітки. Крім того, відповідач має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій необхідні спокій і тиша, які вона отримує від своїх батьків. Тому, доводи позивача про нахабну та агресивну поведінку відповідача є неправдивими. Побоювання позивача за цінні речі, які знаходяться у її кімнаті є лише суб`єктивним сприйняттям конкретної ситуації, без відповідних підстав для цього, оскільки у відповідача та її чоловіка відсутній вільний доступ до кімнати позивача. Жодного випадку втрати цінних речей позивача не було;
жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 неодноразово пропонувала ОСОБА_2 , а відповідач постійно відмовляла у визначенні порядку користування квартирою, та те, що відповідач порушує право власності позивача у розумінні частини першої статті 321 ЦК України, перешкоджає чи обмежує її у праві користування своєю часткою вона не надала;
законом не передбачено отримання згоди позивача, яка має у власності більшу частину квартири, на проживання чоловіка відповідача;
заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є можливим. Тому позивач не позбавлена права звернутися до суду з вимогами саме про поділ, виділ спільного майна та виділення її ідеальної долі в натурі. Щодо бажання позивача розподілити рахунки за сплату комунальних послуг, на думку відповідача, вона також не позбавлена права звернутись до суду з відповідними вимогами;
представник відповідача подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов, в якому надав достовірні докази, що завадили відповідачу подати відзив у встановлений строк, тому просив суд врахувати викладені факти та визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та поновити його за для того, щоб відповідач мала можливість захистити свої законні права. Проте суд залишив поза увагою це клопотання, не дослідив його та не постановив вмотивованої ухвали щодо нього. Відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, чим позбавив її можливості подати до суду відзив на позовну заяву, що призвело до порушення її права на належний захист;
аргументи позивача про те, що суд апеляційної інстанції не повинен був брати до уваги технічний паспорт від 31 серпня 2019 року (інвентаризаційна справа № 107), виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , оскільки у ньому неправильно зазначено фактичну площу квартири, вказану різну дату виготовлення, є помилковими;
технічний паспорт на спірну квартиру, який подано ОСОБА_1 не відповідає фактичним розмірам квартири, із нього не зрозуміло коли він виготовлений, тому цей документ не може вважатись достовірним доказом, проте суд першої інстанції проігнорував ці доводи;
суд першої інстанції не перевірив, якими доказами підтверджуються викладені у позовній заяві розміри приміщень спірної квартири та на підставі неналежного доказу (технічного паспорту, який видано невідомо коли, матері позивача - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Крім того, суд у рішенні неправильно встановив фактичні обставини справи, оскільки у спірній квартирі фактично два коридори, а суд вказав один, розміри якого не відповідають фактичним даним на день ухвалення рішення;
різні дати, вказані у технічному паспорті від 31 серпня 2019 року (інвентаризаційна справа № 107), який виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , є технічною помилкою (опискою), що підтверджується листом-роз`ясненням виконавця;
апеляційний суд дійшов правильно вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що балкон виконує допоміжну функцію та не є обов`язковим елементом житлового приміщення, без посилання на законодавство, будь-які нормативно-правові акти, положення чи норми, які б давали підстави для такого висновку, є помилковими.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належать 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 . З них 1/2 частина вказаної квартири належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 листопада 2002 року, а 1/8 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 грудня 2015 року.
Інші 3/8 частин квартири належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 грудня 2015 року.
Спірна квартира має загальну площу 59,5 кв. м. Житлова площа складається з двох кімнат площею 12,4 кв. м та 18,1 кв. м. У також квартирі є коридор площею 13,3 кв. м, кухня площею 8,7 кв. м, ванна кімната площею 2,9 кв. м, вбиральня площею 1,3 кв. м та балкон площею 2,8 кв. м, доступ до якого можливий лише з кімнати площею 18,1 кв. м.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі
№ 6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Суд першої інстанції встановивши, що між співвласниками квартири не досягнуто згоди щодо порядку користування належною їм на праві спільної часткової власності квартирою, а частка позивача у праві власності на квартиру становить 5/ 8 частин квартири, на її частку припадає 19,06 квадратних метрів житлової площі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивач просила виділити їй у користування в квартирі житлову кімнату загальною площею 18,1 кв. м, що не перевищує її частки у праві власності на житло, а отже не порушує відповідних прав відповідача.
У зв`язку з викладеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що житлова кімната площею 12,4 кв. м підлягає передачі у користування відповідачу, а усі інші допоміжні приміщення квартири, крім балкону, - залишенню у спільному користуванні.
Суд першої інстанції також правильно вважав, що доводи про те, що визначення порядку користування квартирою у запропонований позивачем спосіб призведе до неможливості доступу відповідача до балкону, вихід на який є лише з кімнати, яка виділяється ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки балкон виконує допоміжну функцію, не є обов`язковим елементом житлового приміщення. Відсутність у частині квартири, яка виділяться відповідачу доступу до балкону не є підставою для відмови у визначенні порядку користування квартирою, запропонованого позивачем, оскільки такий варіант є єдиним можливим, а площа житлових кімнат у повній мірі відповідає часткам співвласників. Встановлення такого порядку користування спірною квартирою, за якого для відповідача зберігатиметься можливість користування балконом, який прилягає до житлової кімнати, якою користується позивач, є неможливим, оскільки в такому випадку не буде забезпечуватися роздільний (відособлений) режим користування позивачкою жилою кімнатою, яку вина просить виділити у її користування.
Висновки апеляційного суду про те, що розгляд справи у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження здійснено з порушенням норм процесуального права, що позбавило можливості відповідача ОСОБА_2 захистити свої права і надати відповідні докази, є безпідставними.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що 29 січня 2019 року представник відповідача подав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 178 ЦПК України.
Згідно з частиною другою, четвертою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Проте разом із клопотанням про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, відповідач та його представник самого відзиву не надали.
Крім того, судове засідання у суді першої інстанції проводилось із повідомленням (викликом сторін). У судовому засіданні брали участь позивач, її представник та представник відповідача. При цьому під час судового засідання представник відповідача заперечував проти задоволення позову, надав суду пояснення, заявляв клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, і таке клопотання було задоволено судом першої інстанції.
Тому посилання представника відповідача про неможливість подання відзиву на позовну заяву та доказів, зокрема технічного паспорту на спірну квартиру від 31 серпня 2019 року, які апеляційний суд вважав обґрунтованими, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, приєднуючи додаткові докази до матеріалів справи, також не звернув уваги на те, що технічного паспорту на спірну квартиру від 31 серпня 2019 року станом на час ухвалення рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року не існувало.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що не ґрунтується на законі, висновок суду першої інстанції про те, що балкон у спірній квартирі не входить до загальної площі квартири. Разом з цим, як свідчить зміст рішення суд першої інстанції такого висновку суд у оскарженому судовому рішенні не робив.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Інші доводи ОСОБА_2 правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Щодо клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу
У відзиві на касаційну скаргу міститься клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки за результатом касаційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено, то підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому така постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.
ОСОБА_1 сплатила 1 536,80 грн судового збору за подання касаційної скарги, хоча повинна була сплатити 1 409,6 грн (704,80 грн * 200 %). З огляду на результат касаційного перегляду, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,6 грн.
Керуючись статтями 400, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року скасувати.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року залишити в силі.
Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 409,6 грнсудового збору за подання касаційної скарги.
У задоволенні клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн відмовити.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов