31.01.2023

№ 760/22944/15

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 760/22944/15-ц

провадження № 61-4653св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ритуальна служба спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада

2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» (далі - РС СКП «Київський крематорій»), ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, щоз 02 серпня 1993 року по 24 січня 2011 року працював на різних інженерних посадах в РС СКП «Київський крематорій»,

а з 25 січня 2011 року по 01 грудня 2015 року - на посаді головного інженера - першого заступника директора вказаного підприємства.

01 грудня 2015 року у відсутність директора підприємства,ОСОБА_2 , який був першим заступником директора, та інші особи його ознайомили з наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року, підписаним ОСОБА_2 , про звільнення його із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Вказаний наказ є незаконним та необґрунтованим, виданим з порушенням норм трудового законодавства, оскільки звільнення проведене не уповноваженими на це особами, першим заступником директора, а не директором, за відсутності зареєстрованого наказу про виконання заступником директора посадових обов`язків директора. Наказ про звільнення не погоджений з юрисконсультом підприємства.

Позивачу не було відомо про проведення перевірки Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України), а тому він не мав змоги надати будь-які пояснення на питання, які описуються в акті від 15 жовтня

2015 року інспектором ДАБІ. На вимогу позивача не надано матеріалів проведеної перевірки про фактично виявлені порушення. Внаслідок зазначеної перевірки ДАБІ України для підприємства відсутні негативні наслідки, а сам акт не є документом, що зобов`язує до необхідності вжиття заходів чи відшкодування та сплати штрафів, збитків чи інших фінансових санкцій.

Звільнення його з посади відбулося із пропуском тридцятиденного строку притягнення до відповідальності з дня виявлення проступку відповідно до вимог статті 148 КЗпП України, а саме на 47 день.

При звільненні йому не запропоновано іншої посади та не відібрано пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Позивач з урахуванням уточнень позовних вимог, зміни підстав позову та збільшення розміру позовних вимог просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 01 грудня 2015 року;

- стягнути з РС СКП «Київський крематорій» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по

02 березня 2020 року в розмірі 1 086 810,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду від 10 вересня 2020 року, залишеним без змін постановоюКиївського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року у справі № 760/22948/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду

м. Києва від 24 травня 2017 року, встановлено обставини, які не доказуються при розгляді цієї справи, які спростовують доводи позивача про незаконність наказу № 288-к від 01 грудня 2015 року, зокрема встановлено, що зазначені в акті ДАБІ України від 15 жовтня 2015 року порушення сталися з вини

ОСОБА_1 , який відповідно до своєї посадової інструкції несе відповідальність за стан будівлі та всіх комунікацій.

Доводи позивача про те, що перевіркою не підтверджено жодного вчиненого ним порушення, оскільки відсутні будь-які протоколи, постанови та приписи про виявленні порушення у відповідності з Порядком, що визначає механізм здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок), безпідставні, оскільки відсутні докази про скасування вказаного акта від 15 жовтня 2015 року чи оскарження дій уповноважених осіб щодо його складення чи щодо не складення за наслідками перевірки, проведеної 15 жовтня 2015 року, протоколів, постанов та приписів відповідно до Порядку. Складання протоколів та постанов про накладення штрафів не відноситься до повноважень РС СКП «Київський крематорій», тому ці обставини не входять до предмету доказування у справі про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що його не ознайомлено з матеріалами перевірки ДАБІ України, а також те, що акт не є документом, який зобов`язує відповідача вживати заходів, як на підставу визнання незаконним наказу про звільнення, вже були предметом розгляду у справі № 760/22948/15-ц.

Доводи позивача про те, що в акті перевірки ДАБІ України зазначено невірну інформацію, зокрема з приводу не виконання головним інженером РС СКП «Київський крематорій» ОСОБА_1 впродовж останніх років заходів щодо отримання та відновлення технічної документації на приміщення СКП «Київський крематорій», які складаються з адміністративно-допоміжного корпусу, ритуального корпусу, не прийняті судом до уваги, оскільки вказаний акт у встановленому законом порядку не скасований і є чинним, та предметом розгляду у справі не є оскарження акта проведеної перевірки.

Доводи позивача про те, що у нього не відбирались пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, а акт про відмову від надання письмових пояснень стосується розпорядження № 09, яке не вимагало пояснень щодо невиконання або неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, є неспроможними, оскільки спростовуються:

розпорядженням № 09 від 18 листопада 2015 року, яким зобов`язано головного інженера ОСОБА_1 у термін до 11:00 год. 20 листопада 2015 року надати письмове пояснення стосовно порушень, викладених в акті перевірки ДАБІ України від 15 жовтня 2015 року (а. с. 243, т. 1);

службовою запискою позивача від 19 листопада 2015 року № 72, яка не містила пояснень щодо невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, викладених в акті вказаної перевірки (а. с. 244, т. 1);

актом про відмову від надання письмових пояснень від 20 листопада 2015 року, згідно з яким 20 листопада 2015 року виконуючим обов`язки директора ОСОБА_2 у присутності заступника директора з фінансових питань - головного бухгалтера ОСОБА_8, начальника організаційно правового відділу ОСОБА_13, начальника відділу кадрів ОСОБА_3 позивачу повторно запропоновано надати письмові пояснення щодо невиконання або неналежного виконання своїх посадових обов`язків, проте позивач відмовився від дачі письмових пояснень без зазначення причин відмови (т. 1, а. с. 245).

Тому відповідачем дотримано вимоги закону щодо надання позивачу можливості подати свої письмові пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення відповідно до вимог статті 149 КЗпП України.

Враховуючи, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від

22 червня 2015 року у справі № 760/8158/15-ц встановлено, що наказом № 111-к від 10 квітня 2015 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді догани, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року у справі

№ 760/22948/15-ц встановлено, що при звільненні позивача з роботи мало місце саме систематичне порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, то після встановлення факту невиконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків, що призвели до порушень, викладених у акті перевірки від 15 жовтня 2015 року, у відповідача виникло право на застосування до позивача дисциплінарного стягнення, а оскільки порушення мали систематичних характер, то до відповідача правильно застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Доводи позивача про те, що його притягнено до дисциплінарної відповідальності з пропуском тридцятиденного терміну для притягнення до дисциплінарної відповідальності, є безпідставними. Перевірка ДАБІ України проведена 15 жовтня 2015 року і в цей день виявлено порушення позивача, а наказ про звільнення позивача прийнято 01 грудня 2015 року, тобто на 47 день після виявлення проступку. Проте позивач у період із 28 жовтня 2015 року по

06 листопада 2015 року був відсутній на робочому місці у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується копією листка непрацездатності (а. с. 53, т. 6); у період із 01 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року позивач був відсутній на робочому місці, що підтверджується табелем використання робочого часу АУП та актами про відсутність працівника на робочому місці.

01 жовтня 2015 року позивач повідомив засобами телефонного зв`язку секретаря Писаренко Н. Г. про те, що він звернувся до лікаря у зв`язку з погіршенням самопочуття та перебуває на лікарняному, та зазначив, що листок непрацездатності буде надано після закінчення лікування, що підтверджуються службовою запискою позивача від 24 жовтня 2015 року (а. с. 71, т. 6). Відповідно до табелю обліку робочого часу АУП за жовтень та листопад

2015 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі з причин тимчасової непрацездатності у період з 01 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року (включно), а також із 28 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року (а. с. 54-55, т. 6), що підтверджується також копіями актів про відсутність працівника на роботі, зокрема від 01, 02, 05 - 09, 12, 13, 15, 16, 19, 22, 23, 26 жовтня 2015 року (а. с. 56-70, т. 6). За таких обставин, враховуючи відсутність позивача на робочому місці у періоди із 15 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року та

з 28 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року внаслідок його тимчасової непрацездатності, звільнення позивача відбулося через 26 днів, тобто після виявлення проступку та виходу позивача на роботу після лікарняного, що відповідає вимогам статті 148 КЗпП України.

Твердження позивача про те, що наказ № 288-к від 01 грудня 2015 року виданий особою, з якою не був укладений контракт та яка на 01 грудня 2015 року не мала повноважень вчиняти дії щодо звільнення, перевірялися судом під час розгляду справ № 760/17172/15-ц та №760/23592/19, судовими рішеннями в яких встановлено, що вказаний наказ від 01 грудня 2015 року виданий повноважною особою на підставі розпорядження Київського міського голови № 810 від

06 листопада 2015 року.

Є безпідставними також доводи позивача про те, що його звільнення здійснено особою, яка призначена на посаду на підставі сфальшованого розпорядження від 06 листопада 2015 року, оскільки ці обставини були предметом судового розгляду у справі № 760/24076/19, судовим рішенням в якій встановлено, що розпорядження від 06 листопада 2015 року є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов`язки лише для того суб`єкта, якому його адресовано, а саме для ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , жодних прав позивача факт видачі зазначеного розпорядження не порушує. В діях відповідача щодо видання розпорядження від 06 листопада 2015 року відсутні ознаки неправомірності та зазначене розпорядження визнанню незаконним не підлягає.

Відповідно до пункту 3.1.9 розділу 3 колективного договору РС СКП «Київський крематорій», який передбачає обов`язки адміністрації щодо працівників, вивільнених внаслідок скорочення чисельності і штату працівників, не допускається звільнення без обов`язкового працевлаштування, зокрема працівників з виробничим стажем на підприємстві не менше 15 років, тому він не відноситься до працівників, звільнених за порушення трудової дисципліни.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме обставини відсутності у директора та в.о. директора РС СКП «Київський крематорій»вищої освіти, як і виявлені позивачем негативні факти відносно цих осіб, стали причиною його звільнення із займаної посади.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок судів про відмову в задоволенні його позовних вимог та посилання на преюдиційність інших справ за його позовами є помилковими. Ним свідомо подано кілька позовів до РС СКП «Київський крематорій» з різними вимогами та різними підставами і судами розглядалися вимоги виключно в межах заявлених підстав. Відповідач зловживав правами та постійно намагався ввести суд в оману заявами, що такі вимоги вже розглядались. В справі, що переглядається, інші підстави незаконності його звільнення, рішень з яких не існує, бо вони не були заявлені в інших позовах та не розглядались і не досліджувались судами.

Суди не врахували, що документи, які мали б складатись у разі виявлення порушень згідно з Порядку, що визначає механізм здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, відсутні. 02 листопада

2018 року з визначеного вказаним Порядком переліку документів надано лише звернення особи та акт перевірки. Тому жодних документально підтверджених порушень під час перевірки ДАБІ України 15 жовтня 2015 року не було. Судами не взято до уваги, шо у разі виявлення порушень, згідно чинного законодавства вони викладаються у приписі про усунення порушень, де детально описується кожне порушення із зазначенням терміну для його усунення, а також, що на момент видання наказу не було жодних претензій щодо створених належних та безпечних умов праці на підприємстві, про що є повідомлення Київської міської профспілки та скріншот в матеріалах справи (т. 5, а. с. 146), який суди відмовились досліджувати попри його клопотання. За результатами перевірки ні директор підприємства ОСОБА_4 , ні відповідальна особа за безпечну експлуатацію будівель і споруд на підприємстві згідно додатку № 14 до колективного договору ОСОБА_5 не понесли жодної відповідальності згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці», що доводить, що не було жодних нарікань під час зазначеної перевірки.

Суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки не з`ясували строк, що минув з моменту вчинення порушення. Апеляційний суд зазначив, що позивачем надана службова записка від

19 листопада 2015 року, яка не містила пояснень щодо невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, викладених в акті перевірки (а. с. 244, т. 1). Проте судом не враховано, що розпорядженням від нього не вимагалось пояснень щодо невиконання або неналежного виконання посадових обов`язків. У нього не відбирались пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне звільнення проведено з пропуском шестимісячного строку з дня вчинення проступку та одномісячного строку, передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України. Відповідач надав акти про його відсутність на робочому місці за 06, 19, 22, 23 та 26 жовтня 2015 року, які є сфальсифікованими. Суди не врахували матеріали кримінальної справи № 12020105090000032, в тому числі і по зазначених актах його відсутності на роботі (а. с. 118-120, т. 6). Суд в своєму рішенні посилався на ведення табельного обліку використання робочого часу на підприємствах, в установах й організаціях, яке регулюється наказом Держкомстату України від

05 грудня 2008 року № 489 (Типова форма № П-5), але залишив поза увагою, що у табелі стоїть код - оплачувана тимчасова непрацездатність, яка вимагає наявності листка тимчасової непрацездатності та відповідної оплати, але відповідач не надав копію вказаного листка за період з 01 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року, а надав лише копію за період з 28 жовтня 2015 року по

06 листопада 2015 року, тощо.

Його звільнення пройшло всупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди». Розділ 3 колективного договору СКП «Київський крематорій» про забезпечення продуктивної зайнятості містить підрозділ «Зобов`язання адміністрації», в якому зазначені як умови вивільнення працівників, так і умови звільнення працівників (пункти 3.1.4 та 3.1.9). Саме звільнення без уточнення формулювання зазначено в пункті 3.1.9 (а. с. 14-15, т. 4).

Не було порушень, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, оскільки всупереч вимогам статті 29 КЗпП України при прийнятті на роботу та при подальших переведеннях він не був ознайомлений ні з колективним договором, ні з трудовим розпорядком, ні з умовами праці, ні з будь-якими іншими документами. Всі його вимоги про ознайомлення із вказаними документами відповідачем ігнорувались, що підтверджується його службовими записками в матеріалах справи. Судом витребувано, але відповідачем не надано будь-яких документів і доказів ознайомлення його із вказаними документами. Суди не врахували висновок у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 396/1560/16-ц, згідно з яким працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені йому до виконання, та від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17, згідно з яким не є порушенням трудової дисципліни невиконання обов`язків, які виходять за межі трудових обов`язків або виходять за межи трудового договору.

Судом проігноровано одну з підстав його позову, а саме, що 30 листопада

2015 року в іншому судовому засіданні за його позовом до Держпраці України на запит судді Окружного адміністративного суду міста Києва отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, де зазначено керівником юридичної особи КП «Київський крематорій» Калініченко Ю. І. (а. с. 13, т. 1). Тому відповідач не мав права видавати будь-які розпорядчі документи від імені підприємства згідно своєї посадової інструкції першого заступника директора, статуту, розпорядження № 09. За таких обставин наказ про його звільнення повинен бути визнаний недійсним та скасований, оскільки він підписаний особою, з якою не був укладений контракт та яка станом на

01 грудня 2015 року не мала повноважень вчиняти такі дії. Звільнення здійснено особою, яка призначена на підставі сфальшованого розпорядження № 810, яке виготовлено на підставі подання з вхідною датою 09 листопада 2015 року та не могло бути виготовлено 06 листопада 2015 року, тобто за три дні до надходження вказаного подання.

Упереджений суд не взяв до уваги, що звільнення відбулось в. о. директора КП «Київський крематорій» ОСОБА_2 з особистих мотивів, оскільки позивач має дві вищі освіти. Суд помилково вважав, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження даних обставин, оскільки ним надано ці докази, які є в матеріалах справи (а. с. 18, т. 1; а. с. 94-96, 137, т. 3; а. с. 22, 124-128, т. 5). Його звільнення носить дискримінаційний характер, оскільки позивачем відповідно до пункту 2 статті 81 ЦПК України наведені належним чином та не спростовані фактичні дані, які підтверджують наявність дискримінації.

Всупереч вимог статті 47 КЗпП України при звільненні йому не видано трудову книжку, яку видано лише 10.05.2017 року після звернення до органів поліції . З ним не було проведено розрахунок, він не отримав розрахунково-платіжну відомість працівника.

До розгляду приймались та досліджувались як докази документи, які не засвідчені належним чином, а саме відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року "ДС ГУ 4163-2003". В судовому засіданні 03 серпня 2020 року після допиту його як свідка, після пояснень сторін, після стадії дослідження матеріалів судової справи, всупереч принципу диспозитивності, суддя викликала для надання пояснень відповідача, але на наступному судовому засіданні 09 вересня 2020 року за відсутності відповідача долучила до матеріалів справи докази від відповідача (акти, табеля, тощо) всупереч пройденої стадії процесу з надання доказів. Тому ці докази згідно з вимогами статті 78 ЦПК України є недопустимими, одержаними з порушенням порядку. Судом не враховано, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (постанова Верховного Суду від 12 липня 2019 року у справі № 348/2182/16).

Рішення ухвалені упередженим складом суду, що підтверджується заявою його представника про відвід головуючого судді, коли вона відмовилась вилучати документи, які витребовувались судом, але не були суду надані через численні помилки в ухвалах (а. с. 80-82, т. 5); його аргументованими запереченнями на дії головуючого (а. с. 165-179, т. 5; а. с. 42- 44, т. 6); а також взяттям самовідводу

29 серпня 2020 року в іншій справі № 760/12762/20 за його скаргою з мотивуванням, що у судді склалося реальне упереджене ставлення до сторони.

У липні 2021 року РС СКП «Київський крематорій» подало до суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказує, що оцінка відповідним доводами позивача вже надавалась в інших справах за його аналогічними позовами, а встановлені в них обставини є преюдиційними при вирішені цієї справи.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що оскільки в його позовній заяві у цій справі зазначені підстави та обставини, які раніше не досліджувались в інших справах і не були встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, то вони мали бути доказані відповідачами при розгляді цієї справи, чого зроблено не було, а тому не має підстав звільнення від доказування згідно статті 82 ЦПК України.

У своїх позовах в інших справах він зазначав різні обставини, зважаючи на безпрецедентну кількість порушень при його звільненні, тому підстави для звільнення від доказування, які зазначені у цій справі, судами встановлені не були. В даному провадженні мова йде про інші підстави, рішень з яких не існує. Тому у даній справі судами не було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, під час розгляду справи мало місце порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів та інші клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; тощо, то дана справа має бути направлена на новий розгляд.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги щодо застосування практики Верховного Суду, в яких вказує на практику в адміністративних справах щодо оцінки правомірності проведення перевірки органами архітектурно-будівельного контролю. Зазначає, що відсутність постанови та припису до Акту Державної архітектурно-будівельної інспекції від 15.10.2015 року свідчить про відсутність порушень по результатам перевірки. Враховуючи зазначене, перевірка ДАБІ була неправомірно та незаконною. Жодних порушень перевіркою не встановлено та не зафіксовано в законний спосіб. Тому його звільнення відбулося всупереч чинного законодавства та з особистих мотивів працедавця, яким було «замовлено» незаконну перевірку з негативним Актом по результатам цієї перевірки.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

УхвалоюВерховного Суду від 21 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 396/1560/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17, від 12 липня 2019 року у справі № 348/2182/16).

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що позивач перебував у трудових відносинах з РС СКП «Київський крематорій», займаючи посаду головного інженера.

Наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року за підписом виконуючого обов`язки директора РС СКП «Київський крематорій» ОСОБА_2 головного інженера ОСОБА_1 01 грудня 2015 року звільнено із займаної посади у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України (а. с. 12, т. 1).

Підставами для звільнення в наказі зазначено: акт ДАБІ України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року; розпорядження

№ 09 від 18 листопада 2015 року; службова записка ОСОБА_1 від

19 листопада 2015 року; акт про відмову від надання письмових пояснень ОСОБА_1 від 20 листопада 2015 року; наказ № 111-к від 10 квітня 2015 року; наказ № 120-к від 24 квітня 2015 року.

Відповідно до акта ДАБІ України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року за результатами перевірки встановлено: відсутність на підприємстві проектної та технічної документації, необхідної для здійснення експлуатації підприємства; в незадовільному технічному стані знаходяться та потребують реконструкції система водостоків ритуального корпусу, система побутової каналізації, що призвело до глибокої корозії перекриття другого рівня підземної частини корпусу; усі системи припливно-витяжної вентиляції знаходяться у незадовільному стані, частково зруйновані, частково пошкоджені корозією, вентиляційне устаткування розукомплектоване. Головним інженером ОСОБА_1 не виконувалися заходи по відновленню технічної документації, періодичного обстеження та належного утримання приміщень ритуального комплексу, кремаційного цеху та підземної галереї, проведення капітального ремонту та відновлення, що призвело до того, що зазначені приміщення перебувають у незадовільному стані та не можуть безпечно експлуатуватись, що є порушенням вимог статті 39-2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

м. Києва від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, встановлено, що зазначені в акті ДАБІ України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року порушення сталися з вини ОСОБА_1 , який в силу своєї посадової інструкції несе відповідальність за стан будівлі та всіх комунікацій.

Посилання позивача, що його не було ознайомленого з матеріалами перевірки ДАБІ, яка нібито відбулася 15 жовтня 2015 року, ніхто з інженерного персоналу не знав про цю перевірку за виключенням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за результати складеного акту негативних наслідків для підприємства не наступило, як і акт не є документом, що зобов`язує відповідача вживати заходів, як на підставу визнання незаконним наказу про звільнення, були предметом розгляду у справі № 760/22948/15-ц.

Розпорядженням № 09 від 18 листопада 2015 року, виданого в.о. директора вказаного підприємства ОСОБА_2, зобов`язано головного інженера ОСОБА_1 у термін до 11:00 год. 20 листопада 2015 року надати письмове пояснення стосовно порушень, викладених в зазначеному акті перевірки ДАБІ України (а. с. 243, т. 1).

Позивачем надана службова записка від 19 листопада 2015 року № 72, яка не містила пояснень щодо невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, викладених в акті вказаної перевірки від 15 жовтня 2015 року (а. с. 244, т. 1).

20 листопада 2015 року в. о. директора підприємства ОСОБА_2 у присутності заступника директора з фінансових питань - головного бухгалтера ОСОБА_8, начальника організаційно правового відділу ОСОБА_13, начальника відділу кадрів Сахнююк Я. К. позивачу повторно запропоновано надати письмові пояснення щодо невиконання або неналежного виконання своїх посадових обов`язків, проте він відмовився від дачі письмових пояснень без зазначення причин відмови, про що працівниками відповідача складено акт про відмову від 20 листопада 2015 року (а. с. 245, т. 1).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 червня 2015 року у справі № 760/8158/15-ц встановлено, що наказом № 111-к від 10 квітня

2015 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни у вигляді догани; у задоволенні його позову про визнання протиправними дій відповідача при видачі наказу № 111-к від

10 квітня 2015 року та його скасування відмовлено.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року у справі № 760/22948/15-ц також встановлено, що при звільненні позивача з роботи мало місце саме систематичне порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, оскільки позивач уже притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани наказом № 111-к від 10 квітня 2015 року.

Перевірка ДАБІ України проведена 15 жовтня 2015 року, а наказ про звільнення позивача прийнято 01 грудня 2015 року, тобто на 47 день після виявлення проступку. Разом із тим, відповідно до табеля використання робочого часу АУП та актів про відсутність працівника на робочому місці позивач у період із

28 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року був відсутній на робочому місці у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю; у період із 01 жовтня 2015 року по

26 жовтня 2015 року позивач був відсутній на робочому місці. Згідно зі службовою запискою позивача від 24 жовтня 2015 року, 01 жовтня 2015 року він повідомив засобами телефонного зв`язку секретаря Писаренко Н. Г. про те, що звернувся до лікаря у зв`язку з погіршенням самопочуття та перебуває на лікарняному, та зазначив, що листок непрацездатності буде надано після закінчення лікування. Відповідно до табелю обліку робочого часу АУП за жовтень та листопад 2015 року, копій актів про відсутність працівника на роботі, зокрема від 01, 02, 05 - 09, 12, 13, 15, 16, 19, 22, 23, 26 жовтня 2015 року,

ОСОБА_1 був відсутній на роботі з причин тимчасової непрацездатності у період з 01 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року (включно), а також із

28 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року (а. с. 53-71, т. 6).

Позивачу за вказані дні заробітна плата не нараховувалася, оскільки він обліковувався, як тимчасово непрацездатний.

06 листопада 2015 року. Оспорюючи законність наказу № 275-к від 06 листопада 2015 року, позивач не обґрунтував, яким чином вказаний наказ про покладення обов`язків директора ритуальної служби на ОСОБА_6 порушує саме його права.

Судовим рішенням у справі № 760/24076/19 встановлено, що розпорядження

№ 810 від 06 листопада 2015 року є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов`язки лише для того суб`єкта, якому його адресовано, а саме для ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Жодних прав позивача факт видачі зазначеного розпорядження не порушує. В діях відповідача щодо видання розпорядження № 810 від 06 листопада 2015 року відсутні ознаки неправомірності та зазначене розпорядження визнанню незаконним не підлягає.

Позиція Верховного Суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно забзацом 1 частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21) вказано, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами. Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що звертаючись до суду із цим позовом, МО ВППОН м. Нова Каховка зазначила відповідачами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6, виконуючу обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР - заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5. Позивач заявила позовні вимоги про визнання дій директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6 та в. о. директора ЗОШ № 10 Новокаховської МРОСОБА_5 у ненаданні ґрунтовної відповіді на запити профспілки, непогодження з профспілкою умов праці: графіка відпусток, тарифікації, розподілу обов`язків, такими, що перешкоджають законній діяльності ПО ВПП ЗОШ № 10 Новокаховської МР та МО ВППОН м. Нова Каховка, передбаченої Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Аналіз змісту указаних вимог свідчить про те, що вони спрямовані до директора ОСОБА_6 та в.о. директора ОСОБА_5 , як до посадових осіб ЗОШ № 10 Новокаховської МР, та стосуються їхньої професійної діяльності. Жодних позовних вимог до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , як фізичних осіб, позовна заява МО ВППОН м. Нова Каховка не містить. Таким чином, оскільки ЗОШ № 10 Новокаховської МР є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, позовні вимоги у цій справі пред`явлені до її посадових осіб, то саме вона має відповідати за цим позовом. Директор ЗОШ № 10 Новокаховської МР ОСОБА_6 і виконуюча обов`язки директора ЗОШ № 10 Новокаховської МР- заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_5 не можуть бути відповідачами у цій справі, як фізичні особи, наділені процесуальною дієздатністю, оскільки є посадовими особами ЗОШ № 10 Новокаховської МР, тобто юридичної особи, від імені якої вони діяли у відносинах з позивачем».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 також визначив співвідповідачем ОСОБА_2 , обґрунтувавши вимоги до нього як до посадової особи - заступника директора (в. о. директора) РС СКП «Київський крематорій».

Однак ОСОБА_2 не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у відносинах з позивачем діяв як посадова особа юридичної особи та від її імені. Томуспір у нього виник саме з СКП «Київський крематорій», яке є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та має відповідати за цим позовом.

Суди на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про можливість розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заступника директора (в. о. директора) РС СКП «Київський крематорій» ОСОБА_2

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Тому суди мали закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій»

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148КЗпП).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 396/1560/16-ц (провадження № 61-11720св18) зроблено висновок, що «при звільненні працівника на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП слід враховувати, що на працівника покладаються обов`язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов`язок додержуватись внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними нормативними актами. Встановивши, що працівник не може нести дисциплінарну відповідальність за невиконання вимог, які не були доведені йому до виконання та відсутність систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, суди зробили правильний висновок про задоволення позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18) вказано, що «для застосування цієї підстави розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов`язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання обов`язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов`язків, а також за дії, що не пов`язані з виконанням службових обов`язків».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/11905/19 (провадження № 61-3553св21) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року у справі № 760/22948/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від

18 вересня 2019 року, за позовом ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій», ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів встановлено, що зазначені в акті перевірки ДАБІ України від 15 жовтня

2015 року порушення сталися з вини ОСОБА_1 , який в силу своєї посадової інструкції несе відповідальність за стан будівлі та всіх комунікацій. При звільненні позивача з роботи мало місце саме систематичне порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, оскільки позивач уже притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани наказом № 111-к від 10 квітня 2015 року. Відповідач дотримався встановленого статтею 149 КЗпП України порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі

№ 760/17172/15-ц за позовом ОСОБА_1 до РС ССКП «Київський крематорій», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , Головне територіальне управління юстиції в м. Києві в інтересах Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_2 , про визнання незаконним внесення змін до статуту, визнання недійсною реєстрації статуту, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування неотриманої доплати за суміщення посад та моральної шкоди та постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у справі № 760/23592/19 за позовом ОСОБА_1 до РС СКП «Київський крематорій» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі встановлено, що наказ № 288-к від 01 грудня 2015 року про звільнення позивача виданий повноважною особою - в.о. директора підприємства, який обов`язки директора виконував на підставі розпорядження Київського міського голови № 810 від 06 листопада 2015 року. Наказ від 01 грудня 2015 року № 288-к виданий повноважною особою на підставі розпорядження Київського міського голови № 810 від 06 листопада 2015 року.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року та постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у справі

№ 760/24076/19 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського голови Кличка В. В., РС СКП «Київський крематорій» про поновлення на роботі, визнання незаконним та недійсним розпорядження та його скасування встановлено, що розпорядження № 810 від 06 листопада 2015 року є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов`язки лише для того суб`єкта, якому його адресовано, а саме для ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В діях відповідача щодо видання розпорядження № 810 від 06 листопада 2015 року відсутні ознаки неправомірності та зазначене розпорядження визнанню незаконним не підлягає.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року в справі

№ 760/17172/15-ц також встановлено, що позивачем не заперечувалось тієї обставини, що 18 листопада 2015 року його ознайомлено з розпорядженням від 18 листопада 2015 року, яким його зобов`язано надати письмові пояснення щодо порушень, викладених в акті перевірки ДАБІ України щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року, а також не заперечувалась та обставина, що письмові пояснення ним не надані. Згідно зі службовою запискою позивача від 19 листопада 2015 року позивач вказував на те, що не має можливості надати пояснення по факту виявлених порушень, оскільки йому не наданий акт перевірки, проте на розпорядженні № 09 від

18 листопада 2015 року позивачем вказано про те, що з розпорядженням позивач ознайомлений, акт від 15 жовтня 2015 року отримав о 17-00 год.

18 листопада 2015 року.

Суди встановили, що розпорядженням № 09 від 18 листопада 2015 року зобов`язано головного інженера ОСОБА_1 у строк до 11:00 год. 20 листопада 2015 року надати письмове пояснення стосовно порушень, викладених в акті перевірки ДАБІ України від 15 жовтня 2015 року (а. с. 243, т. 1); службова записка позивача від 19 листопада 2015 року № 72 не містила пояснень щодо невиконання або неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, викладених в акті вказаної перевірки (а. с. 244, т. 1); згідно з актом про відмову від надання письмових пояснень від 20 листопада 2015 року

20 листопада 2015 року в. о. директора ОСОБА_2 у присутності заступника директора з фінансових питань - головного бухгалтера

ОСОБА_8, начальника організаційно правового відділу ОСОБА_13, начальника відділу кадрів Сахнюк Я. К. позивачу повторно запропоновано надати письмові пояснення щодо невиконання або неналежного виконання своїх посадових обов`язків, проте позивач відмовився від дачі письмових пояснень без зазначення причин відмови (а. с. 245, т. 1).

Тому висновок судів, що РС СКП «Київський крематорій» дотримано вимоги закону щодо надання позивачу можливості подати свої письмові пояснення перед застосуванням дисциплінарного стягнення відповідно до вимог статті 149 КЗпП України, є правильним.

Суди також встановили, що перевірка ДАБІ України проведена 15 жовтня

2015 року і в цей день виявлено порушення позивача, а наказ про звільнення позивача прийнято 01 грудня 2015 року, тобто на 47 день після виявлення проступку. Проте позивач у період із 28 жовтня 2015 року по 06 листопада

2015 року був відсутній на робочому місці у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується копією листка непрацездатності (а. с. 53, т. 6); у період із 01 жовтня 2015 року по 26 жовтня 2015 року позивач був відсутній на робочому місці, що підтверджується табелем використання робочого часу АУП та актами про відсутність працівника на робочому місці.

Враховуючи відсутність позивача на робочому місці у періоди із 15 жовтня

2015 року по 26 жовтня 2015 року та з 28 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року внаслідок його тимчасової непрацездатності, звільнення позивача відбулося через 26 днів після виявлення проступку та виходу позивача на роботу, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення вимог статті 148 КЗпП України при його звільненні. До того ж порядок притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за оспорюваним наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року про звільнення був предметом перевірки у справі № 760/22948/15-ц.

Суди встановили, що розділ 3 колективного договору РС СКП «Київський крематорій», відповідно до пункту 3.1.9 якого не допускається звільнення без обов`язкового працевлаштування, зокрема працівників з виробничим стажем на підприємстві не менше 15 років, передбачає обов`язки адміністрації щодо працівників, вивільнених внаслідок скорочення чисельності і штату працівників, тому зробили правильний висновок, що цей пункт колективного договору не поширюється на працівників, звільнених за порушення трудової дисципліни.

Згідно зі статтею 2-1 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача (частина друга статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що позивачем не наведено фактичних даних, які б вказували на те, що відносно нього роботодавцем здійснена дискримінація, порушено його трудові права, зокрема, що саме відсутність у директора ОСОБА_4 та в. о. директора ОСОБА_2 вищої освіти, виявлені позивачем негативні факти відносно цих осіб, стали причиною його звільнення, яке проведено з особистих мотивів та дискримінацією.

За таких обставин, а також врахувавши преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями в зазначених справах № 760/17172/15-ц,

№ 760/22948/15-ц, № 760/23592/19 та № 760/24076/19, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним наказу РС СКП «Київський крематорій» про звільнення позивача.

Виходячи з похідного характеру вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правильними судові рішення про відмову у позові і в цій частині.

Тому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 396/1560/16-ц (провадження

№ 61-11720св18), від 21 березня 2018 року у справі № 336/3679/17 (провадження № 61-227св18), від 12 липня 2019 року у справі № 348/2182/16), оскільки висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду у вказаних постановах.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору в частині позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій», які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, в частині позовних вимог до РС СКП «Київський крематорій», суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 29 вересня 2021 року у справі № 661/2744/19 (провадження № 61-77св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі

№ 201/11905/19 (провадження № 61-3553св21), дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а в іншій частині ? залишити без змін.

Керуючись статтями 255 400 402 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук