Постанова
Іменем України
23 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 760/23804/14-ц
провадження № 61-47550св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року у складі судді Козленко Г. О. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 26 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 12-12-06/ФО з додатковими угодами до нього, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 112 821,65 доларів США під 13,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 25 грудня 2016 року. У зв`язку з неналежним виконаннямОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 07 жовтня 2014 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 108 263,68 доларів США та 3 298 625,68 грн, з яких: 97 032,54 доларів США - тіло кредиту, 11 231,14 доларів США - проценти, 1 878 217,75 грн, що еквівалентно 144 853,85 доларам США, - пеня за прострочення повернення тіла кредиту, 1 480 407,93 грн, що еквівалентно 114 173,55 доларам США, - пеня за прострочення сплати процентів. Враховуючи викладене, ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 26 грудня 2006 року № 12-12-06/Ф0 в розмірі 108 263,68 доларів США та 3 298 625,68 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року в частині визначення суми пені змінено шляхом зменшення її розміру з 3 298 625,68 грн до 3 005 399,76 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року і рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений судами попередніх інстанцій про розгляд справи, що є порушенням його права на доступ до правосуддя та ефективний захист. Судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. У нього як позичальника не виникло обов`язку щодо погашення заборгованості, оскільки банк порушив визначений умовами договору порядок направлення повідомлення про дострокове повернення кредиту, а отже, передчасно пред`явив позов. В матеріалах справи відсутні первинна бухгалтерська документація, оригінали кредитного договору та заяви про видачу готівки, у зв`язку з чим немає достатніх підстав стверджувати про наявність в нього заборгованості за тілом кредиту та процентами. Відмовивши у перегляді заочного рішення, місцевий суд позбавив його права на подання заяви про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
У лютому 2019 року Акціонерне товариство «Сбербанк»подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.
05 лютого 2019 року справа № 760/23804/14-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 158 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 27 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частин третьої-шостої статті 74 ЦПК України 2004 року судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
За змістом частини першої статті 169, частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).
За наявними в матеріалах справи судовими повістками та повідомленнями про вручення поштових відправлень учасники справи були повідомлені про розгляд справи, призначений на 29 січня 2015 року о 10 год. 30 хв., однак у справі відсутні будь-які докази повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи місцевим судом 27 лютого 2015 року (день ухвалення заочного рішення), що підтверджується поверненим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (аркуш справи 52).
Відповідно до частини четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Таким чином, місцевий суд не дотримався порядку ухвалення заочного рішення, оскільки не врахував вимог частини четвертої статті 169 ЦПК України 2004 року, за змістом якої суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином.
Крім того, встановлено, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 лютого 2016 року справу призначено до розгляду на 30 березня 2016 року з викликом осіб, які беруть участь у справі.
Судові повістки про розгляд справи 30 березня 2016 року(день ухвалення оскаржуваного рішення) ОСОБА_1 на його представник - ОСОБА_2 не отримали, що підтверджується поверненими до суду апеляційної інстанції повідомленнями про вручення поштових відправлень з відмітками служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (аркуші справи 112-114).
Наявна в матеріалах справи заява представника відповідача про відкладення судового засідання, призначеного апеляційним судом на 30 березня 2016 року, не є підтвердженням факту належного повідомлення учасника справи про дату, час і місце судового засідання.
Доказів використання судом апеляційної інстанції інших засобів зв`язку для інформування сторони відповідача про розгляд справи 30 березня 2016 року матеріали справи не містять.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторона відповідача була належним чином повідомлена судами попередніх інстанцій про розгляд справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Таким чином, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд порушили право сторони відповідачазнати про час і місце судових засідань (частина друга статті 6 ЦПК України 2004 року), що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня2017 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Всупереч наведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суди попередніх інстанцій розглянули і вирішили справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого немає відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про що він зазначає в касаційній скарзі, у зв`язку з чим порушено його право брати участь в судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2016 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов