09.01.2024

№ 760/31553/18

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 760/31553/18

провадження № 61-18843 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 січня 2019 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надмірно використану частину відпустки.

Позовна заява мотивована тим, що наказом голови Національної поліції України від 07 листопада 2015 року № 114 о/с ОСОБА_1 був призначений на посаду інспектора роти № 8 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в м. Києві, а наказом Департаменту патрульної поліції від 03 жовтня 2016 року № 250 о/с на підставі рапорту ОСОБА_1 останнього було переведено до Управління патрульної поліції у м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції на посаду інспектора з посадовим окладом згідно штату.

28 грудня 2016 року відповідачем на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції подано рапорт з проханням надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 15 діб з 01 лютого 2017 року по 15 лютого 2017 року.

У той же день, 28 грудня 2016 року відповідачем на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції подано рапорт з проханням надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 15 діб з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року. Таким чином відповідач повністю використав щорічну основну оплачувану відпустку за 2017 рік.

03 грудня 2017 року відповідачем на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції подано рапорт з проханням надати щорічну основну оплачувану відпустку тривалістю 30 діб з 01 січня 2018 року по 01 лютого 2018 року, що включає 2 святкових дні та 1 додатковий день відпочинку, як донору крові. При цьому відповідач мав право на використання нарахованої щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично прослужений час у 2018 році за січень лише 3 доби. Наказ про надання зазначеної відпустки прийнято начальником Департаменту патрульної поліції від 29 грудня 2017 року № 6405.

Під час знаходження у відпустці 24 січня 2018 року відповідачем на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції подано рапорт з проханням звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 07 лютого 2018 року № 110 о/с «По особовому складу» лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0001942), інспектора роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції у м. Кривому Розі, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» за власним бажанням із відрахуванням з грошового убезпечення за 27 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, при звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення. При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.

Вказував, що особовому складу Департаменту патрульної поліції, у тому числі і відповідачу, було нараховане грошове забезпечення у розмірі 8 223,35 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

У зв`язку з тим, що наказ про звільнення відповідача був виданий після формування платіжного доручення, позивач не мав можливості здійснити відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року у лютому 2018 року.

Вказував, що відповідач мав право при черговій відпустці у 2018 році використати лише 3 календарних дні, надмірно використана відпустка за 2018 рік склала 27 календарних днів, за які відповідачу надмірно було нараховано грошове забезпечення у розмірі 5 265 грн.

Департаментом патрульної поліції було вжито заходи досудового врегулювання спору шляхом надіслання відповідачу претензії, на яку останній не відреагував.

Ураховуючи викладене, Департамент патрульної поліції Національної поліції України просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 5 265 грн в рахунок повернення за надмірно використану відпустку за 2018 рік у кількості 27 календарних днів та судові витрати.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03 січня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що даний спір стосується стягнення суми за надмірно використану відпустку, право на яку у відповідача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді лейтенанта поліції в Управлінні патрульної поліції у м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та припиненням виконання цих обов`язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому є правильними висновки суду першої інстанції, що такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання заявника про виклик у судове засідання для надання пояснень по справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 760/31553/18 із Солом`янського районного суду м. Києва.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі пов`язаний з перебуванням відповідача на публічній службі, є публічно-правовим, а тому має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Вказує, що судами попередніх інстанції не враховано роз`яснення, викладені у пункті 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до якого, за змістом частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби. Спори з приводу стягнення безпідставно сплачених (без достатньої правової підстави) грошових сум не є публічно-правовими, тому відповідні заяви слід розглядати в порядку цивільного судочинства (статті 1212 1213 ЦК).

Вважає, що спір у справі виник із трудових відносин а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті патрульної поліції, був атестованим працівником та мав спеціальне звання лейтенант поліції, тобто, перебував на публічній службі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.

Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що служба в поліції є публічною службою.

Предметом спору в цій справі є стягнення суми за надмірно використану відпустку, право на яку у відповідача виникло у зв`язку із виконанням ним професійних обов`язків на посаді лейтенанта поліції в Управлінні патрульної поліції у м. Кривому Розі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та припиненням виконання цих обов`язків. Спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з яким правильно погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у справі за позовом Департамент патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надмірно використану частину відпустки, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанції не враховано роз`яснення, викладені у пункті 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до яких, спори з приводу стягнення безпідставно сплачених (без достатньої правової підстави) грошових сум не є публічно-правовими, тому відповідні заяви слід розглядати в порядку цивільного судочинства (статті 1212 1213 ЦК), колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на власній оцінці доказів самим позивачем, вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що звертаючись до суду з позовом, Департамент патрульної поліції Національної поліції України посилався Закон України «Про Національну поліцію», постанову Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 966 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, які регулюють питання відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року при звільненні публічного службовця з посади, а отже, стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, є аналогічні доводам, зазначеним у апеляційній скарзі позивача, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також відсутні підстави для задоволення клопотання Департаменту патрульної поліції Національної поліції про виклик у судове засідання, оскільки у частині першій статті 401 ЦПК України визначено, що попередній розгляд справи має бути проведений у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Керуючись статтями 400 401 402 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Департаменту патрульної поліції Національної поліції про виклик у судове засідання.

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара