№ 760/6171/17

Постанова

Іменем України

06червня 2022 року

м. Київ

справа № 760/6171/17

провадження № 61-17699 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Ратнікової В. М., Невідомої Т. О., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Ратнікової В. М., Невідомої Т. О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «Національна опера України») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати наказ ДП «Національна опера України» від 23 лютого 2017 року № 217-к «Про припинення безстрокового трудового договору» незаконним; скасувати наказ ДП «Національна опера України» від 23 лютого 2017 року № 217-к «Про припинення безстрокового трудового договору»; поновити ОСОБА_1 на роботі в ДП «Національна опера України» на посаді режисера оперної трупи з 23 березня 2017 року; стягнути з ДП «Національна опера України» на користь ОСОБА_1 , кошти за час вимушеного прогулу в розмірі 434 603,79 грн з подальшим відрахуванням податків і інших обов`язкових платежів

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 вересня 2004 року його прийнято на роботу до Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка, який у подальшому перейменовано на державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка» (ДП «Національна опера України»), на посаду режисера оперної трупи за строковою трудовою угодою.

Відповідно до пункту 3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

На виконання положень вказаного закону, вийшовши на роботу, після лікарняного 03 березня 2017 року, він звернувся до відповідача із заявами від 03 березня 2017 року вх. 297 та від 03 березня 2017 року вх. № 299, в яких просив останнього, надати примірник контракту для ознайомлення та надати час для вивчення умов контракту, з метою подальшого його підписання. Відповідачем йому не надано контракту для його подальшого підписання.

Наказом про припинення безстрокового договору від 23 лютого 2017 року, виданим генеральним директором Чуприною П. Я. , припинено безстроковий трудовий договір, укладений між ним та відповідачем на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України. Підставою для припинення трудового договору вказано підстави, передбачені іншими законами.

Однак його звільнення в порушення частини третьої статті 40 КЗпП України відбулося у період непрацездатності, а також без згоди професійної спілки працівників Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» «Вільна опера».

Ураховуючи допущенні відповідачем порушення норм законодавства при його звільненні, позивач просив суд задовольнити позов.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності порушення норм законодавства при звільненні позивача,оскільки ним не надано згоди на укладення контракту, тому відповідачем правомірно припинено з позивачем безстроковий трудовий договір 23 лютого 2017 року, відповідно до наказу про припинення безстрокового договору від 23 лютого 2017 року, виданим Генеральним директором Чуприною П. Я. згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України на підставі Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ДП «Національна опера України»про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано наказ ДП «Національна опера України» № 217-к від 23 лютого 2017 року «Про припинення безстрокового трудового договору» незаконним в частині дати припинення трудового договору. Змінено дату припинення безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 з 23 лютого 2017 року на 03 березня 2017 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наказ ДП «Національна опера України» № 217-к від 23 лютого 2017 року «Про припинення безстрокового трудового договору» у частині дати припинення трудового договору - 23 лютого 2017 року, яка збігається із періодом тимчасової непрацездатності позивача, є незаконним.

Тому наслідки порушеної роботодавцем гарантії про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності усунені апеляційним судом шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності - 03 березня 2017 року, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи в сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності цим законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пункту 9 статті 36 Кодексу законів про працю України (пункти 2, 3 Прикінцевих положень Закону), ОСОБА_1 , який протягом встановленого Законом строку не уклав контракт без проходження конкурсу, не може бути поновлений на роботі.

Відмовляючи у задоволені позову в частині нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні, та, відповідно, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ДП «Національна опера України», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження ДП «Національна опера України» зазначає те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 753/5442/17-ц, судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає те, що судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ДП «Національна опера України» на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, витребувано матеріали цивільної справи № 760/6171/17 із Солом`янського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДП «Національна опера України» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та змінивши дату звільнення позивача, не надав належної оцінки обставинам справи, підставам звільнення позивача, що призвело до порушення норм матеріального права. Зокрема судом помилково не взято до уваги те, що строк, наданий для укладення контракту сплив 23 лютого 2017 року, а тому саме 23 лютого 2017 року з позивачем було припинено безстроковий трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

На переконання заявника ДП «Національна опера України» звільнення працівника з підстав, передбачених пунктом 9 статті 36 КЗпП України, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, свідчить про законність такого звільнення та не тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Посилається на відповідний правовий висновок Верховного Суду, який, на думку заявника, необхідно врахувати при вирішенні спору.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги, що позивача незаконно звільнено із займаної посади у період тимчасової непрацездатності. Також суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивачу після виходу на роботу 03 березня 2017 року не надано примірник контракту та не надано час для ознайомлення зі змістом контракту та подальшого його підписання. Крім того, посилається на відсутність згоди професійної спілки на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

на касаційну скаргу ДП «Національна опера України» від представника ОСОБА_1 - адвоката Коренчук Т. О., у якому заявник вказує, що доводи касаційної скарги ДП «Національна опера України» є безпідставними та не підлягають задоволенню, тому просять касаційну скаргу ДП «Національна опера України» залишити без задоволення з підстав, вказаних у змісті касаційної скарги ОСОБА_1 .

Зміст відзиву представника ОСОБА_1 - адвоката Коренчук Т. О. тотожний змісту касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року.

У лютому 2022 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ДП «Національна опера України», не підписаний заявником, у зв`язку з чим він до уваги Верховним Судом не береться й залишається без розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ДП «Національна опера України» та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

За змістом пункту 9 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Чинним законодавством передбачена особлива форма трудового договору - контракт.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач (режисер оперної трупи), належить до посад художнього та артистичного персоналу театру.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв`язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України «Про театри і театральну справу».

Законом України від 28 січня 2016 року №955-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» статті 19, 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.

Згідно з частинами першою та другою статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу» до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Судами встановлено, що наказом від 15 вересня 2004 року № 553-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду режисера оперної трупи ДП «Національна опера України» з 16 вересня 2004 року за строковою трудовою угодою.

Згідно з наказом № 263 від 10 травня 2005 року позивача з 10 травня 2005 року переведено на безстроковий трудовий договір.

Відповідно до Переліку посад професійних творчих працівників театрів та посад (спеціальностей) працівників інших специфічних театральних професій, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2006 року № 208, посада, яку обіймав позивач, віднесена до посад художнього персоналу.

28 січня 2016 року прийнято Закон № 955- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи в сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень вказаного закону набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України.

З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 20 Закону України від 26 січня 2016 року № 955-VIII «Про театри і театральну справу» до професійних творчих працівників театру належить художній та артистичний персонал театру.

Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Указом Президента України від 01 серпня 2000 року 943/2000 «Про зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Президента України» ДП «Національна опера України» надано статус національного, який перебуває у загальнодержавній власності.

Згідно наказу Міністерства культури України від 02 серпня 2016 року № 624 затверджено форму контракту з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури.

Позивач повідомлявся про зміну істотних умов праці, факт відмови позивача від підпису про отримання повідомлення про зміну істотних умов праці засвідчено актом від 09 грудня 2016 року (а. с. 147).

Відповідно до наказу генерального директора ДП «Національна опера України» Чуприни П. Я. від 02 грудня 2016 року № 624 «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України»» працівників повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «Національна опера України» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт.

Наказом від 14 грудня 2016 року № 930-к змінено наказ від 02 грудня 2016 року № 899-к, в частині термінів вручення повідомлення про зміну істотних умов праці, а саме встановлено термін повідомлення до 23 грудня 2016 року, а отримання згоди на продовження роботи за контрактом до 23 лютого 2017 року.

Зі змісту акту від 18 лютого 2017 року вбачається, що 18 лютого 2017 року в кімнаті № 201 в присутності комісії ОСОБА_1 , режисер оперної трупи, отримав лист від 17 лютого 2017 року № 137 та 2 примірники контракту для ознайомлення та підписання наручно, однак відмовився від підпису про отримання листа і контракту.

Листом від 23 лютого 2017 року № 186 позивача повторно повідомлено, що 23 лютого 2017 року завершується термін припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури та укладення контрактів з ними без проведення конкурсу відповідно до Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-УІ1І «Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Відповідно до змісту листа позивача проінформовано, що у разі прийняття ним рішення про не укладення контракту, це тягне за собою припинення діючого трудового договору відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України, адміністрація театру готова провести з ним повний розрахунок за відпрацьований час та видати трудову книжку.

Відповідно до акту, датованого 29 лютого 2017 року лист від 23 лютого 2017 року № 186 не був вручений позивачу, оскільки впродовж усього дня він був відсутній в театрі. У змісті останнього вказано, що будь-які телефонні дзвінки або документ з приводу відсутності ОСОБА_1 на роботі 23 лютого 2017 року до режуправи опери або до відділу кадрів не надходили.

Відповідно до наказу генерального директора ДП «Національна опера України» Чуприни П. Я. від 23 лютого 2017 року № 217-к «Про припинення безстрокового трудового договору» 23 лютого 2017 року з позивачем припинено безстроковий трудовий договір відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України.

За встановлених обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного.

Дії відповідача, направлені на виконання вимог Закону України 28 січня 2016 року № 955-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи в сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», вчинені з дотриманням вимог закону, а його виконання є обов`язком адміністрації відповідача.

Право позивача на укладення контракту з відповідачем останнім не обмежувалося, однак позивач не проявив волевиявлення для його укладення. Перехід на контрактну форму роботи працівників закладів культури, а також професійних творчих працівників (художній та артистичний персонал) державних та комунальних закладів культури, відповідає вимогам закону. Право позивача на укладення контракту було дотримано, гарантовано законом, така можливість у нього була, однак останній не скористався нею з власної волі. Позивачем доказів на спростування вказаних обставин суду не надано.

Щодо посилань позивача на припинення трудового договору в період його тимчасової непрацездатності, суд першої інстанції зазначив таке.

Відповідно до листка непрацездатності серія АДА №017198, тимчасова непрацездатність позивача настала в останній день для волевиявлення щодо підписання контракту між позивачем та відповідачем, встановлений Законом України від 28 січня 2016 року № 955-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», а саме 23 лютого 2017 року. Цього дня позивач не повідомив про причини відсутності на роботі, тому був протабельований і вважається таким, що був на роботі.

Враховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивач відмовився від підписання контракту, норма закону, якою запроваджено обов`язкове укладання строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною, а у діях відповідача не встановлено порушення трудового законодавства при винесенні спірного наказу, на які посилався позивач, тобто відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також суди дійшли вірного висновку про те, що звільнення позивача саме на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України кореспондується з пунктами

2, 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», де передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Отже, контрактна форма роботи творчих працівників, у тому числі позивача, запроваджена спеціальним Законом, який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 398/3701/16-ц (провадження № 61-16254св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/10405/17 (провадження № 61-49096св18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, відповідно до змісту частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)2019 у справі № 3-425/2018(6930/18) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові відносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) сформулювала висновок, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Таким чином доводи касаційної скарги ДП «Національна опера України» щодо помилкового застосування апеляційним судом приписів статті 40 КЗпП України до спірних правовідносин не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушень судами положення статті 40 КЗпП України щодо припинення трудового договору під час тимчасової непрацездатності останнього не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд у своїй постанові змінив дату припинення безстрокового трудового договору, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, а саме 03 березня 2017 року, що узгоджується з висновками Конституційного Суду України.

Щодо доводів ОСОБА_1 про звільнення з роботи без згоди на це профспілкових органів, такі доводи не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Статтею 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

Оскільки підставою припинення безстрокового договору між сторонами є підстави, передбачені пунктом 9 статті 36 КЗпП України, а саме підстави, передбачені іншими законами, а перелік випадків, передбачених змістом статті 43 КЗпП України не передбачає отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у таких випадках, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неотримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не знайшли своє підтвердження.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційних скарг, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць