№ 760/6294/19

Постанова

Іменем України

19 березня 2021 року

м. Київ

справа № 760/6294/19

провадження № 61-4159св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» на постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Оніщука М. І.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» (далі - ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про припинення права користування будівлею, виселення шляхом переселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності від 18 вересня 1998 року серії ЖБ № 23475 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 серпня 2018 року № 135378618.

Вказує на те, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 , була побудована у 1953 році та на даний час перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції, що підтверджується наступними документами: актом огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року; технічним паспортом на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок; висновком за результатами обстеження технічного стану будівельних конструкцій будівлі від 07 вересня 2011 року; науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку від 26 червня 2018 року; актом санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта м. Київ від 30 листопада 2018 року № 4904-4.

Вказані обставини також підтверджуються приписом Солом`янського районного управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - Солом`янське РУ ГУ ДСНС України у м. Києві) про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки від 04 жовтня 2018 року № 309.

На переконання позивача, незадовільний стан будівлі не викликає сумнівів, технічний стан конструкцій гуртожитку відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний).

Позивач вказав, що законодавством України чітко встановлено, що використовувати як жиле можливо виключно приміщення, що відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам. Таким чином, приміщення, яке не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, є нежилим і не може використовуватися для проживання людей.

Позивач посилався на те, що з метою захисту життя та здоров`я людей, а також запобігання можливого руйнування будівлі, враховуючи невідповідність будівлі гуртожитку технічним показникам, непридатність будинку для проживання та заборону експлуатації будівлі в аварійному стані, приписами ДСТУ-Н Б в.1.2-18:2016, ним, як власником будівлі, прийнято рішення про проведення комплексу заходів, пов`язаних із відселенням мешканців з непридатного для проживання (аварійного) гуртожитку та проведенням його реконструкції.

20 серпня 2018 року прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій. За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всім мешканцям гуртожитку запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в іншому гуртожитку, що також належить ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 16-і.

Позивач вказав, що відповідач ОСОБА_1 листом від 03 грудня 2018 року повідомила про відмову переселятися в запропонований гуртожиток.

Позивач зазначає, що відповідачі, порушуючи вимоги закону, не вчиняють жодних дій, які б свідчили про їх намір переселитися у добровільному порядку до гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , і продовжують незаконно знаходитися у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим порушують права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладають відповідальність за своє життя та здоров`я на посадових осіб ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2».

Посилається на те, що в листопаді 2018 року в Департаменті з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) отримано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також контрольну картку № 18090109-Сл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.

Вказав, що перебування відповідачів у непридатній для проживання (аварійній) будівлі позбавляє ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», як власника будівлі, права розпочати роботи по її реконструкції, на проведення якої отримано всі дозвільні документи.

Таким чином, ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» просило:

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ,

- переселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку на АДРЕСА_1 в кімнату № НОМЕР_2 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року позов задоволено; виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнати № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_3 ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів відповідно до статті 132 ЖК Української РСР. Також місцевий суд вказав, що дії позивача як власника аварійного житла спрямовані на створення та гарантування безпечних умов для проживання мешканців гуртожитку, непридатного для проживання, захисту життя та здоров`я людей, запобігання можливому руйнуванню будівлі, не є порушенням прав відповідачів як мешканців гуртожитку в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки є виправданими та відповідають вимогам закону.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , задоволено; рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути причиною для виселення відповідачів та їх переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв`язку з капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК Української РСР.

Встановивши, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» не зверталось з позовними вимогами про переселення відповідачів на підставі статті 101 ЖК Української РСР, при цьому не дотрималось установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу і переведення в нежитловий фонд, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 319 322 323 383 386 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 4 18 101 132 ЖК Української РСР, порушив положення статей 76 78 89 263 265 ЦПК України, а також не застосував до спірних правовідносин спеціальні будівельні норми, положення статей 4 18 132 ЖК Української РСР та статей 383 391 ЦК України, що призвело до незаконного скасування правильного судового рішення суду першої інстанції.

На теперішній час будівля гуртожитку виведена з експлуатації, всі договори на постачання комунальних послуг припинені або розірвані, будівля відключена від мереж газопостачання, теплопостачання, електропостачання та здійснюються підготовчі роботи відповідно до отриманих проектних рішень та дозвільних документів.

Суд апеляційної інстанції проігнорував та не надав належної правової оцінки доводам позивача та наданим на їх підтвердження доказам, які беззаперечно свідчать, що будівля гуртожитку знаходиться в аварійному стані, а також не врахував, що будівельні норми і стандарти в цьому випадку мають пріоритет спеціальної норми права над загальною. Також апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що правовідносини, які виникли між сторонами як мешканцями гуртожитку є цивільно-правовими, а позивач як власник у силу приписів спеціальних будівельних норм, зобов`язаний виселити відповідачів та має право, а не обов`язок надати відповідачам інше жиле приміщення.

Вказував, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 101 ЖК Української РСР, оскільки ця стаття регулює питання надання громадянам жилих приміщень у зв`язку з капітальним ремонтом жилого будинку державного чи громадського житлового фонду. А на день звернення до суду позивачем вже було прийнято рішення про реконструкцію указаного гуртожитку, а не капітального ремонту.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що єдиною належною та допустимою підставою для віднесення гуртожитку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстежень в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 1998 року серії ЖБ № 23475 ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку на АДРЕСА_1 , побудованого в 1953 році (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 серпня 2018 року).

Відповідно до акту огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу ПрАТ »Трест`Київміськбуд-2» від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок.

В приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття.

При обстеженні внутрішніх приміщень також зафіксовані значні пошкодження.

Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку НВП «Будконструкція» від 07 вересня 2011 року.

З технічного паспорта на будинок від 27 грудня 2018 року, виготовленого ФОП « ОСОБА_4 », у графі 21 «Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд» зазначено, що процент зносу будинку становить 81%.

Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні наступні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні.

Наказом ПрАТ «Трест» Київміськбуд-2» від 01 червня 2018 року № 40 у зв`язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов`язаних із виведенням будівлі з експлуатації.

Наказом ПрАТ «Трест» Київміськбуд-2» від 20 серпня 2018 № 53 прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від`єднано від комунікацій.

Встановлено, що за два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідачів, листом № 0551 від 06 червня 2018 року, листом № 0696 від 23 липня 2018 року, листом № 0869 від 14 вересня 2018 року, листом № 1109 від 08 листопада 2018 року, листом № 1179 від 20 листопада 2018 року, листом № 0012 від 04 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.

Цими ж листами відповідачам запропоновано переселитися в кімнату № НОМЕР_2 гуртожитку ПрАТ «Трест`Київміськбуд-2» на вул. Академіка Туполєва, 16-і в м. Києві.

Листом від 03 грудня 2018 року відповідач ОСОБА_1 повідомила позивача про відмову від переселення в запропоноване житло, посилаючись на те, що пропозиція позивача суперечить Загальній Декларації прав людини 1948 року, Міжнародному Пакту прав людини 1965 року, Європейській конвенції з прав людини Рим 1950 рік, статті 7 Конституції України в частині забезпечення основоположних прав людини на житло. Відмовила позивачу у будь-яких правочинах з приводу спірної нерухомості до вирішення справ у судах держави Україна, та міжнародних судах, юрисдикція яких визнана Конституцією України.

Департаментом з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ПрАТ «Трест» Київміськбуд-2» видано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також контрольну картку № 18090109-Сл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв`язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.

Листом від 24 січня 2019 року за № 00116 Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація повідомлена позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і непридатним для проживання (нежилим), та просив визначитись щодо доцільності додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).

Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статями 317 і 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульовано статтею 132 ЖК Української РСР, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Згідно з частинами першою, четвертою статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.

Системний аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ПрАТ «Трест«Київміськбуд-2», увійшов до статутного фонду ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» у порядку приватизації.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

За правилом статті 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.

Отже, відповідно до наведених статей Закону переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.

Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Позивачем не надано, а судами не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку на АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.

Саме по собі направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку, таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка містить посилання на те, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є належним доказом визнання приміщення гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.

Судом апеляційної інстанції обгрунтовано враховано, що Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради роз`яснив позивачу його право на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків, з метою встановлення відповідності санітарним і технічним вимогам гуртожитку, та визнання його непридатним для проживання.

Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що є спеціальним при визначенні належного правового регулювання таких відносин. Суд зауважив, що такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства у разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані.

Так, згідно із частиною п`ятою статті 132 ЖК Української РСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому, особам, які виселяються надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Відповідно до Положення про порядок обстеження стану жилих будинків, обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для проживання.

Згідно з пунктом 5 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків, виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного цим Положенням спеціалістів.

При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.

Після проведення дій, визначених Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання, комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.

Згідно з пунктом 8 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.

Незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв`язку капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК Української РСР.

Відповідно до статті 101 ЖК Української РСР при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов`язаний надати наймачеві та членам його сім`ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмови наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню, викликаного капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. У період проживання наймача у зв`язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вносить квартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім`ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.

Позивач, зазначених вимог закону не дотримався, а звернувся з позовом про виселення відповідачів з підстав, передбачених статтею 132 ЖК Української РСР.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року № 760/6275/19 (провадження № 61-18989св19), від 18 грудня 2019 року № 760/7956/19 (провадження № 61-20302св19), від 19 грудня 2019 року №760/7471/19 (провадження № 61-17959св19), від 29 січня 2020 року у справі № 760/7000/19 (провадження № 61-18873св19), від 11 березня 2020 року № 760/7008/19 (провадження № 61-2318св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 760/7004/19 (провадження № 61-4170св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 760/7981/19 (провадження № 61-2691св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 760/7975/19 (провадження № 61-7707св20), від 11 грудня 2020 року у справі № 760/5571/19 (провадження № 61-3938св20), та інших.

Аналізуючи надані сторонами на обгрунтування своїх вимог та заперечень докази у їх сукупності, апеляційний суд, урахувавши недоведеність позивачем наявності правових підстав для виселення відповідачів із займаної ними кімнати у гуртожитку, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК Української РСР, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання людей з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції помилково застосовано положення статті 101 ЖК УРСР, що регулює питання надання громадянам жилих приміщень у зв`язку з капітальним ремонтом житлового будинку державного чи громадського житлового фонду, оскільки будівля є приватною власністю позивача та питання переселення пов`язане не з проведенням капітального ремонту будівлі, а випливає з факту визнання будівлі аварійною та такою, що загрожує обвалом, тому стаття 101 ЖК УРСР не може бути застосована до спірних правовідносин, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм чинного цивільного законодавства України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Разом з касаційною скаргою ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обгрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи не наведено належного обгрунтування у чому саме полягає виключна правова проблема, та яким чином передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також не надано наявності різної правозастосовної практики у цій категорії спорів.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Суд бере до уваги, що існує стала практика Верховного Суду, викладена у постановах зазначених вище, за участю ПрАТ «Трест«Київміськбуд-2» та інших мешканців гуртожитку на АДРЕСА_1 , щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Вирішення процесуального питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за ініціативою суду касаційної інстанції відноситься до дискреційних повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішується за його розсудом та є можливим виключно у разі, якщо суд встановить для цього достатні та об`єктивно існуючі підстави, передбачені процесуальним законом.

Зважаючи на те, що наведені у клопотанні доводи не дають підстав для висновку щодо наявності виключної правової проблеми у цій справі, і Верховним Судом не встановлено наявності виключної правової проблеми, яка зумовлювала б необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовчої практики, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх та обгрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» про передачу справи за позовом приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення шляхом переселення, на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук