№ 760/7695/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 760/7695/16-ц

провадження № 61-3164св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гаврилюк Мариною Вадимівною, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року у складі судді Усатової І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 з 17 листопада 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року(справа № 760/2599/15-ц). Вони мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час шлюбу, а саме у 2013 році подружжя придбало транспортний засіб марки TOYOTA, модель RAV4, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 .

У добровільному порядку поділити вказане майно відповідачка відмовляється, тому вважав, що його слід поділити на підставі статей 60 70 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля марки TOYOTA, модель RAV4, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 17 листопада 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а фактичні шлюбні відносини між ними розпочалися у 2005 році. Від подружніх відносин та шлюбу у них народилося двоє спільних дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 06 квітня 2015 року шлюб між ними було розірвано.

Вказувала, що за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони спільно набули майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 206,7 кв. м, житловою площею 130,6 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 539 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 8120571) та гараж № НОМЕР_2 , загальною площею 48,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 20 серпня 2010 року.

Крім того, за час перебування у зареєстрованому шлюбі, ними на земельній ділянці АДРЕСА_2 було збудовано житловий будинок (елінг) загальною площею близько 200 кв. м, який зі слів ОСОБА_1 було уведено в експлуатацію у 2012 році та зареєстровано за ним.

Також у зареєстрованому шлюбі ними було набуто у власність нежитлові приміщення, розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 та складські приміщення, розміщені на території Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2005 року до 17 листопада 2010 року;

- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право особистої приватної власності на:

1/2 частину житлового будинку загальною площею 206,7 кв. м, житловою площею 130,6 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 539 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 8120571);

1/2 частину житлового будинку, загальною площею близько 200 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

1/2 частину гаража № НОМЕР_2 , загальною площею 48,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна 8120571);

1/2 частину нежитлових приміщень, розташованих на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 ;

1/2 частину складських приміщень, розміщених на території Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

23 травня 2017 року ОСОБА_2 було змінено предмет зустрічного позову та зазначено, що до 28 грудня 2009 року ОСОБА_1 перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , з якою фактично не проживав з 2005 року.

Крім того, збудований подружжям у період з літа 2010 року до 2013 року за час перебування у зареєстрованому шлюбі житловий будинок (елінг) загальною площею близько 200 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_2 був повністю завершений і придатний для проживання, однак, в експлуатацію будинок не був введений і право власності на нього не було зареєстровано.

Вважала, що поділу між ними, як спільне майно, підлягає майно, набуте за спільні кошти у період часу з 29 грудня 2009 року до 2014 року.

Ураховуючи наведене, з урахуванням зміни предмета позову, ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 29 грудня 2009 року до 17 листопада 2010 року;

- у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на: 1/2 частину будівельних матеріалів, зведених у формі житлового будинку загальною площею близько 200 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

1/2 частину гаража № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 48,7 кв. м (реєстраційний номер майна 8120571).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 07 вересня 2018 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про зміну предмета зустрічного позову.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки TOYOTA, модель RAV4, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірний автомобіль набутий сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, районний суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеного автомобіля, оскільки ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна. При цьому, районний суд відхилив доводи відповідачки за первісним позовом щодо відсутності у неї спірного автомобіля з огляду на те, що належних та допустимих доказів відчуження спірного автомобіля не надано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , районний суд зазначив, що нею не доведено факт спільного сумісного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у визначений період часу. Ці обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, які б беззаперечно свідчили про їх спільне проживання, ведення господарства, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків, що є характерними ознаками сім`ї.

Суди дійшли висновку, що народження у сторін спільної дитини саме по собі не може доводити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного позивачкою періоду часу усталені відносини, притаманні подружжю.

Районний суд зазначив, що у зв`язку із недоведенням позовних вимог про факт спільного проживання однією сім`єю сторін, підстави для задоволення позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного гаража відсутні, оскільки він був набутий ОСОБА_1 у власність 20 серпня 2010 року, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, зведених у формі житлового будинку загальною площею близько 200 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що такі задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів існування даної речі як у вигляді нерухомого майна, так і у вигляді будівельних матеріалів.

При цьому апеляційний суд послався на релевантну практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Гаврилюк М. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гаврилюк М. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гаврилюк М. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам.

Вважає, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами належності спірного автомобіля до спільної сумісної власності подружжя та факт його придбання саме у 2013 році. Вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджує її особисту власність та унеможливлює його поділ між сторонами.

Посилається на те, що ОСОБА_2 довела факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 29 грудня 2009 року до 17 листопада 2010 року. Під час розгляду справи № 760/8351/15-ц підтверджено факт проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, а висновки судів у зазначеній справі є преюдиційними для розгляду цієї справи. Надані позивачкою докази у своїй сукупності є підставою для задоволення зустрічного позову.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 14 липня 2021 року у справі № 640/23008/18, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16-ц та від 31 січня 2024 року у справі № 758/9989/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_2 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гаврилюк М. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі № 280/1710/18.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Звертаюсь до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що за час шлюбу з ОСОБА_2 , а саме у 2013 році подружжя придбало транспортний засіб марки TOYOTA, модель RAV4, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , який є спільним майном подружжя та підлягає поділу.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Встановивши, що автомобіль марки TOYOTA, модель RAV4, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 було придбано сторонами за час шлюбу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що він є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ними.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний автомобіль є приватною власністю ОСОБА_2 , заявником доведено не було, тобто нею не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя на час припинення шлюбу.

Звертаючись із зустрічним позовом до суду, позивачка зазначала, що вона разом з ОСОБА_1 , перебували у сімейних відносинах з 2005 року, постійно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, а 17 листопада 2010 року вони зареєстрували шлюб, який було розірвано 06 квітня 2015 року.

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу правильними, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Обставину спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 29 грудня 2009 року до 17 листопада 2010 року під час розгляду справи ОСОБА_2 не доведено, а тому суди попередніх інстанцій правильно врахували, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного гаража відсутні, оскільки він був набутий ОСОБА_1 у власність 20 серпня 2010 року, тобто до реєстрації шлюбу між сторонами.

Пунктом 1 частини першої статті 357 ЦПК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивачка за зустрічним позовом зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність нерухомого майна, та із цих підстав правильно відмовили у зустрічному позові.

Посилання ОСОБА_2 на те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги надані нею докази, що підтверджують належність спірного нерухомого майна їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, не заслуговують на увагу, оскільки спростовані наявними у матеріалах справи доказами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи ОСОБА_2 про преюдиціний характер висновків судів у справі № 760/8351/15-ц щодо підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справі № 760/8351/15-ц позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, Державна прикордонна служба України, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року у справі № 760/8351/15-ц, на які посилається заявник, не містять серед встановлених обставин вказівки на дату початку проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу.

Отже, судові рішення у справі № 760/8351/15-ц не мають преюдиційного характеру для справи, що є предметом касаційного перегляду.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 14 липня 2021 року у справі № 640/23008/18, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16-ц та від 31 січня 2024 року у справі № 758/9989/16-ц, оскільки висновки суду у цій справі їм не суперечать.

Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Гаврилюк Мариною Вадимівною,залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник