09.05.2024

№ 761/10023/13-ц

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 761/10023/13-ц

провадження № 61-9951св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко Володимир Миколайович, ОСОБА_3 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи за зустрічним позовом: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко Володимир Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Дмитро Леонідович, Головне управління юстиції міста Києва,

позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета

спору) - ОСОБА_3 ,

відповідач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Поливач Л. Д., Вербової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним заповіту, відновлення становища.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 08 листопада 2007 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, заповіла їй. У цей же день ОСОБА_4 була посвідчена на ім`я позивачки генеральна довіреність, якою ОСОБА_4 уповноважила її управляти і розпоряджатися її майном.

22 листопада 2007 року від імені ОСОБА_4 та в межах наданих за довіреністю повноважень, ОСОБА_1 вчинила договір купівлі-продажу за яким належну ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 продала своєму сину ОСОБА_3 .

У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та інших про визнання довіреності та договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання права власності на квартиру, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час розгляду справи ОСОБА_4 померла і в справі як правонаступника залучено ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 позивачка зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але їй було відмовлено в прийнятті заяви, оскільки існує інший заповіт вчинений ОСОБА_4 після заповіту на її ім`я, на користь ОСОБА_2 , який за законом скасовує попередній, а тому заяву про прийняття спадщини вона не подала.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року довіреність від 08 листопада 2007 року та договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 визнано недійсними і рішення у цій частині набрало чинності.

Під час розгляду зазначеної справи їй стало відомо, що ОСОБА_4 страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, крім цього при огляді заповіту на користь ОСОБА_2 підпис ОСОБА_4 суттєво відрізнявся від підпису в заповіті на її користь.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 з поважних причин пропустила шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

ОСОБА_1 просила визначити її додатковий строк для прийняття спадщини та визнати незаконним заповіт, складений ОСОБА_4 08 квітня 2010 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Снітком В. М. під реєстровим № 1135, з підстав вчинення заповіту особою яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати, відновити становище та дію заповіту ОСОБА_4 на її користь від

08 листопада 2007 року.

У травні 2013 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до

ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Д. Л., Головне управління юстиції міста Києва, у якому, після уточнень просив визнати заповіт та довіреність, складені ОСОБА_4

08 листопада 2007 року на користь ОСОБА_1 нікчемними та недійсними, з підстав того, що є рішення суду, яке набрало законної сили, яким ці правочини визнані недійсними.

У грудні 2013 року до суду з позовом звернувся також ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_4

08 квітня 2010 року на користь ОСОБА_2 .

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_4 , оскільки заповіт від 08 квітня 2010 року, вчинений

ОСОБА_4 на його користь не підписувала. Заповіт від 08 квітня 2010 року, складений з порушенням вимог щодо його форми. Крім того, висновком експертного дослідження від 09 серпня 2011 року № 7241/11-11, проведеного за заявою заінтересованої особи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, встановлено, що електрофотокопії першого примірника заповіту від імені ОСОБА_4 , посвідченого 08 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Снітком В. М., ймовірно виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Снітком В. М. від 08 квітня 2010 року, за реєстровим № 1135, недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі

243,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори 08 листопада 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-0483, недійсним.

Позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору - ОСОБА_3 задоволено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції врахувавши висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 травня 2013 року № 431 та висновок судово-психіатричного експерта від 11 березня 2016 року № 187, дійшов висновку про обґрунтованість цих позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 у період підписання довіреності від 08 листопада

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , про визнання поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, місцевий суд виходив із того, що наведені позивачем причини пропуску строку не є поважними.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 січня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що заявниця не оскаржувала в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 є неправильним. Апеляційний суд не надав відповіді на аргумент заявниці щодо пропуску позовної давності ОСОБА_2 . Судами взагалі не досліджувались докази, наявні в матеріалах справи. Судом не вирішувалось питання про прийняття зустрічної позовної заяви (уточненої) ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

07 травня 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва

від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-9951св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та зустрічним позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Д. Л., Головне управління юстиції міста Києва, про визнання заповіту недійсним.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., ОСОБА_3 , про визнання недійсним заповіту та зустрічним позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Фактичні обставини справи

08 листопада 2007 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, заповіла ОСОБА_1 . Заповіт було посвідчено державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Острягіним Д. Л. за реєстровим № 2-9483.

08 листопада 2007 року ОСОБА_4 була оформлена генеральна довіреність на ОСОБА_1 , посвідчена державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори Острягіним Д. Л. за реєстровим № 2-9484, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 управляти і розпоряджатися всім її майном.

22 листопада 2007 року ОСОБА_1 , від імені ОСОБА_4 , в межах наданих нею в довіреності повноважень, було оформлено (укладено) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_3

02 жовтня 2008 року Шевченківським районним судом міста Києва було відкрите провадження по справі № 2-228/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Генеральна прокуратури України, Київське міське управління юстиції про визнання недійсною довіреності та договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

08 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Снітком В. М. за реєстровим № 1135 було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , за яким остання заповіла «все своє майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалось, а також все те, що їй буде належати на день її смерті і на що вона матиме право за законом» ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2011 року провадження по справі № 2-228/11 було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_4

22 серпня 2011 року Шевченківський районним судом міста Києва провадження по справі № 2-228/11 було відновлено та залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відповідно до рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 грудня 2014 року у справі

№ 758/11844/14-ц, де було встановлено факт того, що ОСОБА_2 є рідним племінником ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 04 листопада 2011 року, по справі № 2-228/11 було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до висновку № 431 від 27 травня 2013 року, ОСОБА_4 в період підписання довіреності 08 листопада 2007 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціатинвий дефект на тлі органічного ураження головного мозку поєднаного, (судинно-дисметаболічного) ґенезу з психоорганічним синдромом (F20.0 та F07.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення свої дій та не могла керувати ними.

Даний факт також встановлений у судовому рішенні від 19 грудня 2013 року по справі № 2-228/11.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року у справі № 2-228/11 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа - Генеральна прокуратура України, про визнання недійсним довіреності та договору купівлі-продажу, визнання права власності на квартиру, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано дії та бездіяльність державного нотаріуса Четвертої Київської державної нотаріальної контори Острягіна Д. Л. незаконними.

Визнано недійсною довіреність, посвідчену Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 08 листопада 2007 року за реєстровим № 2-9484, на право управління та розпорядження майном ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з моменту її видачі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений Четвертою Київською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2007 року за реєстровим № 2-9884, укладеного між ОСОБА_1 , що діяла від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності та ОСОБА_3 , з моменту його укладення.

Повернуто стан речей у первісний - визнано право власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Позовні вимоги за об`єднаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Головного управління юстиції у місті Києві, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання незаконними дій та бездіяльності, стягнення компенсації завданої моральної шкоди - залишено без задоволення.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 187 від 11 березня 2016 року, здійсненого у межах цивільної справи № 761/10023/13-ц, у період підписання заповіту від 08 квітня 2010 року ОСОБА_4 страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціатинвий дефект на тлі органічного ураження головного мозку поєднаного, (судинно-дисметаболічного) ґенезу з психоорганічним синдромом (F20.0 та F07.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення свої дій та не могла керувати ними.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просила застосувати строки позовної давності ( т. 4 а. с. 125-126).

Вирішуючи спір, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції врахувавши висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 травня 2013 року № 431 та висновок судово-психіатричного експерта від 11 березня 2016 року № 187, суд дійшов висновку про обґрунтованість цих позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 у період підписання довіреності від 08 листопада

2007 року та у період підписання заповіту від 08 квітня 2010 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціатинвий дефект на тлі органічного ураження головного мозку поєднаного, (судинно-дисметаболічного) ґенезу з психоорганічним синдромом (F20.0 та F07.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання поважною причину пропуску строку для прийняття спадщини та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, місцевий суд виходив із того, що наведені позивачем причини пропуску строку не є поважними.

З такими висновками погодився й апеляційний суд.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини

Як на підставу поважності причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на події, які виникли після укладення на її ім?я 08 листопада 2007 року заповіту, оскільки подання такої заяви, за наведених вище обставин, не створювало б для неї жодних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого вказаною статтею, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного Суду України

від 04 листопада 2015 року № 6-1486цс15.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 717/1796/16-ц зазначено, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Проте, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов`язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов`язана неможливість прибуття для прийняття спадщини тощо.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що обставини, на які посилається заявник, що, на її думку, перешкоджали поданню заяви про прийняття спадщини не є поважними, зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.

За наведених вище підстав, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня

2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Снітко В. М., ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту

від 08 листопада 2007 року недійсним

Як на підставу заявлених позовних вимог про визнання заповіту

від 08 листопада 2007 року недійсним, ОСОБА_2 посилається на наявність рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року у справі № 2-228/11, яким встановлено, що ОСОБА_4 видаючи довіреність

від 08 листопада 2007 року на ім?я ОСОБА_1 , була абсолютно неспрможна розуміти значення своїх дій та керувати ними, що підтверджено Актом посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 431 від 27 травня 2013 року.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За правилами частини третьої статті 1254 ЦК України кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Проте, правилами частини четвертої статті 1254 ЦК України передбачено, що якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Визнаючи недійсним заповіт від 08 листопада 2007 року складеного спадкодавцем ОСОБА_4 на ім?я ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_4 в період підписання довіреності від 08 листопада 2007 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціатинвий дефект на тлі органічного ураження головного мозку поєднаного, (судинно-дисметаболічного) ґенезу з психоорганічним синдромом (F20.0 та F07.9 згідно з МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлювала значення свої дій та не могла керувати ними, що встановлено висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 431 від 27 травня 2013 року та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 19 грудня 2013 року по справі № 2-228/11.

2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Снітко В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Д. Л., Головне управління юстиції міста Києва, про визнання заповіту недійсним, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні.

Надаючи оцінку аргументам заявника щодо заявленого клопотання про застосування строків позовної давності до зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , Верховний Суд врахувавши тривалість розгляду цієї справи, дійшов таких висновків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

За правилами частини першої статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судами встановлено, що 02 жовтня 2008 року Шевченківським районним судом міста Києва було відкрите провадження по справі № 2-228/11 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи: Генеральна прокуратури України, Київське міське управління юстиції про визнання недійсною довіреності та договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

№ 758/11844/14-ц, де було встановлено факт того, що ОСОБА_2 є рідним племінником ОСОБА_4 .

За таких обставин, слід дійти висновку, що про порушене своє право спірним заповітом ОСОБА_2 дізнався 19 грудня 2010 року.

З дами позовом до суду ОСОБА_2 звернувся у травні 2013 року.

Ураховуючи наведене, заявлене ОСОБА_1 клопотання про застосування строків позовної давності до зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_2 звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами не пропустив трирічний строк позовної давності, встановлений статте 257 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Снітко В. М., ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Д. Л., Головне управління юстиції міста Києва, про визнання заповіту недійсним - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цих частинах відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко Володимир Миколайович, ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Снітко Володимир Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Острягін Дмитро Леонідович, Головне управління юстиції міста Києва, про визнання заповіту недійсним - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун