Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 761/14025/19
провадження № 61-1967св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ханіна Анна Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 10 березня 2021 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати іпотечний договір № 02-038/1283і від 28 грудня 2006 року недійсним; скасувати запис
№ 30777906 від 18 березня 2019 року, вчинений державним реєстратором прав на нерухоме майно комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сорока В. М. про право власності на об`єкт нерухомого майна АТ «Альфа-Банк» - квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що позивачка є співвласником квартири, яка була придбана у шлюбі з ОСОБА_2
26 березня 2019 року вона дізналась, що АТ «Укрсоцбанк» без попередження, на підставі застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку провів реєстраційні дії по зміні власника предмета іпотеки.
Вказує, що квартира в іпотеку була передана без нотаріально посвідченої згоди позивача, як співвласника, а також при здійсненні реєстрації права власності за банком не було отримано нотаріально посвідченої згоди позивача як співвласника квартири.
Крім того, було порушено вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в якості забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року (справа №761/36590/15-ц) порука позивача припинена.
З огляду на вказане у сукупності, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня
2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач як дружина позичальника та іпотекодавця надала нотаріально посвідчену згоду на передачу придбаної за кредитні кошти квартири в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк», при посвідченні договору іпотеки не було порушено Закону України «Про іпотеку» та статті 65 СК України. Позовні вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/12203/18, провадження № 61-9321св21,
від 19 грудня 2018 року у справі № 501/5740/13-ц, провадження
№ 61?4951св18, від 06 березня 2018 року у справі № 2/728/331/16, провадження № 61-2499св18, від 18 листопада 2020 року у справі
№ 344/3574/17, провадження № 61-4082св19, від 22 вересня 2021 року у справі № 243/14645/19-ц, провадження № 61-11574св21, від 25 травня
2021 року у справі № 461/9578/15-ц, провадження № 14-175цс20,
від 10 березня 2021 року у справі № 761/43111/18, провадження
№ 61?11309св20, від 20 січня 2020 року у справі № 459/2612/16, провадження № 61-13093св18, від 13 червня 2018 року у справі № 644/12815/14-ц, провадження № 61-9291св18, від 21 липня 2021 року у справі
№ 761/34057/19, провадження № 61-6464св21, від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що нерухоме майно, придбане одним із подружжя, з використанням кредитних коштів, за наявності нотаріально завіреної згоди другого подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На момент укладення договору купівлі-продажу квартири, 28 грудня
2006 року, відповідач був обізнаний, що квартира купувалась ОСОБА_2 на правах спільної сумісної власності, а отже, відчуження має відбуватися виключно за згодою його дружини ОСОБА_1 , про що має бути нотаріально засвідчена заява (стаття 65 СК України).
Разом з тим, надана приватним нотаріусом Ханіною А. В. «копія заяви ОСОБА_1 про надання згоди 28 грудня 2006 року» по формі не відповідає вимогам, передбаченим законодавством України до нотаріальних документів, виконана без використання спеціального бланка та є нечинною.
Також зазначає, що відсутність у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій запису про вчинення правочину, для якого законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну фору, з урахуванням приписів статті 52 Закону України «Про нотаріат», свідчить про недійсність такого правочину. Присвоєння правочину/документу реєстрового номеру про вчинення нотаріальної дії без наявності відповідного запису в реєстрі нотаріуса свідчить про порушення нотаріусом встановленого законодавством порядку вчинення нотаріальних дій, не є підтвердженням його вчинення та, отже, не надає юридичної значимості.
Вважає, що висновки, викладені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях щодо вчинення заяви-згоди дружини на підставі реєстрового номера, без перевірки наявності відповідного запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Ханіної А. В., є передчасними.
Таким чином, укладення договору про розпорядження спільним майном при відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого із співвласників (другого з подружжя), свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому із співвласників право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ «Альфа-Банк» просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що матеріалами справи підтверджується, що позивач надала згоду на укладення іпотечного договору, її волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, а сторони іпотечного договору узгодили всі істотні умови договору, у тому числі узгодили питання щодо врегулювання спору шляхом передачі права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю, тому підстав для визнання недійсним іпотечного договору, за наявності окремої заяви одного із подружжя про надання згоди другому на передачу квартири в іпотеку, не має.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 з 14 серпня 1987 року перебувають в зареєстрованому шлюбі.
28 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 08-038/649к, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 160 000,00 доларів США строком до 28 грудня 2016 року зі сплатою 11,95% річних для придбання квартири АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбав у власність квартиру
АДРЕСА_1 .
28 грудня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №02-038/1283і, згідно з умовами якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 08-038/649к від 28 грудня 2006 року в іпотеку банку була передана квартира
АДРЕСА_1 .
Як вбачається з копій документів, які були надані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В., ОСОБА_1 своєю заявою від 28 грудня 2006 року надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 купити за ціну та на умовах за його власним розсудом квартиру
АДРЕСА_1 та передати її в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк» на умовах за його власним розсудом.
Заява була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В. та зареєстрована в реєстрі за №8876.
Умовами пунктів 4.1 та 4.5.3 іпотечного договору сторони домовились, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
18 березня 2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В. М. на підставі іпотечного договору від 28 грудня 2006 року та заяви АТ «Укрсоцбанк» від 14 вересня 2017 року зареєстровано право власності на квартиру
АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» (АТ «Альфа-Банк»).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У справі, що переглядається, суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому належить їм на праві спільної сумісної власності.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 купити квартиру АДРЕСА_2 та передати в іпотеку АКБ «Укрсоцбанк» вищевказану квартиру на умовах за його власним розсудом.
При цьому, судами попередніх інстанцій вмотивовано відхилено посилання позивачки на те, що згода на передачу квартири в іпотеку вчинена не на нотаріальному бланку та не внесена до реєстру нотаріальних дій, оскільки ця обставина була предметом дослідження Міністерства юстиції України та порушень з боку нотаріуса встановлено не було, а також на самій заяві зазначено, що така дія вчинена за реєстровим номером 8876.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За вказаних обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 не надала суду належних та достовірних доказів того, що вона таку заяву не підписувала та згоду на передачу квартири в іпотеку не надавала, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання договору іпотеки недійсним не встановлено.
Оскільки судами не встановлено обставин, які б давали підстави для визнання договору іпотеки недійсним, тому відсутні також підстави для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46046129 від 20 березня 2019 року.
Колегія суддів не приймає посилання позивачки в касаційній скарзі на незастосування судами висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), оскільки у постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного висновку та зазначила, що: «укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».
Тобто, ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
У справі, що переглядається, позивачка на обставину наявності в діях банку ознак недобросовісності при укладенні договору іпотеки не посилалася.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/12203/18, провадження № 61-9321св21, від 19 грудня 2018 року у справі
№ 501/5740/13-ц, провадження № 61?4951св18, від 06 березня 2018 року у справі № 2/728/331/16, провадження № 61-2499св18, від 18 листопада
2020 року у справі № 344/3574/17, провадження № 61-4082св19,
від 22 вересня 2021 року у справі № 243/14645/19-ц, провадження
№ 61-11574св21, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, провадження № 14-175цс20, від 10 березня 2021 року у справі
№ 761/43111/18, провадження № 61?11309св20, від 20 січня 2020 року у справі № 459/2612/16, провадження № 61-13093св18, від 13 червня 2018 року у справі № 644/12815/14-ц, провадження № 61-9291св18, від 21 липня
2021 року у справі № 761/34057/19, провадження № 61-6464св21, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,
§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович