18.10.2023

№ 761/14537/15-ц

Постанова

Іменем України

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/14537/15-ц

провадження № 61-17359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

скаржник (боржник) - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року у складі судді Притули Н. Г., постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Сушко Л. П., та касаційні скарги ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року у складі судді Притули Н. Г., постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Шеремета О. В.

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Шевченківському РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження № 60640958 про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 109 976,50 грн.

Зазначає, що рішенням від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», прийнятим на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

В стадії ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» проводить всі можливі заходи щодо повернення коштів своїм вкладникам. Одним із таких заходів є реалізація власного майна, яке було придбано в рахунок погашення кредитних зобов`язань. Кошти від реалізації акумулюються на рахунку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з метою подальшого проведення розрахунків з кредиторами банку.

Державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Шереметом О. В. у межах виконавчого провадження № 60640958 21 грудня 2019 року винесено постанову про арешт майна боржника.

Зазначає, що згідно з положеннями частини сьомої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час ліквідації банку накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вважає, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Шеремета О. В. в межах ВП № 60640958 під час реалізації активів неплатоспроможного банку майбутні власники не матимуть змоги належним чином здійснити оформлення та державну реєстрацію прав на придбане майно, що значно зменшує можливість реалізації майна задля задоволення вимог кредиторів банку.

На підставі викладеного ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Шеремета О. В. щодо арешту майна банку, як боржника у виконавчому провадженні № 60640958, та скасувати постанову старшого державного виконавця Шеремета О. В. від 21 грудня 2019 року про арешт майна боржника в ході примусового виконання виконавчого листа №761/14537/15, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Шеремета О. В. від 21 грудня 2019 року у ВП № 60640958 про арешт майна боржника.

Вимоги скарги в частині визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Шеремета О. В. щодо арешту майна боржника залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при винесенні постанови державним виконавцем не було враховано вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Залишаючи без задоволення вимоги скарги в частині визнання неправомірними дій державного виконавця, місцевий суд виходив з того, що відсутні підстави для задоволення скарги в цій частині.

Не погодившись з такою ухвалою місцевого суду в частині задоволених вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про постановлення додаткового судового рішення у цій справі, в якій просив стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 250 грн.

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про визначення порядку виконання додаткового судового рішення, в якій просив визначити порядок виконання додаткового судового рішення (ухвали) про розподіл судових витрат шляхом зобов`язання керівника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Міхно С. С. перерахувати витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у визначеному судом розмірі на його банківський рахунок.

Короткий зміст додаткової ухвали суду першої інстанції

Додатковою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 100 грн.

Додаткова ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при постановленні ухвали суду від 18 лютого 2020 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий суд визнав за можливе стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам даної скарги, при цьому, зменшивши їх суму до 2 100 грн, оскільки, в даному випадку не вбачає співмірності розміру судових витрат на правничу допомогу, заявлених стороною, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторони.

Крім того, суд зазначив, що деякі види робіт адвоката, зазначені у наданих суду документах, не були виконані, а деякі види робіт повторюються.

Не погодившись з такою додатковою ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами апеляційного перегляду ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року ухвалу місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в частині вирішення вимог щодо визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Шеремета О. В. сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалась і апеляційним судом в силу статті 367 ЦПК України не переглядалась.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами апеляційного перегляду додаткової ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року додаткову ухвалу місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додаткова ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в частині задоволених вимог та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог скарги в частині скасування постанови старшого державного виконавця про арешт майна боржника.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів в оскаржуваній частині не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони накладати арешт на майно неплатоспроможного банку.

Вважає, що посилання судів попередніх інстанцій на норму пункту 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неспроможними.

При цьому суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, відповідно до якої виконавець зобов`язаний вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині зменшення розміру стягнутих на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове - про задоволення вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм процесуального права. Жодних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність або нереальність витрат на правничу допомогу або про неналежність послуг адвоката до цієї справи, боржник суду не надавав. Боржник взагалі не звертався до суду в установленому законом порядку з клопотанням про зменшення судових витрат.

При таких обставинах вважає, що суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи та безпідставно, у відсутність жодних обґрунтувань та доказів з боку боржника.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що станом на момент звернення стягувача із заявою про ухвалення додаткового судового рішення до суду щодо AT «Банк «Фінанси та Кредит» було розпочато процедуру ліквідації.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 АТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, матеріали цивільної справи витребувані з місцевого суду.

Ухвалами Верховного Суду від 02 лютого 2021 року, від 04 лютого 2021 року відкриті касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.

14 січня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію з 18 вересня 2015 року, призначено уповноважену особу Фонду.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», призначено уповноважену особу Фонду.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 27 листопада 2017 року № 5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23 вересня 2019 року №2417 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» строком на один рік з 18 грудня 2019 року до 17 грудня 2020 року включно.

На підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживачів та стягнення коштів, пені стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 109 976,50 грн.

05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання вищевказаного рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018 року.

Після пред`явлення цього листа до виконання, повідомленням старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м.Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року виконавчий лист від 05 лютого 2018 року у справі № 761/14537/15-ц повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року визнано неправомірним та скасовано рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа від 05 лютого 2018 року у справі №761/14537/15-ц та зобов`язано Шевченківський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві прийняти до виконання виконавчий лист №761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.

На підставі постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року Шевченківським районним судом м. Києва 28 листопада 2019 року було видано виконавчий лист, за яким відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 60839162.

Постановою від 19 листопада 2019 року старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шеремет О. В. за виконавчим листом від 05 лютого 2018 року у справі № 761/14537/15-ц відкрив виконавче провадження № 60640958 про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 109 976,50 грн

Постановою від 21 грудня 2019 року старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Шеремета О. В. в межах виконавчого провадження № 60640958 накладено арешт на майно ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Установлено, що 03 лютого 2020 року між Адвокатським бюро «Арсена Маринушкіна» в особі в.о. Керуючого бюро Маринушкіна А. Г. та ОСОБА_1 було укладено договір № 0720/20 про надання правничої (правової) допомоги.

Відповідно до пункту 4.1 цього договору, за виконання даного Договору Клієнт зобов`язується сплатити на користь Бюро витрати на професійну правничу (правову) допомогу, в тому числі гонорар в розмірі та порядку, визначеному за домовленістю сторін. Судові витрати сплачуються окремо від гонорару. Сума витрат на професійну правничу допомогу та гонорару (винагороди) визначається у Додаткових угодах, які є додатком до цього Договору та є його невід`ємними частинами. В зазначених Додаткових Угодах визначається порядок, спосіб та термін оплати витрат на професійну правничу допомогу та гонорару.

До суду було надано Додаткові угоди № 1 та № 2 від 03 лютого 2020 року та від 16 березня 2020 року до вказаного договору, із зазначенням у них відомостей щодо надання клієнту правничої допомоги відповідного виду та змісту, а також зазначення її вартості.

У відповідності до описів (актів) наданої правової допомоги № 001-0720/20 від 07 лютого 2020 року та № 003-0720/20 від 16 березня 2020 року ОСОБА_1 нараховано кошти за надання правової допомоги у цій справі в сумі 9 800 грн за 07 лютого 2020 року та 3500 грн за 16 березня 2020 року.

Відповідно до квитанцій № 0720/20 та № 0720/20-1 до прибуткового касового ордеру, заявником було сплачено кошти за надання правової допомоги в розмірі 9 800 грн та 3 500 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в оскаржуваній частині та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року підлягає залишенню без задоволення, а касаційні скарги ОСОБА_1 , ПАТ «Банк «Фінаси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання дій державного виконавця неправомірними в апеляційному порядку не переглядалось та у вказаній частині в касаційному порядку не оскаржується, тому на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в оскаржуваній частині та постанова Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року відповідають, а додаткова ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців (стаття 5 Закону № 1404-VIII).

Частиною першою, пунктом 6 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов`язаний накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Разом із тим, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI). Вказаним Законом встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Судами встановлено, що на час оскаржуваних дій державного виконавця в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було введено тимчасову адміністрацію та запроваджена процедура ліквідації вказаного банку.

У пункті 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) зазначено, що у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, а сам цей Закон - пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах.

Аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, а Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду - у постановах від 8 лютого 2018 року у справі № 308/3282/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справах № 761/20903/15-ц і № 553/2630/15-ц.

Таким чином, Закон № 4452-VI є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, а Закон № 1404-VIII України - загальним, а тому перевага надається спеціальному закону.

У відповідності до пункту 7 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Крім того, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку були заборонені приписами пункту 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

При таких обставинах суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши докази, встановивши обставини справи, урахувавши вказані норми права, що забороняють накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку, що ліквідується, дійшли обґрунтованого висновку про скасування постанови державного виконавця.

За наведених обставин доводи касаційної скарги про те, що Закон № 1404-VIII не містить заборони накладати арешт на майно неплатоспроможного банкує необґрунтованими, оскільки суди вірно врахували положення спеціального законодавства - Закону № 4452-VI, якими встановлена пряма заборона накладення обтяжень та обмежень на майно банку, що ліквідується.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 06 листопада 2019 року та на наявність відкритого на її виконання виконавчого провадження № 60839162 також не є обґрунтованими, оскільки касаційний суд у вказаній постанові зобов`язав державну виконавчу службу вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Разом із тим, накладення обтяжень та обмежень на майно банку, що ліквідується, не тільки не передбачено спеціальним законом, а й заборонено вказаними вище нормами права.

При цьому слід ураховувати, що постановою від 21 грудня 2019 року старшого державного виконавця Шевченківського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Шеремета О. В. накладено арешт на майно боржника в межах виконавчого провадження № 60640958, а не в межах виконавчого провадження № 60839162, відкритого на виконання постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року.

Інші доводи наведені на обґрунтування касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, в оскаржуваній частині.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року висновків судів першої (в оскаржуваній частині) та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо доводів касаційних скарг на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково.

Разом із тим, вимоги скарги в частині визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Шеремета О. В. залишено без задоволення.

19 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про ухвалення додаткового рішення по справі.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частини друга, третя статті 270 ЦПК України).

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Однак, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував, що заяв ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило, що унеможливлювало вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу.

При цьому судами не наведено належних обґрунтувань нерозумності цих витрат, їх неспівмірності зі складністю справи та її значенням для позивача. Також відсутні будь-які розрахунки на підтвердження висновків судів попередніх інстанцій.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, безпідставно зменшив розмір стягуваних витрат на професійну правничу допомогу.

При таких обставинах, Верховний Суд дійшов висновку, що у зв`язку із частковим задоволенням заявлених вимог з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5 250 грн.

Разом із тим, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визначення порядку виконання додаткового судового рішення відсутні, оскільки останнє підлягає виконанню у порядку, визначеному ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням приписів та обмежень спеціального законодавства - Закону № 4452-VI.

Крім того, стаття 267 ЦПК України надає суду право визначати порядок виконання рішення суду, а не встановлює такий обов`язок.

Також Верховний Суд зауважує, що посилання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у касаційній скарзі на неврахування судами того, що станом на момент звернення стягувача із заявою про ухвалення додаткового судового рішення до суду щодо AT «Банк «Фінанси та Кредит» було розпочато процедуру ліквідації, не є обґрунтованим, оскільки запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити вимоги до такого банку, зокрема, щодо розподілу судових витрат у судових спорах щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права(частина перша статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутих з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 2 100 грн до 5 250 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року в оскаржуваній частині, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року задовольнити.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року задовольнити частково.

Додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутих з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 2 100 (двох тисяч ста) гривень до 5 250 (п`яти тисяч двохсот п`ятидесяти) гривень.

Заяву ОСОБА_1 про визначення порядку виконання додаткового судового рішення залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун