ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 761/16900/23
провадження № 61-8792св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Державне бюро розслідувань;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ним подано до Державного бюро розслідувань заяву про вчинення кримінального правопорушення від 14 січня
2021 року № 18, в якій просив відкрити кримінальне провадження за
статтями 364 366 КК України відносно ОСОБА_2
31 серпня 2017 року ОСОБА_2 , працюючи старшим слідчим першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області, зловживаючи посадовим становищем, всупереч інтересів служби, для приховування злочину, скоєного державними інспекторами Закарпатської міжобласної інспекції по охороні та відтворенню водних живих ресурсів та врегулюванню рибальства у водоймах України, шляхом внесення завідомо неправдивої інформації в офіційні документи, а саме у постанову про відмову
у порушенні кримінальної справи, у результаті чого порушив його конституційні права, чим завдав моральної шкоди фермерському господарству «Бурка В. В.» на суму більше 100 000 грн.
Оскільки у визначені КПК України строки він не отримав інформацію про те, що відомості з його заяви уповноваженими особами Державного бюро розслідуваньдо Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, ним подано до Шевченківського районного суду м. Києва скаргу на бездіяльність органу досудового розслідування.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано уповноважену посадову особу Державного бюро розслідувань невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_1 від 14 січня 2021 року № 18
і розпочати досудове розслідування (справа № 761/3783/21).
Таким чином, позивач вважав, що діями Державного бюро розслідувань йому завдано моральної шкоди.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив судстягнути з Державного бюро розслідувань на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведенні ОСОБА_1 обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки доводи позивача не свідчать про завдання йому моральної шкоди, яка може бути відшкодована у порядку, визначеному законодавством.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність та безпідставність вимог позову, оскільки ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт завданої йому моральної шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) посадових осіб Державного бюро розслідувань щодо розгляду його заяви про кримінальне правопорушення та настанням шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 3, 4, частини другої
статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, не застосували до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії, а отже, не захистили його права.
Судами не враховано статтю 56 Конституції України та статтю 1176 ЦК України, згідно з якими йому гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Враховуючи наявність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 761/3783/21, якою встановлено вину та незаконність дій органів досудового розслідування, при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення, суди попередніх інстанцій зобов`язані були задовольнити його позов на підставі статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України, що не було зроблено, у результаті чого порушені його права, передбачені статтями 40 56 Конституції України.
Також вказував про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.
У липні 2024 року від Державного бюро розслідувань надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням усіх фактичних обставин справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи (слідчого) Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу (слідчого) Державне бюро розслідувань внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення та розпочати досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 14 січня 2021 року вх. № 18. Зобов`язано надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджує внесення таких відомостей.
Листом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 01 вересня 2023 року повідомлено, що на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2021 року у справі № 761/3783/21 слідчим територіального управління Державного бюро розслідуваньу м. Львові 15 квітня 2021 року розпочато кримінальне провадження № 62021140010000079 за частиною першою статті 366 КК України. Дане кримінальне провадження 01 вересня 2021 року було приєднано до провадження № 62021140010000075, яке 24 вересня 2021 року було приєднано до провадження № 42020000000001842. У кримінальному провадженні
№ 42020000000001842 24 вересня 2021 року прийнято рішення про закриття на підставі пункту 2 частини першою статті 284 КПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (див. постанову Верховного Суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, провадження
№ К/9901/59673/18).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 641/5005/20 (провадження № 61-19219св21) зазначено, що суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
При цьому, як встановлено судами в цій справі, ОСОБА_1 не надав належних
та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди
і причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю відповідача та моральною шкодою.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому шкоди, її розмір, а також причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) Державного бюро розслідувань щодо розгляду його заяви про кримінальне правопорушення та настанням шкоди, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі констатація факту неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 не може слугувати підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки за обставин цієї справи у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, його права поновлено: ухвалою слідчого судді про зобов`язання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на виконання якої були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, проведено комплекс кримінально-процесуальних дій та провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першою статті 284 КПК України.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сам факт задоволення слідчим суддею скарги позивача на бездіяльність службових осіб та зобов`язання службових осіб виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про злочин не свідчить про завдання йому моральної шкоди.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 24 липня 2024 року у справі 454/2285/23 (провадження № 61-6816св24).
Верховний Суд звертає увагу заявника, що правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі
№ 199/1478/17; від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20, від 28 лютого 2023 року у справі № 454/2468/21,
від 28 лютого 2024 року у справі № 454/2857/22.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відсутній висновок Верхового Суду участині застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 8 22 40 55 56 64 129 129-1 151-2 Конституції України є безпідставні, так як у справі, яка переглядається, суди застосували норми Конституції України, однак відмовили у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням про тлумачення статті 56 Конституції України щодо наявності у нього права на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Державного бюро розслідування за наслідками перевірки його заяви про вчинення кримінального правопорушення та випадків обмеження такого права.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд
не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Системний аналіз положень статті 56 Конституції України та статей 1173 1174 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стаття 56 Конституції України є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас норми глави 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави й порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність оскаржуваних судових рішень про відмову
у задоволенні його позову про відшкодування моральної шкоди.
З огляду на викладене, відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України,
а тому відповідне клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про ініціювання звернення до Конституційного Суду України відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник