№ 761/23289/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 761/23289/21

провадження № 61-10367св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

третя особа - Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М., касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Кірічка Віталія Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М., касаційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка Віталія Вікторовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року

у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом»), третя особа - Первинна профспілкова організація ДП «НАЕК «Енергоатом», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що він працював у ДП «НАЕК «Енергоатом»

із 05 січня 1998 року. На посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» - із 2008 року. Його досвід роботи в ядерній енергетиці складає

40 років.

Зазначав, що 05 жовтня 2020 року наказом № 798 «Про затвердження організаційної структури та штатного розпису ДП «НАЕК «Енергоатом», яким затверджено та введено в дію нову організаційну структуру від 05 жовтня

2020 року, затверджено та ведено в дію штатний розпис.

Відповідно до пункту 3.2 наказу № 798 надано розпорядження організувати роботу щодо переведення/переміщення працівників та роботу щодо працівників, стосовно яких змінюються істотні умови праці або посади яких скорочуються.

Відповідно до пункту 4 наказу № 798 надано розпорядження керівникам підрозділів до 20 жовтня 2020 року забезпечити оформлення та подання до виконавчої дирекції з якості та управління заявок на організаційні зміни.

19 жовтня 2020 року службовою запискою виконавчий директор з персоналу Бояринцев О. повідомив директора з міжнародного співробітництва про надання заяв працівників на переведення на іншу посаду та надання пропозицій стосовно працівників, які підлягають можливому вивільненню у зв`язку із скороченням посад або стосовно яких змінюються істотні умови праці.

21 жовтня 2020 року він написав заяву на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котіна П. Б. про переведення на вакантну посаду заступника директора з міжнародного співробітництва в новій структурі компанії.

Виконавча дирекція з персоналу листом від 01 грудня 2020 року № 973/01-07 відмовила йому у переведенні на вакантну посаду, оскільки з 27 жовтня

2020 року вона вже зайнята.

09 листопада 2020 року службовою запискою директор з міжнародного співробітництва Токарський Т. надав виконавчому директору з персоналу пропозиції щодо штатного розпису дирекції з міжнародного співробітництва та завізовані заяви працівників про переведення на інші посади та повідомив про те, що попередженню про можливе вивільнення підлягає, зокрема,

ОСОБА_1 (директор департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги).

09 лютого 2021 року йому вручено попередження про наступне вивільнення,

в якому зазначено, що посада, яку він обіймав, скорочена з посиланням на наказ від 05 жовтня 2020 року № 798.

У цей ж день йому було запропоновано посаду заступника директора з нових ядерних установок - начальника управління головних фахівців

ВП «Атомпроектінжинірінг» ДП «НАЕК «Енергоатом». Він дав згоду і відповідне направлення адміністрації ДП «НАЕК «Енергоатом» разом із заявою на прийняття на роботу було передано до зазначеного підрозділу.

Не отримавши ніякої відповіді від ВП «Атомпроектінжинірінг» та відповідача

ДП «НАЕК «Енергоатом», він неодноразово звертався до виконавчої дирекції

з персоналу щодо переведення на вакантні посади, проте жодних дій щодо його переведення на вакантні посади відповідач не здійснив. Також відповідач не пропонував йому інші вакантні посади, які з`являлися до моменту його звільнення.

18 березня 2021 року від Первинної профспілкової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» йому надійшов лист від 18 березня 2021 року № 107ПК із запрошенням взяти участь у засіданні профспілкового комітету працівників стосовно звільнення за скороченням штату.

У зв`язку із захворюванням на Covid-19 він не з`явився на засідання профспілки, написав заяву до профспілкового комітету працівників з проханням перенести засідання до його повного одужання.

23 березня 2021 року первинна профспілкова організація працівників протоколом повернула подання відповідача про надання згоди на звільнення у зв`язку із відсутністю позивача на засіданні.

06 травня 2021 року наказом № 573-к його звільнено з посади директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції

з міжнародного співробітництва у зв`язку зі скороченням посади на підставі

пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі -

КЗпП України). Підстава видачі наказу: попередження про наступне вивільнення від 09 лютого 2021 року.

15 вересня 2021 року він отримав у відповідача трудову книжку та копії наказів щодо зміни дати звільнення, оскільки на день звільнення він перебував на лікарняному.

Відповідно до запису № 27 трудової книжки його звільнено 06 травня 2021 року згідно з наказом від 06 травня 2021 року № 573-к, який на підставі наказу

від 06 травня 2021 року № 573-к визнано недійсним.

Згідно із записом № 29 трудової книжки його звільнено з роботи у зв`язку із скороченням посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на підставі наказу від 11 серпня 2021 року № 1035-к.

Він вважав таке звільнення незаконним, посилаючись на те, що згідно з новою організаційною структурою відповідача дирекція з міжнародного співробітництва, де він обіймав посаду директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги, залишилась в новій структурі без зміни назви і своїх функцій.

В попередній організаційній структурі дирекція з міжнародного співробітництва безпосередньо підпорядковувалась президенту ДП «НАЕК «Енергоатом», а в новій - стала підпорядковуватись віце-президенту.

Було введено нову посаду - заступник директора з міжнародного співробітництва, яка була вакантною з 05 жовтня 2020 року до 27 жовтня 2020 року, на яку він написав заяву на переведення, але відповідач безпідставно йому відмовив.

Наказом від 05 травня 2021 року № 01-454 було розширено штат дирекції

з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» і введено додатково нову вакансію - посаду заступника директора (з міжнародних проектів), яка є рівнозначною посаді, які він обіймав, - директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги. Проте йому не було запропоновану цю рівнозначну посаду, яка була вакантна з 05 травня 2021 року до 19 травня

2021 року, тобто до його звільнення.

Отже, на його переконання, згідно з новою структурою дирекції з міжнародного співробітництва станом на 05 травня 2021 року штат дирекції з міжнародного співробітництва фактично не скоротився.

При цьому відсутнє рішення (наказ, розпорядження) відповідача щодо скорочення посади, яку він обіймав, - директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва.

Посилання на наказ від 05 жовтня 2020 року № 798 «Про затвердження організаційної структури та штатного розпису», на думку позивача,

є безпідставним, оскільки текст наказу не містить даних про те, що в результаті зміни структури будь-які працівники повинні бути звільнені, оскільки сама по собі зміна структури не є підставою для припинення трудових правовідносин та не тягне автоматично скорочення посади.

Попередження про наступне вивільнення від 09 лютого 2021 року також не є розпорядчим документом, тому не може бути підставою для звільнення.

Отже, на його переконання, його звільнення відбулось без підстави - рішення уповноваженої особи щодо скорочення посади.

Також відповідачем, на порушення вимог частини третьої статті 492 КЗпП України, не запропоновано йому рівнозначних посад та всіх інших вакантних посад за період із 09 лютого 2021 року до 12 серпня 2021 року, які були на підприємстві.

Більш того, йому не запропонували дві рівнозначні вакантні посади: заступника директора з міжнародного співробітництва, яка була вакантною

з 05 жовтня 2020 року до 27 жовтня 2020 року, та заступника директора

(з міжнародних проектів), яка була вакантною з 05 травня 2021 року до 19 травня 2021 року.

Подана ним заява на переведення на інші вакантні посади свідчить про його бажання продовжити роботу та зайняти одну із вакантних посад.

Також звільнення відбулось без дотримання вимог статті 43 КЗпП України - без попередньої згоди первинної профспілкової організації.

Роботодавець не отримав рішення Первинної профспілкової організації ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо надання згоди/незгоди на звільнення позивача

у зв`язку із скороченням, а протокол про неможливість провести засідання та розглянути подання відповідача не є доказом згоди/незгоди профспілки.

Немає доказів того, що відповідач у подальшому ініціював питання про розгляд профспілкою подання щодо надання згоди на звільнення позивача, а отже, має місце порушення роботодавцем установленого законом порядку під час здійснення звільнення.

Посилаючись на те, що звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ від 06 травня 2021 року № 573-к та наказ від 11 серпня 2021 року № 1035-к, видані ДП «НАЕК «Енергоатом», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва

у зв`язку із скороченням посади на підставі пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

2) поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» із 12 серпня 2021 року;

3) стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2021 року до 31 жовтня 2022 року у розмірі 5 855 974,80 грн, з урахуванням збільшення на день прийняття рішення;

4) стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких визначити станом на день прийняття рішення у справі, або протягом п`яти днів після прийняття рішення;

5) допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати із розрахунку середнього місячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року

у складі судді Юзькової О. Л. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано наказ від 06 травня 2021 року № 573-к та наказ від 11 серпня 2021 року № 1035-к, видані ДП «НАЕК «Енергоатом», про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва у зв`язку із скороченням посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» із 12 серпня 2021 року.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 894 442,50 грн, без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» у дохід держави судовий збір у розмірі

8 944,42 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції

з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом та стягнення середнього заробітку за один місяць, без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, підлягало негайному виконанню.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що при звільненні позивача роботодавцем, на порушення положень частини третьої статті 492 КЗпП України, не були запропоновані всі вакантні посади, які існували на час звільнення позивача, заява позивача про переведення на посади, запропоновані відповідачем, не була ним розглянута, відсутні докази перевірки роботодавцем обставин переважного права залишення позивача на роботі, а також відсутня згода профспілкового комітету Первинно-профспілкової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що вказує на порушення норм чинного трудового законодавства відповідачем при звільненні позивача, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання незаконним та скасування наказів ДП «НАЕК «Енергоатом» від 06 травня 2021 року № 573-к «Про звільнення

ОСОБА_1 » та від 11 серпня 2021 року № 1035-к «Кадрові питання» та поновлення позивача на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва з 12 серпня 2021 року.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням положень трудового законодавства, то на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено судом на підставі наданої відповідачем довідки про середній заробіток позивача

від 12 травня 2021 року № 134/15, з якої випливає, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 3 975,30 грн, погодившись із доводами представника відповідача щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, що становить 894 442,50 грн (із розрахунку: робочі дні з 12 серпня 2021 року до 12 серпня 2022 року х 3 975,30 грн).

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року у складі судді Юзькової О. Л. заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено та ухвалено додаткове рішення

у справі. Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 66 000,00 грн.

Задовольняючи заяву сторони позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 66 000,00 грн з ухваленням додаткового судового рішення від 29 вересня 2023 року, суд першої інстанції виходив із того, що вартість витрат на правничу допомогу, надану позивачеві ОСОБА_1 , у розмірі 66 000,00 грн підтверджується належними доказами. Заперечень щодо поданої заяви позивачем про відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу та їх заявленого розміру стороною відповідача ДП «НАЕК «Енергоатом» не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

27 травня 2024 року представником відповідача до Київського апеляційного суду подана заява про заміну сторони відповідача його правонаступником, посилаючись на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня

2023 року № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визначено: «Утворити акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - товариство), 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661)».

Протокольною ухвалою від 22 квітня 2024 року Київський апеляційний суд замінив відповідача у справі - ДП «НАЕК «Енергоатом» його правонаступником, яким

є АТ «НАЕК «Енергоатом».

Постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 - адвоката

Кірічка В. В. та відповідача ДП «НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є

АТ «НАЕК «Енергоатом», задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року

в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і в частині стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 1 512 522,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» в дохід держави судовий збір у розмірі

37 813,08 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року залишено без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня

2023 року змінено шляхом зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 , з 66 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, погодився в цілому з його висновками щодо суті спору про незаконне звільнення ОСОБА_1 . Зокрема, суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, надані учасниками справи, дійшов правильного висновку стосовно того, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому роботодавцем своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду позивача. Відповідач належними й допустимими доказами не довів законності звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Суд першої інстанції надав належну оцінку рішенню профспілкового органу, за результатами якої районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане рішення профспілкового органу не містить належного правового обґрунтування щодо надання згоди або відмову профспілкового органу в наданні згоди на звільнення працівника ОСОБА_1 - директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З огляду на те, що профспілковим комітетом працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» подання роботодавця щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 23 березня 2021 року було повернуто без розгляду, тобто без прийняття конкретного, визначеного законом рішення з постановленого в поданні ДП «НАЕК «Енергоатом» питання, протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року постановлено звернутися до Первинної профспілової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» з метою отримання згоди чи відмови профспілкового органу в наданні згоди на звільнення працівника ОСОБА_1 - директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Із рішення профспілкового комітету працівників дирекції «НАЕК «Енергоатом», що оформлене протоколом засідання Профспілкового комітету від 16 травня

2024 року № 11, виходить, що норма статті 43 КЗпП України у період дії воєнного стану не застосовується.

Установивши, що позивача звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, дійшов правильного висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції

з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» із 12 серпня 2021 року.Таким чином, ухвалене у справі судове рішення в частині визнання протиправним та скасування наказу від 06 травня 2021 року № 573-к та наказу від 11 серпня

2021 року № 1035-к, виданих ДП «НАЕК «Енергоатом» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва у зв`язку із скороченням посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, за висновком апеляційного суду, відповідає вимогам матеріального і процесуального права та встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги відповідача цих висновків не спростовують.

Оскільки позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню, що правильно встановлено судом першої інстанції, то обґрунтованими є висновки суду й про необхідність задоволення позовної вимоги позивача про стягнення

з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте апеляційний суд не погодився із розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеним судом першої інстанції при поновленні позивача на роботі, виходячи із такого.

Із детальної інформації щодо заробітної плати ОСОБА_1 та відпрацьованих днів виходить, що перед звільненням 06 травня 2021 року ОСОБА_1 у квітні 2021 року не працював, перебував на лікарняному. Відпрацьовані дні за цей місяць у довідці також відсутні. У цьому випадку розрахунок повинен був проводитися з урахуванням виплат за лютий та березень 2021 року. У лютому 2021 року позивачу, окрім посадового окладу та надбавки за стаж роботи в енергетиці, нарахована премія щомісячна за роботу у січні

2021 року, виплати за листком непрацездатності. У березні 2021 року, окрім посадового окладу, надбавки за стаж роботи в енергетиці та премії щомісячної за роботу в лютому 2021 року, нараховані виплати по щорічній відпустці, винагорода за підсумками роботи за 2020 рік.

Урахувавши вимоги пунктів 3, 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, апеляційний суд, визначаючи середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу працівника, провів обчислення з урахуванням виплат за лютий та березень 2021 року, за виключенням виплат у лютому 2021 року - нарахованої премії щомісячної за роботу у січні 2021 року у розмірі 2 929,17 грн, виплати за листком непрацездатності на загальну суму 34 893,45 грн (11 631,15 грн + 4 652,46 грн + 18 609,84 грн). У березні 2021 року за виключенням виплат по щорічній відпустці - 2 805,88 грн та винагороди за підсумками роботи за 2020 рік - 71 149,00 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати працівника ОСОБА_1 , виходячи з виплат заробітної плати за лютий та березень 2021 року обчислюється: за лютий 2021 року відпрацьовано 14 робочих днів з нарахованого посадового окладу -

37 102,80 грн, надбавки за стаж роботи в енергетиці - 9 275,70 грн та премія щомісячна за роботу у лютому 2021 року, виплачена у березні 2021 року, - 12 985,98 грн; за березень 2021 року відпрацьовано 16 робочих днів із нарахованого посадового окладу - 38 548,36 грн, надбавки за стаж роботи

в енергетиці - 9 637,09 грн.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати працівника

ОСОБА_1 , виходячи з виплат заробітної плати за лютий та березень 2021 року, за розрахунками апеляційного суду, складає 3 689,08 грн.

За розрахунковий період з дня поновлення ОСОБА_1 на роботі

з 12 серпня 2021 року до дня ухвалення рішення суду - 17 березня 2023 року, кількість робочих днів становить 410.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 1 512 522,80 грн (3 689,08 грн х 410 робочих днів).

За таких обставин, за висновком апеляційного суду, з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 512 522,80 грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Вирішуючи трудовий спір, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув та, ухвалюючи рішення в частині стягнення

з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 894 442,00 грн, помилково в основу свого висновку поклав розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, не врахувавши тих обставин, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника та в матеріалах справи відсутні докази, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року з вини працівника (позивача у справі).

Порушення зазначених вимог законодавства відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішених вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 , які з установлених апеляційним судом обставин справи та наведених мотивів в редакції цієї постанови підлягають задоволенню. В частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року, за висновком апеляційного суду, належить залишити без змін.

У свою чергу судовий збір у розмірі 37 813,08 грн за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, від сплати якого позивач був звільнений при подачі позовної заяви, належить стягнути з відповідача

АТ «НАЕК «Енергоатом» в дохід держави.

Перевіряючи розмір витрат на надану позивачеві професійну правничу допомогу

в суді першої інстанції, апеляційний суд вважав, що зазначені стороною позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 66 000,00 грн

є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат у суді першої інстанції, апеляційний суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, що полягають

в ознайомленні адвокатом з матеріалами та документами, аналізі судової практики, підготовці позовної заяви, уточнених позовних вимог, про заміну предмета позовних вимог, фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції сторони позивача

у цивільній справі.

За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137 141 ЦПК України, а саме: критерію реальності наданих адвокатських послуг, конкретних обставин справи, складності справи та обґрунтованості витрат, та заперечень сторони відповідача до поданої заяви позивачем про відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 , до 20 000,00 грн.

У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ДП «НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом», на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року задовольнив частково, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції - змінив шляхом зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 ,

з 66 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кірічка В. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд встановив, що стороною позивача дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат

у встановлений процесуальним законом строк та додані підтверджуючі документи.

Водночас апеляційний суд вважав слушними та частково погодився із доводами заперечень сторони відповідача про неспівмірність заявлених позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 44 511,60 грн, зважаючи на таке.

При оцінці поданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - затрачено

1 годину на суму 2 119,60 грн; вивчення матеріалів цивільної справи № 761/23289/21, наданих замовником, надання оцінки можливості апеляційного оскарження - затрачено 3 години на суму 6 358,80 грн; підготовка та направлення адвокатських запитів до служби судової охорони (від 26 жовтня 2023 року,

31 жовтня 2023 року) - затрачено 2 години на суму 4 239,20 грн, мають організаційний характер, є складовими підготовки апеляційної скарги та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги. Відсутні підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати, на думку апеляційного суду, не підлягають компенсації.

Суд апеляційної інстанції також урахував, що апеляційна скарга подана як позивачем, так і його представником - адвокатом Кірічком В. В., які є ідентичними за змістом, а тому зазначена в акті послуга підготовки та направлення апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції за своєю суттю є послугою, що дублюється, складовими одного завдання, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті

в повному обсязі у розмірі 12 717,60 грн.

Витрати та тривалість роботи адвоката, що стосується вивчення апеляційної скарги відповідача, підготовки та направлення відзиву на апеляційну скаргу -

3,5 години затраченого часу адвокатом на суму 7 418,60 грн; формування додаткових пояснень у справі для подання до суду позивачем - 1,5 години затраченого часу адвокатом на суму 3 179,40 грн, є також, на переконання апеляційного суду, завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат. При цьому правова позиція сторони позивача в цій справі не змінювалася в судах першої та апеляційної інстанцій, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги (заперечення), та інші обставини.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 137 141 ЦПК України, врахувавши подані представником відповідача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь позивача ОСОБА_1 , із заявлених 44 511,60 грн до 10 000,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом Кірічком В. В. у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2024 року АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Верховного Суду

з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року до перегляду оскарженого рішення касаційним судом.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник АТ «НАЕК «Енергоатом» посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема відсутність висновку Верховного Суду щодо частини другої статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах. Також зазначає підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 вересня

2018 року у справі № 800/538/17, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 18 травня 2022 року у справі № 524/3098/21, від 04 листопада 2022 року

у справі № 462/7046/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 755/3038/21,

від 07 грудня 2022 року у справі № 554/1557/21.

У касаційній скарзі заявник АТ «НАЕК «Енергоатом» також зазначає, що суди неправильно застосували частину третю статті 492 КЗпП України, зокрема вакансії, на які суди посилаються як на підставу для висновку про порушення прав позивача:

не відносяться до предмета спору (заступник директора з міжнародного співробітництва);

не відповідають кваліфікації і фаху позивача (заступник директора (з міжнародних проектів) дирекції з міжнародного співробітництва);

позивач відмовився зайняти посаду (заступник директора з нових ядерних установок - начальника управління головних фахівців ВП «Атомпроектінжиніринг»);

відсутня згода на переведення (начальник відділу міжнародного співробітництва дирекції з міжнародного співробітництва).

Тільки в межах дирекції (головного офісу, в якому на момент звільнення працював позивач) позивачу було запропоновано 40 вакансій, серед яких керівні посади. Позивач не висловив бажання продовжити роботу у компанії на запропонованих посадах, а відповідач не мав права переводити позивача на існуючі вакансії без згоди і бажання позивача.

Заявник АТ «НАЕК «Енергоатом» наполягає, що пропозиція вакансій особі, посада якої скорочується, має відбуватися саме в той момент, який зазначений

у частині третій статті 492 КЗпП України, - в період повідомлення про майбутнє вивільнення. Позивач не з`явився до кадрової служби, що підтверджено актом

від 07 травня 2021 року, та з 06 травня 2021 року до 11 серпня 2021 року перебував на лікарняному. Позивач надав згоду лише на дві посади

у відокремлених підрозділах відповідача. Відповідач позбавлений права обирати, яка з двох посад є пріоритетною для позивача, і не міг прийняти рішення замість позивача, на яку саме посаду його необхідно працевлаштувати.

Також, на думку заявника АТ «НАЕК «Енергоатом», суди неправильно застосували частину другу статті 40 КЗпП України, оскільки до кадрової служби не надходили заяви ОСОБА_1 про переведення у ВП «Атомкомплект» чи

у ВП «Атомпроектінжиніринг» з відповідною резолюцією/погодженням керівників структурних підрозділів для видання відповідного наказу, а тому позивача було звільнено.

Суди неправильно застосували й частину п`яту статті 43 КЗпП України: факт повернення відповідачу без розгляду подання від 09 березня 2021 року

№ 212-01/07 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників належить оцінити як зловживання, допущене зі сторони виборного органу первинної профспілкової організації, і перешкоджання роботодавцю

у дотриманні вимог частини першої статті 43 КЗпП України. Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що з метою дотримання вимог частини першої статті 43 КЗпП України відповідач у встановленому законодавством порядку звернувся до органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 . Оскільки у передбачений частиною п`ятою статті 43 КЗпП України і частиною четвертою статті 39 закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» строк, ні до моменту звільнення позивача (12 серпня 2021 року), виборний орган первинної профспілкової організації не прийняв рішення щодо надання або ненадання згоди на звільнення

ОСОБА_1 , то вважається, що така згода була надана.

31 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня

2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить: скасувати постанову апеляційного суду в частині, що стосується рішення щодо розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у сумі 3 689,08 грн та відповідно розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1 512 522,80 грн; ухвалити нове рішення в частині, що стосується розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у сумі

4 520,60 грн та стягнути на користь позивача з АТ «НАЕК «Енергоатом» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 12 серпня 2021 року до 17 березня 2023 року (410 робочих днів) в сумі 4 520,60 грн х 410 робочих днів =

1 853 446,00 грн; скасувати постанову апеляційного суду в частині, що стосується додаткового судового рішення першої інстанції, та залишити без змін додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року щодо відшкодування витрат ОСОБА_1 , пов`язаних з правничою допомогою,

у розмірі 66 000,00 грн. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник ОСОБА_1 зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що стосуються нарахування середньої заробітної плати у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, а також висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що стосуються питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладених

у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає, що при визначенні розміру середньоденної заробітної плати та відповідно середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд помилково не врахував усі складові середньоденної заробітної плати позивача та неправильно застосував норми Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року. Позивач не погоджується із розрахунками середньоденної заробітної плати і відповідно середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виконаними апеляційним судом, і просить при розрахунку середньоденної заробітної плати і відповідно середнього заробітку за час вимушеного прогулу врахувати: 1) премію за березень місяць 2021 року, нараховану відповідачем і виплачену позивачу,

у сумі 15 419,34 грн; 2) заохочувальну виплату за підсумками роботи за 2021 рік

у сумі 14 335,23 грн.

Окрім цього, заявник не погоджується зі зміною апеляційним судом витрат, пов`язаних із правничою допомогою в суді першої інстанції, з 66 000,00 грн до 20 000,00 грн, оскільки сторона відповідача не довела належним чином неспівмірність судових витрат, заявлених позивачем; заперечення відповідача

в апеляційній скарзі носять чисто суб`єктивний та упереджений характер без належного обґрунтування та доказової бази.

02 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Кірічка В. В. на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

1) скасувати постанову апеляційного суду в частині, що стосується рішення щодо розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у сумі

3 689,08 грн та відповідно розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1 512 522,80 грн; ухвалити нове рішення в частині, що стосується розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у сумі

4 520,60 грн та стягнути на користь позивача з АТ «НАЕК «Енергоатом» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 12 серпня 2021 року до 17 березня 2023 року (410 робочих днів) в сумі 4 520,60 грн х 410 робочих днів =

1 853 446,00 грн; скасувати постанову апеляційного суду в частині, що стосується додаткового судового рішення першої інстанції, та залишити без змін додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року щодо відшкодування витрат ОСОБА_1 , пов`язаних з правничою допомогою,

у розмірі 66 000,00 грн. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник - представник позивача зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що стосуються нарахування середньої заробітної плати у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, а також висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що стосуються питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, викладених

у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Доводи касаційної скарги представника позивача - адвоката Кірічка В. В. аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_1 , інтереси якого він представляє.

У серпні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги відповідача, позивач просить відмовити у її задоволенні.

У серпні 2024 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка В. В. надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, представник позивача просить відмовити у її задоволенні.

У вересні 2024 року до Верховного Суду від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційних скарг, відповідач просить відмовити у їх задоволенні та задовольнити його касаційну скаргу.

19 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без розгляду заяву представника позивача - адвоката Кірічка В. В. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат; у випадку, якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для цього, - зменшити їх розмір до 5 000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження заявник АТ «НАЕК «Енергоатом» зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 липня

2021 року у справі № 569/17386/18, щодо застосування норм права, що стосуються питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У касаційній скарзі заявник АТ «НАЕК «Енергоатом» також вказує, що стороною позивача всупереч вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі не було зроблено відповідну заяву про подання таких доказів, а матеріали справи доказів виконання вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України не містять. Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що зазначення в апеляційній скарзі попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат під час розгляду справу в апеляційному суді є виконанням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, оскільки таке застереження не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України (форма і зміст апеляційної скарги); за своїм змістом «попередження про суму витрат на правничу допомогу в апеляційній скарзі» не відповідає вимогам процесуального законодавства, де мова йде «про відповідну заяву сторони про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів». Представник позивача повинен був і мав можливість зазначити до закінчення судових дебатів про подання відповідних доказів щодо судових витрат, який повинен понести позивач у зв`язку з розглядом цієї справи, адже пунктом 4 розділу 3 договору про надання правничої допомоги встановлено, що «розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт».

09 жовтня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кірічок В. В., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат.

Підставою касаційного оскарження заявник - представник позивача зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 20219 року у справі № 922/445/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, щодо застосування норм права, що стосуються питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, посилається на неналежне дослідження судами доказів, зібраних у справі

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Окрім цього, заявник - адвокат Кірічок В. В. зазначає у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині додаткової постанови безпідставно врахував необґрунтовані доводи відповідача щодо зменшення розміру витрат позивача без подання належних доказів, а також не врахував умов договору про надання правничої допомоги, складності справи та реальності наданих послуг. Позиція апеляційного суду не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та носить формальний підхід у мотивації прийнятого рішення.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Кірічка В. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить відмовити у її задоволенні та задовольнити його касаційну скаргу.

Інші відзиви на касаційні скарги станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 липня 2024 року касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено АТ «НАЕК «Енергоатом» строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано

з Шевченківського районного суду м. Києва матеріали справи № 761/23289/21, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 червня

2024 року до закінчення касаційного провадження, за виключенням поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць, та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема подання доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 серпня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка В. В. передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А.,

Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Кірічку В. В. строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 вересня 2024 року касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка В. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 09 вересня 2024 року (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 761/23289/21.

Ухвалою від 03 грудня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 грудня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у ДП «НАЕК «Енергоатом» із 05 січня 1998 року. На посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП НАЕК «Енергоатом» - із 2008 року.

Наказом ДП НАЕК «Енергоатом» від 05 жовтня 2020 року № 798 «Про затвердження організаційної структури та штатного розпису ДП «НАЕК «Енергоатом» з метою оптимізації адміністративних та виробничих витрат

в умовах реалізації Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідно до затвердженого фінансового плану компанії та з урахуванням погодженої Міністерством енергетики України загальної організаційної структури ДП «НАЕК «Енергоатом»: 1). затверджено та введено в дію організаційну структуру ДП «НАЕК «Енергоатом» (додаток № 1 до цього наказу); 2). затверджено та введено в дію штатний розпис дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» (додаток № 2 до цього наказу), складений з урахуванням організаційної структури ДП «НАЕК «Енергоатом» згідно

з пунктом 1 цього наказу.

Згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 наказу № 798 наказано організувати роботу щодо переведення/переміщення працівників та роботу працівників, стосовно яких змінюються істотні умови праці або посади яких скорочуються.

Відповідно до наказу № 798 та штатного розпису ДП «НАЕК «Енергоатом» проведені зміни в організаційній структурі та штатному розписі дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом», внаслідок чого посада директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом», яку обіймав ОСОБА_1 , скорочена.

09 лютого 2021 року роботодавець ознайомив позивача з попередженням про наступне вивільнення та вакансіями, наявними в ДП «НАЕК «Енергоатом».

Наказом ДП «НАЕК «Енергоатом» від 06 травня 2021 року № 573-к звільнено ОСОБА_1 , директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП НАЕК «Енергоатом», з роботи 06 травня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 09 лютого 2021 року.

Відповідно до наданих позивачем листків непрацездатності роботодавцем вносились часткові зміни до наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 06 травня

2021 року № 573-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та за останнім наказом від 11 серпня 2021 року № 1035-к датою звільнення ОСОБА_1 вважати 12 серпня 2021 року.

Станом на 04 жовтня 2020 року у відповідача в штатному розписі дирекції

з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» було наявно 20 посад,

а саме: 1 посада директора; Відділ міжнародного співробітництва (8 посад), до складу якого входять: 1 посада начальник відділу, Бюро міжнародної комунікації

(1 посада начальника бюро, 3 посади старшого перекладача), Протокольна група (1 посада провідного інженера, 1 посада старшого перекладача, 1 посада провідного інженера); Департамент міжнародних програм та проектів технічної допомоги (11 посад), до складу якого входять: 1 посада директора департаменту; Відділ реалізації міжнародних програм (4 посади), до складу якого входять:

1 посада начальника відділу, 1 посада старшого інженера, 2 посади провідного інженера; Відділ координування проектів технічної допомоги (3 посади), до складу якого входять: 1 посада начальника відділу, 2 посади провідних інженерів; Відділ моніторингу світових напрямків функціонування та розвитку ядерно-енергетичного комплексу (3 посади), до складу якого входять: (1 посада начальника відділу,

2 посади провідних інженерів).

Наказом ДП НАЕК «Енергоатом» від 05 жовтня 2020 року № 798 «Про затвердження організаційної структури та штатного розпису ДП «НАЕК «Енергоатом» з метою оптимізації адміністративних та виробничих витрат

в умовах реалізації Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідно до затвердженого фінансового плану компанії та з урахуванням погодженої Міністерством енергетики України загальної організаційної структури ДП «НАЕК «Енергоатом»: 1). затверджено та введено в дію організаційну структуру ДП «НАЕК «Енергоатом» (додаток № 1 до цього наказу); 2). затверджено та введено в дію штатний розпис дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» (додаток № 2 до цього наказу), складений з урахуванням організаційної структури ДП «НАЕК «Енергоатом» згідно

з пунктом 1 цього наказу.

Так, у розділі 11 у структурі «Дирекції з міжнародного співробітництва» (разом

15 посад) є 2 штатні посади директора та заступника директора, Відділ міжнародного співробітництва (5 посад), до складу якого входять: 1 посада начальника відділу, група міжнародної комунікації - 3 посади старшого перекладача, протокольна група: 1 посада старшого перекладача; Відділ реалізації міжнародних програм (4 посади), до складу якого входять: 1 посада начальника відділу, 1 посада старшого інженера, 2 посади провідних інженерів; Відділ координування проектів технічної допомоги (4 посади), до складу якого входить

1 посада начальника відділу, 3 посади провідного інженера.

Станом на 09 лютого 2021 року (дата попередження позивача про звільнення)

у відповідача діяв штатний розпис дирекції з міжнародного співробітництва

ДП «НАЕК «Енергоатом» (разом 16 посад), а саме: 1 посада директора; 1 посада заступника директора; Відділ міжнародного співробітництва (6 посад), до складу якого входять: 1 посада начальник відділу, Група міжнародної комунікації

(3 посади старшого перекладача), Протокольна група (1 посада провідного інженера, 1 посада провідного документознавця); Відділ реалізації міжнародних програм (4 посади), до складу якого входять: 1 посада начальника відділу,

1 посада старшого інженера, 2 посади провідних інженерів; Відділ координування проектів технічної допомоги (4 посади), до складу якого входить 1 посада начальника відділу, 3 посади провідного інженера.

У штатному розписі дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» станом на 05 травня 2021 року з`явилася штатна посада заступника директора (з міжнародних проектів).

Зазначена штатна одиниця була заповнена 19 травня 2021 року згідно з наказом ДП «НАЕК «Енергоатом» від 17 травня 2021 року № 613-к.

Із наданих учасниками справи та досліджених судами доказів випливає, що до звільнення ОСОБА_1 з роботи в дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» були наявні вакансії: у дирекції з міжнародного співробітництва, а також у структурних підрозділах підприємства ДП НАЕК «Енергоатом» - ВП «Атомпроектінжинірінг», ВП «Атомкомплект».

Відповідно до посадової інструкції директора з міжнародного співробітництва дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаду директора з міжнародного співробітництва може бути призначено особу, яка має повну вищу освіту в галузі атомної енергетики відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст), стаж роботи в енергетиці на керівних посадах не менше п`яти років та допущена до роботи за результатами медичного огляду.

Доказів щодо наявності чинних посадових інструкцій заступника директора

з міжнародного співробітництва та заступника директора (з міжнародних проектів) дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом» на дату прийняття на роботу нових працівників на зазначені посади суду не надано.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про переведення на посаду заступника директора з міжнародного співробітництва дирекції

з міжнародного співробітництва від 21 жовтня 2020 року, яка була направлена та отримана представником відповідача 23 жовтня 2020 року, про що свідчать документи Укрпошти. У задоволенні заяви позивачу було відмовлено.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року позивач просив прийняти його на роботу у ВП «Атомпроектінжинірінг» ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаду заступника директора з нових ядерних установок - начальника управління головних фахівців ВП «Атомпроектінжинірінг». Виконавчою дирекцією з персоналу ДП НАЕК «Енергоатом» видано направлення від 11 лютого 2021 року № 77/01-07, адресоване генеральному директору ВП «Атомпроектінжинірінг», щодо направлення претендента ОСОБА_1 на вакантну посаду.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили, що ця заява була розглянута ДП «НАЕК «Енергоатом». Висновки керівника у направленні

від 11 лютого 2021 року № 77/01-07 відсутні.

09 березня 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» направив до Первинної профспілкової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» письмове подання № 212-01/07 щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

18 березня 2021 року від Первинної профспілкової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» ОСОБА_1 надійшов лист № 107ПК із запрошенням взяти участь в засіданні профспілкового комітету для розгляду подання ДП «НАЕК «Енергоатом» про надання дозволу на його звільнення.

19 березня 2021 року позивач направив до профспілкового комітету працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» електронний лист з проханням перенести засідання у зв`язку з його хворобою.

Із витягу з протоколу засідання профспілкового комітету працівників дирекції

ДП «НАЕК «Енергоатом» від 23 березня 2021 року № 13 випливає, що профспілковий комітет прийняв рішення про повернення подання ДП «НАЕК «Енергоатом» від 09 березня 2021 року № 212-01/07 без розгляду у зв`язку із неможливістю його розгляду за відсутності працівника з поважних причин та закінчення строку його розгляду (частини третя, четверта статті 43 КЗпП України).

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року постановлено про звернення до Первинної профспілкової організації працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» з метою отримання згоди чи відмови профспілкового органу в наданні згоди на звільнення працівника

ОСОБА_1 - директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП НАЕК «Енергоатом» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з рішенням Профспілкового комітету працівників дирекції «НАЕК «Енергоатом», що оформлено протоколом засідання Профспілкового комітету

від 16 травня 2024 року № 11, що норма статті 43 КЗпП України у період дії воєнного стану не застосовується.

ОСОБА_1 має стаж роботи у ДП «НАЕК «Енергоатом» більше 22 років та за високі показники в праці, високу продуктивність та кваліфікацію його неодноразово нагороджували грамотами, подяками ДП «НАЕК «Енергоатом», був нагороджений знаком ДП «НАЕК «Енергоатом» за вагомий внесок у розвиток атомної енергетики.

Доказів врахування вказаних обставин роботодавцем при звільненні позивача матеріали справи не містять. Вказані обставини стороною відповідача належними та допустимими доказами не спростовані.

Відповідно до наданої відповідачем довідки про середній заробіток позивача

від 12 травня 2021 року № 134/15 середньоденна заробітна плата

ОСОБА_1 за період березень-квітень 2021 року становить 3 975,30 грн.

Із детальної інформації щодо заробітної плати ОСОБА_1 та відпрацьованих днів випливає, що перед звільненням 06 травня 2021 року ОСОБА_1 у квітні 2021 року не працював, перебував на лікарняному.

У лютому 2021 року позивачу, окрім посадового окладу та надбавки за стаж роботи в енергетиці, нарахована премія щомісячна за роботу у січні 2021 року, виплати по листку непрацездатності.

У березні 2021 року, окрім посадового окладу, надбавки за стаж роботи

в енергетиці, та премії щомісячної за роботу у лютому 2021 року, нараховані виплати по щорічній відпустці, винагорода за підсумками роботи за 2020 рік.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо суті спору

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.

Згідно із статтею 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 міститься правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23) зауважив, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо; за змістом частини третьої статті 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведених норм, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким правильно погодився апеляційний суд в цій частині, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказів відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 та необхідність його поновлення на посаді директора департаменту міжнародних програм та проектів технічної допомоги дирекції з міжнародного співробітництва ДП «НАЕК «Енергоатом», правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом», із 12 серпня 2021 року.

Це обумовлено тим, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності або штату працівників, проте відповідач не довів обставин того, що він виконав свій обов`язок роботодавця та запропонував усі вакантні посади, які існували на час звільнення позивача, чи належним чином розглянув заяви ОСОБА_1 про переведення на обрані ним посади та не надав доказів, що позивач відмовився від переведення на вакантні посади. Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач здійснив порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, та займали посади в дирекції з міжнародного співробітництва, і позивача, який підлягав звільненню, або урахував стаж роботи ОСОБА_1 у відповідача (22 роки у сукупності) та за високі показники

в праці, високу продуктивність та кваліфікацію неодноразово нагороджувався грамотами, подяками ДП «НАЕК «Енергоатом», був нагороджений знаком ДП «НАЕК «Енергоатом» за вагомий внесок у розвиток атомної енергетики. Окрім цього, відсутня згода або відмова первинної профспілкової організації

у наданні згоди на звільнення позивача за ініціативою роботодавця.

Доводи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» по те, що кваліфікація та освіта позивача не відповідали вимогам відповідних посад, а отже, суди неправильно застосували частину третю статті 492 КЗпП України, зокрема вакансії, на які суди посилаються як на підставу для висновку про порушення прав позивача: не відносяться до предмета спору (заступник директора з міжнародного співробітництва); не відповідають кваліфікації і фаху позивача (заступник директора (з міжнародних проектів) дирекції з міжнародного співробітництва); позивач відмовився зайняти посаду (заступник директора з нових ядерних установок - начальника управління головних фахівців ВП «Атомпроектінжиніринг»); відсутня згода на переведення (начальник відділу міжнародного співробітництва дирекції з міжнародного співробітництва), спростовуються установленими судами обставинами, що підтверджені матеріалами справи, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує безпідставність заявлених позивачем позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про те, що пропонування вакансій особі, посада якої скорочується, має відбуватися лише в період повідомлення про майбутнє вивільнення, відхиляються, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень обґрунтовано взяли до уваги, що відповідачем не були надані належні та допустимі докази того, що ним позивачу було запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явились та існували на підприємстві з моменту повідомлення позивача про наступне вивільнення по день звільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював, а отже, роботодавець не дотримався вимог статті 492 КЗпП України.

Оскільки працівник дав свою письмову згоду на переведення, то обов`язок оформити цю згоду у відповідну процедурну форму з метою гарантованого працевлаштування особи при скороченні її посади трудове законодавство покладає на роботодавця. У цьому спорі працівник таке бажання про переведення висловив щодо двох посад, відповідно, роботодавець мав належним чином відреагувати на це. Проте у задоволенні отриманої засобами поштового зв`язку заяви ОСОБА_1 про переведення на посаду заступника директора

з міжнародного співробітництва дирекції з міжнародного співробітництва

від 21 жовтня 2020 року відповідач відмовив, а заяву ОСОБА_1

від 11 лютого 2021 року про прийняття на роботу у ВП «Атомпроектінжинірінг»

ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаду заступника директора з нових ядерних установок - начальника управління головних фахівців ВП «Атомпроектінжинірінг» не розглянув. Із зазначених підстав суд не бере до уваги доводи касаційної скарги

АТ «НАЕК «Енергоатом» про те, що відповідач позбавлений права обирати, яка

з двох посад є пріоритетною для позивача, і не міг прийняти рішення замість позивача, на яку саме посаду його необхідно працевлаштувати.

Отже, доводи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про дотримання роботодавцем та неправильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не підтвердились.

Аргументи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про виконання роботодавцем належним чином статті 43 КЗпП України спростовуються установленими судами обставинами справи.

Заявник наполягає на необхідності формування правового висновку Верховного Суду щодо частини другої статті 235 КЗпП України (зокрема щодо вини працівника у зв`язку із зловживанням процесуальними правами), проте не наводить достатніх аргументів для цього. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) формулювала правовий висновок щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору

з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, випливає, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги відповідача не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню, що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Обставини у наведених АТ «НАЕК «Енергоатом» постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі АТ «НАЕК «Енергоатом» доводи щодо законності звільнення позивача є аналогічними із доводами його апеляційної скарги та були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня

1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати,

а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України,

є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення

у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня

1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -

в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній для спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зробила висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Оскільки позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтованими є висновки судів й про необхідність задоволення позовної вимоги позивача про стягнення

з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Суд першої інстанції при обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що має бути сплачений на користь ОСОБА_1 , виходив із розміру середньоденної заробітної плати у сумі 3 975,30 (на підставі довідки відповідача від 12 травня 2021 року № 134/15), обмеживши строк такого стягнення одним роком. Районний суд стягнув на користь позивача із відповідача у підсумку 894 442,50 грн.

У свою чергу апеляційний суд у цій частині не погодився із розрахунками суду першої інстанції, скасував його рішення в цій частині та визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1 512 522,80 грн

(3 689,08 грн х 410 робочих днів).

Суд апеляційної інстанції правильно проаналізував детальну інформацію щодо заробітної плати ОСОБА_1 та відпрацьованих днів, оскільки довідка відповідача від 12 травня 2021 року № 134/15 такої інформації не містить.

Апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунок повинен був проводитися

з урахуванням виплати за лютий та березень 2021 року, ураховуючи, що перед звільненням позивач у квітні 2021 року не працював, перебував на лікарняному.

За розрахунками апеляційного суду, розмір середньоденної заробітної плати працівника ОСОБА_1 , виходячи із виплат заробітної плати за лютий та березень 2021 року, буде складати 3 689,08 грн. За розрахунковий період з дня поновлення позивача на роботі з 12 серпня 2021 року до дня ухвалення рішення суду (17 березня 2023 року), кількість робочих днів становить 410. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 1 512 522,80 грн

(3 689,08 грн х 410 робочих днів).

Апеляційний суд при цьому вказав, що районний суд помилково в основу свого висновку поклав розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік, не врахувавши тих обставин, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника та в матеріалах справи відсутні докази, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року з вини працівника (позивача у справі).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками апеляційного суду та алгоритмом його розрахунків, проте вважає за необхідне уточнити кінцеву суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зважаючи на таке.

Період розрахунку (12 серпня 2021 року/день звільнення - 17 березня

2023 року/дата рішення суду першої інстанції), взятий за основу апеляційним судом, всього 410 робочих днів, позивачем не оспорюється.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія,

з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються

у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються

в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на

2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Останніми двома відпрацьованими місяцями роботи позивача є лютий 2021 року, (відпрацьовано 14 робочих днів) та березень 2021 року (відпрацьовано 16 робочих днів). Позивач із цим погоджується та не оспорює, про що свідчать зміст його касаційної скарги та розрахунки.

Згідно із відомостями за особовим рахунком ОСОБА_1 за 2021 рік

(а. с. 155 т. 4) та детальною інформацією щодо заробітної плати

ОСОБА_1 (а. с. 166 т. 4), позивачу за лютий 2021 року нараховано 37 102,80 грн посадового окладу + 9 275,70 грн надбавки за стаж роботи

в енергетиці, які беруться для розрахунку середньоденної заробітної плати згідно

з Порядком № 100. Разом з тим до цього місяця також включаються нараховані

в березні 2021 року за роботу в лютому 2021 року 12 985,98 грн премії.

Тобто за лютий 2021 року для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача береться сума 59 364,48 грн (37 102,80 грн + 9 275,70 грн + 12 985,98 грн).

Згідно із відомостями за особовим рахунком ОСОБА_1 за 2021 рік

(а. с. 155 т. 4) та детальною інформацією щодо заробітної плати

ОСОБА_1 (а. с. 166 т. 4), позивачу за березень 2021 року нараховано 38 548,36 грн посадового окладу + 9 637,09 грн надбавки за стаж роботи

в енергетиці, які беруться для розрахунку середньоденної заробітної плати згідно

з Порядком № 100. Разом з тим до цього місяця також включаються нараховані

у квітні 2021 року за роботу в березні 2021 року 15 419,34 грн премії.

Тобто за березень 2021 року для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача береться сума 63 604,79 грн (38 548,36 грн + 9 637,09 грн + 15 419,34 грн).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: (59 364,48 грн + 63 604,79 грн) : 30 робочих днів = 4 098,98 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 12 серпня 2021 року до 17 березня 2023 року становить 1 680 581,80 грн (4 098,98 грн х 410 робочих днів).

Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 серпня 2021 року до 17 березня 2023 року

в сумі 1 680 581,80 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а не 1 512 522,80 грн, як помилково розрахував суд апеляційної інстанції.

Зазначене є підставою для зміни постанови апеляційного суду у відповідній частині. Доводи касаційної скарги позивача та його представника знайшли своє часткове підтвердження.

Водночас доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та його представника про те, що до розрахунку його середньоденної заробітної плати має включатися винагорода за підсумками роботи за 2021 рік, відхиляються, оскільки це не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Окрім того, ні у позовній заяві, ні в апеляційних скаргах позивач чи його представник не посилалися на розрахунок цієї премії.

У свою чергу доводи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про те, що суд першої інстанції правильно обмежив стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік через невиправдане затягування розгляду справи стороною позивача, не приймаються, оскільки зводяться до переоцінки доказів

у справі, проте суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Апеляційний суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року з вини працівника (позивача у справі), а також правильно урахував, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника. У суду касаційної інстанції немає підстав вважати інакше.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Щодо витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції

Судами установлено, що при подачі 31 жовтня 2022 року заяви про зміну предмета позову представник ОСОБА_1 наводив попередній (орієнтовний) розрахунок позовних вимог та зазначив, що відповідні докази будуть подані

у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

07 червня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Легесі» (далі - АО «Легесі») в особі голови об`єднання Свистуна О. В. та 22 серпня 2022 року з Адвокатським об`єднанням «Адвокатська сім`я Лисенко» (далі - АО «Адвокатська сім`я Лисенко») укладено договори про надання правової допомоги, предметом яких є надання клієнту правничої допомоги у цивільній справі № 761/23289/21.

Відповідно до розділу 4 договору за надання правової допомоги клієнт зобов`язаний сплатити адвокату вартість робіт, передбачених пунктом 4.2 цього договору.

Представник ОСОБА_1 долучив до заяви договір від 07 червня

2021 року № 30-фо/21, додаткову угоду № 1 від 07 червня 2021 року до договору від 07 червня 2021 року № 30-фо/21, акт виконаних робіт про надання професійної правничої допомоги від 26 травня 2022 року, з детальним описом виконаних робіт, договір про надання правової допомоги від 22 серпня 2022 року № 1/22/08/22, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги

від 22 серпня 2023 року № 1/22/08/22 та квитанції від 16 вересня 2022 року № 163447908, від 26 серпня 2022 року № 159851084, від 07 листопада 2022 року № 172346949, від 21 лютого 2023 року № 191912386, від 21 березня 2023 року № 197291391, які свідчать про сплату позивачем АО «Адвокатська сім`я Лисенко» послуг за надання правничої допомоги у розмірі 66 000,00 грн.

Суд першої інстанції погодився із заявою позивача та присудив стягнути із відповідача у повному обсязі зазначені 66 000,00 грн, беручи до уваги відсутність клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.

У свою чергу апеляційний суд змінив додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2023 року, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що підлягають стягненню

з АТ «НАЕК «Енергоатом», із 66 000,00 грн до 20 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що сторона відповідача у процесі розгляду справи подавала свої заперечення щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, а також щодо поданої позивачем заяви про ухвалення додаткового судового рішення, посилаючись на те, що сума витрат, що заявлена позивачем, є неспівмірною із складністю цивільної справи, а тому підлягає зменшенню (а. с. 178-181 т. 1,

а. с. 210-217 т. 2, а. с. 112-120 т. 4). Перевіряючи розмір витрат на надану позивачеві професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд вважав, що зазначені стороною позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 66 000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, що підтверджується наданими стороною позивача документами.

Ураховуючи конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 відповідних витрат, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив визначену місцевим судом суму такого стягнення до 20 000,00 грн.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг

у судах, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Доводи касаційних скарг сторін спростовуються наведеним вище та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників із висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини у наведених заявниками постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції

Апеляційним судом установлено, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Кірічок В. В. на підставі ордера серія АР № 1147500 від 02 листопада 2023 року.

В апеляційних скаргах сторона позивача повідомила про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, що складається із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, а також про намір подання відповідних доказів витрат на професійну правничу допомогу - у процесуальний строк, встановлений абзацом другим частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (постанови) Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року сторона позивача подала заяву про ухвалення додаткового судового рішення із долученням: договору про надання правничої допомоги від 25 жовтня 2023 року № 53, акта виконаних робіт

від 18 червня 2024 року № 1 з описом наданих послуг професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, рахунок-фактуру від 18 червня 2024 року № 1, платіжну інструкцію від 19 червня 2024 року № 534722a2-9f2c-4527-8d50-3940802eaf4b/ про сплату 44 511,60 грн за правову допомогу адвоката у справі №761/23289/21 згідно з договором від 25 жовтня 2023 року № 53.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 25 жовтня

2023 року № 53 клієнт доручає, а адвокат забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів клієнта у будь-якому статусі, включаючи представництво інтересів клієнта в судових органах.

У розділі 3 «гонорар» сторони визначили, зокрема, що розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт; факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт щодо наданої правничої допомоги; підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура; клієнт сплачує гонорар у день отримання рахунку-фактури.

Актом виконаних робіт від 18 червня 2024 року № 1 з описом наданих послуг професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції підтверджується, що адвокат надав клієнту, а клієнт прийняв без претензій такі послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції: затрачено 1 годину на суму 2 119,60 грн; вивчення матеріалів цивільної справи № 761/23289/21, наданих замовником, надання оцінки можливості апеляційного оскарження: затрачено

3 години на суму 6 358,80 грн; підготовка та направлення адвокатських запитів до служби судової охорони (від 26 жовтня 2023 року, 31 жовтня 2023 року): затрачено 2 години на суму 4 239,20 грн; підготовка та направлення апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції: 6 годин затраченого часу адвокатом на суму

12 717,60 грн; вивчення апеляційної скарги відповідача, підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу: 3,5 години затраченого часу адвокатом на суму 7 418,60 грн; формування додаткових пояснень у справі для подання до суду позивачем: 1,5 години затраченого часу адвокатом на суму 3 179,40 грн; участь

у судових засіданнях Київського апеляційного суду в режимі відеоконференції

з урахуванням часу очікування (22 квітня 2024 року, 27 травня 2024 року, 10 червня 2024 року, 17 червня 2024 року): 4 години затраченого часу адвокатом на суму 8 478,40 грн.

Загальний розмір таких послуг в сумі 44 511,60 грн сторона позивача просила стягнути з відповідача АТ «НАЕК «Енергоатом». Оплата наданих послуг підтверджується платіжною інструкцією від 19 червня 2024 року № 534722a2-9f2c-4527-8d50-3940802eaf4b/.

Апеляційний суд, з яким погоджується суд касаційної інстанції, із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, встановив, що стороною позивача дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат у встановлений процесуальним законом строк та додані підтверджуючі документи.

Разом з тим на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України, в межах своїх дискреційних повноважень, суд апеляційної інстанції зменшив заявлену позивачем суму витрат, що підлягає стягненню з відповідача, із 44 511,60 грн до 10 000,00 грн, задовольнивши частково заяву представника ОСОБА_1 .

Апеляційний суд при оцінці поданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу встановив, що деякі із зазначених позивачем витрат на правничу допомога адвоката (зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції, де затрачено 1 годину на суму 2 119,60 грн; вивчення матеріалів цивільної справи № 761/23289/21, наданих замовником, надання оцінки можливості апеляційного оскарження, де затрачено 3 години на суму 6 358,80 грн; підготовка та направлення адвокатських запитів до служби судової охорони, де затрачено 2 години на суму 4 239,20 грн), мають організаційний характер,

є складовими підготовки апеляційної скарги та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги. Відсутні підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру,

а тому такі витрати не підлягають компенсації. Апеляційний суд також урахував, що апеляційна скарга подана як позивачем, так і його представником - адвокатом Кірічком В. В., які є ідентичними за змістом, а тому зазначена в акті послуга підготовки та направлення апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції за своєю суттю є послугою, що дублюється, складовими одного завдання, а тому такі витрати не можуть бути стягнуті в повному обсязі у розмірі 12 717,60 грн.

Окрім цього, витрати та тривалість роботи адвоката, що стосуються вивчення апеляційної скарги відповідача, підготовки та направлення відзиву на апеляційну скаргу (3,5 години затраченого часу адвокатом на суму 7 418,60 грн), формування додаткових пояснень у справі для подання до суду позивачем (1,5 години затраченого часу адвокатом на суму 3 179,40 грн), на думку апеляційного суду,

є також завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат. При цьому правова позиція сторони позивача у цій справі не змінювалася в судах першої та апеляційної інстанцій, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги (заперечення), та інші обставини.

Урахувавши подані представником відповідача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 , до 10 000,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом

в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Водночас, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, наявність клопотання сторони відповідача про зменшення таких витрат, погоджується із тим, що 10 000,00 грн є справедливою сумою відшкодування понесених

ОСОБА_1 витрат на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Доводи касаційної скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» про те, що позивач не дотримався строку і порядку подання доказів про розмір судових витрат, визначених у частині восьмій статті 141 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді справи.

Інші доводи касаційних скарг сторін на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками апеляційного суду щодо їх оцінки.

Посилання заявників як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених

у відповідних постановах Верховного Суду, на правильність висновків апеляційного суду не впливають.

Незгода із ухваленим судовим рішенням не є підставою для його скасування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо суті спору, але апеляційний суд неправильно розрахував суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню із відповідача, суд касаційної інстанції дійшов висновку:

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без задоволення;

- касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката

Кірічка В. В. на постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року задовольнити частково;

- постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в частині вирішення вимоги про стягнення з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити шляхом його збільшення із 1 512 522,80 грн до 1 680 581,80 грн;

- в іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без змін;

- касаційні скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» та представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка В. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 09 вересня 2024 року залишити без задоволення;

- додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг та часткове задоволення позову, ураховуючи, що оскарження судових витрат, до яких входять витрати на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для нового розподілу судових витрат

у судах попередніх інстанцій чи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 17 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без задоволення.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника - адвоката Кірічка Віталія Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду

від 17 червня 2024 року задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року в частині вирішення вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 1 680 581,80 грн (один мільйон шістсот вісімдесят тисяч гривень п`ятсот вісімдесят одна гривня 80 копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року залишити без змін.

Касаційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та представника ОСОБА_1 - адвоката Кірічка Віталія Вікторовича на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року залишити без задоволення.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 червня

2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець