№ 761/25355/16-ц

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/25355/16-ц

провадження № 61-4095св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Стрільчука В. А.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «С»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «С» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «С» (далі - ТОВ «Фірма «С», товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про виділ частки майна товариства для звернення стягнення.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 04 лютого 2008 року відповідно до розписки ОСОБА_2 взяв у нього в борг 300 000 дол. США. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року стягнуто із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 8 045 424 грн. У виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року встановлено, що у боржника ОСОБА_2 відсутнє майно, окрім частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С». Відсутність у ОСОБА_2 будь-якого іншого майна, окрім корпоративних прав засновника ТОВ «Фірма «С», та факт належності йому 50 відсотків частки у статутному капіталі цього товариства підтверджується постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ВПВР Управління) Гавриліва А. В. від 03 червня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачеві та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з яким ОСОБА_2 є учасником та засновником ТОВ «Фірма «С», у якому володіє часткою у статутному капіталі у розмірі 3 700 грн, що становить 50 відсотків у статутному капіталі товариства. 21 червня 2016 року позивач направив на адресу ТОВ «Фірма «С» вимогу про виділ майна для звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційно частці у статутному капіталі, що належить ОСОБА_2 , проте жодних дій щодо його вимоги товариство не вчинило.

З урахуванням наведеного позивач просив виділити йому для звернення стягнення частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С», що належить ОСОБА_2 , та звернути стягнення на частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С», що належить ОСОБА_2 , на свою користь.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, позов задоволено. Виділено частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 відсотків у статутному капіталі товариства. Звернуто стягнення на частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 відсотків у статутному капіталі товариства в межах непогашених боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 у сумі 300 000 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 8 045 424 грн, - заборгованість за договором позики та 3 654 - судовий збір, згідно з рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 2-467/16 (760/16295/15-ц). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуті грошові кошти за договором позики та встановлено відсутність у нього іншого майна, за рахунок якого можна погасити наявну заборгованість перед стягувачем, за винятком частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С». Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та ґрунтуються на належних, допустимих та достатніх доказах.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

28 лютого 2020 року ТОВ «Фірма «С» звернулося до Верховного Судуіз касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що стаття 149 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не містить обов`язку товариства виділяти майно для звернення на нього стягнення за вимогами кредиторів засновника товариства і питання про примусове виділення конкретного майна поза волею товариства до компетенції суду не відноситься, а посилання суду на висновок експерта щодо визначення вартості нежитлового будинку-павільйону з технічного обслуговування автомобілів, що належить ТОВ «Фірма «С», суперечить положенням статті 149 ЦК України в частині визначення розрахунку вартості майна. Суди не дослідили документи для встановлення вартості частини майна товариства, що належить ОСОБА_2 , а також про наявне майно, на яке можливо звернути стягнення. Також відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах про застосування статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» щодо звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисовець Т. В., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фірма «С» у цій справі на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» щодо звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів, неправильне застосування зазначених норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року у справі № 760/16295/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 300 000 дол. США, що в еквіваленті становить 8 045 424 грн та судовий збір у розмірі 3 654 грн. Рішення суду набрало законної сили 01 березня 2016 року.

На виконання зазначеного рішення суду 14 березня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 760/16295/15-ц.

31 березня 2016 року державним виконавцем ВПВР Управлінняприйнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 50652650 з примусового виконання виконавчого листа № 760/16295/15-ц.

У виконавчому провадженні державним виконавцем з метою виявлення у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, були вжиті заходи, передбачені Законом України «Про виконавчу службу».

Згідно з відповідями Державної фіскальної служби України, Пенсійного фонду України та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке майно або грошові кошти, на які можливо звернути стягнення у виконавчому провадженні (т. 1, а. с. 13-16).

Постановою державного виконавця ВПВР Управління Гавриліва А. В. від 03 червня 2016 року виконавчий лист № 760/16295/15-ц від 14 березня 2016 року повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття постанови), оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (т. 1, а. с. 17-18).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Фірма «С» і володіє часткою у статутному капіталі у розмірі 3 700 грн, що відповідає 50 відсоткам у статутному капіталі товариства. Статутний капітал цього товариства складає 7 400 грн. Іншою частиною статутного капіталу товариства володіє ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 19-24).

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Фірма «С» володіє нежитловим будинком-павільйоном з технічного обслуговування майна автомобілів літ. «А», що знаходяться на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 53-54).

Відповідно до висновку експертів від 26 червня 2018 року № 9080, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» (далі - ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз»), ринкова вартість нежитлового будинку-павільйону з технічного обслуговування автомобілів (літера А), загальною площею 546,7 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 , станом на 30 червня 2016 року складала 9 179 000 грн з урахуванням ПДВ, а без урахування ПДВ - 7 649 166,67 грн. Вартість майна ТОВ «Фірма «С» у розмірі 244 200 грн зазначена у фінансовому звіті (балансі) підприємства станом на 30 червня 2016 року: 1) не відповідає справедливій (ринковій) вартості його майна у розмірі 7 893 400 грн - за умови, що нежитловий будинок-павільйон з технічного обслуговування майна входить до складу активів ТОВ «Фірма «С»; 2) відповідає справедливій (ринковій) вартості його майна у розмірі 244 200 грн - за умови, що нежитловий будинок-павільйон з технічного обслуговування майна не входить до складу активів ТОВ «Фірма «С». Вартість чистих активів ТОВ «Фірма «С» із урахуванням справедливої (реальної, ринкової) вартості майна станом на 30 червня 2016 року, в тому числі, вартість частки чистих активів ТОВ «Фіма «С», пропорційна частці ОСОБА_2 у розмірі 50 відсотків статутного капіталу, становить: 1) 3 917 300 грн - за умови, що нежитловий будинок-павільйон з технічного обслуговування майна, розташований на АДРЕСА_1 , входить до складу активів ТОВ «Фірма «С»; 2) 92 700 грн - за умови, що це майно не входить до складу активів ТОВ «Фірма «С» ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 14-80).

Згідно з висновком експерта від 28 серпня 2018 року № 9150, складеним ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», ринкова вартість нежитлового будинку-павільйону з технічного обслуговування автомобілів (літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , станом та в цінах на дату проведення дослідження експертом, визначена за наданими документами, становить 8 932 000 грн з урахуванням ПДВ. З технічної точки зору, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, станом на дату проведення дослідження за даними документами розділити вказаний нежитловий будинок в натурі на 1/2 та 1/2 частки із утворенням ізольованих приміщень для кожної частки можливо лише з відступами від ідеальних часток. Експертом наведено можливі варіанти розподілу цієї нежитлової будівлі (т. 2, а. с. 145-199).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 148 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до статті 149 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і статті 57 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

У позовній заяві позивач просив виділити йому для звернення стягнення частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С», що належить ОСОБА_2 , та звернути стягнення на частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С», що належить ОСОБА_2 , на свою користь.

Водночас ОСОБА_1 не конкретизував, частину якого саме майна товариства необхідно виділити йому для звернення стягнення.

Задовольняючи позов, суди зазначили про виділення та звернення стягнення на частину майна ТОВ «Фірма «С», пропорційну частці його учасника ОСОБА_2 , що становить 50 відсотків статутного капіталу товариства, без зазначення виду та складу такого майна.

З таким висновком погодитись не можна.

У касаційній скарзі як на правову підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» щодо порядку звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Проте Верховний Суд зазначає, що висновки про застосування указаних правових норм існують.

Так, у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-31цс14 та у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 601/1722/14-ц (провадження № 61-29017св18) вже викладено висновок щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених у касаційній скарзі, а саме про застосування норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» щодо звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

Зазначені висновки Верховного Суду свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» у відповідних редакціях.

Так, у справі № 6-31цс14 про виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування статті 149 ЦК України: у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членами пропорційно часткам у статному капіталі, тобто, виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства. Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення статті 15 ЦК України пред`явлено до суду. Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства ( стаття 148 ЦК України).

У справі № 601/1722/14-ц Верховний Суд, застосовуючи положення статті 149 ЦК України і статті 57 Закону України «Про господарські товариства», погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про часткове задоволення позову, а саме виділили частину майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Оріон» (далі - ТОВ «Магазин «Оріон», товариство), пропорційну частці його учасника ОСОБА_5, що становить 65 % статутного капіталу товариства, та звернули стягнення на частину майна ТОВ «Магазин «Оріон», пропорційну частці ОСОБА_5 у статутному капіталі товариства, що становить 65 %, вартістю згідно з балансом станом на дату пред`явлення вимог кредиторами 12 серпня 2014 року, за непогашеними борговими зобов`язаннями у зведеному виконавчому провадженні, що перебуває у відділі державної виконавчої служби Кременецького районного управління юстиції, про стягнення грошових коштів з ОСОБА_5 на користь держави, фізичних та юридичних осіб.

Отже, за змістом норми статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства», які були чинними на час пред`явлення позову, позивач мав право у судовому порядку вимагати виділення йому частини конкретного майна товариства, пропорційної частці його учасника ОСОБА_2 , та звернути стягнення на відповідну частину конкретного майна товариства вартістю, згідно з балансом станом на дату пред`явлення вимог кредитором, за непогашеними борговими зобов`язаннями у виконавчому провадженні.

Проте ОСОБА_1 у позові не конкретизував, частину якого саме майна товариства необхідно виділити йому для звернення стягнення.

По суті позовні вимоги ОСОБА_1 зводилися до необхідності визначення ідеальної частки учасника ОСОБА_2 у майні товариства, що не відповідало нормам статті 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства».

Отже, позивач обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає закону та не спрямований на вирішення по суті спору, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Судами попередніх інстанцій також не враховано таке.

На час ухвалення судами першої та апеляційної інстанції оскаржуваних судових рішень статті 148 149 ЦК України були виключені, а Закон України «Про господарські товариства» втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII«Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII).

Законом № 2275-VIII по іншому врегульовано питання щодо звернення стягнення на частку учасника товариства.

Зокрема, відповідно до статті 22 Закону № 2275-VIIIзвернення стягнення на частку учасника товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи. Виконавець повідомляє товариство про намір звернути стягнення на частку учасника товариства (боржника) та надсилає постанову про накладення арешту на частку. Товариство повинне протягом 30 днів з дня одержання такого повідомлення надати відомості, необхідні для розрахунку вартості частки боржника, відповідно до частини четвертої цієї статті. З дня одержання повідомлення, передбаченого частиною другою цієї статті, товариство зобов`язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника. Протягом 15 днів з дня закінчення строку, визначеного частиною другою цієї статті, виконавець здійснює розрахунок вартості частки боржника, відповідно до частини восьмої статті 24 цього Закону, станом на день, що передував накладенню арешту на частку. Виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону. Покупець повинен сплатити вартість частки протягом 10 днів з дня укладення договору купівлі-продажу. Виконавець передає частку покупцю протягом 10 днів з дня надходження оплати. Якщо оплата, передбачена частиною шостою цієї статті, не буде здійснена у встановлений строк, договір купівлі-продажу вважається розірваним. Якщо товариство не виконає обов`язків відповідно до частини другої чи третьої цієї статті, або учасники товариства не скористаються правом на придбання частки, або якщо договір купівлі-продажу вважатиметься розірваним відповідно до частини сьомої цієї статті, частка передається на реалізацію на аукціоні в загальному порядку.

Отже, за змістом зазначених правил законодавець визначив іншу процедуру звернення стягнення на частку учасника товариства на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів, яка є відмінною від тієї, що була врегульована статтями 148 149 ЦК України та статтею 57 Закону України «Про господарські товариства» у відповідній редакції.

Відповідно, суди попередніх інстанції, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, не мали підстав для задоволення позову та неврахування норм права, які були чинними на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що не суд, а лише товариство могло вирішувати питання про визначення частки майна учасника та її розміру, необхідної для звернення на нього стягнення з метою погашення боргу учасника товариства, оскільки ці доводи не відповідають правилам застосування статей 148 149 ЦК України та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» у відповідних редакціях.

Безпідставним є також твердження заявника про відсутність спору між позивачем та товариством, оскільки товариство заперечувало вимоги позивача.

Водночас посилання ОСОБА_1 у відзиві на те, що частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється відповідно до справедливої вартості майна товариства, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 149 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 57 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Аргументи відзиву про те, що у ОСОБА_2 відсутне інше майно, крім частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «С», заслуговують на увагу, проте це не впливає на вирішення справи по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «Фірма «С», скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням нового рішення, то з позивача на корить відповідача підлягає стягненню сплачений ним за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 26 043,50 грн (11 161,50 грн + 14 882 грн).

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «С» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «С», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про виділ частки майна товариства для звернення стягнення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «С» витрати зі сплати судового збору у розмірі 26 043,50 грн.

Постанова суду касаційноїінстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. А. Стрільчук

В. В. Яремко