ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/27875/16-ц
провадження № 61-1075св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, Київська міська рада,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації і Київської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням та визнання наймачем за договором найму.
В обґрунтування позову зазначила, що 10 січня 1990 року ОСОБА_2 отримав ордер № 110 на вселення до квартири АДРЕСА_1 на сім`ю у складі трьох осіб: він, мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4
8 грудня 1995 року вона та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб і з цього часу позивач постійно проживає у зазначеній квартирі як член сім`ї наймача. Вони разом здійснювали там поточний ремонт і утримували це майно.
ОСОБА_1 вказує, що, незважаючи на реєстрацію за іншою адресою, дана квартира є її постійним місцем поживання, так як у квартирі АДРЕСА_2 за місцем реєстрації проживає її син із своєю сім`єю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2
10 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем квартири та переоформлення на неї ордеру, проте листом від 10 червня 2016 року адміністрація їй відмовила.
Посилаючись на відсутність іншого житла та тривале проживання у спірній квартирі на правах члена сім`ї наймача, ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та визнати її наймачем цієї квартири замість попереднього наймача - ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Гуменюк А. І., позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_1 наймачем за раніше укладеним договором найму цієї квартири у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 попереднього наймача - ОСОБА_2 .
Стягнено з Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та Київської міської ради у дохід держави судовий збір по 320 гривень з кожного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 з 1995 року постійно проживає у спірній квартирі як член сім`ї наймача, тому має право вимагати визнання її наймачем у зв`язку зі смертю попереднього наймача - чоловіка ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року, з урахуванням ухвали цього суду від 18 січня 2018 року про виправлення описки, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні і достатніх доказів того, що вона за згодою усіх осіб, які мали право користуватися спірним жилим приміщенням, вселилася та з 1995 року проживає у квартирі, не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що не зареєстрована у спірній квартирі, так як ОСОБА_2 не міг цього зробити через хворобу, проте сама по собі відсутність реєстрації не може бути підставою для відмови у позові.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 64 106 ЖК Української РСР та не врахував, що вона як член сім`ї наймача, який помер, має право вимагати визнання її наймачем.
Вважає, що апеляційний суд не спростував подані нею докази постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2017 році касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи
Апеляційним судом встановлено, що 10 січня 1990 року виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів видав ОСОБА_2 ордер № 110 на зайняття квартири АДРЕСА_1 .
У вищезазначеному ордері вказано, що жиле приміщення надається на сім`ю у складі трьох осіб: наймач - ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 .
Станом на час розгляду справи квартира АДРЕСА_1 не приватизована, є комунальною власністю і обліковується на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
8 грудня 1995 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали шлюб.
Батьки наймача квартири ОСОБА_4 і ОСОБА_3 померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно, а сам ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
10 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про визнання її наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Листом від 10 червня 2016 року Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила про винесення порушеного питання на засідання районної громадської комісії з житлових питань та прийняття за наслідками його розгляду рішення про відмову у задоволенні заяви, так як ОСОБА_1 за вказаною адресою не зареєстрована, в ордері на жиле приміщення як член сім`ї наймача не значиться, квартира не приватизована.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованою ніколи не значилася і письмову згоду про вселення до цієї квартири від наймача та членів його сім`ї не отримувала, натомість постійно зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 та за цією адресою отримує медичне обслуговування, пенсію, а також оплачує комунальні послуги.
Встановивши такі обставини, суд апеляційної інстанції відхилив покази допитаних судом першої інстанції як свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які повідомили про проживання позивача у спірній квартирі близько 20 років.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, яким є житлово-експлуатаційна організація (а в разі її відсутності - відповідне підприємство, установа, організація) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (стаття 64 ЖК Української РСР).
Згідно зі статтею 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
При вирішенні спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен перевірити дотримання встановленого порядку їх вселення, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача й інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Не може бути визнано право користування жилим приміщенням за особою, яка зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.
За змістом вказаної статті вимагати визнання себе наймачем квартири має право особа, яка як член сім`ї наймача правомірно вселилася і постійно проживає у цьому житлі на час заявлення відповідної вимоги, тобто має право користування ним.
Суд апеляційної інстанції оцінив подані сторонами докази і дійшов висновку, що достатні та переконливі докази вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 з дозволу наймача і за згодою усіх членів його сім`ї та постійне проживання у цьому жилому приміщенні з 1995 року відсутні.
Встановивши такі обставини та врахувавши, що ОСОБА_1 зберігає право користування іншим жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи заявника про те, що ОСОБА_2 не зареєстрував її у спірній квартирі через хворобу і сама по собі відсутність реєстрації не може бути підставою для відмови у позові, не спростовують правильність висновків апеляційного суду, який відмовив у позові не у зв`язку з відсутністю у заявника реєстрації у спірній квартирі, а через недоведення вселення до цієї квартири у встановленому порядку та постійного там проживання.
Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статті 64 106 ЖК Української РСР і не врахував, що вона як член сім`ї наймача, який помер, має право вимагати визнання її наймачем, касаційний суд відхиляє.
За змістом вказаних статей право вимагати визнання наймачем має член сім`ї попереднього наймача, який постійно проживає у відповідному жилому приміщенні і в силу статті 64 ЖК Української РСР має право користування ним, чого у цій справі не встановлено, оскільки ОСОБА_1 не довела вселення до квартири АДРЕСА_1 зі згоди наймача та членів його сім`ї та постійне проживання у квартирі з 1995 року.
Посилання заявника на те, що апеляційний суд не спростував подані нею докази постійного проживання у спірній квартирі, касаційний суд вважає помилковими, оскільки суд апеляційної інстанції у визначеному законодавством порядку оцінив подані ОСОБА_1 докази і пояснення допитаних за її клопотанням свідків та дійшов висновку, що вони не підтверджують проживання позивача у зазначеній квартирі, так як остання зареєстрована за іншою адресою, де отримує медичне обслуговування та пенсію.
Та обставина, що у квартирі АДРЕСА_2 проживає син позивача із своєю сім`єю, не спростовує наявність у ОСОБА_1 права користування даним житлом.
Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.
Верховний Суд не оцінює докази, додатково подані ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції, так як згідно з вимогами цивільного процесуального законодавства докази подаються до суду першої інстанції та, у виняткових випадках - до апеляційного суду, який переглядає справу (статті 131 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій). Подання доказів до суду касаційної інстанції цивільним процесуальним законодавством не передбачене, що узгоджується із повноваженнями касаційного суду, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, оскільки лише перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції,встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов