Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/31053/19
провадження № 61-3551св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Уксоцбанк»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року в складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Уксоцбанк» (далі - АТ «Уксоцбанк»), у якому просила визнати недійсним договір оренди від 30 січня 2015 року № 01_15_12_14, укладений між нею та відповідачем.
Позов мотивований тим, що 30 січня 2015 року між сторонами укладений договір оренди № 01_15_12_14, за умовами якого АТ «Уксоцбанк» (орендодавець) передало, а вона (орендар) прийняла в строкове, платне користування нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.2. вищевказаного договору об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності на підставі заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року в справі № 761/17647/13-ц.
31 грудня 2015 року вона та АТ «Уксоцбанк» уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди, відповідно до якої продовжено строк дії договору оренди нерухомого майна до 30 грудня 2016 року.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, заочне рішення суду першої інстанції, на підставі якого банк набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , скасовано.
Посилаючись на те, що відповідач на момент укладання оспорюваного договору оренди від 30 січня 2015 року № 01_15_12_14 не був власником нерухомого майна, а тому не мав відповідних повноважень на підписання вказаного правочину, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору АТ «Уксоцбанк» було власником квартири АДРЕСА_1 і як власник здійснювало свої права відповідно до статті 319 ЦК України, дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 203 ЦК України для задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову. При цьому суд зазначив, що право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 03 березня 2014 року на підставі заочного рішення суду від 01 жовтня 2013 року і як власник майна на підставі частини першої статті 761 ЦК України мало право на передання майна в найм 30 січня 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року в справі № 6-52цс14, 24 червня 2015 року в справі № 6-535цс15, 21 грудня 2016 року в справі № 61-2233цс16, відповідно до якого вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею; у постановах Верховного Суду України від 11 червня 2014 року в справі № 6-52цс14, 24 червня 2015 року в справі № 6-535цс15, 21 грудня 2016 року в справі № 61-2233цс16, відповідно до якого державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У квітні 2020 року акціонерне товариство «Альфа-банк», яке є правонаступником АТ «Уксоцбанк», подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що законодавством встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення. Метою звернення позивача до суду є спроба уникнути виконання зобов`язань за договором оренди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк» про визнання договору оренди недійсним призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 січня 2015 року між АТ «Укрсоцбанк» (орендодавець) та ОСОБА_1 укладений договір оренди № 01_15_12_14, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 1.2. вищевказаного договору передбачено, що об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності на підставі заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року № 761/17647/13-ц, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності індексний номер 18869681 від 12 березня 2014 року.
01 лютого 2015 року між сторонами укладений акт приймання-передачі, відповідно до якого АТ Укрсоцбанк» передало, а ОСОБА_1 прийняла об`єкт оренди.
31 грудня 2015 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору оренди від 30 січня 2015 року № 01_15_12_14, якою продовжено строк оренди об`єкту до 30 грудня 2016 року.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 23 січня 2017 року в справі № 74/16 задоволено позов АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 105 809, 79 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року в справі № 761/17647/13-ц задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 16 серпня 2007 року № 10-29/4028 у розмірі 8 000 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, скасовано заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що на момент укладення договору оренди від 30 січня 2015 року № 01_15_12_14 АТ «Уксоцбанк» було власником квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відсутні підстави вважати оспорюваний правочин недійсним.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає вказаний висновок судів помилковим та таким, що зроблений без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з статтею 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно з частиною першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Зі змісту частини другої статті 158 ЖК України також вбачається, що сторонами договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові, є власник будинку (квартири) і наймач.
За правилами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди квартири з огляду те, що на момент вчинення вказаного правочину АТ «Уксоцбанк» не було власником нерухомості, а тому в силу положень статті 761 ЦК України не мало право нею розпоряджатись.
Зміст правочину, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Звертаючись до суду з цим позовом, наймач ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року наймодавець АТ «Уксоцбанк» не є власником квартири АДРЕСА_1 , а тому не мало права передавати її в оренду.
Верховний Суд вважає, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, не стосуються змісту оспорюваного правочину, а тому не є передбаченою частиною першою статті 203 ЦК України підставою для визнанням його недійсними.
На інші обставини як на підставу своїх вимог позивач не посилається.
Відповідно до положень частини першої статті 4, частини першої статті 13, частини першої статті 19 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси фізичної чи юридичної особи.
Посилаючись на відсутність у відповідача права власності на предмет договору, позивач не зазначила, які її права, свободи чи законні інтереси порушено внаслідок укладення договору, який фактично був виконаний сторонами, та припинив свою дію у грудні 2016 року. Не встановлено таких порушень і під час судового розгляду.
Право передання майна у найм має власник майна або особа, якій належать майнові права. У разі передачі майна у найм не власником цього майна судовому захисту підлягатимуть порушені таким чином права власника цього майна. Позивач не заявляла про належність їй права власності чи майнових прав на предмет оспорюваного договору, а тому підстав для задоволення позову за обставин, на які вона посилаються, немає.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 січня 2019 року в справі № 127/17213/16-ц (провадження № 61-19770св18).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідно до вимог статті 770 ЦК України зміна власника речі, переданої у найм, не припиняє обов`язку щодо орендних правовідносин, предмет оренди залишається в користуванні позивача, яка на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» від 23 січня 2017 року має заборгованість з орендної плати, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у цій постанові.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді : С. Ю. Бурлаков
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко