Постанова
Іменем України
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа №761/31210/19
провадження № 61-11275св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Альфа-банк»,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», банк), якого замінено на акціонерне товариство «Альфа-банк» (далі - АТ «Альфа-банк», банк), ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 04 червня 2008 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І. В.
Позов мотивовано тим, що 04 червня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір в забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії, укладеним між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 04 червня 2008 року.
За умовами іпотечного договору, ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 1997 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2011 року визнано недійсним вказаний договір купівлі-продажу квартири та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем майна останнього є його брат - позивач ОСОБА_1 , який прийняв спадщину 03 вересня 2018 року і є законним власником Ѕ частини квартири.
Оскільки ще у 2011 році договір купівлі-продажу, на підставі якого укладено оспорюваний договір іпотеки, було визнано недійсним, як наслідок, позивач вважає, що і договір іпотеки від 04 червня 2008 року підлягає визнанню недійсним, оскільки предмет іпотеки не перебував у 100% власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. На момент укладення Договору іпотеки квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 1997 року та іпотекодавець зазначала, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. Станом на день вчинення оспорюваного правочину згода ОСОБА_4 на передачу майна в іпотеку не була потрібна, оскільки співвласником квартири на той час він не був. Власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 позивач став лише 03 вересня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суд в порушення вимог процесуального закону не врахував фактичних обставин справи, на які посилався позивач та невірно оцінив надані ним докази, а саме те, що Ѕ частина квартири, яка повністю передана в іпотеку ОСОБА_2 належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 вересня 2018 року.
Суди помилково не застосували до спірних правовідносин норми статей 203 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не додержано вимог щодо відповідності змісту правочину на момент укладення договору іпотеки, оскільки майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку».
Оскільки відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2011 року у справі № 2-1810/2011, визнано Ѕ частину майна, яке передано ОСОБА_2 в іпотеку банку, за ОСОБА_4 , спадкоємцем майна якого є позивач, та згода якого на передачу майна в іпотеку відсутня, його права відносно права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 порушені, а тому наявні підстави для визнання іпотечного договору недійсним.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
04 червня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти з максимальним лімітом заборгованості в сумі 320 000 доларів США, зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 03 червня 2023 року (пункти 1.1-1.1.2 кредитного договору).
У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 04 червня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 1997 року.
Згідно з пунктом 1.6. договору іпотеки, іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2011 року, яке набрало законної сили 20 липня 2011 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 21 листопада 1995 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фірма «Джинко», в частині відчуження Ѕ частини, що належала ОСОБА_4 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений 10 жовтня 1997 року між ТОВ «Фірма «Джинко» та ТОВ «Контракт-Траст», в частині відчуження Ѕ частини, що належала ОСОБА_4 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 17 листопада 1997 року між ТОВ «Контракт-Траст» та ОСОБА_2 , в частині відчуження Ѕ частини, що належала ОСОБА_4 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яке складається з 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2011 року, з 03 вересня 2018 року є його брат ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 вересня 2018 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звернувшись до суду з даним позовом у якості правової підстав для визнання договору іпотеки недійсним, позивач посилається на те, що на момент укладення оспорюваного правочину квартира не перебувала у 100% власності ОСОБА_2 , їй належала лише Ѕ частина, інша Ѕ частини якої за судовим рішенням від 24 січня 2011 року належала ОСОБА_4 , який згоду на передачу майна в іпотеку не надавав.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою вважати правочин недійсним (стаття 215 ЦК України).
За змістом статей 572 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Установлено, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець засвідчив, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки належить йому на праві власності, на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
Судове рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 листопада 1997 року в частині відчуження Ѕ квартири та визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину вказаного майна, ухвалено 24 січня 2011 року та набрало законної сили 20 липня 2011 року, тобто після укладення іпотечного договору від 04 червня 2008 року, на момент укладення якого були відсутні обставини і підстави, що вимагали отримання згоди, передбаченої статтею статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні оспорюваного договору іпотеки недійсними, з тих підстав, з якими позивач пов`язує його недійсність.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
Таким чином, підстави, за яких відкрито касаційне провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України) не підтвердились.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко