№ 761/36549/18

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 761/36549/18-ц

провадження № 61-4174св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Опалюк Сергій Валерійович,

відповідач - Асоціація товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна»,

представник відповідача - адвокат Кузнєцов Юрій Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Іванченка М. М., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення заборгованості із заробітної плати, суми у зв`язку зі втратою працездатності, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 січня 2011 року вона перебувала у трудових правовідносинах з Асоціацією товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна». Вона працювала у відповідача на посаді фінансового директора та з 12 березня 2018 року була звільнена на підставі частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін).

У період з 23 лютого 2018 року до 08 березня 2018 року вона перебувала на лікарняному.

У день звільнення вона звернулась до відповідача із заявою про отримання трудової книжки та додала лікарняний лист, у цей день з нею не було проведено розрахунок, їй не виплачено заробітну плату за лютий та березень 2018 року, не здійснено виплату у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за 13 днів у розмірі 16 477,02 грн та компенсацію за невикористану відпустку за 2004-2018 роки за 86 днів. Трудову книжку вона отримала 20 березня 2018 року поштою.

Крім того, внаслідок порушення її трудових прав вона зазнала моральних страждань.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 16 857,14 грн, суму у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 16 477,02 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 211 921,51 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 186 810,88 грн, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 10 216,22 грн, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 63 888,24 грн, середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 7 317,05 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 462,35 грн.

Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1» на користь держави судовий збір у розмірі 1 606,68 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заробітна плата за другу половину лютого 2018 року була перерахована через відділення відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 03 березня 2018 року, а заробітна плата за березень 2018 року, виплата у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, виплата за невикористану відпустку та інші необхідні платежі були перераховані через відділення відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 16 березня 2018 року, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Визначаючи розмір компенсації за невикористану відпустку, суд виходив із того, що при звільненні позивача було виплачено компенсацію за 23 дні невикористаної відпустки, а тому з відповідача підлягає стягненню компенсація за 26 днів невикористаної відпустки. При здійсненні розрахунку кількості використаних днів відпустки суд виходив із відомостей, вказаних в оригіналі особової картки ОСОБА_1 (334 дні відпустки), а також відпустки, яка надана на підставі заяв позивача від 08 серпня 2005 року (18 днів) та від 18 жовтня 2007 року (5 днів).

Стягуючи середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, суд виходив із того, що наказ про звільнення позивача датований 22 лютого 2018 року, а тому відповідач мав можливість підготувати та видати трудову книжку позивачу 12 березня 2018 року. Відповідач не надав суду доказів на спростування власної вини у невидачі трудової книжки у день її звільнення.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд пропорційно зменшив розмір належного до стягнення середнього заробітку, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів, що у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунку при звільненні вона зазнала моральних страждань, втратила нормальні життєві зв`язки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу представника Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року в частині стягнення з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відмови у стягненні моральної шкоди скасовано, позов у цій частині задоволено частково.

Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку видачі трудової книжки у розмірі 7 155,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143 159,80 грн, 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 345,17 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем були порушені строки видачі працівнику трудової книжки. Суд першої інстанції не звернув увагина те, що позивач перебувала на лікарняному у лютому 2018 році, тому для розрахунку середнього заробітку слід брати до уваги повні попередні останні два календарні місяці роботи, тобто грудень 2017 року та січень 2018 року, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки становить 7 155,70 грн.

Судом першої інстанції правильно встановлено кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 384, тобто з 13 березня 2018 року по день ухвалення судового рішення 25 вересня 2019 року, а тому, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 1 431,14 грн, середній середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 549 557,76 грн, проте апеляційний суд застосував процентне співвідношення задоволених і заявлених позовних вимог і зменшив його розмір до 143 159, 80 грн.

Також апеляційний суд, враховуючи характер, тривалість та наслідки порушення трудових прав ОСОБА_1 , принцип розумності, виваженості та справедливості стягнув з відповідача на її користь 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року Асоціація товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 761/36549/18-ц з Шевченківського районного суду м. Києва.

У задоволенні клопотання Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про зупинення виконання постанови Київського апеляційного судувід 29 січня 2020 року відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року клопотання Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року задоволено.

Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення заборгованості із заробітної плати, сум у зв`язку із втратою працездатності, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки судів не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток не визначені як заробітна плата ні статтею 94, ні Главою 7 КЗпП України, тому не можуть тлумачитись як заробітна плата. Таким чином, у разі необхідності стягнення з роботодавця грошової компенсації за невикористану відпустку повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України. Проте суди не встановили причини пропуску строку позовної давності.

Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 501/6384/14-ц (провадження № 61-20898св18) та постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16, а це, згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України є однією із підстав касаційного оскарження рішення.

Отже, у цій частині судове рішення підлягає скасуванню, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а відповідач зі свого боку довів відсутність своєї вини, тобто якщо роботодавець доведе відсутність своєї вини, то стягнення середньомісячною заробітку за час затримки розрахунку не застосовується.

Відповідач зі свого боку здійснив всі можливі дії для видачі грошового розрахунку та трудової книжки ОСОБА_1 , незважаючи на протидію з її боку, надавши докази, які підтверджують ці обставини. Відповідач не мав наміру ухилятися від виплати належних грошових коштів, а позивач, знаючи, коли з нею буде проведений остаточний розрахунок, свідомо уникала будь-яких контактів із представниками відповідача, які намагалися зв`язатися з нею та видати грошові кошти, трудову книжку та особисті речі в нормальний спосіб, а не поштою чи шляхом переказу.

Також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Опалюк С. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

з 01 січня 2011 року ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з Асоціацією товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна».

Наказом від 22 лютого 2018 року № 009 головного бухгалтера ОСОБА_1 звільнено з посади з 12 березня 2018 року за згодою сторін.

ОСОБА_1 відмовилась ознайомитись з наказомпро звільнення,про що 22лютого 2018 року працівниками відповідача складено відповідний акт.

З 23 лютого 2018 року до 12 березня 2018 року ОСОБА_1 було відсторонено від виконання функціональних обов`язків на підставі наказу від 22 лютого 2018 року № 010.

03 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок заробітної плати за другу половину лютого 2018 року у розмірі 12 075,00 грн через відділення відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 126/0829.

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» для отримання повного розрахунку та надала листок непрацездатності.

16 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 58 261,70 грн через відділення відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» № 126/0829, трудову книжку направлено на домашню адресу позивача засобами поштового зв'язку, яку вона отримала 20 березня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки,зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатитипрацівникові його середній заробіток за весь час затримки по деньфактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 8 зазначеної Постанови визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам розяснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено кількість днів затримки розрахунку при звільненні - 384, та кількість днів затримки видачі трудової книжки - 5.

Апеляційний суд, взявши до уваги довідка про заробітну плату від 18 грудня 2018 року, після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснив нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, що відповідає абзацу другому пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати.

При цьому суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений у статті 117 КЗпП України, апеляційний суд, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, врахував розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 рокуу справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).

Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи, що відповідачем порушено трудове законодавство, а саме: не виплаченопри звільненні компенсацію за усі дні невикористаної відпустки та не видано у день звільнення трудову книжку, характер, тривалість та наслідки порушення, принцип розумності, виваженості та справедливостіапеляційний суд дійшов до правильного висновку про відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_1 , яка була звільнена 12 березня 2018 року, трудову книжку отримала лише 20 березня 2018 року, що свідчить про вину відповідача у затримці видачі трудової книжки, то суди також правильно вважали, що є порушення вимог статті 235 КЗпП України.

Однак не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, з якою неодноразово погоджувався й Верховний Суд (зокрема, справа № 758/14834/15-ц, провадження № 61-18501св19). Тому цей правовий висновок є незмінним.

У положеннях статей 117 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав ОСОБА_1 викликане невиплатою всіх належних їй сум у день звільнення, тому колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідно до положень статті 233 КЗпП України позивач пропустила строк на звернення до суду з позовом в частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є безпідставними, оскільки всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. При цьому у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , знаючи, коли з нею буде проведено остаточний розрахунок, свідомо уникала будь-яких контактів із представниками відповідача, які намагалися зв`язатися з нею та видати грошові кошти, трудову книжку та особисті речі в нормальний спосіб, а не поштою чи шляхом переказу, оскільки чинне законодавство чітко передбачає дії роботодавця у разі неможливості виплатити належні працівнику суми при звільненні, що відповідач не здійснив.

Ураховуючи викладене, постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки не може вважатися законною та підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду в іншій частині - залишити без змін.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягає скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Асоціації товарної нумерації України «ДЖІЕС1 Україна» про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки відмовити.

У решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у нескасованих частинах залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у нескасованих частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк