Постанова
Іменем України
02 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 761/40336/18
провадження № 61-4103св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, на постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Слюсар Т. А., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у червні 2018 року йому стало відомо про систематичне поширення ОСОБА_2 щодо нього недостовірної інформації серед мешканців будинку АДРЕСА_1 , а саме, що «він є вбивцею, ховається від призову захисту держави, є прихильником сепаратизму, приймав участь у збройному конфлікті на сході України на стороні незаконних формувань - силового блоку так званого «ДНР».
Зазначена інформація є недостовірною, оскільки він не притягувався до кримінальної відповідальності, проходив військову службу за контрактом, захищав незалежність, соборність і суверенітет України, брав безпосередню участь в антитерористичній операції у квітні 2014 року, а тому поширена ОСОБА_2 інформація порушує його немайнові права, принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації.
Посилаючись на наведене, просив визнати недостовірною інформацію поширену відповідачем, що «позивач є вбивцею, ховається від призову захисту держави, є прихильником сепаратизму й учасником збройного конфлікту на сході України на стороні незаконних формувань - силового блоку так званого «ДНР».
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю доказів, які б доводили обставини поширення відповідачем інформації про позивача, вказану у позовній заяві.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 поширену відповідачем інформацію, а саме, «позивач ховається від призову захисту держави». В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в порушення норм процесуального права суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення клопотання позивача про виклик свідків на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції визнав поважними причини, які унеможливили викликати до суду першої інстанції заявлених позивачем свідків, задовольнив клопотання про їх виклик в судове засідання, відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК дослідив їхні показання та надав їм оцінку, з урахуванням яких визнав доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честі і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації позивача, інформацію, поширену відповідачем про те, що «позивач ховається від призову захисту держави».
Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та ділову репутацію позивача інформацію про те, що: «позивач є прихильником сепаратизму і учасником збройного конфлікту на сході України на стороні незаконних формувань - силового блоку так званого «ДНР» суд апеляційної інстанції вважав такі вимоги недоведеними, а інформацію про те, що «позивач є вбивцею» визнав лексичним ярликом та образою.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана його представником - адвокатом Масленніковою Т. М., на постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року, в якій він просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у справі №761/40336/18 та передати справу на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2018 року у справі № 342/268/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/40336/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 березня 2021 року.
Касаційна скарга у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована тим, що:
1) обставини, на які посилається позивач на підтвердження своїх вимог, не доведені допустимими доказами. Показання свідків містять суперечливу інформацію, а тому не можуть вважатися достатніми та допустимими доказами у зазначеній категорії справ. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд залишив поза увагою те, що повідомлення інформації лише особі, якої вона стосується не може визнаватися поширенням інформації та доведення її до відома іншим особам. Установивши, що між позивачем та відповідачем відбувся конфлікт з приводу паркування автомобіля, під час якого сторони висловили свої судження, критику на адресу один одного, свідками якої були мешканці будинку АДРЕСА_1 , суд необґрунтовано визнав такі висловлювання розповсюдженням недостовірної інформації щодо позивача;
2) суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на спростування доказів, які сторона позивача надала з порушенням строку на їх подачу, відмовивши у задоволенні його клопотання про виклик свідків, чим порушив принцип змагальності сторін, який є одним із основоположних принципів цивільного судочинства.
У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, поданий представником - адвокатом Куяном М. В, на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Вважав безпідставними посилання заявника на порушення судом принципу змагальності сторін та недоведеність позивачем поширення щодо нього недостовірної інформації. Зокрема, вказував на те, що з пояснень свідка ОСОБА_3 встановлено, що відповідач особисто розповідав йому про те, що ОСОБА_1 є вбивцею, ухиляється від призову в армію, купив статус учасника бойових дій, що не відповідає дійсності та є достатньою підставою для визнання зазначеної інформації недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Димитров Донецької області.
З 23 червня 2008 року проходить військову службу в Управлінні державної охорони України.
Рішенням Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 13 жовтня 2014 року № 2/ІІІ/1/89 громадянину ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій, ОСОБА_1 має посвідчення учасника АТО від 20 жовтня 2014 року № НОМЕР_1 та учасника бойових дій від 13 жовтня 2014 року № НОМЕР_2.
Згідно з довідкою Управління державної охорони України від 13 серпня 2015 року № 3692 ОСОБА_1 захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення у квітні 2014 року.
Відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України № 0877005, позивач ОСОБА_1 станом на 13 жовтня 2018 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.
ОСОБА_1 проживає за адресою: квартира АДРЕСА_2 , відповідач, ОСОБА_2 проживає в одному будинку із позивачем, у квартирі АДРЕСА_1 , тобто фактично є сусідами.
Допитаний у суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_3 пояснив, що під час зустрічей у дворі будинку, відповідач особисто розповідав йому про позивача, а саме, що він ухилявся від призову в армію та за хабарі купив собі статус учасника бойових дій. Через місяць після цього, свідок познайомився з позивачем та передав йому інформацію отриману від відповідача.
Свідок ОСОБА_4 зазначила, що у позивача з відповідачем відбувся конфлікт, який вона особисто чула. Відповідач, ОСОБА_2 говорив, що позивач погано припаркувався, що він не донецький, а даунецький, кричав у присутності інших мешканців будинку у кількості близько десяти осіб, що позивач є вбивцею, сепаратистом та ухиляється від призову до армії.
24 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського УП ГУНП України в місті Києві із заявами про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-1 КУпАП , у яких зазначив, що протягом останнього року громадянин України ОСОБА_2 , розповсюджує серед мешканців будинку АДРЕСА_1 чутки про те, що ОСОБА_1 є вбивцею, прихильником сепаратизму, приймав участь у збройному конфлікті на сході України на стороні незаконних формувань - силового блоку так званого «ДНР», що не відповідають дійсності, оскілки він є учасником бойових дій, має посвідчення учасника АТО № НОМЕР_1 від 20 жовтня 2014 року.
За наслідками проведеної перевірки за заявам ОСОБА_1 , дільничним офіцером поліції Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві з ОСОБА_2 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення протиправної поведінки відносно заявника та членів його родини, та складено висновок про відсутність підстав для внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи позовні вимоги про захист часті, гідності та ділової репутації необхідним є доведення факту поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено особисті немайнові права позивача.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 3 частиною другою статті 76, частиною першою статті 90 ЦПК України на підставі показань свідків про відомі їм обставини, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи убачається, що під час підготовчого засідання 23 січня 2019 року в суді першої інстанції, позивач заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю виклику свідків та необхідністю звернення за надання йому правової допомоги для забезпечення захисту своїх прав та інтересів в суді. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду, про що постановив ухвалу від 23 січня 2019 року. Відразу після судового засідання позивач подав письмову заяву про виклик свідків, а в подальшому представник позивача - адвокат Куян М. В., повторно подав заяву про виклик свідків разом із клопотанням про поновлення строку на подання такої заяви, в задоволенні яких суд першої інстанції відмовив у зв`язку з порушенням строку їх подання.
Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, діючи в межах процесуальних повноважень, визначених статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції правильно вказав на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема не надав можливості позивачу реалізувати його право на надання професійної правничої допомоги, провів підготовче засідання без участі адвоката, та безпідставно залишивши без задоволення подані позивачем та його представником заяви про виклик свідків, оскільки в інший спосіб він позбавлений можливості довести обставини, якими обґрунтовує свої позовні вимоги. Зважаючи на наведені процесуальні порушення та з метою дотримання принципу змагальності сторін, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив клопотання позивача про виклик та допит в суді апеляційної інстанції свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Відхиляючи клопотання відповідача про виклик свідків, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відповідач не заявляв клопотання про виклик свідків в суді першої інстанції та не довів наявності виняткових і незалежних від нього об`єктивних обставин, які перешкодили йому заявити таке клопотання в суді першої інстанції. З огляду на наведене, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо вирішення позовних вимог по суті
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошення конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
У справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня1986 року Європейський суд з прав людини зазначив, що повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню.
За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Установивши, що відповідач ОСОБА_2 довів до відома свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 інформацію про те, що « ОСОБА_1 ховається від призову захисту держави» та проаналізувавши її зміст, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що вона не є оціночним судженням, а містить твердження щодо позивача, яке може бути перевірене. Взявши до уваги наявні в матеріалах справи довідку Управління державної охорони України від 13 серпня 2015 року № 3692, рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 13 жовтня 2014 року № 2/ІІІ/1/89, якими підтверджується, що ОСОБА_1 захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції у квітні 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, несе негативний зміст та порушує особисті немайнові права на повагу до честі та гідності ОСОБА_1 .
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неурахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі №342/268/17, оскільки висновок у наведеній заявником справі зроблений за інших встановлених судами фактичних обставин справи. Зокрема у справі №342/268/17 Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів про відмову у задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за його недоведеності, оскільки в судове засідання сторони не з`явилися, і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження позовних вимог. Натомість, у справі, що переглядається, висновки апеляційного суду ґрунтуються на наявних у справі доказах, яким суд надав належну оцінку у їх сукупності з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої його представником - адвокатом Масленніковою Т. М.
Щодо вирішення питання розподілу судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).
Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 , понесені заявником судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 11 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко